скачать книгу бесплатно
– Облиш його…
Не пам’ятала, як вибiгла зi студii. Наразi усе в головi змiшалося. Перший поцiлунок iз ним, прогулянки Марiiнським парком, чарiвнi зорi, гарячi обiйми на морозному повiтрi, мрii про майбутне.
Згадала (а тепер i зрозумiла) дивну поведiнку Андрiя, перепади його настрою, запалi щоки та iнколи незвично шалений погляд.
Дiвчина викликала таксi й поiхала у Марiiнський. Парк здивовано зустрiв ii, бо цього разу вона була сама. Анна довго гуляла алеями. Промовляла до себе i до дерев, розповiдаючи iм свою iсторiю, яка завершилася у тому ж мiсцi, де й почалася.
Буяло лiто, але несподiвано Анна побачила дерево, майже без листя. Усе його зелене вбрання чомусь лежало на землi. Воно так рiзнилося вiд iнших кучерявих побратимiв.
Наступного дня зателефонував Андрiй. Анна не брала слухавку, але телефон не змовкав. Через якийсь час Андрiй уже стукав у дверi.
– Ти все неправильно зрозумiла, Аню! Це просто гра, це нiяка не звичка, Аню!
– Я сподiваюсь… – ледве видихнула з грудей.
Сльози градом полилися з ii очей. Вона так i не вiдчинила дверей. Навiщо? Все скiнчено, i iхнi дороги вже нiколи не зiйдуться. Невблаганно швидко котилися донизу у купi зi сльозами втраченi мрii…
Анна довгий час нiчого не розповiдала батькам про те, що сталося. Засмученi батьки про щось здогадувалися. Анна за порадою батька влаштувалася на роботу в редакцiю «Лiтературного часопису».
Згодом Анна дiзналася, що Андрiй одружився з якоюсь юною спiвачкою. Потiм так само швидко розлучився, десь за пiвроку. Його музична кар’ера була схожа на хвилi: то падала на самiсiньке дно, то злiтала вгору.
Анна заглибилася у роботу. Життя продовжувало свiй плин.
…
Мати спiймала замрiяний погляд доньки. Та посмiхнулася iй у вiдповiдь.
– Тож як його звати, доню?
– Мамо! Звiдки ти це взяла?
– Материнське серце не обдуриш. Будуть своi дiти – зрозумiеш…
Анна довiрилася й розповiла матерi про Жульена, про iхню зустрiч i двi фантастичнi ночi. Про його плани, проект у Азii i запрошення приiхати. На подив, мати радила iхати якомога швидше, пообiцявши допомогти придбати квитки. Єдиною перешкодою було дiждатись офiцiйного запрошення вiд Жульена.
Адже Бiрма лише кiлька рокiв тому вiдкрила своi простори для туристiв. Тож потрапити до неi було нелегко. Для отримання вiзи необхiднi були запрошення та гарантii приймаючоi сторони. А Жульен мовчав, уже кiлька днiв не виходив на зв’язок.
Анна не знаходила собi мiсця. Аж ось нарештi вiн прислав повiдомлення, що мав дуже багато роботи i невирiшених питань, i що запрошення вiн обов’язково пiдготуе.
Роздiл 4
ЯНГОН
В останнi кiлька днiв Анна тiкала вiд буденностi та мрiяла про море. Бажання були такими далекими й нереальними…
Але невдовзi вона опинилася в обiймах Жульена у далекiй Азii! Напередоднi Нового року коханий нарештi надiслав довгоочiкуване запрошення. Увесь пакет документiв вже був давно зiбраний, тож Анна швидко подала всi папери на вiзу. Дива iй не обiцяли, бо процедура мала зайняти кiлька днiв. Анна не знаходила собi мiсця. Жульен теж нетерпляче кожного дня запитував кохану: чи готова вiза? Нарештi паспорт Анни – в ii руках, квиток у кишенi!
Останнiй квиток випав на 31 грудня, тож прилiтала Анна до Бiрми вже у Новому роцi. Салат «олiв’е» i врочисту промову президента по телевiзору Анна з радiстю промiняла на новорiчнi сподiвання у лiтаку. Вона була готова вiдмовитися навiть вiд новоi роботи, аби ще хоча б раз опинитися в обiймах Жульена.
Валiзу зiбрала швидко, вибирала лише свiтлi кольори та довгi спiдницi. Не забула i про подарунок коханому – красиву бiлу сорочку. З холодного та заснiженого Киева жiнка прямувала у далеку Азiю… Що ii чекае?
Довгий перелiт Киiв—Амстердам—Бангкок тривав досить легко для неi. Адже ii таки чекала приголомшлива краiна i вже такий рiдний Жульен… Киiвський годинник вiдрахував пiвнiч, проте Анна була вже так далеко. Пiд час пересадки вона отримала повiдомлення вiд Жульена з побажанням щасливоi дороги. Надiслала повiдомлення батькам, що з нею все добре. І за мить опинилася вже знову помiж хмар. Гарненькi стюардеси азiатських авiалiнiй вiтали пасажирiв на борту пластиковими келихами з шампанським. Попереду – одинадцять годин довгого перельоту. Анна почувалася пiднесено, у душi панувала незвичайна гармонiя…
Вiдлiтаючи далеко вiд дому, Анна хотiла залишити у Киевi не лише холодний вiтер та мороз, а й своi давнi вiдчуття. Чим далi вiддалявся лiтак, тим менше вона вiдчувала колишнi невдачi й негаразди. Крiзь сон бачила далекий схiд сонця, а ще – чула голос Жульена. Стюардеса дбайливо прикрила Анну м’яким пледом. А та солодко спала, схиливши голову. Їй снилася зустрiч iз Жульеном, його синi очi з вологим блиском, – вiн заглядав на самiсiньке дно ii душi.
За декiлька годин Анна прокинулася. Почали розносити снiданок. До омрiяного щастя лишалося все менше i менше миль. Анна почала трохи хвилюватися. Якою то буде iхня зустрiч iз Жульеном?
З Бангкока в Янгон вiдлiтала вже внутрiшнiми авiалiнiями на маленькому лiтаку. Пiсля довгого перельоту забiгла до дамськоi кiмнати, аби перевдягнутися у легкi бiлi шорти й сорочку. І хоч на обличчя впала легка тiнь утоми, жiнка почувалася щасливою, ii очi сяяли…
Минуло трохи бiльше двох годин, i лiтак почав знижуватися. І ось вона у самому серцi Бiрми – Янгонi. На виходi Анна затрималася на мить, щоб поправити зачiску та припудрити носика. Як i будь-яка жiнка перед зустрiччю з коханим, Анна хотiла виглядати гарно, попри довгий перелiт i втому.
Аеропорт Янгона був зовсiм невеликий. На паспортний контроль – коротка черга. Анна дiстала свiй паспорт iз вiзою й перевiрила телефон. Жульен попереджав ii, що мобiльник працюватиме лише з мiсцевою карткою, якоi у неi ще не було. Тож зв’язок був вiдсутнiй. Анна нервувалася, чи Жульен на мiсцi. Чи зустрiне ii? Перед паспортним контролем очима вже шукала коханого серед зустрiчаючих, яких iз пасажирами роздiляла лише скляна прозора перегородка. Аж ii погляд вловив сяючi очi Жульена.
– Я тут! – гукнув вiн до Анни, помахавши рукою.
Вiн стояв усього за кiлька метрiв – засмаглий, упевнений в собi, у блакитнiй сорочцi з короткими рукавами, у джинсах. Анна полегшено видихнула, але серце по-зрадницьки вистрибувало з грудей. Жiнка нетерпляче подала свiй паспорт на контроль, а потiм кинулась до Жульена. Вони не бачилися аж цiлих два мiсяцi! Анна вiдчула, як сильно скучила за ним. Вона здолала кiлька останнiх крокiв i потрапила не просто в обiйми коханого, а у справжню казку. Жульен пiдхопив ii на руки, нiжно цiлуючи. Анна почувалася такою щасливою, як нiколи в життi.
– Вiтаю в Янгонi, люба, ласкаво просимо до Бiрми! – крiзь поцiлунки промовляв вiн.
У таксi Жульен нiжно пригортав Анну, тримав ii руку у своiй, як i всi два тижнi поспiль того божевiльно казкового щастя. Через вiкно автомобiлю Анна розглядала загадкову нову краiну. Їi дивувало i цiкавило все – мiсто, люди, звичаi. Жульен лише змовницьки мовчав, киваючи у такт словам Анни. Аж ось вона звернула увагу на таксиста, який нiчого не промовляв. Лише жував жуйку. Вiн просто не мiг говорити. Його рот був забитий чимось коричневим, схожим на кашу. Перiодично це «щось» вiн спльовував у вiкно.
– Це бетель, – пояснив Жульен. – Його тут усi жують. І чоловiки, i жiнки.
Бетель – рослина, яка освiжае подих, а також дiе як збудливий засiб. Деякi бiрманцi жують особливий сорт бетелю, про що свiдчать червонi очi i певна ейфорiя реакцii. Що саме входить до складу цiеi жуйки – невiдомо, але, мабуть, мiсцевi знають у цьому смак.
Жульен усмiхався i знову нiжно пригортав до себе Анну, яка почувалася, як на небесах. Мiсто Янгон здавалося iй гучним i метушливим, всi водii часто i багато гудiли у клаксон, дорожньоi розмiтки не iснувало, пiшохiдних переходiв – також. Не було i тротуарiв. Жульен пояснив таксисту, де треба зупинитися, i розрахувався з ним. Водiй на прощання усмiхнувся до пасажирiв, показавши червонi щербатi зуби. Вийшовши з таксi, пара пiрнула у загадковий свiт Янгона. У цьому районi мiста метушня вiдчувалася набагато менше, нiж у центрi.
Скрiзь прогулювалися мiсцевi жiнки у довгих спiдницях. Киянка вдивлялася в них. Жiночi обличчя були намазанi чимось схожим на глиняну маску. Жульен пояснив Аннi, що це танакха – розтерта в порошок деревина i кора дерева. Такий «макiяж» – кращий сонцезахисний i дезiнфiкуючий засiб. Анна звернула увагу, що навiть личка маленьких дiвчаток i хлопчикiв також вимазанi у танакха. Чим бiльше Анна вдивлялася в обличчя мiсцевих жiнок i дiтей, тим прекраснiшими вони iй здавалися. А мiсцевi красунi роздивлялися Анну з не меншою цiкавiстю. Їй навiть стало незручно за своi короткi бiлi шорти. Але Жульен заспокоiв ii: шорти – це одяг для туристiв. Мiсцеве населення ставиться з повагою до iноземцiв, виявляючи велику цiкавiсть до iх зовнiшнього вигляду. Бiрманськi жiнки i чоловiки носять традицiйне нацiональне вбрання – лонджi. Це спiдниця, яка тримаеться на тiлi за допомогою вузла, що крiпиться на поясi. Рiзниця мiж чоловiчими та жiночими лонджi – у розмiщеннi вузлiв i в кольорах. Чоловiки зав’язують вузли спереду, а жiнки – збоку. Жiночi лонджi яскравiшi й святковiшi. Анна жартома поцiкавилася, чому Жульен досi не в лонджi. На що той лише засмiявся.
Пiшохiдних переходiв у Янгонi не iснуе, а швидкiсть водii нiколи не зменшують. Тож, коли переходиш дорогу, рухатися треба швидко, оглядаючись навсiбiч. Але, на щастя, автомобiлiв у цiй частинi мiста було мало. Жульен пiдхопив однiею рукою валiзу, а iншою мiцно тримав за руку Анну. Таким чином вони й перебiгли дорогу. Жiнка зрозумiла, що ii моднi босонiжки на високих пiдборах так i залишаться лежати у валiзi. Анна носитиме лише зручне взуття. А довгi сукнi та спiдницi стануть ii улюбленим убранням у Янгонi.
Нарештi пара дiсталася мiсця призначення. Вивiска майбутнього кафе ще була заклеена будiвельною стрiчкою, вiкна закритi металевими жалюзi. Проте Жульену вже кортiло показати Аннi нове примiщення i свiй модерновий проект ресторану. Усерединi стояла темрява. Але за хвилину весь простiр засяяв яскравим свiтлом. І Анна опинилася… у Францii. Червоний колiр стiн, зображення Ейфелевоi вежi, прозора вiтрина зi скла, затишна атмосфера. Поки Анна захоплено роздивлялася все навколо, Жульен кудись зник. Через хвилину молодий ресторатор уже демонстрував коханiй новий холодильник та обладнання для випiчки. Вiн гордо хвалився, що французькi технологii тепер вже i в центрi Бiрми. У холодильниках зберiгалися замороженi напiвфабрикати – багети, хлiб, тiстечка, рогалики, булочки, кекси, все для майбутньоi випiчки.
Поки випiкалися круасани, Жульен приготував справжню французьку каву, яку також ресторан ексклюзивно мав пропонувати своiм клiентам. Вечiр наповнився романтичним настроем. Меблiв ще не було, iх мали привезти лише наступного дня. Отож закоханi ласували круасанами з хрусткою скоринкою i шоколадною начинкою просто на склянiй вiтринi, яка невдовзi мала бути заповнена рiзноманiтними десертами.
Анна радiла успiхам Жульена i пишалася ним. Зачинивши кафе, пара вирушила до квартири, яку винаймав Жульен. Вона знаходилася лише за п’ятнадцять хвилин вiд кафе. Жульен i Анна мовчки пiднiмалися сходами, але кожен iз них уже вiдчував гаряче дихання iншого, чи то вiд того, що пiднiмалися нагору, чи то вiд майбутнiх пестощiв. Ледве зачинивши дверi, Жульен пiдхопив Анну на руки i швидко понiс у спальню. Закоханi поринули у свiй рай…
На вечерю Жульен i Анна вирушили у японський ресторан. Частуватися мiсцевою iжею того вечора Жульен не радив, бо до неi слiд звикати поступово. Замовили саке, сливове вино, сушi та водоростi, а потiм ще монаку – традицiйний японський десерт: бобовий джем мiж двома тонкими хрусткими вафлями з солодкого рису.
За вечерею Анна розповiдала про свое життя у Киевi. Проте з бiльшою цiкавiстю розпитувала Жульена, адже Бiрма сповнена багатьох таемниць.
Пiсля вечерi пара вирiшила прогулятися мiстом. Завбачлива жiнка вдягла зручнi сандалi, тож вiдсутнiсть тротуару ii бiльше не лякала. Невдовзi перед очима постала велична центральна пагода – Шведагон. Анна бачила ii лише здалеку. Але навiть на вiдстанi грандiозна споруда випромiнювала особливе свiтло й енергiю.
Шлях додому пролягав через мiсцевий базар, який працював до самого ранку. Тут можна було знайти все, що бажала душа, за безцiнь – мiсцевi свiжi фрукти, овочi, зелень, рiзнi делiкатеси. На полицях красувалися кавуни, динi, полуницi, ананаси та iншi заморськi ласощi. Анна звернула увагу на те, що довкола було досить брудно. Але Жульен ii заспокоiв. Вiн запевнив, що головне – це абстрагуватися, тодi нiчого «такого» не трапиться. Прогулюючись, Жульен i Анна потрапили у китайський квартал, де смачно пахло готовою iжею. Згодом китайський квартал змiнився на мусульманський. Анна не повiрила своiм очам, побачивши перед собою справжню мечеть. Жульен розповiв, що мусульман у Янгонi близько мiльйона.
Дiсталися до дому вже близько пiвночi, упали на лiжко знесиленi, але щасливi.
Наступного ранку жiнка прокинулася сама. На столику знайшла записку вiд Жульена, а ще – ключi вiд квартири та грошi на таксi. Коханий чекав у кафе, куди з самого ранку мали привезти меблi. Тож Жульен вирiшив не будити Анну, щоб вона виспалася пiсля довгого перельоту. Жiнка солодко потягнулася у лiжку, вдихаючи на повнi груди нове життя. Постiль ще пахла Жульеном. Анна накинула халат i вирiшила оглянути квартиру, яку звечора ще не встигла роздивитися. Велике лiжко майже наполовину займало спальню, лишаючи простiр для дерев’яноi шафи i маленького туалетного столика. Штори дбайливо закривали вiкна, аби вранiшне сонце не розбудило Анну.
Вiтальня просто вразила ii. Посерединi гойдався справжнiсiнький гамак, там лежали французькi журнали i книжки. Навпроти – великий зручний диван, також завалений книжками. Але найголовнiшою окрасою цiеi кiмнати була велика вiдкрита тераса. Анна вiдчинила вiкна i впустила у кiмнату сонячне промiння. Воно заграло на лакованiй дерев’янiй пiдлозi. Єдине, чого не вистачало кiмнатi, – це квiтiв. Інтер’ер суто чоловiчий, зручний, функцiональний i без прикрас. Краевид iз тераси доволi звичайний, мiський, вiкна виходили у двiр, посеред якого росло велике дерево. Анна не могла отямитися: невже вона в оселi коханого? Обстеживши вiтальню, Анна попрямувала на кухню, де було лише найнеобхiднiше – газова плита, холодильник, великий стiл i декiлька стiльцiв. Через вiкно виднiвся золотий Шведагон. Анна помiтила дерев’янi сходи на другий поверх. Там розташувалася гостьова кiмната i санвузол iз душовою кабiнкою. Вся квартира виявилася дуже простою i скромною. У нiй знаходилося лише все функцiональне. Проте Анна вже полюбила ii, як свою власну.
Жiнка вдягла довгу вузьку сукню з накидкою, прикрила очi темними окулярами i вирушила на пошуки Жульена. Телефонний зв’язок не працював. Усе, що мала Анна – це маленький папiрець iз написаною на ньому рукою коханого адресою кафе.
Роздiл 5
BONJOUR
На вулицi Анна вирiшила розмiняти трохи грошей. Але працiвник банку покрутив складенi удвое грошi у руках i, похитавши головою, вiддав iх назад. Анна згадала, як ii попереджав Жульен. Складенi й нерiвнi купюри банки не приймають. Винахiдлива жiнка повернулася до квартири, праскою вигладила всi банкноти, вони стали новими i хрусткими, як круасани. Цього разу iй обмiняли грошi без зайвих запитань. Анна спiймала на вулицi таксi й передала водiевi папiрець iз адресою. Вiн мовчки узяв його. Анна з цiкавiстю поглядала на мовчазного водiя й ii очiкування справдилися. Водiй задоволено жував бетель, часто спльовуючи його дорогою. Згодом таксист зупинився бiля кафе i усмiхнувся на прощання червоними вiд бетеля зубами.
Анна не повiрила власним очам, коли за кiлька метрiв побачила велику красиву вивiску «Bonjour», яка ще вчора ховалася пiд захисною плiвкою. Всерединi вже чекали гаряча кава, справжнi французькi круасани – хрусткi, з шоколадом… І такий жаданий Жульен. «Мм-м, як же це по-французьки!» – усмiхнулася вдоволено Анна.
Жульена вона застала за роботою. Вiн саме обговорював робочi питання зi своiми помiчниками. Анна щиро усмiхалася до людей та новоi краiни, яка дарувала iй радiсть i насолоду. Таке просте й омрiяне щастя – ранок, кава i кохання…
Через годину привезли меблi та декор. Поки Жульен займався розташуванням меблiв, знайшлася робота i для Анни. Разом iз помiчником вона розвiшувала на стiнах плакати у французькому стилi. За декiлька годин усе примiщення виглядало зовсiм iнакше, нiж учора. Простiр наповнися затишком i домашньою атмосферою, вiтрини виблискували на сонцi, очiкуючи на смачнi десерти й хрусткi багети.
Трохи пiзнiше у кафе з’явилася бiрманська жiнка. Вона чемно привiталася з Анною, а потiм заговорила до Жульена. Стало зрозумiло, що це одна зi спiвробiтниць.
Нiколи ще Анна не бачила такого красивого чорного волосся. Бiрманка рухалася впевнено i грацiйно. Середнього зросту, але дуже вродлива. Трохи згодом прийшли ще двое дiвчат. Анна здогадалася, що вони влаштовувалися на роботу. Обговоривши деталi з Жульеном, жiнки з цiкавiстю почали розглядати незнайомку i пiдiйшли ближче. Особливо iм сподобалося вбрання та свiтлий колiр обличчя. Анна навiть вiдчула в iхнiх поглядах трохи заздрощiв.
Першу жiнку звали Аунг (що у перекладi з бiрманськоi значить «успiшна»). Вирiшивши всi питання з Жульеном, Аунг iз дiвчатами попрощались i вийшли. Але за кiлька хвилин Аунг повернулася, щоб подарувати iноземнiй гостi бiлу квiткову низку. Збентежена Анна подякувала i заплела квiти у волосся. Вони пахли свiжiстю…
День поступово добiгав кiнця. Жульен розрахувався з робiтниками i вiдпустив iх до наступного ранку. Анна дочекалася нагоди, щоб завести розмову. Їй здалося, що робiтники працювали повiльно, тож вона намагалася всiляко натякнути на це Жульеновi. Але той лише знизував плечима. Вiн нiколи не пiдвищував голос.
На перший погляд бiрманцi здаються милими i безпосереднiми. Вони вiдразу порушують особистий простiр спiвбесiдника, пiдходячи чи сiдаючи ближче (навiть можуть торкнутися рукою). Так само легко можуть не виконати роботу або зробити ii сяк-так. Іноземцi занадто довiрливi у Янгонi, за що часто платять удвiчi бiльше грошей, анiж варто.
Колишня столиця Бiрми вiдкривала дверi туристам, якi потребували европейського сервiсу. Жульена це дуже цiкавило, вiн був готовий ризикувати. Безумовно, починати бiзнес iноземцю в Бiрмi нелегко, адже доведеться зiштовхуватися з масою бюрократичних питань i пiдводними течiями. Але труднощi не стримували смiливого француза.
Наприкiнцi дня на Анну та Жульена чекала вечеря з приятелем i його родиною. Дорогою Жульен пояснював, що Янгон – це добрий початок для багатьох проектiв, зокрема ресторанного i готельного бiзнесу. На питання Анни: «Чому все-таки Бiрма?» – Жульен вiдповiдав просто: «А чому б i нi? Дорогу здолае той, хто йде».
– Краiна, що розвиваеться – це чудовий плацдарм для туристичних стартапiв i не тiльки. Великий потенцiал у нерухомостi (як приватноi, так i комерцiйноi). А ще Бiрма – найбiльше у свiтi джерело дорогоцiнного камiння, золота i нефриту. Продаж дорогоцiнного камiння складае бiльшу частину економiки Бiрми. Тож любителям прикрас е на що подивитися.
І, звичайно, це освiта. Останнiм часом усе бiльше i бiльше з’являеться тут приватних шкiл. Коротше кажучи, е у що розумно iнвестувати. А кiлькiсть туристiв iз кожним роком зростае.
З аргументами Жульена Анна не могла не погодитися, але все одно наголошувала на тому, що нова краiна могла ховати i новi складнощi та проблеми, тож просто необхiдно бути особливо розважливим. Жульен закрив рота Анни гарячим поцiлунком.
Вечiр продовжувався у барi – одному з найпопулярнiших у мiстi, розташованому на даху висотного житлового будинку в самому центрi Янгона. Там уже зiбралися друзi Жульена. Анна сидiла, немов мiж двома мiсяцями. Один – великий, повний i сяючий. Якраз у всiх над головою, у небi. Другий – дуже симпатичний, сидiв поруч, – то була Сандi. (Сандi у перекладi з бiрманськоi мови означае Мiсяць.) Жiнка виявилася дружиною товариша Жульена, вчителя французькоi мови. Маленька приемна молода бiрманка. Як i всi азiатськi жiнки, вона виглядала значно молодшою за свiй вiк. Їi романтична iсторiя з Жаном, майбутнiм чоловiком, розпочалася з приватних урокiв французькоi, якi згодом увiнчалися народженням прекрасноi маленькоi дiвчинки – iхньоi доньки (копii Сандi). Сама Сандi розумiла, чого хоче вiд життя, i молодий французький учитель став ii шансом. Попри короткочасне знайомство, Анна зрозумiла: ця тендiтна нiжна жiнка мала твердий стрижень i чiтко знала, чого мае досягти. Анна посмiхалася й з цiкавiстю роздивлялася нових знайомих. Жан французькою щось обговорював iз Жульеном. Сандi вiдкрито розглядала Анну. Вона не приховувала свого iнтересу до чужоземки, тож Аннi стало трохи нiяково. Маленька донька Жана та Сандi галасливо стрибала мiж столиками. Їi намагалися вгамувати батьки Сандi, лiтнi бiрманцi, якi переважно мовчали, лише усмiхалися, бо не володiли анi французькою, нi англiйською.
Усi дорослi пили мiсцеве пиво, лише Анна цiдила через трубочку мiсцевий мохiто, який виявився несмачним. У барi, крiм напоiв, горiшкiв i сушi, нiчого не подавали. Тож на вечерю компанiя вирушила у нове мiсце. Усього шестеро дорослих i дитина (а от машина лише одна). Але, схоже, це нiкого не бентежило. За кермо сiв Жан. Анну, як почесну гостю, вiдразу ж усадовили на передне пасажирське сидiння. Жульен, батьки Сандi та iх онука зайняли мiсця на задньому сидiннi, а сама Сандi прудко застрибнула у багажник гетчбека. Для Бiрми це звична справа так iздити в автомобiлi. Лише Анна спантеличено поглядала на Жульена у дзеркало. На щастя, дорога до ресторану тривала недовго, i хвилювання Анни швидко закiнчилися.
У мiсцевому ресторанi подавали як мiсцевi, так i европейськi блюда. Бiрманська кухня не вiдрiзняеться особливою вишуканiстю. У нiй е елементи китайськоi, iндiйськоi, а також тайськоi кухнi. Багато рису, трохи м’яса, страви переважно гострi та прянi. Традицiйно вiдразу подають зелений чай. Якщо замовляеться пиво, то до нього обов’язково приносять i солонi горiшки.
Вечiр виявився веселий i насичений новими враженнями. Анна розглядала Сандi, розпитувала ii про мiсцеве життя, про бiрманськi iмена та iх значення. Так, Анна дiзналася, що у бiрманцiв не прийнято надавати значення прiзвищу чи по-батьковi. А ось особлива увага придiляеться дню тижня, коли людина народжуеться. Усього у Бiрмi – вiсiм днiв тижня (бо середа дiлиться на двi частини, а число вiсiм вважаеться магiчним). Крiм того, кожен день тижня нагороджуе хлопчика чи дiвчинку особливими якостями.
Бiрманцi дуже вiрять у гороскопи, надають великого значення астрологii. Так, дiти, якi народжуються у понедiлок, будуть непостiйними i ревнивими. Тi, що приходять у цей свiт у вiвторок, отримують у подарунок такi якостi, як надiйнiсть i чеснiсть. Тi, що народжуються у середу вранцi, будуть милими i спокiйними. Натомiсть тi, що в середу пiсля обiду – непривiтнi та запальнi. Той, хто з’являеться на свiт у четвер, мае бути врiвноважений i лагiдний. П’ятниця – це день для базiк, субота – день буркотунiв. А от у недiлю у свiт приходять хазяйновитi та завбачливi.
Поверталися Анна з Жульеном додому традицiйно – через мiсцевий ринок. На десерт купили кавун i диню, що продавалися акуратно нарiзаними шматочками, нанизаними на тонкi палички для зручностi. Дорогою закоханi заглянули в мiсцевий бар, переповнений iноземцями, зокрема французами. Серед них знайшовся й один нiмець. Аннi здавалося, що у Бiрмi дуже багато французiв. Усi вони були ще молодi, приiхали в Янгон на постiйну або тимчасову роботу. Провадили тут повноцiнне життя, знаходили собi дружин, найчастiше зi свого ж кола або рiдше – з мiсцевих. Частина працювала волонтерами, перебуваючи тут по кiлька мiсяцiв, пiсля чого переiжджали в iншу краiну. Вони всi виглядали дуже природно й органiчно на тлi мiсцевого бруду i злиднiв. Бiрманцi, схоже, добре знали французiв i ставилися до них, як до постiйних клiентiв – шанобливо. Всi пили пиво й обговорювали останнiй футбольний матч. Пiсля черговоi склянки Анна вже не вiдчувала себе гостею i мило спiлкувалася з усiма на рiзнi теми.
Щоранку Жульен пробуджував Анну нiжними поцiлунками. І кожного разу вона забувала про час, пiзнаючи Азiю через вуста i руки коханого.
Удень вiн працював, а ввечерi вони прогулювалися вуличками вечiрнього Янгона. Часто Жульен брав Анну на руки, щоб перенести через занадто брудну дiлянку дороги або перебратися на iнший бiк вулицi. Жульен тримав Анну нiжно i дбайливо, як найдорожчий скарб.
Центральна пагода Шведагон освiтлювала вечiрнi маршрути, вливаючи особливе тепло у кожну прогулянку. Пара могла гуляти допiзна, не вiдчуваючи втоми. Навпаки, дивна енергiя наповнювала увесь простiр. А вночi Жульен дбайливо закривав вiкна у кiмнатi, промовляючи: «Щоб не залетiли «денге». Так називають специфiчний вид комарiв, пiсля укусу яких на людину нападае гарячка. Пережити ii дуже важко, iнколи i небезпечно для життя. Так, товариш Жульена одного разу пiймав такi «денге», пiсля чого кiлька тижнiв пролежав у мiсцевiй реанiмацii. На щастя, все обiйшлося.
Жульен дбав про Анну напрочуд уважно. А iй подобалося гойдатися в гамаку вранцi й сушити волосся вiтром. Коханий готував каву i приносив тiстечка з лимонним кремом на снiданок. Але найкращим десертом були його поцiлунки – такi нiжнi й пристраснi, що проникали в душу i серце Анни. Вiд них паморочилося в головi.
Згiдно з ученням буддизму, кохання – найвищий ступiнь спiлкування мiж чоловiком i жiнкою. І Анна з цим повнiстю погоджувалася. Вiдчуття були неземними. В обiймах Жульена Анна вiдлiтала в iнший вимiр. Спочатку по ii тiлу проходили ледь помiтнi хвилi блаженства. Далi потiк енергii наростав. І по всьому тiлу, вiд голови до п’ят, розливалася гаряча лава насолоди, яка заповнювала кожну клiтинку. Анна на якийсь час переставала вiдчувати реальнiсть, сама того не усвiдомлюючи. Яскраве сонце спалахувало у блакитному небi, а потiм повiльно котилося донизу. Вiдчуття Анни, ледь торкнувшись землi, знову злiтали догори. І так тривало доти, поки вона не затихала в обiймах Жульена.
Одного разу iх запросив у гостi один iз працiвникiв Жульена, будинок якого знаходився у передмiстi. Дiстатися туди вартувало зусиль i часу. Спочатку треба було iхати на таксi, потiм – плисти поромом. А опiсля – брати напрокат мотоцикл. Але, як кажуть, щасливi годин не помiчають. І пара вирушила у дорогу. Час на поромi збiгав дуже швидко. Анна пригорталася до Жульена, ховаючись у його обiймах вiд вiтру. Пiсля прибуття Жульен узяв напрокат мотоцикл. Анна не встигла оговтатися, як вони вже мчали незнайомим шляхом, залишаючи позаду клуби пилу. Однiею рукою Анна притримувала свiй бiлий капелюшок, а iншою обiймала сильний торс коханого чоловiка. Зручноi дороги не iснувало, а мотоцикл виявився старим i ненадiйним. Проте Анна почувалася безпечно поруч iз Жульеном. На шляху зустрiчалися хиткi халупи, вологi рисовi поля й маленькi кафе. Кава в них продавалася дешева i розчинна, зi згущеним молоком замiсть звичайного, бо господарi не мали холодильника. Однак для Анни це була найсмачнiша кава, випита iз Жульеном у найбiднiшому куточку загадковоi Азii.
Пара зупинилася бiля маленького кафе. Закоханi оглядалися навколо. Родина, яка тримала кафе, в ньому ж i проживала. Поруч зi столиками, пiд старим, чорним вiд дощу навiсом стояв телевiзор, а навколо нього розставили дерев’янi стiльцi. Так завше проходили сiмейнi вечори. (Анна наважилася вiдвiдати туалет – то була лише дiрка в пiдлозi.) Сам будинок був схожий на халупу, що може розвалитися при першому ж поривi сильного вiтру. Але господиня виявилася напрочуд дружелюбною. Вона щиро запропонувала Жульену та Аннi кави досхочу. Потiм почала готувати щось для своеi родини. Анна з цiкавiстю поглядала за процесом. Це нагадувало приготування коржiв iз начинкою, якi потiм обсмажувалися на олii маленькими кручениками.
Трохи вiдпочивши, знову вирушили у дорогу. Анна хвацько застрибнула на мотоцикл, який Жульеновi вдалося завести лише з третього разу. Жiнка обережно пiдтримувала подiл довгоi спiдницi, щоб та не потрапила пiд колеса. Довгi каштановi пасма майорiли на вiтрi. Анна радiсно заплющувала очi, пiдставляючи обличчя пiд теплий потiк вiтру. А потiм загубила свiй капелюшок, який весело покотився порожнiм шляхом у зворотному напрямку.
По дорозi Анна вимагала зупинятися й вiдвiдувати усi мiсцевi храми, заставленi фiгурками Будди та iнших дивних божеств. Усерединi милувалася й дивувалася мiсцевим звичаям i традицiям. Бiрма вiдкривалася поступово i цнотливо, щоразу вражаючи новими таемницями.
Нарештi досягли пункту призначення. Гостей радо зустрiчав знайомий Жульена. То був звичайний робiтник, проста людина, але було б нечемно вiдмовитися вiд запрошення у гостi. Родина, як i всi iншi тут, жила дуже бiдно. Їхнiй будинок нагадував щось середне мiж бунгало i сараем. Вiн стояв на спецiальних дерев’яних палях, бо навеснi все навколо затоплювала вода. Привiтнi господарi запросили Жульена й Анну всередину. Дуже простий, власне, будинок, але напрочуд чистий. Як найцiннiше – старий телевiзор. Із меблiв – дешевi пластиковi стiльцi й стiл.
На столi стояло фото сiмейноi пари. Жульен спитав дозволу розглянути його ближче. На ньому був зображений господар, а поруч iз ним – вирiзане з iншоi фотографii зображення його дружини. Чоловiку та дружинi дуже хотiлося отримати спiльне сiмейне фото, тому вони склеiли два рiзних знiмки. Це виглядало так зворушливо. Господар запитав Анну, як довго вони з Жульеном разом. Анна зашарiлася, проте Жульен перехопив iнiцiативу. Вiн пояснив, що разом вони вже досить давно, але ще не побралися. Анна вдячно подивилася на коханого i не змогла з ним не погодитися.
Вiзит видався набагато коротшим, анiж шлях, який довелося долати кiлька годин. На прощання Анна отримала подарунок вiд господаря – сандалову шкатулку у виглядi пагоди, яку вiн виготовив власноруч. Життя бiдних i скромних людей, iхнi простi цiнностi вразили Анну i Жульена до глибини душi. Тут, далеко вiд мiста i всiх зручностей цивiлiзацii, люди знаходили щастя у таких звичних i простих речах.
Дорогою додому Жульен i Анна вже звично завiтали на мiсцевий ринок, де вона, як справжня господиня, вирiшила купити свiжi овочi та фрукти. І хоч Анна не зовсiм добре розумiлася на мiсцевих сiльськогосподарських культурах, вона впевнено наповнювала кошик. Жульен лише усмiхався у вiдповiдь, виймаючи зайве i повертаючи на прилавок.
Повернулися закоханi пiд кiнець дня, стомленi, але щасливi. Вечеряти вирiшили вдома. Анна готувала салат iз мiсцевих овочiв, а на основне блюдо Жульен замовив картоплю з салом (його жiнка дбайливо привезла у подарунок з Украiни). Смажилася картопля, Жульен зголоднiло хапав iз пательнi ще сирi шматочки. Анна вдавано сердилася (а про себе молила Бога, щоб цей вечiр нiколи не закiнчувався). І не було нiчого смачнiшого, нiж та напiвсира бараболя, i прекраснiшого, нiж той романтичний вечiр пiд чарiвним сяйвом величноi пагоди Шведагон.
В один iз вечорiв Анну i Жульена запросили на справжнiй бiрманський день народження. Так i не домiгшись вiд Жульена, яким мав бути дрес-код, Анна вiддала перевагу довгiй червонiй сукнi та зручним сандалям. Жульен не надавав великого значення одягу. Але на прохання Анни вдягнув свiжу сорочку i брюки. Анна виглядала приголомшливо, узяла iхнi з Жульеном подарунки – два торти «тирамiсу» i «наполеон», що мали стати чудовим довершенням до святкування. Жульен старанно пiдготував десерт. Замiсть тацi використав двi звичайнi кахлянi плитки. Французькi десерти на грубому каменi здавалися ще витонченiшими. Така церемонiя виглядала цiкаво i нетрадицiйно. Анна прохала таксиста iхати обережно, переймалася, аби торти не впали на шовкову сукню. Жульен лише усмiхався з отих хвилювань.
Святкування проходило у приватному будинку на задньому дворi. Лунала приемна музика, зiбралися красиво вдягненi гостi. Анна вiдзначила про себе, що серед гостей нiхто не був одягнений у традицiйнi лонджi. Такий одяг носять переважно бiднi мешканцi Бiрми. Гостi на день народження були вдягнутi пишно та сучасно.
Іменинницею виявилася мiсцева дiлова ледi. У красивiй чорнiй сукнi з вiдкритими плечима вона зустрiчала гостей i запрошувала до столу з частуванням. Закуски подавали за зразком шведського столу (що передбачало самообслуговування). Програма вечора проходила у довiльному стилi. На травi – розставленi столики та стiльцi. Навколо палали лiхтарики. Гостi спiлкувалися одне з одним. Лунала музика, а згодом почався спiв – караоке. Першою спiвала донька iменинницi. Пiснi линули англiйською та бiрманською мовами.
Нарештi подали великий шоколадний торт зi свiчками. Лунали оплески i сипалися привiтання вiд гостей. Іменинниця дмухнула на свiчки i загадала бажання. Аж ось Жульен галантно виставив на стiл десерти вiд кафе Bonjour, якi справили неперевершене враження. Усi поспiшили скуштувати французькi «тирамiсу» i «наполеон». Вони ж виявилися просто неперевершенi, що дуже лестило Жульеновi. Серед гостей, звичайно, було багато французiв, до чого Анна вже звикла. Вона поглинала все, що вiдбувалося навколо, наче губка. Атмосфера новоi краiни закручувала Анну у своiй азiатськiй водовертi, наповнюючи новими враженнями, вiд яких паморочилася голова. Згодом гостi роздiлилися на маленькi групи, потягнулися неспiшнi бесiди за склянками вина та вiски з сигарами. Час збiгав непомiтно, проте Анна була в захопленнi вiд усього, що вiдбувалося навколо. Наразi вона впiймала погляд Жульена, який показував, що йому вже стало нудно. Тож вiн пропонував тихенько втекти зi свята. Анна з розумiнням ствердно кивнула головою. І закохана пара суто по-англiйськи зникла не прощаючись.
Роздiл 6
БАГАН
А потiм усе вiдбувалося, наче у казцi. Жульен загадково помахав у Анни перед носом авiаквитками i повiдомив, що на них чекае незабутня пригода. Раннiй пiдйом, одна на двох валiза. І ось вони вже у мiсцевому аеропорту. Красива пара вiдразу впадала в очi. І не тiльки тому, що трималися вони весь час за руки. Навколо них iснувала особлива аура, яка не могла не дiяти на оточення, усi з цiкавiстю витрiщалися на них. Вона – така тендiтна i зворушлива – у довгiй бiлiй спiдницi, тонкiй бiлiй сорочцi, що не приховувала високi груди i тонку талiю. Пiд сонцезахисними окулярами ховалися стомленi, але щасливi очi. Вiн – високий, симпатичний, iз обвiтреною шкiрою i легкими зморшками бiля очей, впевнений у собi чоловiк.
Лiтак був маленький i ветхий. Пiд час польоту добре чутно було мотор i вiдчувався присмак авiацiйного пального. Жульен жартував, що такi лiтаки часто падають через технiчнi неполадки i недосвiдченiсть пiлотiв. Однак Анну це не бентежило. Вперше в життi iй було абсолютно не страшно. Вперше в життi вона вiдчувала себе так упевнено i спокiйно. Рука Жульена дарувала тепло i нiжнiсть. Поняття «авiакатастрофа i смерть» узагалi не вписувалися в цю вранiшню iдилiю.
Лiтак зробив маленьку зупинку для дозаправки пальним. А за годину дiстався пункту призначення. Ще перед посадкою Анна прилипла до вiкна лiтака, зачаровано вдивляючись у неймовiрну казку внизу. Там побачила сотнi старовинних пагод i ступ. Не вiрила своiм очам, споглядаючи цю неймовiрну красу: повiтрянi корзини на рiзнокольорових повiтряних кулях, якi пiднiмалися вгору. Стародавнiй Баган, у далекому минулому – столиця декiлькох Бiрманських королiвств. Вiн розташований недалеко вiд Мандалая. Кожен бiрманець вважае, що хоча б раз у життi вiн мае побувати в священному Баганi.
Жульен забронював номер у невеликому чудовому готелi з басейном i смачним снiданком, на який вони з Анною ще встигали. Подавали апельсиновий сiк, хлiб iз сиром i джемом, омлет з овочами. Швидко залишивши речi у номерi готелю, Жульен i Анна вирушили у незабутню подорож древнiм Баганом. Кожна хвилина була на вагу золота, казка починалася. У кожнiй казцi мають бути випробування. І схоже, в цiй iсторii не обiйшлося без них.
У прокатному пунктi Жульен замовив в оренду два електроскутери. Анна не встигла щось заперечити, як скутер коханого мчав далеко попереду. Тож iй лишалося наздоганяти. Спочатку вона iхала повiльно, обережно, а потiм – усе швидше i впевненiше. Жульен оглядався назад, але не зупинявся. Долаючи страх, Анна набирала швидкiсть. Маленький залiзний коник неодноразово показував свiй крутий норов так, що Анна ледве не падала разом зi скутером. Але вона мужньо справлялася з випробуваннями, незважаючи на всi вибоiни та повороти. Закоханi швидко оминули сучасний Баган, який, власне, складався лише з готелiв, кафе й ресторанiв. Мiсцевого населення майже не бачили. Згодом перед очима Анни вiдкрилася нереальна реальнiсть – старий Баган у всiй його красi.
Спочатку жiнка вимагала зупинятися бiля кожноi пагоди й ступи. Проте Жульен поспiшав i попереджав, що все найкраще чекае на них попереду. Тому намагалися iхати швидше, не витрачаючи зайвого часу, аби встигнути повернутися назад того ж самого дня. Для Жульена це були вже не першi вiдвiдини Багана. Проте захват Анни зростав iз кожною новою пагодою. Чим далi забиралися у глибину стародавньоi краiни, тим бiльшими i красивiшими ставали споруди навколо.
