скачать книгу бесплатно
Закам’янiле – мiниться – й пливе.
І легiт, – двi-три рисочки, – траву.
Й на нiй – хмизин тоненьких, – стрiчка, – в’язку,
Що – широчiнь, де i для двох – завузько.
Саме повiтря – лиш для цих причали,
Й вуста навколо з порожнин, – i чола.
В буття осердя – усмiх-ехолот —
У iскру, яку – т- й тлiн – не поглина.
І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН
Пам’ять – набiк – i довбню, – i довбило.
Дитячi крочки – в туркусове – й бiле.
Перемiстились – хмаросяги болю —
До кiстякiв, що – тiточок – дебелих.
Безногий спогад – б’е себе – у груди, —
Перехiдного – нетривкий порадник.
Паленцi – в свiтло – скрiзь – шукають броду
Вiд гуманоiдiв – й свiтiв гiбридних.
І свiдомiсть – ножицями – костюмер,
Який – пiд лiд – кiлька столiть – тому.
І домовичок, – в кiш – гуню – i клапаню[2 - Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.],
І грiшми – серед – дiйсности лушпиння.
І йому – допомагае – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогiн.
САДИ
Ще – колесо, що – зменшуе – резерви.
Здаеться – змиг, i дах – над свiтом – зiрве.
Та – крiзь нутро – вряди-годи – i цезура,
Де чути – й спiлкування iнфузорiй.
В повiтрi – самi сходи – i поруччя.
Впритул – канали – й стiни – межирiччя.
З пустелi – лише часом – вир гарячий,
Який – вугiллям – почуття – i речi. —
Й свiдомiсть- в тiнi – з кухликом – Цiрцея —
Із хлiбних кульок – корабель – моцуе.
Душа – на вiтрi, самi – шати – сяють. —
Й серпанок слiв, що – зблискують – росою.
Вiдходить тлiн, бо час – напосiда.
Хоч – покищо – сади, сади, сади.
Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ
Той, хто – лiчив, помер, а птах – кукука.
Жують – хто – гуму, а хто – листя коки.
Пелюстка плаче, i озон – на скалку,
Бiля вокзалу – безпритульних кiлька.
Красунечка, – на грудях – пектораль, —
У пальчиках – пiвверчика морель.
За нею – назирцем – у джинсах – троль, —
Із ресторану – з крабами – тарiль.
Крiзь – тропiки квiткарнi поруч – клiвер.
В чекальнi – спеку – вентилятор – мляво.
Задуха – свiт – вмикае – й вимика.
Не з хмаросягiв – мiсто, – з макiтер. —
Мандруе скло, аж осетри – з гiтар.
Дном хлопцям – бiля каси, де – квитки,
Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —
Й знов порожньо, крiм – трьох очей – в кутку.
ГОДИННИКАР
Пiд землю – час – стрiлки i циферблат.
Прорив – в буттi, i все – назад – в табльо.
Лишилось – тiльки – декiлька приблуд,
Що – мiкроклiмат, де – на кiстку – зблiд
Свiт. – Й обрiй, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширшi кола, щоб – стрiмкiше – в вирiй.
Бож – крiзь матерiю – скрiзь навстiж – дверi,
Що – ополоники, – ущерть – навару.
І кожний – шкутульгае – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зi споду, —
Й не видно, з яких вимiрiв – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкiр, —
Заки – усiх – новий годинникар.
ТЛІН-СТРАШКО
На пiдвiконнi – на тарiлцi – груша,
Яку – кружалами – промiнчик- рiже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоiть – на брамi – мiжсвiтiв сторожа,
В майбутне – хоботи зануривши – й в минуле,
Де – знов – з початку – все криве – й змарнiле.
Й вiд первiсних площин – самi тунелi.
Вiтри – новi критерii – в аналах.
Ворушаться – ще без ознак – iстоти —
Новi, що – пробують – на ноги – стати, —
За милицi – i первнi, i пластиди. —
Й на шию й груди – шалик – вiд застуди,
Тiка, – хутчiй вiд свiтла, – тлiн-страшко,
А то – ще в пил – й його – космiчний шкiц!
І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР
У просвiтку, що – надсвiти, – хмелина,
Артерiя, що – зiбгана колона,
Де мармур – переходить – в порцеляну, —
В лягунi – острiв – на краю вiдлуння. —
Меридiяни – теж – своi гормони,
Що улягають – атмосферним змiнам.
Єдинi товтри, що – каркас iмунний,
На прапорцi неоновi – в туманi. —
Вбiк – цятки – розпочавсь – новий процес.
Шукач – стискае – мiнерал – в руцi,
Який – вiтрилом – краевид пустельний,
Де – мить тому – ще дендропарки – й штольнi. —
Та – з ворохобникiв хтось – з вiтром – пакт,
І дiйснiсть – знову – докорiнно – спектр.
ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ
День – з ранку без причини – набурмосивсь,
Й стрiлки буття – вскач – помiняти – змусив.
Лиш сiрники – цунамi – встигло – з мису,
Заки – назад – на зозулясту – масу,
Яку – ногою – з берега – пацан,
Котрий – кресало часу – у руцi. —
Пес поруч: кайнозой i мiоцен.
Й вiвтар, де, – замiсть немовлят, – вiвцю.
Й камiннi плити – з верств, – в яких – вертiй —
Нашарування – знов – переверта,
Щоб – дiйсносте, – що – живчик, – коренище,
Аби назавжди: що – куди, – i нащо, —
Бо комашня – й його вже – обсiда,
Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.
КОНТРАФАГОТ
Вiд сонця – залишилася – колючка.
Свiтло i пiтьма – муром – навкулачки.
Жебрак – на публiку – своi болячки.
Про травми – лiтня панна – вiд розлучень,
Стiл – шкетик, що – i зi слоiка – нардек,
Який на всю рiвнину – акведук.
Й за акведуком – корабельний док. —
Дiд – в затiнку – пiвголосом – кондак,
Аби – нiколи – стрiли – зi стрiльницi. —
Фортуна – про напарника – й канарцi.
Лиш про тяг – стулки шаф – часами – шарпа —
Столiть минулих, – де таргани-шурпи[3 - Шурпа – привид, мара, потвора.],
Що – сновигають, i – нiяк – iх – геть, —
Щоб – сенс життя, яке – в контрафагот.
ЩЕ РАЗ ПРО МІСТО – НА ВОДІ
На мармурових сходах – спить – бухарик.
Хоча – з човнiв, – причал, – дiтиська – хором.
Інколи й небом – кiнець свiтнi – хури,
Що – унизу – на острiвцi та шхери.
В повiтрi щ звук вiд лiтакiв – як гуркiт.
Весляр – допалюе – i геть – цигарку.
Тип, що – на пiрсi, у канал – обгортку.
Жебрачка – руку, – та ще й сльози – гiрко.
На площi – поруч – авiосальон.
Краля – в вiкнi – цiлунки – посила.
Тераса. Столик. П’ють – алiготе.
Факiр, – обслуга, – брухт – й гадюк – ковта. —
Кожний – на свiй кшталт – в iснування – вступ.
Рiчка, що – в море, – й скiльки – зiр – мости.
СВІТ-БУЛЬБАШКА
Рiвнина. Халабуди – з жовтих охiв[4 - Вiд – «ох!»].
Пiвкраевиду – вибгалося – вухом.
Лад, – з тиглями – й пiпетками, – комаха. Допомагае iй – гiлляка-вiхоть.
