скачать книгу бесплатно
Секрет радостi
Тамара Альохiна
Для кого написана ця книга? Для дiтей i батькiв, для всiеi родини. Кожна глава ii мiстить в собi частинку секрету. Коли Ви прочитаете книгу до кiнця, вiн вiдкриеться Вам цiлком. А допоможуть Вам у цьому книжковий ельф Букi Азбукiн i комп'ютерний ельф Якi Всезнайкiн.
Тамара Альохiна
Секрет радостi
Переклад з росiйськоi мови В.І. Воронiноi
Частина перша
Знайомство з Азбукiним
Кирилко з Лiзою гралися в саду.
? Дiти! – покликала мама, ? йдiть сюди! Бабуся з дiдусем вiд’iжджають.
? Чи на довго ви iдете? – запитав Кирилко.
? Днiв десь на десять, ? вiдповiла бабуся.
? А куди ви вiд’iжджаете? – поцiкавилася Лiза.
? У Стокгольм, ? промовив дiдусь.
? А, це туди, де музей Пеппi!?
? Їдемо на прем’еру нашого дитячого мюзиклу, ? пояснили бабуся i дiдусь.
? І нам хочеться!
? Обiцяемо, що влiтку обов’язково вiзьмемо вас iз собою.
? Значить, ми залишимося без бабусиних казок аж на цiлих десять вечорiв? – запитала Лiза.
? Нi в якому разi! Настав час познайомити вас iз кимось. У вашiй книжковiй шафi живе хтось такий…
? Хто там живе? – поцiкавився Кирилко.
? Букi! – гукнула бабуся, i з полички стрибнув потiшний ельф. На ньому був старовинний фрак, метелик та окуляри в золоченiй оправi.
? Ти хто?
? Букi Азбукiн до ваших послуг! – вiдрекомендувався ельф i уклонився.
? Букi – мiй давнiй приятель, ? пояснила бабуся, ? тепер у вас з’явився надiйний i розумний друг! Вiн допоможе вам жити щодня цiкаво i з користю.
? І ви свiй час проведiть корисно i цiкаво, ? сказав Кирилко.
? Та не забудьте привезти нам подарунки! – додала Лiза.
? А що б вам хотiлося?
? Менi новий капелюшок! – попрохала Лiза.
? А менi велику карту свiту! – сказав Кирилко.
? Ну а ми будемо вiд вас чекати подарункiв!
? А яких же? – здивувалися брат iз сестрою.
? Вашi новi знання будуть для нас найкращими подарунками!
? Коли повернемось – подивимось, ? пообiцяв дiдусь. – А тепер нам час, ? додав вiн, поглянувши на годинник.
? Щасливоi подорожi, ? в один голос гукнули дiти.
? І вам, малеча! – почулося у вiдповiдь.
? І з чого почнемо нашу казкову подорож? – поцiкавився Букi, коли бабуся з дiдусем вiд’iхали.
? А давайте про «цiкаво» i «з користю», ? запропонувала Лiза.
? Дуже добре, ? промовив Букi i оголосив, ? перша казка називаеться так: «Цiкаво i з користю».
Цiкаво i з користю
Дiвчинка з мамою гуляли у Мiському саду, спускаючись широкими сходами, милувалися першими весняними квiтами.
? Тюльпани, нарциси, ? промовляла дiвчинка знайомi назви, ? а цi виразнi квiточки як називаються?
? Це фiалки.
? Ой, поглянь, мамо, який красивий метелик! Вiн нагадуе квiтку! – крикнула дiвчинка.
? А, можливо, вiн не метелик, а лiтаюча квiтка! – посмiхнулася мама.
? Ти жартуеш? – здивувалася мала. – Це ж не казка, а природа!
? У природи багато дивного й казкового, треба лише приглянутися, прислухатися i тодi…
? Що тодi! – нетерпляче запитала дiвчинка.
Але мама не встигла вiдповiсти, бо в цю мить зустрiла свою колишню знайому, i мiж ними зав’язалася жвава розмова, в якiй щоразу нова фраза починалася зi слiв:
? А пам’ятаеш?…
? А пригадуеш?…
Дiвчинка слухала-слухала i iй стало скучно.
? Я ж нiчого цього не пам’ятаю, з ким же менi поговорити?
? Бачиш, ? показала мама, ? на тiй ялинцi сидить бiлка – пiди до неi!
? І що, з нею розмовляти?! – здивувалася дiвчинка.
Мама у вiдповiдь кивнула.
Дiвчинка неохоче пiдiйшла до ялинки i стала дивитися на бiлку. А та, в свою чергу, уважно спостерiгала за дiвчинкою.
? Ти хто?
? Я – Очка!
? А де ж Бiл?
? Звiдки я знаю, ? вiдповiла бiлка, ? Бiл сам по собi.
? Бiл – це хто?
? Бiл – це мiй друг, вiн Бiл, а я – Очка. А ти хто?
? Я просто дiвчинка.
? Ти не просто дiвчинка, ? повторила ii Очка, ? ти рудоволоса дiвчинка з хвостиками.
? Ну i що?
? А те, що ми з тобою схожi, ? зробила висновок Очка. – Я давно спостерiгаю за тобою.
? Давай будемо друзями! – запропонувала дiвчинка.
? Ми не можемо дружити, ? заперечила бiлка.
? Це ж чому? – здивувалася дiвчинка.
? Ну як же ми будемо з тобою дружити? Адже ти нiчого не принесла з собою.
? А що я повинна була принести?
? Ти маеш не просто приходити в наш сад, а що-небудь приносити: горiхи, яблука, бiлки iх дуже смакують. Не ходи просто так, принось користь.
? Гаразд, ? погодилася дiвчинка, ? я завтра так i зроблю!
? Тодi у тебе у саду з’явиться двое друзiв, Бiл та Очка, ? пообiцяла бiлка.
? А ми завжди беремо з собою горiхи, яблука та iжу для птахiв, коли йдемо в Мiський сад на прогулянку, ? сказала Лiза, прослухавши казку.
? Це дуже добре, ? промовив Букi.
? Ми не ходимо просто так, ? пiдтвердив Кирилко, ? ми приносимо користь. А нещодавно ми з татом змайстрували годiвничку i почепили ii на старiй яблунi.
? А я намалювала на нiй квiти i ще й горобчика, ? похвасталася Лiза.
? І навiщось розфарбувала його, ? спантеличено промовив Кирилко.
? Так краще!
? А ти як вважаеш, Букi? – запитав хлопчик.
? Як я думаю, ? вiдповiв Букi, ? розповiм вам завтра у цей же час.
Намальований горобець
? Давай-но, Кирилко, змайструемо годiвничку, ? сказав якось тато.
? Можна взяти пластикову пляшку, ? запропонував хлопчик, ? i вирiзати в нiй вiконце. Зараз усi так роблять.
? Нi-нi, ? заперечив тато, ? вiд таких годiвниць користь е, тiльки краси нiякоi. А ми з тобою змайструемо особливу годiвничку!
? Яку? – запитав хлопчик.
? А ось яку, ? тато показав малюнок.
? Це схоже на будиночок!
? Правильно, сама годiвниця глибока, щоб iжа не випадала, а над нею дашок.
? Дах вiд дощу, ? здогадався хлопчик.
? Вiд дощу та снiгу, щоб за будь-якоi погоди iжа лишалася сухою.
Вiд слiв до справи.
Коли годiвничка була готова, у майстерню зайшла Лiза i запропонувала:
? А давайте я розфарбую ii.
? Це буде прекрасно! – зрадiв тато.
Лiза взяла олiвцi i намалювала: з одного боку букет квiтiв, а з iншого – яскравого барвистого горобчика.
Коли все було готово, годiвницю повiсили в саду на старiй яблунi. Насипали в неi iжу.
А на цiй яблунi жили Сiрий горобець та Сiра горобчиха.
? Поглянь, ? сказав Горобець, ? тепер у нас своя iдальня.
