скачать книгу бесплатно
Послання з пiдземелля
Сергiй Зiнченко
Генератор фантастики #1
Пiсля аварii космiчного корабля представниця позаземноi цивiлiзацii обживае молоду планету Земля. Пiсля себе залишае заповiт – контейнер зi свiтовим iнтелектом. За оволодiння цiею унiкальною знахiдкою змагаються двi могутнi органiзацii. Але поспiлкуватися зi свiтовим розумом вдалося лише групi студентiв, якi випадково потрапили у загадкове пiдземелля. Разом з тим у романi порушуеться ще безлiч питань: чи тим шляхом рухаеться людство протягом всього свого iснування, що треба зробити, щоб направити хiд розвитку суспiльства у потрiбне русло, чи досить мiцнi моральнi принципи, за якими iснуе сучасне суспiльство.
Сергiй Зiнченко
Послання з пiдземелля
Частина перша
Заповiт
Знахiдка
Якщо хто думае, що робота працiвника архiву нудна i нецiкава, то той просто не був у цьому музеi зупиненого часу. Працюючи з документами, старими пiдшивками, рукописами, можна вiдшукати багато чого цiкавого. У вправного архiварiуса папери оживають, розповiдають про свiй час, господарiв, малюють свою епоху. Та навiть просто пройтися мiж височезними стелажами, заставленими пожовтiлими вiд часу, пересипаними пилом столiть паперами. І все це оточуе тиша. Нiмотна тиша столiть, яка заховалася у величезнi паки паперу та чекае, коли до неi доторкнуться та попросять слова. Можливо, якийсь на перший погляд непотрiбний папiрець ховае у собi таку таемницю, за яку дехто не пожалiе вiддати велику купу грошей.
Раджiв працював вже майже рiк помiчником архiварiуса в одному з архiвiв Калькутти. Кожного ранку о дев’ятiй приходив на роботу, отримував завдання i поринав у роботу. Вiн не просто перекладав та сортував папери, кожен папiр був прочитаний, описаний i вiдправлений у вiдповiдну секцiю. Хлопець не просто читав, вiн намагався уявити автора документа, середовище, де вiн жив, оточення та друзiв. Це хлопцевi не завжди вдавалося, та й хто перевiрить подii столiтньоi давнини? Де мiг, дофантазовував, уявляв образи. Вiн мiг цього не робити. Просто перекладати папери. Але цi роздуми допомагали Раджiву виконувати цю одноманiтну рутинну роботу.
А нещодавно йому довiрили першу самостiйну роботу. В архiвi встановили комп’ютер, i перед молодим помiчником архiварiуса було поставлено завдання найбiльш цiннi матерiали архiву перевести на електроннi носii. До комп’ютера був приеднаний сканер, i Раджiв сканував вiдповiднi документи та вводив у електронну базу архiву. Виконував одночасно двi роботи: сортував матерiали i переводив у електронний вигляд. Цiннiсть документа визначав головний архiварiус, а хлопець виконував сугубо технiчну роботу. Але i тепер Раджiв намагався вникнути у суть документа або хоча би ознайомитися iз його змiстом.
Вже перед закiнченням робочого дня молодий архiварiус вiдшукав на його думку цiкавий документ, датований серединою минулого столiття. Спочатку хлопець не звернув увагу на невеликий саморобний конверт, пожовтiлий вiд тривалого зберiгання. Але заставив звернути увагу сам напис. Майже вицвiлим чорнилом навскоси через увесь конверт темнiли два рядки. На конвертi мовою хiндi було написано: Вiдкрити та оприлюднити через сто рокiв пiсля моеi смертi.
Архiварiус вiдклав документ у сторону, дочекався кiнця робочого дня. Хлопець спочатку хотiв сам вiдкрити та прочитати вмiст конверта, але щось його насторожило. Мабуть сам пiдпис? Яка це повинна бути велика таемниця, якщо заповiдач вимагае зберегти цю таемницю аж сто рокiв? Що це може бути за секрет?
Хлопець несмiливо постукав у дверi кабiнету головного архiварiуса. Старий Абрахам Сiнгх сидiв за своiм не менш древнiм столом та перечитував якийсь папiр. Лiктi лежали на протертiй подушечцi, а зсохлi руки обережно тримали папiр. Пiдняв голову на стук, кивком голови наказав присiсти на стiлець. А сам продовжив вивчати документ. Аж коли прочитав до останнього слова, пiдняв погляд на хлопця:
– Цiкавий, надзвичайно цiкавий папiр дiстався менi. Ось ти тiльки поглянь! – Архiварiус пiдсунув документ хлопцевi. Той наблизився, глянув на аркуш. Це був лист, написаний англiйською мовою i датований початком минулого столiття. Так як молодий архiварiус вчився у Англii то, бiгло проглянувши текст, зрозумiв, що мова йдеться про спiввiдносини мiж Індiею, яка на той час була колонiею та метрополiею. Але, знаючи пристрасть головного архiварiуса до подiй цього часу, почав пiдiгравати старому:
– Так, дуже цiкаво! І гляньте, у яких деталях описано! Як точно передано настроi суспiльства! Адже вже тодi ми не припиняли спроб визволитися вiд колонiального гнiту!
Хлопець декiлька хвилин вислуховував коментарi Абрахама Сiнха про цей перiод життя Індii. Лише коли архiварiус вичерпав свою енергiю та iз заплющеними очима вiдкинувся на спинку стiльця, хлопець показав свою знахiдку:
– Ось подивiться, що я сьогоднi вiдшукав у двадцять сьомому секторi. Саме там ви доручили менi переглянути матерiали. Конверт я не розкривав, мене зацiкавив сам напис. Тому я насмiлився принести цей, на мою думку корисний документ вам.
Старий архiварiус простягнув висохлу руку, обережно взяв конверт, довго розглядав iз рiзних сторiн, потiм для чогось звелiв хлопцевi сфотографувати знахiдку з обох сторiн цифровим фотоапаратом. Аж пiсля цього кiстяним ножем обережно вiдкрив конверт.
У невмiло склееному пакетi лежали два аркушi дешевого паперу бiльш нiж сторiчноi давнини. Папiр з обох сторiн був списаний невiдомою хлопцевi мовою. Архiварiус витягнув лупу та широкого пiнцета, обережно взяв ним папiр, став розглядати через лупу. Роздивився з обох сторiн, це саме зробив з iншим аркушем.
– Санскрит! – архiварiус вклав папери у конверт, запакував все це у пластиковий файл i закрив скотчем. – Давнiй санскрит. Писалося великими буквами. Це мабуть для того, щоб напис довше зберiгся. Папiр дешевий. Про чорнило не скажу. Тут робота для спецiалiстiв. Але написано давнiм санскритом, тепер це вже не вивчаеться. Потрiбно термiново передати це фахiвцям. Я, на жаль, не сильно розумiюся на цьому древньому письмi. Але е у мене товариш, що проживае у Бомбеi. Вiн володiе цим давнiм письмом. Тому завтра вiдправляйся у Бомбей i передаси цi матерiали. Я передзвоню, домовлюся про зустрiч.
Бомбей
Наступного дня Раджiв виiхав у Бомбей. День ще тiльки починався, але сонце вже добряче припiкало. Вiд учорашньоi грози, яка пробiгла над мiстом та на деякий час порятувала його вiд немилосердноi спеки, не залишилося i слiду. Хлопець сiв у свiй вагон, примостився бiля самого вiкна. Тут хоч трохи буде прохолоднiше.
Перед самим вiд’iздом Раджiв ще раз повернувся у двадцять сьомий сектор, вiдшукав реестрацiйнi матерiали по даному пакету. Там було написано, що конверт був переданий до архiву Калькутти iз вiддаленого села разом з iншими матерiалами на зберiгання. Передав сам староста, якому залишив документ його попередник. Бiльше нiяких вiдомостей про власника запису вiдшукати не вдалося. Але хлопець вирiшив по поверненнi додому поiхати у те село та попробувати вiдшукати близьких чи знайомих цiеi людини. Передчуття говорили, що знайденi матерiали можуть нести цiнну iнформацiю.
Знайомий Абрахама Сiнгха вже був повiдомлений про приiзд хлопця. Той ще тiльки намiрявся стукати у дверi будинку, як дверi вiдкрилися i невисокий сивий чоловiк у традицiйному iндiйському вбраннi вiдкрив дверi.
– Прислуга пiшла за продуктами, тому вiдкрив сам, – наче виправдовувався господар, запрошуючи хлопця до будинку. Передпокiй був облаштований за европейськими стандартами. По серединi кiмнати стояв великий стiл, завалений книгами та паперами. Глуха стiна була заставлена шафами з книгами. Пiд вiкнами розмiстилися диван та декiлька крiсел. Вiршан, як представився господар, показав хлопцевi на одне iз крiсел. Сам сiв поряд, одягнув окуляри та простягнув руку за пакетом.
– Абрахам повiдомив мене про твiй приiзд. Я з вiкна побачив, як ти пiдiйшов. Давай подивимося на твою знахiдку.
Хлопець подав вченому файл з документом. Той обережно розпечатав файл, двома пальцями взяв конверт, легенько витяг папери. Хвилину розглядав, потiм пiднявся, пiдiйшов до столу та розмiстив iх там. Хоча у кабiнетi було достатньо свiтла, Вiршан ввiмкнув i настiльну лампу. Хвилин з п’ять розглядав текст, потiм повернувся до хлопця:
– Це дiйсно санскрит. Але швидко я його не прочитаю. Потрiбен час. Ми зробимо наступним чином. Я перефотографую матерiали. Оригiнали забереш назад. А я попрацюю з копiями. Що прочитаю, листом передам вам. Згiдний?
Хлопець кивнув на знак згоди головою.
– Тодi допоможи. Ти людина новоi епохи, з цiею технiкою повинен бути знайомий краще. – Вчений показав на комп’ютер, який стояв на окремому столi. – Тут також фотоапарат. Знiмеш та введеш у комп’ютер.
Раджiв за хвилину зробив декiлька фотознiмкiв документа, все це скинув на робочий стiл комп’ютера. Вчений тим часом запакував матерiали у файл та передав хлопцевi.
– Вiтання Абрахаму! Адресу я знаю. Чекайте листа.
Переклад рукопису
Вiдповiдь вiд бомбейського вченого прийшла аж за мiсяць. За цей час Раджiв встиг поiхати у те село, звiдки листа передали у архiв. Але, на жаль, щось конкретне хлопець не дiзнався. Скiльки часу минуло вiдтодi. Вдалося вiдшукати людей, якi щось чули про адресата. Але вiдомостi були надто скупi. Старий жив замкнуто, не мав нi знайомих, нi родичiв. Тому, що це була за людина, чому залишила такий заповiт нiхто щось конкретно сказати не мiг. Майже з нiчим Раджiв повернувся у Калькутту.
Абрахам запросив свого молодого помiчника у кабiнет, вказав на розкритий конверт. Хлопець прочитав адресу, зрозумiв, що прийшла вiдповiдь з Бомбея.
– Читай, бо я сьогоднi втомився. Багато рукописiв переглянув. А в тебе очi молодi. Та й зацiкавленiсть маеш. По вигляду бачу.
Хлопець вiдкрив конверт, витяг листа. Лист був написаний вiд руки, гарним калiграфiчним почерком. Раджiв став читати:
– Бажаю здоров’я, дорогий друже Абрахаме. Зразу ж вибачаюся, що не змiг зразу вiдповiсти. Текст виявився досить важким. Потрiбно було довго попрацювати. Але розшифрував до кiнця. Деякi слова важко давалися, але все таки вдалося вiдшукати вiдповiднiсть. Спочатку загальна характеристика написаного. Писалося бiльше ста рокiв тому людиною освiченою, я б навiть сказав, що дуже освiченою. Рукопис складаеться з двох частин: в однiй автор пояснюе, чому виник заповiт, в iншому текст самого заповiту. Суть самого заповiту я не зрозумiв, але там покладена якась досить велика та вагома таемниця. Можливо, це стосуеться iншоi мiсцевостi, звiдки предки заповiтодавця прийшло багато роков тому сюди. Суть самоi таемницi менi розшифрувати не вдалося. Це вже ваша справа. Наводжу текст рукопису.
«Я прийшов разом зi своiм народом на цю землю з пiвночi. І несу в собi таемницю. Таемниця залишилася там, на батькiвщинi наших предкiв. Я нiколи не був там, тому переказую слова попередника. Менi залишилося недовго на цьому свiтi. І я останнiй, який знае таемницю. Я останнiй посвячений. Пiду я, i пiде велика таемниця. Я сiмдесят четвертий посвячений. Я повинен був передати таемницю iншому. Перед тим його пiдготувати. І я робив це. Але прикрий випадок забрав життя мого учня. Я не знаю, як поступити у цьому випадку. У посвятi цього не було. Я повинен був передати Таемницю наступному, сiмдесят п’ятому. Але декiлька днiв тому вiн загинув. Я не можу розповiсти це людям. Свiт не готовий ще до цього. Свiт загине, дiзнавшись про це. Тому я залишаю заповiт, який розголосять через сто рокiв пiсля моеi кончини. Я думаю, через сто рокiв свiт трохи порозумнiшае i зможе використати це для себе. Заповiт залишаю на зберiгання iз вiдповiдним написом».
А зараз сам заповiт.
«Це лежить пiд землею у другому ярусi. Це лежить там, де пiвденнiше землю поцiлувало небо. Це лежить там, де на сходi гаряча кров витiкала з землi та ставала каменем. Це лежить там, де гора опоясана земляними валами, насипаними людьми, що колись жили тут та велику силу мали. Це лежить там, де пiвденнiше вiд граду знаходяться могили тридцяти царiв. Це лежить там, де колись був острiв великий, а на ньому мiсто головне було. Це принесено нам з неба. Це дано нам для добра. Це можна взяти тiльки для добра. Це буде взято тодi, коли настане спокiй. Охорону тримають два перехрестя. Вiзьмiть це i живiть. Назва йому – Суть Буття. Вiзьмiть його. Живiть у спокоi».
Хлопець вiдклав папiр, запитально глянув на архiварiуса. Той мовчки дивився поперед себе. Лише за декiлька хвилин почав говорити:
– Тут зашифрована велика таемниця. Я майже нiчого iз сказаного не зрозумiв. Одне можу стверджувати, що таемниця знаходиться у пiдземеллi на значнiй глибинi. І ця таемниця пов’язана з космосом, вiрнiше, з пришельцями iз iншоi цивiлiзацii. Що таке Суть Буття – навiть здогадуватися не можу. Ще одна пiдказка вказуе на мiсце знаходження таемницi. Ану дай менi текст. – Архiварiус вiдшукав мiсце у текстi, прочитав:
– Ми прийшли на цю землю з пiвночi. За одною з версiй, нашi предки, арii, прийшли з пiвночi, точнiше з Центральноi Європи. Частина залишилася тут, iншi розбрелися свiтом, дехто вернулися назад. Отже, мiсце пошукiв звужуеться. Але я вже цим займатися не буду. Слухай, хлопче, – Абрахам глянув на притишеного помiчника. – Ти пропрацював вже рiк, маеш право на вiдпустку. Іди у вiдпочивати i одночасно займися цiею таемницею. Одне прошу, будь обережним. Довiряйся тiльки тим, кому вiриш.
І пiдсунув хлопцевi папери.
Пошук розгадки
Раджiв з головою поринув у роботу. Якщо ранiше для того, щоб отримати якусь iнформацiю, необхiдно було забитися у наукову бiблiотеку i тижнями звiдти не вилазити, обкластися енциклопедiями та довiдниками, перелистати тисячi сторiнок тексту i все ж таки вiдшукати потрiбну iнформацiю. Або зiбрати авторитетних вчених та допитувати iх. Тепер стало значно простiше: зайшов у Інтернет, вiдкрив вiдповiдну сторiнку i читай, виписуй, аналiзуй.
Так зробив i Раджiв. Закрився у невеликiй орендованiй кiмнатцi на околицi мiста, пiдключив Інтернет i давай шукати. Але що шукати? Звiдки починати? Заповiт написаний одними загадками. Хлопець знову i знову читав текст. Вiн вже майже вивчив його напам’ять, але в голову не приходило нiчого. Раджiв вiдправляв запити на рiзнi сайти, вiдкривав пошуковики, але марно. Так були змарнованi два днi вiдпустки, але пошуки не просунулися нi на крок.
Наступного ранку хлопець вирiшив пiти на ринок та купити продукти. Заразом трохи розвiятися. Бо сидiння за комп’ютером геть забило баки. Хлопець походив серед галасливого натовпу, подивився на цiни, потiм вирiшив просто прогулятися мiстом. Як правило, у другiй половинi дня продавцi збавляють цiну i тодi можна значно дешевше придбати товар.
Раджiв вiд ринковоi площi пiшов до центру мiста, у його дiлову частину. Думки вiд рукопису перейшли до iнших, бiльш прозаiчних справ. Незважаючи на те, що вiн мае вищу освiту, працюе у державнiй установi та отримуе зарплатню, хлопець ледь зводить кiнцi з кiнцями. Вже про те, щоб допомогти родинi, яка проживае у невеличкому селi, пiдняти на ноги молодших братiв, не може бути i мови. Мiсто забирае всi заощадження. Хоча хлопець економить на всьому: живе у передмiстi, харчуеться найдешевшими продуктами, на роботу та з роботи йде пiшки. Зрiдка витрачаеться на одяг та книги.
А що, якщо ця таемниця вказуе на величезнi скарби? Або новi технологii, про якi ще невiдомо людству? Чи ще щось супергенiальне, залишене нам iнопланетянами?
Раджiв став пригадувати, що вiн читав про вiдвiдування Землi iнопланетними експедицiями. Став прокручувати у пам’ятi, у яких книгах все це зустрiчалося.
При думцi про книги хлопець зупинився. Вiн нещодавно придбав книгу, де описуеться про давне минуле Індii. Раджiв почав ii читати, але справи перебили. Але там вже у передмовi було висунуто гiпотезу, що предки iндiйцiв могли прийти з пiвнiчного заходу, з Європи. І цими предками могли бути арii, якi розселилися по всiй територii Євразii, створили сучасну цивiлiзацiю. І про це саме говорив i архiварiус. Раджiв повернув назад. Хлопець швидко забiг на ринок, не торгуючись купив продукти та поспiшив додому.
Вiн швидко вiдшукав потрiбну книгу, знайшов вiдповiдну сторiнку, ще раз почитав. Потiм вiдкрив ноутбук, ввiв слово «арii». І дiйсно, за одною iз версiй, арii прийшли на цю землю ще декiлька тисячолiть тому. І автор заповiту мiг бути нащадком давнiх арiiв. Якщо вiн був сiмдесят четвертим, то перший хранитель жив майже чотири тисячi рокiв тому. Це якщо вважати, що вiк людини дорiвнюе пiвстолiття. А якщо бiльше, то ще давнiше. Це спiвпадало з гiпотезами про прихiд арiiв на пiвострiв Індостан та створення сучасноi цивiлiзацii.
Хлопець знову поринув у роботу. Область пошуку звужувалася i звужувалася. Все новi данi надходили iз всесвiтньоi мережi. Хлопець здогадався, що поцiлунок неба – це метеорит. Вiдкинув Тунгуський метеорит, ще декiлька. Вiдшукав данi про падiння метеорита декiлька мiльйонiв рокiв тому. І саме у Центральнiй Європi. Ця каменюка залишила по собi кратер розмiром бiльш нiж двадцять кiлометрiв. А поряд лежало мiсце, яке колись було великою гiрською системою. І цiлком ймовiрно, що там вiдбувалася велика вулканiчна дiяльнiсть. Далi iнформацii ставало все менше i менше. Але з великою iмовiрнiстю можна було говорити, що ця загадкова мiсцина знаходиться у Європi. Саме на Європу вказуе декiлька збiгiв. Залишилося ще вiдшукати давнiй острiв, пояси землi, якi могли бути оборонними валами та могили тридцяти царiв. Але для цього потрiбно було або iхати туди, або вступати у безпосереднiй контакт з европейськими науковцями.
Коштiв для того, щоб вирушити у подорож до далекоi Європи у хлопця не було, але Раджiв знову став використовувати всюдисущий Інтернет. Та шлях до розгадки був ще досить довгим.
Частина друга
Посланцi Всесвiту
Катастрофа
Космiчний морок поступово розсiювався. Маленька цяточка, яка ще зовсiм недавно тiльки появилася на екранах космоплана, поступово збiльшувалася. Гравiтометри вказували на посилення гравiтацii. Аналiзатори вже передали першi параметри новоi Сонячноi системи.
Космоплан вже досить довго рухався Всесвiтом. Вiн вирушив iз Великого Кiльця Галактики iз завданням дослiдити новоутворену зiрку, яка декiлька мiльярдiв рокiв тому появилася на окраiнi Галактики. Хоча слово декiлька мiльярдiв рокiв не мало нiякого значення для жителiв подвiйноi зiрковоi системи Альта – Омера у Великому Кiльцi Галактики, так як таке поняття як час для них не iснувало. І дiйсно, час свого роду фiлософська категорiя i мае значення тiльки для тих процесiв, якi мають скiнченнiсть. А чи мае значення час для каменя, який стоятиме мiльйони рокiв у тому мiсцi, де поставила його природа? Для атома, який мае постiйний набiр компонентiв та рухаеться, пiдкоряючись законам природи? Припустимо, що внаслiдок ядерноi реакцii атом перетвориться у ядро iншого хiмiчного елемента. Але ж вiн принесе з собою рiднi йому протони, нейтрони, електрони. Тобто перейде у iнший стан, може навiть кращий. Але це тема для фiлософiв.
А космоплан вже наближався до Сонця. Перший наказав ввiмкнути антигравiтацiйну систему, яка дозволяла при наближеннi до тiл великоi маси регулювати швидкiсть. Антигравiтацiя була одним з великих вiдкриттiв вчених Альта – Омери. Якщо до недавнього часу всiм було вiдомо, що тiла притягуються одне до одного, то при певних типах ядерних процесiв можна заставити тiла вiдштовхуватися. Це i було покладено у принцип мiжгалактичних польотiв. Використовуючи антигравiтометри, космоплани могли розвивати дуже велику швидкiсть, порiвняну зi швидкiстю торсiйних полiв та витрачати на це мiнiмум енергii. Це дозволило зробити перемiщення у Всесвiтi буденною справою, на яке майже не витрачався час, так як жителi Альта – Омери могли жити нескiнченно довго.
Анк, якого на кораблi називали Першим, був командиром корабля. Вiн розробляв маршрут, керував роботою приладiв космоплана, був напряму зв’язаний з бортовим Навiгатором. Навiгатором його назвали не тiльки тому, що цей штучний iнтелект вираховував курс, попереджував про перешкоди. Вiн також прораховував всi можливi ризики не тiльки пiд час польоту, а й у iнших ситуацiях. А за великих швидкостей навiть досвiдчений космолiт не зможе дуже швидко прийняти рiшення. Тому у бiльшостi випадкiв не Перший приймав рiшення, а тiльки виконував вказiвки Навiгатора. А ще Навiгатор зберiгав всi знання, накопиченi цивiлiзацiею Альта – Омери за весь час ii iснування. Всi вiдкриття, розробки, технологii – все це було помiщено в комiрки безмежноi пам’ятi цього штучного розуму. Коли виникала проблема, досить було передати ii суть на головний портал. Навiгатор сам прораховував всi можливi варiанти розв’язання проблеми та пропонував найбiльш вiрогiдне рiшення.
Другий, якого на рiднiй планетi звали Мон, виконував технiчнi завдання: проводив перевiрку роботи приладiв та систем, замiняв Першого у екстремальних ситуацiях. На щастя, таких поки що не траплялося. Третiм номером, вiрнiше третьою була свiтлоока Аса, яка проводила дослiдження навколишнього простору, слiдкувала за станом iнших членiв екiпажу, займалася енергозабезпеченням Навiгатора.
При доборi команди дехто з членiв Головноi Комiсii заперечували про зарахування Аси до екiпажу космоплана. Мотивували тим, що жiнка не зможе витримати таку наддалеку подорож. І дiйсно, навiть рухаючись з наближеною до свiтловоi швидкiстю, космоплан проведе в польотi не одну тисячу обертiв Альта – Омери. Але командир корабля, який теж приймав участь у пiдборi екiпажу, переконав Комiсiю включити свiтлооку Асу до його екiпажу. Для Комiсii Анк мав досить аргументiв. Але навiть якби Комiсiя була б проти, командир використав би ще одне, найвагомiше переконання. Але до цього не дiйшло, i Аса стала Третiм членом екiпажу.
Аса i Анк познайомилися ще у космолiтнiй школi. Анк вже закiнчив навчання, навiть здiйснив декiлька польотiв до сусiднiх цивiлiзацiй, якi у Великому Кiльцi Галактики розмiщувалися вiдносно недалеко. Це були простi дослiдницькi перельоти, пiд час яких тестувалися новi космiчнi рушiйнi системи, проводилися дослiдження галактичного випромiнювання. Пiд час останнього польоту Анк вже самостiйно керував космопланом. Так як космолiти повиннi були час вiд часу вiдпочивати вiд польотiв, то Анка запросили проводити практичнi заняття у космолiтнiй школi. Космолiт зразу ж звернув увагу на свiтлооку. Вона, слiд зауважити, заслуговувала на те. І не тiльки голубизною очей. Вона досить успiшно вчилася, однаково добре орiентувалася у тонкощах роботи космiчних двигунiв i теорii космiчних польотiв, витримувала великi фiзичнi перевантаження i мала психiчну витримку.
Вони зустрiлися декiлька разiв, пройшлися алеями космолiтноi школи. А потiм Анк знову вирушив у полiт. Коротке прощання, доторк головами. І, здавалося, все. Приязнь перервалася. Але знову зустрiч при вiдборi до наддалекого польоту. І вже вони разом! І на дуже тривалий час! А може i назавжди.
Швидкiсть космоплана зменшувалася. Вiн поступово переходив у режим супутника Сонця. Траекторiя руху поступово закруглялася, наближалася до витягнутоi елiптичноi. Гравiтометри передавали на Навiгатор параметри сили тяжiння Сонця, Навiгатор у свою чергу регулював швидкiсть руху. Аса вже за допомогою зовнiшнiх телеметрiв сканувала Сонячну систему.
– Система знаходиться у стадii творення, – Третя передала iнформацiю iншим членам екiпажу. – Якщо зiрка вже сформувалася, то планети ще тiльки закiнчують першу стадiю.
– У чому це виражаеться? – передав Другий.
– Формуеться планетна кора, вирiвнюються параметри динамiчноi рiвноваги. Ядернi процеси стабiлiзуються, що дозволяе сформуватися статичним твердим поверхням, на основi яких i буде створюватися кора планети.
– Скiльки часу потрiбно буде для встановлення та стабiлiзацii динамiчноi рiвноваги? – передав Перший.
– За нашими вимiрами часу, близько трьох сотень поворотiв наших Сонць.
На Альта – Омера заселенi жителями планети оберталися значно повiльнiше за планети вiдвiданоi Сонячноi системи. Якщо припустити, що третя планета вiдкритоi Сонячноi системи оберталася за один перiод, то така сама за вiдлiком планета Альта – Омери робила один оберт у тисячу разiв повiльнiше.
– Тобто ми можемо зробити ще декiлька обертiв навколо Сонця i рушати додому? – перепитав Перший.
– Так, всi характеристики я вiдсканую та зроблю первинну обробку. Все iнше доробимо вдома. Для цього нам потрiбно максимум три витки, – уточнила Третя.
– Добре, проводь спостереження, я уточнюю маршрут.
Космоплан вже перейшов на витягнуту елiптичну орбiту, яка давала змогу охопити велику частину площi Сонячноi системи. Аса направляла телеметри у рiзнi сторони космосу, передавала Навiгатору попередньо обробленi данi.
– Перший, попереду велика концентрацiя нейтронiв! – тривожно передав Другий.
– Заглуши реактор, посиль його захист, – подав команду Перший. – Я змiнюю курс. Пiдключаю Навiгатор.
Космоплан здригнувся, наче не хотiв сходити з прокладеного маршруту. Але, керований твердою рукою, почав змiнювати курс.
– Перший, реактор виходить з – пiд керування, – передав сигнал тривоги Другий. – Захист не встигае нейтралiзувати нейтрони. Небезпека першоi категорii!
Тут запрацював Навiгатор. Металiчним голосом передав: Командi перейти у планетарний модуль. Управлiння беру на себе. Космоплан переходить у аварiйний полiт!
Це означало, що космоплан попав у критичну ситуацiю, яка загрожуе безкiнечностi екiпажу. Далi команда вже не зможе без ризику для себе перебувати на борту корабля. Перший наказав всiм перейти у модуль. Тiльки за останнiм членом команди закрився люк модуля, запрацював енергоблок i модуль вiд’еднався вiд головного корабля.
Тимчасовий притулок
Модуль швидко набирав швидкiсть, вiддаляючись вiд головного корабля, якому залишилося жити лiченi хвилини. Це вже знали всi члени екiпажу. Хоча в слух цього не говорили. Поки що не було випадкiв, щоб Навiгатор помилився i перебiльшив ризики. Хiба що Навiгатор щось придумае i корабель трохи протримаеться. Але те, що реактор вийшов з – пiд контролю, було доведеним фактом. Хоча реактор i не був основним енергорушiем, але вiн давав енергiю для роботи гравiтатора. І, незважаючи на вiдлагоджену систему захисту, реактор був найслабшою ланкою космоплана. Його робота залежала вiд концентрацii нейтронiв у активнiй зонi. Коли вона стабiльна, реактору нiщо не загрожуе. Але iз збiльшенням концентрацii нейтронiв реактор мiг перейти у неконтрольований режим роботи. Хоча реактор i був захищений декiлькома антинейтронними екранами, але саме тут була найслабша ланка цього рушiя. І ця найслабша ланка якраз i пiдвела. Хоча вiрогiднiсть появи такоi концентрацii нейтронiв, яка цього разу зустрiлася на шляху космоплана, була досить мiзерна, але вона трапилася.
Третя слiдкувала за траекторiею руху головного корабля. Навiгатор вiв корабель у сторону третьоi вiд Сонця планети. Корабель вже слабо слухався команд Навiгатора. Пiд дiею тяжiння планети швидкiсть збiльшувалася. Перший намагався через системи телеметрii модуля вiдновити зв’язок iз Навiгатором, але марно. На екранi телеметра було видно, як космоплан наближаеться до диска планети, проходить до центру круга. І ось!..
Екiпаж космоплана довго проходив тренування та вiдбiр для польоту. Всi параметри кандидатiв були вiдсканованi та приведенi до одного рiвня. Такi поняття як жалiсть, переживання, бiль за втраченим не спостерiгалися пiд час проведення випробувань. Але тут! На екранах модуля, наведених на третю планету, стало видно, як у одному мiсцi на поверхнi виник яскравий спалах. За ним пiднялася темна хмара, яка закрила майже половину видимоi поверхнi планети. Всi члени екiпажу прикипiли до екранiв. Сяйво над мiсцем падiння трималося ще деякий час, потiм стало спадати. Натомiсть темна хмара попелу та пилу все дужче i дужче накривало планету. Аж поки весь круг молодоi планети не сховався пiд сiрою пеленою пилу.
– Перший, це все? – Аса пiдняла потемнiлi очi на командира корабля.
– Третя, стабiлiзуй своi емоцii! – наказав Перший. – Ти у Космосi. Це не все. Просто деякий час ми не зможемо покинути межi цiеi Сонячноi системи. До того часу, поки на Третiй планетi не вiдшукаемо Навiгатора.
– А вiн не знищився вiд вибуху? – перепитав Другий.
– Навiгатор запрограмований на самозбереження у будь – якiй ситуацii. Тому вiн за момент вiд контакту з поверхнею повинен був вiд’еднатися вiд корабля та самостiйно законтактувати з поверхнею планети. Як тiльки ми його вiдскануемо на поверхнi, то зможемо пiдлетiти i забрати на борт. А далi Навiгатор трансформуе наш модуль у повноцiнний космоплан. Для цього нам лише потрiбна тверда поверхня та деякi матерiали. Третя, чи е можливостi сiсти на поверхню Третьоi планети?
– У даний час нi, – Аса продивилася параметри планети. – Високий рiвень радiацii, який, можливо i був причиною виходу з ладу реактора. Нестабiльна поверхня та висока температура. Потрiбно, щоб ця планета перейшла у наступний етап стабiлiзацii розвитку. А поки що нам необхiдно вiдшукати iншу планету.
Перший запросив iнформацiю про планети, якi Третiй вдалося вiдсканувати до моменту катастрофи. Перша, друга i третя планети були дуже близько вiд Сонця, яке мало досить великий вплив на них. Четверта мала порiвняно малi розмiри та розрiджену атмосферу. Вибрали для зупинки п’яту планету, яка бiльш – менш пiдходила для тимчасового пристанища.
Поки Перший стабiлiзував швидкiсть модуля до швидкостi обертання планети, Аса робила дослiдження поверхнi.
– Доповiдаю, – Третя передавала iнформацiю на телепортал Першого. – Радiацiя в нормi. Поверхня стабiлiзована. Температура в нормi. Трохи турбуе стан атмосфери, велика концентрацiя водню, азоту та кисню. Існуе загроза атмосферних пожеж та вибухiв сумiшi цих газiв. Але можемо висадитися на сторонi, яка схована вiд Сонця. Справа в тому, що ця планета досить повiльно обертаеться навколо своеi осi. А може i геть не обертаеться. Поки що точно визначити неможливо. Тому пропоную висадитися на затiненiй сторонi. Там бiльше азоту, нiж iнших газiв. Будемо дрейфувати на лiнii свiтла.
