скачать книгу бесплатно
Кожну п'ятницю пiсля роботи разом з колегами вiн вiдвiдував найближчi питнi заклади, вiддаючи данину традицiйному нiмецькому комплекту: пиво i смаженi ковбаски. Походи в найближчий фiтнес-клуб були противагою ковбаскам i пиву – Макс намагався пiдтримувати свою фiгуру в належнiй формi. Читаючи лiтературу з росiйськомовних сайтiв, Макс наштовхнувся на тему по грi «Eve-online».
Цiкаво, що нiмцi таку лiтературу не писали – тiльки жителi колишнього СРСР. Мабуть менталiтет i склад розуму рiзний. Але сама iдея Спiвдружностi, нейромережi, зорянi подорожi i дуже оригiнальна система отримання спецiальностей йому сподобалася. Вiн навiть хотiв би провести ще одне життя в такому технологiчному суспiльствi. Можливiсть iншого життя або «реiнкарнацii» запала йому в душу i вiн сподiвався на друге життя пiсля смертi.
Альпи вiн полюбив пiсля корпоративного виiзду фахiвцiв комбiнату на одних з вихiдних. Як не дивно, але монотона робота ногами вгору по схилах йому сподобалася. Слухаючи прискорений ритм свого серця, вiдчуваючи як наливаються важкiстю ноги, Макс зрозумiв, що цей вид вiдпочинку для нього. Згодом вiн часто виiжджав в австрiйськi Альпи на суботу-недiлю, кожного разу намагаючись пiднiматися по новому маршруту. Сьогоднi вiн намагався пiднятися на вершину, яку минулого разу не здолав – дихання не вистачило. Але цього разу вiн дiйде! Вiдпочивши трохи на Сонцi, вiн рушив в дорогу.
– І все-таки я змiг – посмiхнувшись Сонцю, сказав сам собi, тепер законний вiдпочинок, перекус, але спочатку себе позначитися – i з цими словами дiстав з бiчноi кишенi рюкзака маленький прапорець з емблемою фiрми, де працював. Увiткнувши його неподалiк в землю, мандрiвник став готувати нехитрий обiд – ковбаски обов'язково, а ось пиво в горах нi-нi. Неквапом пережовуючи i вiдновлюючи сили для спуску, турист дивився, як коливаеться на вiтрi прапорець – його вiн запозичив в рекламному вiддiлi комбiнату. Нi, можна було купити щось оригiнальне в якiй-небудь крамничцi, але видимий вплив мiсцевих вже давав про себе знати – Макс тупо заощадив пару евро на дрiбницi, нiмцi все-таки економний i рацiональний народ.
Вирiшивши перед зворотним спуском трохи вiдпочити, вiн примостився на найближчий теплий валун, яке нагрiвало Сонце, притулився до сусiднього каменю i пiдставив лице сонячним променям. Так його i розморило…
Інокентiй i Федiр були колегами по роботi, часто разом випивали пiсля напруженого трудового дня, iздили на рибалку, там теж випивали. Хоча друзями один одного не вважали. Працювали обое в сибiрськiй фiлii всеросiйського НДІ по системах утилiзацii i обробки вторинноi сировини, зiрок з наукового небосхилу не хапали, спокiйно i розмiрено просиджували штани, проiдаючи бюджетнi грошi. Обое вважали себе iнтелектуалами, частиною росiйськоi елiти суспiльства, часто дискутуючи на цю тему за склянкою традицiйноi горiлочки. Федiр поки що обмiрковував тему своеi майбутньоi докторськоi дисертацii, вiн доки був к.т.н., а ось Інокентiй через два днi повинен був захищати свою докторську.
У черговий виiзд на рибалку вирiшили завчасно вiдмiтити майбутне звання в неформальнiй, звичнiй вже обстановцi на природi. Наловивши пiсля ранiшньоi зорi рибки на юшку, колеги-ученi стали готуватися до обiду. Юшка бадьоро кипiла в казанку, поширюючи аромат i провокуючи щедре слиновидiлення у рибалок, в прибережному пiсочку охолоджувалася i чекала своеi години звична емнiсть зi «Столичною». Нарiзавши цибулi, ковбаски, сирка i батон, приятелi вирiшили трохи перекурити перед офiцiйною частиною.
– Колега – почав розмову Федiр, нагадайте менi тему своеi дисертацii, щось я забув, тиждень видався непростим.
– Охоче колега – вiдповiв Інокентiй – «Мокрi i частково зволоженi картони. Теоретичнi основи стрибкоподiбного приросту об'емiв виробництв Росiйських паперово-картоних комбiнатiв».
– Та тема вiдмiнна, думаю докторська вже у вас в кишенi.
– Я в цьому теж абсолютно упевнений, подумайте колега, як мокрий картон пiдiрве ринок! Це буде бомба свiтового масштабу, прорив росiйського товару на свiтовi ринки. Мiнiмальнi витрати води на виходi дають майже подвоений об'ем картону. Про перспективи з папером я взагалi мовчу. Моi опоненти задушаться власними краватками, ха ха.
– А який об'ем вашоi дисертацii, дозвольте поцiкавитися, колега?
– Все як годиться: сто аркушiв формату А4 теоретичних викладень i обгрунтувань, чотири аркуша формату А1 з дiаграмами i графiками.
– Кхе, просто заздрю вам бiлою заздрiстю. Ось менi б схожу тему пiдiбрати для моеi дисертацii. Не хотiлося б вiд вас вiдставати, колега.
– Ось так з лiту i не пiдкажу, дайте подумати, м-м-м, а як вам таке: «Використання вторинних горючих газiв стихiйних i офiцiйних смiттевих звалищ РФ для обiгрiву асфальтового покриття дорiг Заполяр'я i Приполяр’я»
– Так, непогано, я обдумаю цю тему.
– Колега, по-моему, юшка готова, давайте дiставайте нашу рiдну з пiсочку i розливайте.
– Перший тост за майбутнього доктора наук!
– Понеслася…
Поглинув за пiвгодини юшку, горiлочку i усю закусь, Інокентiй i Федiр стали розважати себе анектодами i iсторiями з життя. Поряд з потрiскуючим вогнищем, розслабленi алкоголем, ситi i задоволенi вони непомiтно для себе задрiмали…
… Дро перебував в пiдведеному станi – рейд на цю видалену дику планету виявився просто вище за всякi очiкування – якiсть i кiлькiсть набраного матерiалу перевершила усi найсмiливiшi сподiвання. І хоча в iнформацii вiд мертвого пiлота i була фраза про несподiвано високi показники КІ тубiльцiв, повiрив вiн в це тiльки зараз, коли дiагност по черзi видавав данi про спiйманi зразки. В основному, аборигенiв ловили групами, намагаючись вибирати мiсця чимдалi вiд великих населених пунктiв.
– Майже всi вище 120, ось тiльки останнiй спiйманий сильно здивував Дро: з КІ 188 i КЗ 2,8, вiн чомусь спав на вершинi однiеi мiсцевоi гори, сидячи на каменях. Що вiн тут робить? – дивувався капiтан, може це гiрський житель? Чи вiн вигнанець з клану, вимушений поневiрятися в глухих мiсцях? А як вiн тут живиться, де його будинок? Багато схожих питань турбувало Дро – йому, що прожив усе свое життя в пустотних спорудах i зорельотах було цiкаво, що занесло дикого так високо вiд мiсцевоi цивiлiзацii.
– Ну, скоро вiн з ним поговорить, цьому аборигеновi повезло – з такими показниками Дро йому запропонуе посаду iнженера на своiй збагачувальнiй фабрицi. Псувати такий прекрасний мозок рабським iмплантом безглуздо.
Пробудження не радувало Макса – тiло затекло i майже не реагувало на сигнали мозку, чомусь було дуже холодно, сухiсть i печiя у ротi доповнювали картину.
– Знову снилися зiрки i зорельоти – подумав Макс i подумки вилаяв себе за те, що заснув на вершинi гори. Так можна було серйозно замерзнути по дуростi, що мабуть i сталося – буде менi наука на майбутне – гори не прощають легковажного до них вiдношення. З цiею думкою вiн спробував розплющити очi.
– Шшайсе!!! Я напевно ще сплю – на Альпи зовсiм не схоже – примiщення в сiрих тонах, тверда основа, швидше схожа на полку, згори теж полиця, судячи з того, що з неi звисае чиясь синюшна рука, слабке незрозумiле тремтiння полицi, на якiй вiн лежав. І що найжахливiше i не зрозумiлiше – я голий i на шиi якесь металеве кiльце – такий удар мозок був не в змозi перенести, i свiдомiсть вiдключилася, оберiгаючи Макса вiд iстерики.
Друга спроба пробудження нiчого не змiнила в навколишньому оточеннi, хiба що пропала iз зору рука згори, навкруги чулися слабкi стогони i схлипи. Загальний стан був набагато кращий, тiло вiдгукувалося на сигнали з мозку, тiльки вiдзначалась вiдсутнiсть одягу – теплiше Максу не стало. Та i сама ii вiдсутнiсть нервувала хлопця, доставляючи сильний дискомфорт. Я тут не один – зробив висновок хлопець, трохи заспокоiвшись, i почув кроки.
Той, що увiйшов вiдразу сильно не сподобався йому – сiра особа з яскраво-бiлими очима, великий м'ясистий нiс псували цiлком звичне людське обличчя. Але головним в незнайомцевi був його погляд – вiн дивився на хлопця як на порожне мiсце, байдуже-оцiнююче. У iншому, мiж тим, нiчим особливим вiд звичайноi людини не вiдрiзняючись. Оцiнивши одяг того типа хлопець здивувався i посмутнiв. Це був явно не земний високотехнологiчний вирiб! Незважаючи на високий рiвень життя i технологiй Нiмеччини, про щось подiбне там могли тiльки мрiяти ще довго.
Костюм незнайомця щiльно облягав торс, видiляючи солiднi м'язи, нижче пояса вiн навпаки був вiльнiший. Невiдома Максу тканина (чи матерiал) видавало слабке дряпання, неначе кольчуга з накладками на грудях i кiнцiвках. Суглоби видiлялися набором пластин, якi зрушувалися одна вiдносно iншоi при русi. На лiктьовiй частинi лiвоi руки у гуманоiда розмiщувався пристрiй що нагадуе планшет, який в даний момент мабуть був активним, оскiльки екран свiтився зеленуватим пiдсвiчуванням. На правому стегнi крiпилася кобура з невiдомим пiстолетом: розмiрами iз звичайний револьвер, зброя мала непомiрно товстий здвоений ствол з дулами пiд калiбр земноi двостволки. «Космiчний обрiз» – подумалося чомусь Максу. У лiвiй руцi незнайомець тримав щось схоже на подовжений лiхтар, кiнець лiхтаря злегка свiтився блакитним i зрiдка потрiскував. Цей предмет чомусь асоцiювався у хлопця з палицями-шокерами, якi застосовували земнi полiцейськi – мабуть звук потрiскування наводив на такi роздуми.
– Та мене вiдвезли iз Землi сiрi прибульцi! – ця думка твердо засiла в мозку – зовсiм як в тих книгах, якi встиг прочитати.
Тут роздуми землянина перервав голос того сiрого:
– М'ясо, досить прохолоджуватися, ваш вiдпочинок закiнчений на сьогоднi, пiднiмайтеся, одягайтеся i на розподiл.
Мова була чужа для свiдомостi але, проте зрозумiла, i це було дивно. Трохи тягуча, сама вимова у iнопланетника була повiльною, але слова вимовлялися чiтко, нерозумiння або подвiйного сенсу не давали.
– А хто ти такий i де ми знаходимося?
– Чому нас називають м'ясо?
– Так-так, хотiлося б дiзнатися, як ми тут виявилися, i чому ми усi розумiемо вас?
– Де тут вихiд? Я на роботу спiзнююся – посипалися питання з усiх бокiв.
– Так i бути м'ясо, пояснюю один раз: я i моя команда вивезли усiх вас з вашою вошивоi планетки, щоб ви могли принести користь менi, заробити для мене багато кредитiв, оскiльки ваше безглузде iснування менi iх не приносило, ха ха ха – розсмiявся цей тип нам в обличчя. Мову Спiвдружностi ви знаете з мнемограми, яку вам закачали в мозок, поки ви були без свiдомостi в криокапсулах – раджу забути свою тубiльську мову i говорити тiльки на ньому – так ви швидше адаптуете ii у своему мозку як основну.
– Менi потрiбнi робiтники на шахтарськi кораблi, технiки i iнший обслуговуючий персонал на мобiльний рудо-збагачувальний комбiнат в цiй системi. Усiм буде встановлений симбiонт для роботи з технiкою, закачанi необхiднi бази знань за профiлем, кому буде потрiбно – поправимо трохи стан здоров’я. Деяким – i сiролиций подивився на Макса, буде встановлена спецiалiзована нейромережа, у борг звичайно, але з можливiстю вiдробiтку його в майбутньому.
– Я не звiр i не чудовисько, я практичний тверезомислячий гарморець, тому у тих, хто прийме моi умови без опору, буде можливiсть в майбутньому викупитися з рабства i жити вiльним громадянином Спiвдружностi.
– Нiчого собi, пред’ява! А ось хрiн тобi, пане гарморець на усю морду вiд мене особисто i вiд мого колеги – пролунав голос на росiйськiй з кута примiщення.
– Так-так, пiдтримую колегу! – iнший голос.
– Я не зрозумiв, що ти сказав м'ясо, але думаю, ти мене образив, тому я зроблю так – i незнайомець, доторкнувся кiлька разiв до екрану свого планшета на лiктi. Вiдразу за цими дiями зi сторони тих, що це сказали, пролунали невиразнi крики i звук падаючих тiл.
– Наших б'ють! – ще декiлька вигукiв на росiйськiй з того ж кута, i до iнопланетника кинулися двое хлопцiв з недвозначними намiрами. Мiсцевий виявився досить умiлим бiйцем – спочатку декiлькома ударами уклав тих, що напав, потiм приклав тих, що вже лежали зi свого «лiхтарика». Все сталося настiльки швидко, що Макс навiть не встиг встати з полицi – майстернiсть бiйця вражала.
– Тепер поступимо так – продовжив незнайомець – це енергiйне м'ясо продам на планету – пiдуть на арену або в прислугу, там е куди прикласти зайву енергiю – дуже гарячi для шахтарiв, iншi одягаються i в медсекцiю – будемо вас залучати до роботи, пiдлiкуемо по ходу справи.
– Та i останне. Мене звуть Дро Гобор – я капiтан i власник цього корабля i мобiльноi збагачувальноi фабрики. До мене звертатися – хазяiн, хто прийме моi умови i виправдае надii, зможе називати мене Дро.
У примiщення тут-же зашли ще двое таких самих сiрих i стали роздавати усiм пакети з одягом. Розгорнувши пакет Макс вiдмiтив деяку схожiсть iз земним одягом – рукави, штанини були присутнiми.
Процес одягання iнопланетного дива був показаний на найближчому до сiрих земляниновi: одягалося це в два прийоми – спочатку брюки, що нагадують тренувальнi трико – ну тут все i так зрозумiло. Потiм, взявши щось подiбне на легку куртку за краi повздовжнього шва, що нагадував багаторазову клiпсу на пакетиках для приправ, розвести цi шви в рiзнi боки, роздiливши лицьову частину куртки надвое. Далi надiти куртку звичним чином i поеднати краi швiв мiж собою, придавлюючи по довжинi пальцями рук – шви при цьому з'еднувалися в едине цiле.
У верхнiй зовнiшнiй частинi трико i в нижнiй внутрiшнiй частинi куртки по периметру одягу йшли повздовжнi ущiльненi смуги – iх вимагалося поеднати один з одним i притиснути – обидвi деталi гардеробу з'еднувалися, i в результатi проведених манiпуляцiй, перетворювалися на комбiнезон. Невеликi ущiльнення-подушечки на кожнiй частинi комбiнезона дозволяли регулювати мiру обляганнi тiла тканиною. Таких Макс налiчив п’ять – на манжетах, на литках, i один внизу застiбки на куртцi.
