скачать книгу бесплатно
Психоаналiз i викрутка
Сергiй Залевський
Вбивство лiкаря-психотерапевта. Слiдство вiдпрацьовуе вiдразу декiлька версiй – на грунтi майна, що залишилося пiсля смертi лiкаря, також це i можлива помста когось з хворих, яких лiкував доктор. Це i дивний список iмен, та й неофiцiйна домашня практика теж дае пiдстави для роздумiв слiдчому Маркiяну Мокрицькому. Львiвський антураж i цiкавi мiсця мого рiдного мiста, на тлi яких розгортаеться дiя роману. У книзi присутня ненормативна лексика.
Сергiй Залевський
Психоаналiз i викрутка
Глава 1
Андрiй Конопко вважав себе розумною людиною… розумною, але недооцiненою вiтчизняною медициною. Ну як можна так оплачувати працю медика: це ж грошi по сутi, а не зарплата квалiфiкованого фахiвця – тому що працювати потрiбно з почуттями i мозком пацiента, а це тобi не гайки на конвеерi закручувати! І начебто не бiдував наш лiкар: квартира на Новому Львовi – не шикардос, звичайно, але сiмдесят шiсть квадратiв з iндивiдуальним опаленням i пристойним видом з лоджii – теж чогось, але коштуе у наш час! Ремонт пiд «евро», як у наш час модно давати оцiнку дизайну примiщень: пiдвiсна стеля з дiодним освiтленням, нiмецький ламiнат пiд ногами, iспанська сантехнiка у ваннi i туалетi – на кухнi взагалi повний фарш, як каже наше молоде поколiння. Та i сам Адрюша був цiлком собi нiчого ще, як для чоловiка з туманно-непоганими перспективами на найближче майбутне – всього лише сорок рокiв, як побачив свiт своiми очицями. Була машина, як же лiкаревi без машини – але нiчого такого особливого, вживана «Шкода», яку пригняли пiд замовлення з Прибалтики, – разом з розмитненням i усiма супутнiми справами обiйшлася лiкаревi всього в неповнi вiсiмнадцять штук вiчнозелених американських бабосiв. Скажете, дорого? Ага-ага, напевно – адже за такi грошi цiлком можна було б узяти вiтчизняний «Ланос», i ще б залишилося. примiром. Але, як мовиться – Ланос Шкодi не пара, а тим паче, що стан авто з Європи виявився дуже i дуже приемним. Але це iз слiв автомеханiка, який оглядав тачку, – сам же Андрiй розбирався в автомобiлях, як пiвень в ковбасних недогризках.
Загалом, такий собi типовий лiкар сучасноi украiнськоi медицини – нiби i платить держава мало, але ногами на роботу нiхто не ходить… десь приблизно так! Тепер щодо туманно-непоганих перспектив в найближчому майбутньому: грунтувалися вони у пана Конопко на результатах щiльного знайомства з представником однiеi вiтчизняноi контори. Це якщо не сказати прямiше – мiсцевою фармацевтичною фiрмою, оскiльки вказана контора розташовувалася безпосередньо в його рiдному мiстi Львовi, де з народження мешкав, а нинi ще i непогано пiдробляв наш лiкар. Прийшов до нього в полiклiнiку якось чоловiчок – якраз пацiентiв на прийом за дивним збiгом обставин не було в коридорi – i це якраз бiльш-менш зрозумiло. Адже Андрiй не був нi сiмейним лiкарем, нi окулiстом i навiть не дерматовенерологом – люди дуже неохоче поки що у нас ходять до психотерапевтiв i рiзних психоаналiтикiв – що, по сутi, одне i теж! Загальновiдома практика, коли лiкарi пiдробляють своерiдними розповсюджувачами деяких лiкарських препаратiв, як звичайнiсiнькi менеджери по збуту. Або ж просто отримують якийсь вiдкат вiд фармацевтичних компанiй, коли пацiент iде в потрiбну аптеку i там купуе потрiбнi(прописанi лiкарем, звичайно ж) лiки – ну, те, що доктор прописав. Хто не чув приблизно ось таке формулювання вiд свого лiкаря (у рiзних варiацiях, природно):
– Берiть рецепт i йдiть ось в цю аптеку – там купите, що я вам виписав(ла), приймайте… потiм на повторний прийом. У iншi аптеки не ходiть – там дорожче, а ось саме в цiй аптецi постачання напряму вiд виробника,… та i аптека якраз тут недалеко!
Загалом, в результатi пiвгодинноi розмови (благо що бажаючих отримати квалiфiковану психоневрологiчну консультацiю не знайшлося за цей час – ручку кабiнету не смикали i в дверi не стукали) сторона, що представляе фармацевтичного виробника з одного боку, i лiкар-психотерапевт, з iншоi, прийшли до деякого консенсусу. А саме: фiрма береться забезпечувати лiкаря новою серiею препарату за чисто символiчну плату, але iз зворотним зв'язком! Тобто лiкар лiкуе, приписуе пацiентам цi препарати нового поколiння (може навiть продавати iх за власним розсудом – постачальника це мало цiкавить), але натомiсть ескулап повинен уважно спостерiгати за пацiентами, що приймають саме цю серiю препаратiв i вести iсторiю хвороби. Фармацевтiв цiкавить все, що з цим поняттям пов'язане: записувати хiд лiкування, дози i перiодичнiсть прийому, реакцii на речовину, е прогрес або навпаки, е регрес i так далi. Все передавати в електронному виглядi на вказану поштову скриньку… чи особисто кур'еровi корпорацii, коли той принесе чергову партiю препаратiв докторовi.
Андрiйко сходу прорахував свiй профiт: фiрма-виготовник гiвно не клепала, у виготовленнi плацебо нiде не засвiтилася – та i з чуток, вiн був не перший «торговий агент», кого пiдписали (добровiльно, звичайно ж) корпоранти на спiвпрацю. Адже робили вони не лише психоневрологiчнi препарати, а i цiлком звичнi i потрiбнi лiки звичайних терапевтичних напрямiв: ну там. животик щоб не хворiв, голова щоб не мучила i таке iнше. Але приймати таких пацiентiв прямо у себе в кабiнетi остерiгся: ну, тобто спочатку приймав, але коли внутрiшне чуття пiдказувало, що пацiент дозрiв для авангардного лiкування, то вiдразу i пропонував експериментальне лiкування, але вдома! Не всi погоджувалися, чого грiха таiти, незважаючи на внутрiшню чуйку: люди побоюються потрапити в халепу – а саме тут не стiльки за своi грошi побоюються – тут ризикуеш своею головою, у прямому розумiннi, а ii потiм i за бабосики не вiдновиш!
Але Андрiй не був би психоаналiтиком, якщо б не умiв розбиратися в психологiчному станi хворого – як правило, завжди мiг знайти потрiбнi аргументи,… та i не пiдпiльну операцiю по пересадки лiвоi нирки все ж таки пропонував! Цiни теж притримував на низькiй планцi, адже лiки отримував, по сутi, майже задурняк – тому для клiента (тобто пацiента) вартiсть новiтнього препарату, що ще не потрапив в роздрiбну мережу, виявлялася iстотно нижче аналогiв у вiльнiй торгiвлi. А це теж мало вплив на пацiента, адже грошi рахують все – до того ж, до доктора завжди можна прийти без попереднього запису через цю безглузду систему «реестратура-онлайн». Дурна, до речi, приблуда вiд вiтчизняного Мiнiстерства охорони здоров'я – люди все одно сидять в чергах, по талонах мало хто заходить в кабiнет вчасно i причин тут декiлька. Головна причина, на мiй погляд – ця вiдсутнiсть пунктуальностi i поваги до пацiентiв у наших лiкарiв. Наприклад, прийом починаеться в дев'ять, талони на цей час заброньованi – а лiкар приходить зазвичай на десяту – а що, почекають, я одна, а iх багато!
В даний момент у психолога Конопко було три активних пацiента, приймаючих експериментальний препарат i звiсно, вони приносили додатковий доход йому в кишеню – проте сам Андрiй був честолюбною людиною i прагнув до самоудосконалення. А приватна практика iз застосуванням новiтнiх препаратiв, що ще не поступили в широкий продаж, – чи це не спосiб примножити своi знання, спостерiгаючи в реальному часi хiд лiкування своiх хворих? Чи це не можливiсть самоудосконалення? Фахiвець вважав, що у такий спосiб вiн вбивае двох зайцiв: компенсуе недостатню зарплату вiд рiдного уряду i росте як професiонал – тим бiльше що у фармацевтичнiй компанii теж працюють люди з медичною освiтою, йде обмiн iнформацiею, думками… загалом, там дурнiв не тримають!
– Тупi будiвельники! – лаявся вголос Конопко, обережно вирулюючи у дворi свого дому – де стоянки, де зручнi пiд'iзди, де зручностi для мешканцiв? Такi бабоси косять за нiбито елiтне житло, а будують гiрше, нiж в СРСР – там хоч квартира була схожа на квартиру, коли в'iжджав – а тут що? Голi стiни, кривi стелi i пiдлога, вхiднi дверi i вiкна, якi ще потрiбно доводити до пуття… а,… ще котел там, так… без труб i батарей… забув! Де ж менi парканутися… понаставляли!
Пiсля п'ятнадцяти хвилин легких метань лiкаревi все ж вдалося притулити свою «Шкоду» двома колесами на асфальтi, а двома на газонi – хоч i почував себе свинею, але зробити тут нiчого не мiг. Так зараз скрiзь, а вiн не бiла ворона,… ех, пройшли тi часи, коли у дворi стояло пару старих «жигулiв» i такий же старий, але понтовый «мерс». Холодне «Оксамитове» вiд Оболонi, яке чекало його ще з ранку в холодильнику, повернуло чоловiковi доброзичливий настрiй – до ранку невелика доза алкоголю розсiеться в органiзмi i можна буде спокiйно iхати на роботу, а доки… Майже роздягся, збираючись прийняти душ, як заверещав телефон голосом солiста «Назарета» Маккафертi – на клiентiв «особливого» методу лiкування у нього стояла саме така мелодiя. Глянув на номер зухвалого абонента i взяв трубку:
– Так… так, я удома… що? Зараз? А що сталося… добре-добре, приiжджайте, немае проблем – я вас вислухаю i огляну. Так, так… через скiльки? Я зрозумiв – через сорок хвилин, чекаю.
– Гм, сорок хвилин – спохмурнiв чоловiк, намагаючись вловити думку, що не встигла оформилася, – гаразд, час у мене е, зробимо все, як планувалося. А як все планувалось, шановний лiкар-психоневролог Андрiй Конопко, а? А план у нас простий: допити пиво, прийняти душ i щось проковтнути до приiзду пацiента – тому не втрачатимемо часу, тим бiльше що зайвi грошi нам не завадять!
До зазначеного термiну лiкар пiдсохнув, висушив волосся i злегка набив шлунок, щоб вгамувати легкий голод – щiльно повечеряти збирався пiсля вiзиту,… але, як показала реальнiсть – не так сталося, як гадалося! Далi подii промайнули для Андрiя швидко: дзвiнок знизу з домофона, двi хвилини пацiенту на лiфт i таке iнше… потiм невеликий чи то скандал, чи то iстерика вже у нього в коридорi квартири на тему «вашi пiгулки дають взагалi негативний результат – я вам плачу не за це»! Реплiка у вiдповiдь «негативний результат – це теж результат» тiльки розпалила конфлiкт – втiм, досвiдчений психотерапевт швидко погасив скандал i хвилин через тридцять вiн знову залишився один в квартирi, задоволено перерахувавши декiлька купюр. Зайшов у ванну, спрацювала чисто професiйна звичка лiкарiв мити руки пiсля кожного пацiента – не у усiх, звичайно, е i серед докторiв бруднулi. Вийшов i краем зору уловив якийсь рух – секунда i Андрiй отримав в обличчя струмiнь погано пахнучоi рiдини, яка буквально обшпарила йому очi i збила дихання.
– Ти хто? Що ти тут робиш? Ти що зовсiм з… – удар чимось твердим в обличчя вiдбив у лiкаря подальше бажання спiлкуватися культурно, i вiн зреагував на бiль, схопившись за обличчя. пальцi рук дивно липнули один до iншого – аааа, нi… не треба, нi…
Крик зiрвався i перейшов в хрип, коли переляканий до мозку кiсток раптовим поворотом ескулап вiдчув, як в його горло щось увiткнули – бiль i жах охопили людину, а незрозумiлий гострий предмет все встромлявся i встромлявся в його горло i обличчя, поки свiдомiсть не покинула тiло. Напевно випадково цей предмет якось потрапив йому в око i проникнувши в мозок, обiрвав життя лiкаря – Андрiй же бачив перед собою знайому людину, яка аж нiяк не могла бути професiйним вбивцею, нiяк! Увесь цей короткий час мозок людини чомусь намагався згадати, що це за бридка рiдина потрапила йому в обличчя, приголомшивши i заслiпивши його на цей промiжок часу. Їдкий i осоружний запах i смак рiдини приголомшував i збивав дихання, не даючи прийти в себе i розплющити очi, щоб якось дати вiдсiч збожеволiлому вiдвiдувачевi. Вже помираючи, вiн все ж згадав – це хлорка, звичайна хлорка, йому плеснули в обличчя звичайнiсiнькою хлоркою, яка е в кожному будинку… як безглуздо, плеснули хлоркою i закололи як рiздвяну свиню до столу! Напевно душа Андрiя, покидаючи тiло, присягалася бiльше нiкого не лiкувати вдома – але про це ми нiколи не дiзнаемося напевно.
Подружжя Конопко: Андрiй i Наталя, на момент вищеописаних подiй майже не контактували один з одним особисто, перебуваючи в станi очiкування суду, який повинен був iх розлучити. Наталiя Конопко теж була не з бiдних – але цей момент був абсолютно не ii заслугою, i не ii поки ще чоловiка – батьки мадам непогано забезпечили свою дочку, перш нiж вiдiйти у свiт iнший (швидше за все, оскiльки напевно причину смертi, як i тiла не знайшли). Поiхали якось подивитися на незайманi джунглi латинськоi Америки – так i не повернулися звiдти, пропавши без вiстi. Таким чином, наше подружжя Конопко останнiй мiсяць з невеликим (бо черга на судове засiдання повинна була тривати ще майже два тижнi) жило окремо один вiд одного. Кожен з фiгурантiв шлюборозлучного процесу мешкав зараз у своiй квартирi, iнодi спiлкуючись по телефону – в основному, першою дзвонила Наталя, i цi розмови ставали все коротше i все гострiше. Причому сама Натаха особливо не вибирала виразiв – найпристойнiшим серед епiтетiв, якими вона нагороджувала свого вже «майже не чоловiка», був вислiв «козляра-бабник», що на ii думку, мало пiд собою вагомi пiдстави.
Про свое особисте життя сама панi скромно умовчувала, хоч Андрiю на неi було вiдверто фiолетово – головне, що на його квартиру його вже майже колишня дружина не претендувала. Сама розумiла – шансiв подiлити хату у неi нуль, може вийде щось з майна прибрати до рук – але тут теж все було вiдносно хистко. Проте ключi вiд квартири Андрiя, де вони спiльно жили майже десять рокiв, у Наташi залишилися – сам чоловiк про це знав, але не особливо парився – подружжя домовилося не заявлятися один до одного в гостi без попередження, а тим бiльше – використовувати ключi,… та i замки Андрiй не став мiняти. До речi, а ось ключiв вiд квартири Наталi у нього самого не було – як так трапилося, вiн вже i не пам'ятав – хитро вивернулася, стерво, свого часу – власне, в гостi до вже майже колишньоi половини вiн i не збирався в принципi, турбот i так вистачало! Коли у черговий раз в головi у Наташi знову оселилася ця безпричинна злiсть на Андрiя, вона вирiшила зiрвати ii на джерелi останньоi – так робила завжди упродовж свого життя i особливо зараз, перед розлученням – дзвонила, лаялася i так знiмала внутрiшню напругу i злiсть.
Дiтей у них не було – у всьому знову-таки винила Андрiя, хоча тести на безплiднiсть не здавали обое… так воно усе i тягнулося, поки не лопнуло у виглядi заяви на розлучення. Чоловiк трубку не взяв, хоча нiчого нового тут вона не бачила – напевно тому вже конкретно набридли ii постiйнi телефоннi сварки i образи,… кинула погляд на годинник – напевно зараз розважаеться з якоюсь лярвою, щоб вiн здох! Гаразд – вирiшила для себе, сьогоднi нехай живе, за нiч пiдготуюся… i пiшла дивитися чергову серiю чергового нескiнченного серiалу нi про що.
Ранок не принiс бажаного полегшення, причепитися до чоловiка не вийшло – той наполегливо не брав трубку, а напруга в мiзках панi повiльно наростала, не знаходячи собi виходу – а це вже було небезпечно! Коли злiсть остаточно захлеснула розум, кава з вершками здалася якоюсь бурдою без смаку, а чоловiк наполегливо не брав трубку, панi вирiшилася на екстраординарнi дii, чого ранiше собi б нiколи не дозволила – свого часу Андрiй в досить жорсткiй i ультимативнiй формi заборонив iй вiдвiдувати його на робочому мiсцi. Дверi кабiнету виявилися замкнутими… хоча графiк прийому пацiентiв ii чоловiком особисто iй був невiдомий – цiлком можливо, що саме сьогоднi ii чоловiк, якийвже «закiнчуеться» по термiнах, приймае в другу змiну. У реестратурi пiдтвердили, що лiкар Андрiй Конопко буде пiсля двох годин – чекати бiля дверей майже вiчнiсть було не в планах Наташi, i вона поiхала до однiеi з подруг побалакати i убити час, тим бiльше що подруга пiдробляла вдома манiкюрницею. На думку панi, це був iдеальний план поеднати приемне з корисним,… до приемного Наталя вiдносила можливiсть помити кiстки своему благовiрному в товариствi чуйноi подружки.
Справа рухалася повiльно, але упевнено: нiгтi обрiзувалися, нiгтi фарбувалися, нiгтi шлiфувалися i так далi, а за неспiшною бесiдою двi знайомi неквапом обговорювали мужикiв (особливо козляру Андрiйка), чергову серiю мильного серiалу нi про що, де головна героiня така красунька, але така дурна взагалi-то! Благовiрний все так само нахабно iгнорував бажання дружини щiльно поспiлкуватися – коли б не нiгтi, серiал з дурепою i балакуча подруга, Наташа вже б вибухнула,… але поки що все обходилося без ексцесiв. Коли нiгтi стали нагадувати Наталi шедеври Пiкассо, вона покинула балакучу спiврозмовницю i повторила вiзит в полiклiнiку, де мала намiр упiймати знахабнiлого поки що чоловiка i щiльно з ним поспiлкуватися. Але знову ii наздогнав облом-с: дверi кабiнету виявилися все так само закритi, всерединi було тихо, як не прислухалася панi, притулившись до дверного полотна, а бiля кабiнету було все також пiдозрiло порожньо. Останне, до речi, Наталiю не особливо дивувало – в Украiнi послуги психо-нерво-терапевто-консультантiв ще не були так широко затребуванi у населення, як в тих же Штатах, наприклад. Люди, в основному, вирiшували своi проблеми зi своею головою самостiйно – ну, поки не ставало вiдверто пiзно або погано.
У реестратурi теж нiчим конкретним допомогти iй не змогли… чи не захотiли – давати мобiльний номер лiкаря кому попало було не в модi у персоналу полiклiнiки. Наталя ж вважала за краще не свiтитися тут як дружина цього самого вiдсутнього на прийомi лiкаря,… щоб не виглядати повною дурепою в iх очах – смiшно ж: дружина, а не знае де ii чоловiк? До того ж, в усiх докторiв в краiнi прищеплена, напевно, з народження, поголiвна звичка не приходити вчасно на прийом – i iй просто запропонували почекати пiд кабiнетом. Потоптавшись в нерiшучостi ще пiвгодини пiд кабiнетом, зробивши чергову спробу додзвонитися, Наталi в серцях пару разiв штовхнула дверi психо-кабiнету i рiшуче попрямувала до своеi машини, маючи намiр все ж довести все до логiчного кiнця, i вiдвiдати квартиру Андрiя. Проте по дорозi зметикувала, що ключi вiд чужоi, по сутi, тепер квартири, залишилися у неi вдома – довелося на хвилинку зупинитися, щоб вирiшити для себе дилему. Чи прийти i просто постукати (чи подзвонити в дзвiнок, штурхнув для вiрностi нi в чому не повиннi дверi – залежно вiд результату ввiчливого стуку). Або ж з'iздити додому, втративши трохи часу, взяти запаснi ключi i зайти без дозволу – все-таки вони разом там прожили майже десяток рокiв, вона там не така вже й чужа!
Вирiшила не втрачати час i вiдвiдати чоловiка поки що офiцiйно, тим бiльше що уся ця незрозумiла ситуацiя трохи нервувала – виклик адже йшов, але трубку наполегливо не брали. Ось якби автомат вiдповiдав «абонент поза зоною досяжностi» – тодi так, таке цiлком могло мати мiсце,… наприклад, розрядилася трубка… чи поставив на беззвучний режим, хiба мало? Чи зламався апарат – нiчого вiчного немае!
Припаркувала свое малятко «Нiссан-мiкру» без проблем: на дворi розпал робочого дня, вiльного мiсця для ii мiкро-машинки навалом. Знайомий пiд'iзд пiдняв хвилю рiзних приемних спогадiв,… пiднялася на лiфтi, квартира Андрiя праворуч вiд лiфта. Постукала i для вiрностi ще i подзвонила, прислухаючись до звукiв усерединi – мелодiйний передзвiн за дверима був таким знайомим… але нiхто не вiдповiв, нiхто не пiдiйшов до дверей, нiяких крокiв або шуму усерединi теж не вловила – все-таки дверi стояли подвiйнi, добротнi дерев'янi дверi глушили майже всi звуки усерединi квартири. Згадала, як Андрiй колись iх встановлював – не сам природно, заплатив – приiхали, привезли, поставили якiсь люди, ще тодi запам'ятала одну фразу цих майстрiв «Без дурних чвертей i фiльонок»! Що це означае, так i не втямила для себе нi тодi, нi згодом – та i за великим рахунком, iй було на це плювати – на вигляд солiднi, гладкi i блискучi вiд лаку,… вiчко пiд старовину, багатотональний дзвiночок на додаток. Згадала ще, що чоловiк хотiв перекрити коридор на двi сумiжнi квартири – так багато хто робить, адже так i теплiше i надiйнiше… напевно.
Але сусiд чомусь не захотiв скидатися на загальнi дверi – тому вiдразу зi сходового майданчика був прямий доступ до iх квартири i квартири незговiрливого сусiда. А ось сусiди навпроти якось домовилися i перекрили прямий доступ до своiх дверей – навiть камеру поставили,… вiдеофон, чи що? Нi, якось ця штука по-iншому називаеться… домофон нiби – Наталi наморщила лобик i знову подзвонила – i знову тиша у вiдповiдь. Витягнула мобiлку i у котрий раз знову набрала номер чоловiка… секундне очiкування, i iй здалося, що вона щось почула iз-за дверей.
– Андрiй, вiдкривай! – пару разiв стукнула кулачком по лакованому дереву i штовхнула для вiрностi чобiтком – знову з якоюсь шльондрою закрився, я доки що твоя дружина! Сволота…
Вiд злостi, що раптом накотила, схопилася за ручку дверей i смикнула – до ii подиву, виявилося не замкнуто – ручка слухняно пiшла вниз, клацнув язичок замку i дверi трохи вiдкрилася. Наталя декiлька секунд iз спантеличеним обличчям намагалася усвiдомити цей факт, утримуючи ручку в руцi, поки не зрозумiла, що тут щось не так.
– Андрiйко, ти удома? – жiнка осмiлiла i зробила декiлька крокiв всередину, але далi передпокою не пiшла.
Якийсь стороннiй, знайомий i неприемний запах зупинив ii майже вiдразу ж за порогом, вiдбивши бажання йти далi. Руки знову намацали в кишенi плаща смартфон, i вона знову набрала останнiй номер – парою секунд пiзнiше здригнулася вiд музики, що несподiвано голосно заграла, вириваючись з крайньоi кiмнати, – там була вiтальня, як пам'ятала вона розташування кiмнат. Андрiй любив iноземний рок, завжди ставив i мiняв мелодii – ось i зараз в ii вуха вгризалася якась незнайома, але ритмiчна мелодiя з вiтальнi.
– Це хлорка! – здивовано пробурмотiла гостя, швидко розiбравшись iз запахом – Андрiй!?
Був ще другий компонент цього неприемного запаху навколо неi, який не пiддавався упiзнанню, – Наталя скинула виклик, оскiльки в цiй незрозумiлiй ситуацii така кричуща мелодiя сильно нервувала ii. Наталi повiльно рушила всередину квартири, машинально закривши за собою вхiднi дверi – так вона робила завжди, хоч удома, хоч заходячи кудись ще. Потiм декiлька довгих митей дивилася на труп, що лежав в дивнiй позi, на ii вже на усе 100 % колишнього чоловiка, дивилася на калюжу кровi, що розтеклася досить широко навколо голови Андрiя. Дивилася i не могла нiчого з себе видавити, немов зупинилося дихання, немов закам'янiла, дивлячись на цей жах – в те, що вiдбуваеться, ii мозок нiяк не мiг повiрити. Потiм свою справу зробив другий непiзнаний компонент запаху в квартирi – це була кров, що ж ще там могло пахнути?! У жiнки на кров ще з дитинства реакцiя була рiзко негативною – iй ставало погано, навiть коли вона здавала кров з вени на аналiзи. І тут незрозумiло, що саме так подiяло на свiдомiсть: чи то невловимий, але такий чiткий запах цiеi бiологiчноi рiдини, чи то ii тваринно-вiдразливий вид – багрова калюжа навколо тiла ii Андрiя подiяла на жiнку як каталiзатор.
З важким схлипом Наталя повалилася на пiдлогу, прямо на труп чоловiка – в очах раптом побiлiло… потiм жiнка нiчого не змогла згодом згадати. Скiльки так пролежала, невiдомо – але коли прийшла в себе, нiчого не розумiла: де вона, чому? Ситуацiю виправив косий погляд управо – очi наштовхнулися на голi п'яти… хто… нi, це ж мiй Андрiй – мозок обробив новi данi, зiставив iз вже наявними фактами i зробив правильний висновок: ii чоловiка убили! Бажання посваритися i злостi не було i в поминi – жах ситуацii спровокував наступну реакцiю на смерть близькоi людини – Наталi судорожно забилася на пiдлозi, абсолютно не звертаючи уваги на те, що бруднилася в кровi того тiла, що лежало поруч. Жiнка спочатку ридала, хрипiла, потiм перейшла на крик – доки мозок у черговий раз не погасив ii свiдомiсть.
У Марка день якось з ранку не задався: голова чогось бо-бо, на вулицi звична львiвська погода – сумний, дрiбний безперервний дощ. А ще i ця чортова дурна собака з квартири над ним,… така ж дурна, як i ii хазяйка – постiйно у неi щось падае з рук, або ще звiдкись – i все прямо йому на голову,… ну, тобто, iй на пiдлогу, а йому на голову! І ця дрiбна осоружна чотиринога гнуся вiдразу ж заливаеться своiм дзвiнким гавкотом, немов обзиваючи свою безглузду i незграбну хазяйку: «Яка ж ти дурна, гав-гав»! Навiть мiжповерхове перекриття не в силах заглушити цей дурдом! Справедливостi заради, варто було б вiдмiтити той факт, що окрiм ось цих нескiнченних падiнь чогось, нiяких iнших претензiй у Маркiяна не було до сусiдiв зверху. Нiяких потопiв, шумних гулянь, крикiв i скандалiв згори не було – але ось цей собака… бiси б ii побрали! Так що сьогоднi з ранку все повторилося, але пiд акомпанемент дивного легкого головного болю – напевно вчора горiлку з вином змiшав… чи йому змiшали?
Погляд впав на тiло, що сопiло поряд з ним, – рудоволоса… е… жiнка… чи дiвчина, займала добру половину його «траходрому» – так вiн любовно i нiжно називав свое лiжко 2,1х2, 1 метра, куплене iм ще три роки тому пiд акцiю. Такий собi любовно-сексуально орiентований предмет меблiв з ортопедичним матрацем, де кожен вечiр щось ворушилося,… не рахуючи, природно, хазяiна хати. Брав в меблевому магазинi на Пасiчнiй, з доставкою, з монтажем i трирiчною гарантiею – щодо останнього факту ще тодi неабияк дивувався – це ж не автомобiль, на який дають три роки гарантii або сто тисяч пробiгу,… що швидше настане. Ще тодi в магазинi пожартував з продавщицею про те, що нехай краще дадуть гарантiю на три сотнi жiнок, яких вiн трахне на цьому лiжку. Продавщиця гумору не оцiнила – напевно у неi з цiею справою було не дуже, хоча на погляд Маркiяна, вона була цiлком собi ще в темi… ги-ги. Так от, повертаючись до тiла, що лежало зараз поряд з Марком i що нахабно сопiло, – впритул не пам'ятав обличчя черговоi подруги, тому довелося встати, пару разiв глибоко зiтхнути, розгонячи кров в жилах i потягнутися, проганяючи сонливiсть. Накинув халат на голе тiло i обiйшов лiжко збоку, щоб трохи краще познайомитися з об'ектом вчорашнього сексу.
– Ого ж… – глибокодумно прорiк капiтан Маркiян Мокрицкий, вiн же слiдчий Шевченкiвського райвiддiлу полiцii мiста Львова, у якого сьогоднi був вiдгул, – телиця не фонтан, дарма що руда. Рудi зазвичай непогано працюють в лiжку – а ось якраз щодо цього у мене провал в пам'ятi… i що я такого вчора прийняв на груди, що спогади такi нульовi? Потрiбно термiново щось робити з головою!
Вирiшивши твердо дотримуватися принципу «хлопець сказав – хлопець зробив», слiдак у вiдгулi спершу просковзнув у ванну, де декiлька хвилин стояв пiд контрастним душем – трохи допомогло, але не до кiнця. Другим етапом боротьби з наслiдками бурхливого вечора повинна була стати кава – про цей напiй можна говорити годинами,… особливо у Львовi. Почати можна хоч би з того, що тут е двi кавовi фабрики, причому одна iснуе ще з далеких радянських часiв – ту фабрику тодi називали офiцiйно, просто Львiвською кавовою фабрикою, по простому – кофейка. Розташована вона на вулицi Заповiтнiй, що росiйською мовою звучить як «завещательная», що, у свою чергу для львiв'ян, звучить якось чужо i безглуздо. Друга фабрика набагато молодша, називаеться «Вiденська кава», що знову-таки на росiйськiй звучить як «Венское кофе», вiд слова Вiдень – столиця Австрii. Сучасна назва старiшоi «кофейки» – «Галка», складена з початкових складiв двох слiв «Галицька Кава». Так от, на думку слiдчого у вiдгулi, «Галка» робила набагато приемнiшу i смачнiшу каву – все-таки пiдприемство з давнiшою iсторiею, досвiдом i рецептами – не в образу буде сказано сусiдовi-конкурентовi.
А який запах поширювала фабрика навколо себе, коли смажила каву – це ж винесення мозку! Увесь прилеглий район мiж Промисловою i Липинського вулицями тонув в цьому дурманячому ароматi, усi просто балдiли вiд цього запаху, або як говорили в суворi дев'яностi роки минулого столiття «торчали не уставая от ласкового мая». Навiть проiжджаючи в тих краях просто на машинi, досить було просто пригальмувати, вiдкрити вiкно i вимкнути клiмат усерединi своеi тачки – задоволення гарантоване!
Загалом, Маркiян вийшов з ванни посвiжiшавшим, але не остаточно – доза чорного львiвського стимулятора з цукром, заварна ароматна кава – а не ii блiда подiбнiсть у виглядi розчинноi – мiсцевий до мозку кiсток, Марк знався в цьому напоi. Знав як заварювати, як змiшувати, як пити, з чим пити i так далi – спецiально для цього тримав на кухнi двi мiдних турки – ось що повинно було повернути хазяiну квартири бадьорiсть духу i гарний настрiй, затьмарений слабким головним болем. Каву купував в мережi фiрмовоi торгiвлi вiд фабрики «Галка-маркет» – там було i свiжiше, i дешевше i надiйнiше, нiж у будь-якому супермаркетi – мережа маленьких магазинчикiв зi знайомим логотипом завжди торгувала тiльки своiм фiрмовим продуктом, виготовленим в його рiдному Львовi. Останнiм часом вiддавав перевагу напоям з серii «Банк кави» – з вершками, з молоком або ж без них – чорний напiй завжди доставляв йому приемнi вiдчуття без жодного лiвого пiслясмаку. Але найближчим часом збирався спробувати щось нове – мережа «Галка-маркет» пропонувала новий пiдхiд до кави – помел рiзних сортiв кави i ароматiв безпосередньо в присутностi клiента.
Зробив ковток, давши чорному елiксиру прогрiти стравохiд i горло, ще ковток… прицмокнув вiд задоволення i кинув погляд у вiкно. Його будинок розташовувався на природному пiдвищеннi, звiдси виразно можна бачити Лису гору, вона ж Високий Замок i вежу обласного телецентру, яка у вечiрнiй i нiчний час красиво пiдсвiчувалася рiзними прожекторами. Ще хвилин п'ять вiн отримував задоволення вiд смакування чорного напою, одночасно споглядаючи телевежу, прямуючу в небо, – тим бiльше поспiшати сьогоднi нiкуди не потрiбно, у нього законний вихiдний, набiгло трохи вiдгулiв, адже останнiм часом справ було забагато. Краем вуха почув тиху метушню в спальнi – вона знаходилася дiаметрально в протилежнiй сторонi до кухнi, i по коридору були ще туалет i ванна по одну сторону, i вiтальня по iншу. Почулося глухе мимрення i шльопання босих нiг по ламiнату – досвiдчений слух бувалого слiдчого вiдразу зрозумiв, що до нього хтось наближаеться. А гострий аналiтичний розум тут же пiдказав, що це та сама руда дiвиця, виявлена особисто iм двадцятьма хвилинами ранiше в його лiжку.
– Милий, де в тебе ванна, я хочу прийняти душ? – iз-за рогу коридору висунулася розпатлана рудоволоса мордочка i втупилася вимогливо на слiдчого.
Очi Маркiяна полiзли на лоб, а черговий ковток кави пiшов не туди, i чоловiк закашлявся – в «живому», не сплячому виглядi, панi виявилася набагато нижча його життевих стандартiв краси. Коли вiн розглядав ii фiзiономiю трохи ранiше, ще коли мадам безтурботно сопiла на його лiжку – тодi все йому здавалося ще не так плачевно, але ось зараз… пiд каву… о-го-го.
– Що, так погано? Так-так, я знаю, з ранку я себе щось недобре вiдчуваю,… та i виглядаю, швидше за все, не дуже. Напевно ми вчора перебрали… у тебе голова випадково не болить? – дiвчина сумно-жалiсливим поглядом втупилася на хазяiна квартири одним оком, оскiльки другий ховався пiд пасмом рудого волосся, частково також прикриваючи однi груди.
– Ванна кiмната друга лiворуч, не схиб! – вiдкашлявся Маркiян, показуючи гостi пальцем iй за спину, попутно проiгнорувавши питання про головний бiль.
Глава 2
– Потрiбно вiд неi позбавлятися! – подумав хазяiн квартири – навiть вiдмiнна фiгура не рятуе положення. Навiть вiдмiннi груди не рятують, що вже тут говорити! Погодую i нехай йде… до бiса, або куди-небудь ще. Ех, як же я вчора поквапився i зняв першу ж дiвулю, адже слiд пам'ятати старовинну приказку «поспiшиш – людей насмiшиш»! Гм, а як ii iм'я???
Марк проводив поглядом красиву дупку i нiжки, зiтхнув i взявся за приготування снiданку – кава кавою, але шлунок потрiбно погодувати… вiрнiше, два шлунки – вiн завжди був гостинним хазяiном, незалежно вiд зовнiшнiх даних панянок, якi дiлили з ним лiжко. Холодильник порадував наявнiстю обмеженого комплекту продуктiв, а саме: пiв палицi сирокопченоi ковбаси, пачка майонезу(почата), пiв пачки кетчупу «Чумак лагiдний», два плавленi сирки iз запахом шинки, повний лоток яець на дверцях холодильника, залишки пюре. Так,… ще була каструлька з бульйоном – але пити з ранку бульйон Маркiян вважав шкiдливим для здоров'я, тому вже через пару хвилин снiданок на основi яець на двi персони був готовий i димiв в тарiлках. Хлiб був вiдсутнiй з незрозумiлоi причини, зате майонез в парi з кетчупом спокушали погляд слiдчого своiми яскравими упаковками, запрошуючи спробувати iх разом – привiт печiнцi! Панi повернулася на кухню у той момент, коли хазяiн квартири вiдправляв в рот останнiй шматочок яечнi, запиваючи чаем – чекати довго гостю не став, хiба мало – зазвичай жiнки в його ваннi затримувалися надовго, коли уранцi прокидалися в його лiжку. Маркiян все нiяк не мiг взяти до тями – а що вони там так довго миють? Не те, щоб йому було шкода гарячоi води або там шампуню, нi – але розумного пояснення для себе вiн не знаходив,… а ставити прямi питання на цю тематику остерiгався – ще обiзвуть жлобом або худобиною, яка води i мило пожалiла, пiсля того, як його так облагодiяли своею присутнiстю!
– О, яка приемна несподiванка! Снiданок для панi… ти такий милий, я така задоволена – проворкувала гостя, саджаючись навпроти слiдака – ти завжди такий уважний, або тiльки зi мною? А хлiб у тебе е – я не можу iсти яйця без хлiба?! Чому ти мовчиш – вчора ти був набагато балакучiший? А каву менi приготуеш, я чай не люблю зранку!?
Марк мовчки пив свiй чай – чашка кави з ранку, це свого роду ритуал, якого вiн дотримувався половину свого свiдомого життя, але гарячий чай на снiданок – це здоровий i правильний режим харчування. Десь вiн прочитав таке свого часу i став так робити завжди вранцi,… так от: дама трiщала без перерви, засипаючи його рiзними логiчними i нелогiчними питаннями, а чоловiк в цей час мiркував, як би вiд неi швидше позбутися, щоб не сильно скривдити? Рiч у тому, що подруга ухитрилася ще i голову помити, вийшовши до снiданку з не висушеним волоссям – i це якраз було зрозумiло, адже фен вiн iй не пропонував. Але з мокрим волоссям вона виглядала ще гiрше, нiж з сухими, двадцятьма хвилинами ранiше – положення не рятував навiть милий голосок, який в головi Маркiяна асоцiювався з дзвоником. І навiть спокусливий вирiз, що так навмисно (напевно!) демонструе йому частину красивих грудей мiж частинами банного халату, який панi начепила на себе у ваннi, – навiть цi дрiбницi не рятували положення i не пiднiмали настрiй хазяiну квартири. Питання про каву вiдiрвало слiдчого вiд тяжких думок, вiн пожвавився i зайнявся приготуванням ароматного напою – запах кави, навiть ще не звареноi, а у виглядi меленого порошку у баночцi, цей аромат завжди благотворно дiяв на Маркiяна. Подаючи фiлiжанку димлячого напою, вiн майже прийшов до вирiшення проблеми наявностi гостi в його квартирi – настирна i занадто балакуча подруга, яка немов сама себе не чула, виливаючи на Марка мiльйон питань, не чекаючи вiдповiдей, сама напрошувалася на екстрадицiю.
– О, яка класна кава – та ти просто клад, у мене такий нiяк не виходить. Та i кухня у тебе модерна… а у тебе хтось е,… ну окрiм мене? Ванна теж залiкова… о-о-о, i Високий Замок видно з вiкна!
– Послухай… е… дiтка – Марк нiяк не мiг згадати, знайомилися вони або нi, не хотiлося потрапити в халепу – а не чи пора тобi на роботу?
– Нi, я не працюю – безтурботно махнула рукою панi – у мене батьки багатi, менi поки що вистачае… а ти на щось натякаеш, милий мiй?
Маркiян поморщився – просто так ця дiвиця не збиралася покидати його житло, i слова про багатих батькiв були, швидше за все, правдою. Колечко з бiлого металу з прозорим, чистим камiнчиком, як би натякало, що воно не таке просте, як здаеться здалека. Хоч в коштовностях вiн i не розбирався, але готовий був присягнутися, що метал зовсiм не срiбло, а напевно платина,… чи бiле золото. Та i камiнчик нiяк не тягнув на фiанiт або стрази – та i доглянутi нiгтi i руки дами непогано укладалися в теорiю про багатих батькiв. І все б нiчого, але фiзiономiя рудоi кобили була не по нутру слiдчому Шевченкiвського райвiддiлу, у якого вже оформився безболiсний план по звiльненню особистоi житлоплощi вiд непрошеноi вiзитершi.
– Ну, тобi не потрiбно – а менi дуже навiть потрiбно! – вiдповiв хазяiн квартири – давай, красуня, збирайся… ось тобi фен, ти ж не збиралася вийти на вулицю з мокрою головою?
Марк оцiнив недружнiй погляд, яким його нагородила панi, забираючи по ходу руху фен з його рук – напевно виявилася невдоволена таким розвитком ситуацii – але вiдступати вiд плану було не в правилах чоловiка.
– Потрiбно позбавлятися вiд тiла! – подумав про себе слiдак в кращих традицiях кримiнального жанру – полюбому… i енергiйно! Усе це звичайно брехня, у мене вихiдний – але це брехня у спасiння!
Прийшовши до внутрiшньоi згоди зi своею совiстю, хазяiн квартири знову всiвся за стiл i став обмiрковувати план дiй на сьогоднi: потрiбно в магазин сходити, одними яйцями i кетчупом ситий не будеш… квартиру прибрати,… хоч би фрагментарно… власне i все! Виявилось, що справ особливо i немае у нього, робота займала майже усе життя… ах так – потрiбно шмотки попрати, назбиралося тут злегка. Але тут все якраз просто – кинув в пралку i забув про проблему на годину,… спочатку потрiбно позбавитися вiд рудоi кiшки, яка зараз якось пiдозрiло голосно сушила собi волосся, приводячи голову в нормальний вид. Посуд мити не став – вiн набирав його впродовж пари днiв, а потiм влаштовував конкретне миття усього начиння, що назбиралося, – посудомийну машину спецiально не ставив, оскiльки вважав це безглуздою витратою грошей i вiльного мiсця, пiсля того, як ознайомився з цим питанням. Тобто там спочатку потрiбно очистити посуд вiд залишкiв iжi, всяких там кiсточок, кашi i так далi – i тiльки потiм запихнути посуд всередину i включити машину. На його думку, простiше помити начиння раз в три днi вручну – та i мiсця цi апарати займають нормально.
