скачать книгу бесплатно
Царик. Усiею пацанвою кликувати будемо!
Жанка(Щуру). Вiдпусти! (Щур вiдпускае). То я пiшла? (Альцi iз Воркутою, махаючи ручкою). Па-па, дiвчатка! Гарного вам вiдпочинку!
Жанка, гордо задерши голову, iде i зникае пiд аркою.
Алька i Воркута iз заздрiстю i водночас iз ненавистю дивляться iй услiд.
Щур(по недовгiй паузi). Не повезло вам, красапети! Чи, може, у вас пiдписка теж?
Алька i Воркута iз понурою приреченiстю опускають голови.
Шпрот. Ну, раз нема пiдписки – вiдпрацюете за себе i за подружечку свою!
Царик. Негарно вона вчинила. Не по дружбi!
Воркута. Та пiшла вона!..
Царик. Вона пiшла, а ви лишились! Ну, що тут вдiеш? Така вже доля ваша… Розчехляйтеся!
6
(«Money, Money, Money» / «АBBА»)
Мiлiцейський вiддiлок.
Кабiнет капiтана. На стiнi – портрет «залiзного Фелiкса» (Дзержинського).
Капiтан сидить за столом. Заходить Матрос.
Капiтан мовчки висовуе шухлядку стола, Матрос мовчки опускае у шухлядку загорнутий у газету пакунок.
Матрос. Як домовлялися…
Капiтан. Перерахую. Потiм. Не сумнiвайся.
Матрос. Можна не рахувати. Все чотко! Менi iз вами в такi iгри грати не резон.
Капiтан. Знаю. Просто процес люблю. Дуже, знаеш, ефект оздоровчий. Знiмае втому i пiднiмае настрiй. У тебе, що, хiба не так?
Матрос. Якось не…
Капiтан(не вислухавши Матроса, засовуе шухляду). Слухай, Матросе, все збираюся тебе спитати: а чого ти безкозирку не носиш? Чи хоча б тiльняшку? (Наспiвуе).
«Тельняшка полосатая
В мелкую полосочку.
Ах, жизнь моя поддатая,
Да под селедочку, под водочку!»
Тобi, Матросе, звикати треба. Доганяеш, про що я? Пiдведуть тебе твоi пришибеi пiд монастир. Та якби ж пiд монастир! Монастир – то ще фiгня. Особливо якщо жiночий. У жiночий монастир я би й сам iз задоволенням… Тут перспектива для тебе iнша нарисуватись може. Нерадiсна така перспективка: «Небо в клiтинку, кенти у смужечку…» Доганяеш? Десь так на п’ятачок. Це якщо ще пофартить!
Матрос. Не догнав? Чого це раптом?
Капiтан. Життя, Матросе, така штука… Ненадiйна, одне слово, штука. Отак живеш, все на мазi, усе чудово, – i бац! (Наспiвуе). «Ваше благородие, госпожа удача, для кого вы добрая, а кому – иначе…» (Обiрвавши спiв). Фортуна, як i жiнка, мае здатнiсть повертатися… культурно кажучи – спиною. Рiзниця тiльки в тому, що коли… кхе-кхе… спиною до тебе повертаеться жiнка – це одне. Зазвичай – захоплююче видовище! А коли фортуна – то вже iнше… То гаплик! «Нiчого доброго не жди, залiзь у погрiб i… (самими лишень губами: «…перди!»)… Культурно кажучи: пускай гази… Га, Матросе? Що ти на це скажеш?
Матрос(нервуючись). Ви… тее…
Капiтан. Та не тремти! Це я так, для галочки у звiтi про проведену профiлактичну роботу… (Помовчавши). Про роботу, мiж iншим. Там у вас пiд боком, кажуть, якiсь панки завелися.
Матрос. Якi ще панки?
Капiтан. От ти й розберися. Менi дiльничний доповiдав, що вже кiлькох iз вибритими скронями бачив. Знаеш, що це значить?
Матрос. Ви про що?
Капiтан. Я – про вибритi скронi.
Матрос. Ну, просто приколюються пацани…
Капiтан. Приколюються? Та нi, Матросе, не просто приколюються. Це вони пiд фашистiв косять.
Матрос. Та що ви!.. Знаю я iх. Гордей, Баритон, Плюха… Якi фашисти? Пацани як пацани…
Капiтан. Матросе, ти що, самий вумний?..
Матрос. Та нi… Я ж… А що? Що треба?
Капiтан. Оце вже молодець! Повиховуйте iх трохи, щоб не псували менi картинку у районi своiм виглядом. Зрозумiв?
Матрос. Зробимо…
Капiтан. Ну от i добренько. Тiльки не перестарайтеся. Поганяйте трохи, але без калiцтва.
Матрос. Само собою…
Капiтан. І ще… (Через паузу). Аптекаря ти, сподiваюсь, знаеш?
Матрос. Так собi. Привiт-привiт.
Капiтан. А де знайти його, у курсi?
Матрос. Можу пробити…
Капiтан. Ну, чого зайвi хвилi пiднiмати? Я тобi й так скажу. Бiля «Спартака», у кафешцi на Котовського його точка.
Матрос. Ну так, бачив його кiлька разiв у тому районi.
Капiтан. Сходи, попий чайку iз ним.
Матрос. Просто попити чайку?
Капiтан. Можете i чогось iншого. Ви ж люди дорослi. Солiднi, можна сказати, люди. Авторитетнi.
Матрос. Ну, схожу. Що, менi важко?..
Капiтан. Сходи, сходи. Проблемка у нього виникла. Треба пiдсобити.
Матрос. Що за проблемка? У загальних рисах…
Капiтан. Знаеш, чим Аптекар промишляе?
Матрос. Хто не знае? Димедрольчик, циклодольчик… «Колеса»!
Капiтан. Розбазiкався… Я за язика тебе тягну? Кивни, що знаеш, i мовчи тихесенько…
Матрос. Та що ви, iй-богу! Це ж мiж нами, як свiй свому…
Капiтан(iмiтуючи Жеглова-Висоцького iз «Мiсця зустрiчi змiнити не можна»). Ти здурiв! Із яких це пiр капiтан для вас своiм став? Я вас, гадiв, душив i душити буду! (Матрос смикаеться i «пiтнiе». Капiтан задоволено усмiхаеться). Жартую, Матросе! А ти, що, очканув? Якийсь ти, Матросе, дьорганий став… Що, нерви здають? Нерви, дорогуша, треба берегти…
Матрос (ображено). Із вашими фокусами побережеш…
Капiтан. Ну, досить, досить… Хвать, сказав! (Трохи помовчавши). Ближче до тiла… Тобто – дiла… Так от, якiсь там фраери iз Польовоi надумали розвести Аптекаря на бабло. Сам розумiеш, негарно це, не по-людськи… То як, Матросе? Берешся вiдновити справедливiсть?
Матрос. У нас iз Польовою зараз мир. Вирiшу без проблем.
Капiтан. А оце вже, мабуть, фiгушки. Без проблем навряд чи вийде. Фраери тi пiд Льопою ходять.
Матрос. То й що? Перетру iз Льопою. Вирiшимо!
Капiтан. Уже перетирали люди. Зарвався Льопа. Я так думаю, що це вiн сам i надумав киданути Аптекаря, а фраери – то тiльки так, вiдмазка… Там такi шавки, що самi не ризикнули б.
Матрос. Може, безбашенi? Бо на Льопу несхоже. Я ж його знаю…
Капiтан. Пеци там солiднi зависли. Зрозумiв? Я так думаю, що Льопа товар штовхнув, а як пеци полiчив – його i заштормило…
Матрос. Та ну…
Капiтан. А ти знаеш, що Льопа на «тридцять першу» «Волжану» пересiв?
Матрос. Що, в натурi?
Капiтан. В натурi, Матросе, в натурi! Чорна така «Волжана», iз прибамбацами, брязкальцями всякими. Розсiкае i хвалиться: «У мене тепер тачка, як у Кавуна!» Придурошне… Звiдки пеци, як ти думаеш?
Матрос. Я, що, ОБХСС? Та й нащо менi знати? Самi ж кажете: менше знаеш – краще спиш.
Капiтан. Це правильно. Ти вже й так багато зайвого дiзнався. Дивись, не базiкай де попало. А ще краще…
Матрос. Уже забув!
Капiтан. Це добре. Тiльки про Аптекаря не забудь. Зустрiнься, переговори. Перетри iз Льопою. Може, напоумиш по-доброму вирiшити. А упреться – маякнеш менi. Подумаемо разом, як i що… (Дзвонить телефон. Капiтан невдоволено зиркае на апарат. Телефон дзвонить знову. І знову. Врештi капiтан знiмае iз важелькiв трубку, поволi пiдносить ii до вуха). Слухаю. Капi… (Аж випростуеться весь. Махае рукою до Матроса, мовляв: «Щезни! Давай, давай! Прутко!» Матрос «випаровуеться»…) Так точно, товаришу полковнику! (Капiтан збивае долонею iз чола невидимий пiт). Без ексцесiв, товаришу полковнику!.. (Обличчя капiтана буряковiе). Брехня це, товаришу полковнику! Нiчого такого не… Та хто завгодно пiдтвердить!.. Та нiхто того футболiста i пальцем не зачепив… Я сам його затримував… Ви ж мене… Так точно! Зрозумiв, товаришу полковнику… У мiськком партii викликають?.. Негайно?.. А до кого там?.. Це хтось новий?.. А, новий секретар… Нi, не знав… Прiзвище його… Знайоме прiзвище… А, ну так, ну так… Не з наших краiв?.. А прiзвище його менi все одно знайоме… Так точно, товаришу полковнику, лопух!.. Ну так, ну так, пiв краiни з таким прiзвищем… Уже бiжу!.. Лечу стрiлою, товаришу полковнику!.. (Капiтан кидае трубку, хапае iз тумбочки фуражку i стрiмголов мчить iз кабiнету… Перед дверима несподiвано зупиняеться, обертаеться, дивиться на телефон. Крутить вказiвним пальцем бiля скронi). Сам ти, полковнику, лопух! Теж менi (кривляеться) прiзвище для пiв краiни!.. Це ж яку краiну мав вiн на увазi?
(Махае рукою, надягае на голову фуражку, обсмикуе кiтеля i без особливого поспiху залишае кабiнет).
7
(«Что-то было» / Я. Йоала)
Вiн i вона («Равлик» i «Сонечко»).
Дiя може вiдбуватися де-завгодно. У дворi, у парку, на даху багатоповерхiвки, у когось iз них вдома…
Утiм, «у когось вдома» – рiч не надто бажана для повiльного розгортання сюжету. Самi розумiете: двое закоханих – i однi у квартирi… Ризиковано трохи! Тож нехай це знову буде парк.
«Равлик». Сходили на дискотеку! Дуже культурний вийшов вiдпочинок… Тобi не здаеться?
«Сонечко». Ах, облиш!.. Це ти про бiйку? Подумаеш! Нам яке до того дiло?.. (Миттю переводить розмову на iнше). Я розумiю, що ти не любитель танцювати, але це не означае…
«Равлик». Це я не любитель? Та я, аби ти знала, аж цiлих пiвроку займався танцями!
«Сонечко». Ой, лусну зi смiху!.. Що, справдi?
«Равлик». Справдi.
«Сонечко». Ой, лусну!.. І коли це було?
«Равлик». У третьому класi.
«Сонечко». Ти ще скажи, що то були бальнi танцi.
«Равлик». Нi. То була хореографiчна студiя. «Сонечко». Чула про таку?
«Сонечко»(без запинки, аж надто поспiхом; очевидно, намагаючись не подати виду, що чуе вперше). Авжеж! (Миттевий здогад). Слухай, та ти, мабуть, тому й мене сонечком називаеш?
«Равлик». Ну, це вже було б занадто… Тебе я називаю сонечком тому, що… Тому що ти – сонечко для мене! Яскраве, лагiдне i тепле, бажане, кохане сонечко!
«Сонечко». Та ради бога!.. Ще трохи – i я вiд розчулення зомлiю…
«Равлик». Я пiдхоплю тебе на руки i поцiлунком… (Запинаеться, пiдбираючи потрiбнi слова).
«Сонечко». Ну ж бо! Ну ж бо! Що ти – поцiлунком?
«Равлик». І поцiлунком… (Нiяковiло стенае плечима).
«Сонечко». Не переймайся, я зрозумiла й так… А що iз «Сонечком»? Це я про студiю, а не про себе. Невже забракували?
«Равлик». А от i нi! Не вгадала. Гузун, це керiвник, мене навiть хвалив.
«Сонечко». Серйозно? То чого ж покинув?
