скачать книгу бесплатно
Кава-сутра
Василь Врублевський
Сюжет цього твору нiби й невибагливий – в його основу покладено традицiйний любовний трикутник: чоловiк – дружина – коханка. І сама дiя розгортаеться нiбито тривiально, не обiцяючи якихось особливих чи карколомних перипетiй, але нагла смерть чоловiка зводить жiнок-суперниць докупи. Негадано стосунки, якi виникають мiж ними, переростають у щось бiльше, нiж дружба.
Василь Врублевський
Кава-сутра
трАКТат
Персонажi
Роман.
Ната.
Маргарита (вона ж Марго).
А К Т
перший
Кiмнатка. Вiкно. Телевiзор. На телевiзорi – кришталева ваза. У вазi – трiйко гвоздик.
Шафа. Журнальний столик. Два стiльцi. Крiсло-гойдалка. Диван.
Чоловiк рокiв сорока (iз невеликим доважком). Сидить на диванi i гортае журнальчика. Гортае мляво, нiби знiчев’я. Вряди-годи, одначе, на обличчi його з’являеться щось вiддалено подiбне на зацiкавленiсть. Але й направду – лише вiддалено подiбне. Схоже, цим гортанням вiн просто збавляе час.
Думки його (i це вже не здогад, а очевиднiсть) кошлатяться деiнде. Найвiрогiднiше – вони невловимi навiть для нього самого, й навряд чи змiг би вiн iз певнiстю сказати, де вони саме, якi вони i про що…
Та ось раптом чоловiк мiниться в очах, брови смикаються, губи стискаються.
Подив? Збентега? Неймовiрнiсть негаданого вiдкриття? Враженiсть i ураженiсть тим вiдкриттям? Спалах?
Так, спалах. Але: чого? Не банального ж прозрiння!..
Вiн i сам нiчого з того не розумiе, йому несила те збагнути. Якби змiг, якби здужав збагнути – то й насправдi було б… нiщо iнше, як банальне прозрiння…
Поволi, неквапно плине час.
Поволi, неквапно сiпаються чоловiковi вуста. І здаеться, немовби все в ньому тiльки й чекало цього заледве помiтного поруху, бо одразу ж по тому чоловiк рвучко смикае плечем (нiби стрiпуе зацiпенiння), вiдкладае убiк чтиво i тихо, умиротворено, навдивовиж рiвним голосом промовляе:
«Жiнкам, котрi люблять мене,
Це безумне безумство прощаю, —
Бо ж не вiдають, що творять!»
Якийсь (зовсiм недовгий) час сидить у задумi. Затим на вуста набiгае посмiшка, в якiй однаковою мiрою можна розгледiти i зверхнiсть, i розгубленiсть, i… i… Та все що завгодно!
Побiч, iз дверей, виставивши поперед себе тацю, з’являеться («Випливае лебiдочка бiла на плесо, де лебiдь чека…») Ната.
НАТА. А ось i я!
РОМАН. Нарештi!
НАТА. Що, знудився?
РОМАН. А як ти гадаеш?
НАТА. Я не циганка, щоб гадати. Я знаю, що знудився. Але, погодься, моеi вини у цьому нiц нема – ти ж прийшов так несподiвано, без попередження! (Ставить тацю на стiл). На жаль, нiчого не вдiеш: хочеш не хочеш, а доведеться ще трiшечки понудьгувати – я знову щезаю у напрямку кухнi.
РОМАН. Це зайве! Не треба нiчого видумувати, я не голодний.
НАТА. Мене це не обходить. Маю гандж приймати гостей як годиться.
РОМАН. Облиш, який ще гiсть! Зайшов просто посидiти з тобою, побалакати…
НАТА. Що, тiльки побалакати?
Сiдае з протилежного краю дивана, розгладжуе на колiнах квiтчастий халат.
РОМАН. Ну… Не тiльки…
НАТА. Цiкаво-цiкаво! А що ще?
РОМАН. Давно не бачилися… Скучив…
НАТА. Навiть так?
РОМАН. Так…
НАТА. Ох, який пасаж! Ще трохи – i повiрю.
РОМАН(здивовано). Про що це ти?
НАТА. Та все про те ж!
Закидае голову, заплющуе очi i, схрестивши долонi внизу живота, декламуе:
А лiбiдо пiсля обiду
Втамування, либонь, вимагае.
Втамувати лiбiдо пiсля обiду —
Все одно що утрапить до раю!
РОМАН(розгублено). О!.. Ти… Ти…
НАТА. Ну-ну, не затинайся! Це не в твоему стилi!
РОМАН. Ти непередбачувана…
НАТА. Хiба це погано? Кажуть же: чим бiльше в жiнцi непередбачуваного, тим вона бажанiша…
РОМАН(робить спробу перейнятися ii настроем). Так-то воно так, одначе…
НАТА. Що – одначе?
РОМАН. Дивно! Цей вiрш… З яких це пiр ти стала захоплюватися поезiею?
НАТА. А що, це кепсько?
РОМАН. Кепсько? Нi! Але… Ти змiнилася…
НАТА. На краще? На гiрше?
РОМАН. Розкутiшою стала…
НАТА. Тобi це не подобаеться?
РОМАН. Та нi, нi… Тобто, навряд…
НАТА. Тебе не збагнути! Не погано, але й не добре… Якась суцiльна невизначенiсть. Зате ти не змiнився. Анiскiлечки! Нi на граминку!
РОМАН. А що ж ти хочеш? Я вже давно не хлопчик. У моему вiцi належить остерiгатися рiзких рухiв…
НАТА. Твоя дотепнiсть, любий, не вражае! Власне, це й не дотепнiсть навiть, а лише намагання виглядати дотепним. Цiлковито даремне, зауваж, намагання.
РОМАН. Даремне?
НАТА. Атож, даремне! Бо годi сподiватися на успiх: нещира, награна бадьорiсть не викличе в моiй душi нiчого з того, на що ти сподiвався б!
РОМАН(збентежено). Схаменися, поки у мене дах не зсунувся! Шекспiра начиталася?
НАТА. Шекспiр? При чому тут Шекспiр?
РОМАН. При чому? А ти послухала б себе! (Намагаеться iмiтувати Натин голос.) «Годi сподiватися на успiх, бо награна твоя бадьорiсть в моiй душi не викличе нiчого»… Майже Офелiя!
НАТА. О, це так мило iз твого боку! Офелiя… Що ж, я втiшена. Їй-бо, втiшена. Все-таки Офелiя – це лiпше, анiж Дунька для забав.
РОМАН. Облиш!
НАТА. Що – облишити?
РОМАН. Усе!
НАТА. Усе?
РОМАН. Нато! Ти ж розумна жiнка. Навiщо цi балачки про старi болячки? Ми ж домовилися бiльше не торкатися цiеi теми… Анi тобi, анi менi такi розмови не потрiбнi, це ж очевидно!
НАТА. Оче-видно! Тобто: те, що бачиш. Так? Але ж ти дивишся на свiт своiми очима, а я – своiми. Отже, ми й бачимо усе по-рiзному…
РОМАН. Ну!.. Це ти вже заглибилась у хащi. Вiдкинь ти, бога ради, це свое фiлософствування. До життя треба ставитися простiше!
НАТА. Так-так. Але менi здаеться, що я й так все спрощую. Далi вже просто нiкуди. Ось ти говориш, що я нiбито розкутiшою стала. Але ж нi, Романе, нi! Не розкутiшою я стала, а брутальнiшою. Брутальнiшою, розумiеш? Я для себе усе вже до того спростила, загнала у такi примiтивнi схеми, що на часi вжахнутися…
РОМАН. Цiкаво, цiкаво.
НАТА. Нiчого цiкавого!
РОМАН. Цiкаво: куди ти хилиш? У мене таке враження, нiби ти запосяглася наговорити менi добрячу кiпу бридкостей про себе, викликати в менi зневагу i у такий спосiб здихатися мене.
НАТА. Отакоi! Мiй любий ловеласе, запам’ятай одну важливу рiч: коли приходиш до коханки – головне не налякати ii тим, що ти залишишся назавжди.
РОМАН(ошелешено). Нато!.. Ради бога!.. Звiдки цей цинiзм?
НАТА(нiяк не реагуючи на Романову реплiку). Невже ти думаеш, що коли б я хотiла тебе здихатися, то не знайшла б iншого, не настiльки примiтивного, способу? Думаеш, не змогла б обiйтися без зайвих слiв? Та я б просто не вiдчинила тобi дверi – от i все.
РОМАН. Ну, дверi… Це несерйозно… Хоча! Ти жiнка. А це у манерi жiноцтва взагалi: набрид чоловiк, законний чи коханець, – ату його, нiчого з ним панькатися…
