скачать книгу бесплатно
Хронiки передбачень: 2006–2017
Володимир Павлович Горбулiн
«Хронiки передбачень» е збiркою новел, якi створювались понад десятирiччя. І тому iх сукупна цiннiсть значно вища, нiж кожноi окремо. Зiбранi разом, вони нагадують «вiртуальну екскурсiю» у другу половину iсторичного перiоду незалежностi Украiни i водночас надають унiкальну можливiсть наживо доторкнутись до майбутнього.
Кожна окрема новела вже публiкувалася. Автор обережно попереджав про загрози, про «братiв-ворогiв», врештi-решт про вiйну. Кожен, хто зумiв почути автора, був убезпечений, бо наперед поiнформований. Але чи всi почули? Чи всi, хто почув, повiрили? Чи всi, хто повiрив, запобiгли небезпецi? Чи таким неспростовним е твердження про вiдсутнiсть пророкiв у своiй краiнi?
З точнiстю, притаманною доктору технiчних наук, автор конструюе архiтектонiку найновiтнiшоi iсторii свiту i водночас з високою журналiстською майстернiстю проводить цiкавi iсторичнi паралелi, створюючи дизайн майбуття. Для тих, хто звик до беззаперечноi логiки, когнiтивнi конструкти Володимира Горбулiна стануть бездоганним «геополiтичним кресленням». Тi, хто бiльше звик довiряти почуттям, матимуть змогу вiдчути емоцiйне сприйняття гiбридного свiту «вiд Горбулiна».
Для декого автор книги буде однодумцем, для iнших – палким опонентом. Втiм «Хронiки передбачень» е запрошенням не лише до iнтелектуального дискусiйного клубу, але перед усiм – до спiвучастi у твореннi майбутнього свiтоустрою.
Володимир Павлович Горбулiн
Хронiки передбачень. 2006 – 2017
Про автора, або замiсть Вступу
Передбачення майбутнього мае спиратися не на пророкування i прикмети, а на мудрiсть.
Марк Туллiй Цицерон
Вiд народження вiн мае найбiльший скарб – Мудрiсть.
Його незмiнна i незрадлива подруга – Логiка, яка завжди суперничае з Інтуiцiею. Цi двi дами – Логiка й Інтуiцiя – ведуть безперервну жорстку боротьбу. Вiн вважае, що iнколи iнтуiцiя його зраджуе, але це не так. Просто логiка дiе спритнiше i вправнiше.
Його кращий друг – Гумор, а незмiнний супутник – Артистизм.
Вiн з дитинства нiколи не дивиться пiд ноги, його очi завжди шукають неба або зазирають за обрiй.
Його спогади схожi на прискорювачi космiчних ракет, а кожна з думок – на потужний орбiтальний корабель. Але водночас вiн вмiе прощатись iз минулим, вмiе «давати йому спокiй».
Вiн вмiе жити сьогоденням, але його головний герой – Майбутне.
Вiн – Володимир Павлович Горбулiн.
* * *
Здаеться, що ще за два роки до того як у щотижневику «Дзеркало тижня» з’явилась перша стаття В.П. Горбулiна (2001 р.), Юлiя Володимирiвна Мостова вже дещо знала наперед. Втiм, це не дивно, бо, з одного боку, аналiзуючи сьогодення, вона i як журналiст, i як головний редактор завжди «тримае пiд прицiлом» день завтрашнiй, а з iншого – вона вже у 1999 роцi в один з найскладнiших моментiв життя Горбулiна[1 - Юля Мостова. Болiвар не виносить обох. 1999 р. https://zn.ua/ARCHIVE/bolivar_ne_vynosit_oboih.html] не лише гостро i вiдверто змалювала його полiтичний бекграунд, але i вiртуозно просканувала його як особистiсть:
Для декого Володимир Горбулiн був великим i могутнiм Гудвiном, для декого – iдеологом усiх iнтриг, i для дуже малого числа людей вiн був людиною, зшитою з комплексiв.
Володимир Горбулiн завжди був одинаком, i не виключено, що до такого поняття як «команда» вiн ставився з тiею ж гидливiстю, як до поняття «зрiвнялiвка». Але це не завадило йому за п’ять рокiв до невпiзнанностi змiнити очолювану ним службу.
… незважаючи на свою прозахiдну орiентацiю, Володимиру Горбулiну… вдавалося розплутувати ряд проблем i на росiйському напрямку.
… вiн вмiе бути таемничим i в той же час максимально вiдкритим i доброзичливим.
… вiн мае привабливий сплав езуiтського пiдступностi i рудиментiв шiстдесятника.
Юлiя Мостова
Тодi ж Ю.В. Мостова припустилась думки, що «…Горбулiн може вийти на пенсiю и дати волю усьому пережитому в мемуарах». Зрозумiло, що то було навiть не теоретичне припущення, скорiше навпаки. Мiж рядкiв звучало попередження: «Панове, чекайте! І хвилюйтесь, бо вiн буде писати».
Вiн продовжував жити. Жити на повнi груди. Попри все. І давати волю, але не пережитому, а прийдешньому. На сценi «Дзеркала тижня» з’явився новий образ.
Пазли склалися. Контакт спрацював. «Дзеркало тижня» збагатилось Автором, Горбулiн знайшов свою публiцистичну сцену. Гучнiсть статей Горбулiна ставала дедалi потужнiшою.
В iнтерв’ю дев’ятирiчноi давностi щотижневику «Подii i люди»[2 - http://sobytiya.net.ua/archive,date-2008_07_21,article-yuliya_mostovaya_normalnue_jenschin/article.html] Юлiю Мостову спитали, чи не розчарувалась вона у своiй професii? Адже сьогоднi про що не пиши – жодноi реакцii. «Мовляв, говорiть, говорiть, ви нам не заважаете».
Юлiя Володимирвна тодi вiдповiла: «Це складне випробування, коли сигнал йде в нiкуди. За часiв Кучми, коли наша газета була дисидентською (я не можу сказати, що вона була опозицiйною, тому що давала уявлення i про якiсть опозицii), було вiдчуття дотику стiнобитних знарядь i стiни. Вiдчувався момент удару i реакцii на нього. Це була складна боротьба, але ii результати були вiдчутнi – iх апогеем став Майдан. Зараз же, незалежно вiд того, який колiр знаходиться при владi, е вiдчуття дотику стiнобитних знарядь з якоюсь консистенцiею, в яку це знаряддя входить абсолютно без наслiдкiв для неi».
Звiсно, за дев’ять рокiв склад iнгредiентiв «консистенцii» суттево змiнився. Складно говорити, став вiн кращим чи гiршим, вiн стан iншим. Змiнилось i «знаряддя». Тому наразi еобережне враження, що окремi статтi В.П. Горбулiна змiнили ситуацiю. Його статтi-передбачення мають суттевий багатопрофiльний вплив: для когось вiн схожий на дiю антибiотика, для когось – на «вiтамiни для розуму», а хтось сприймае це як променеву терапiю. Горбулiн вмiе «зачепити за живе». Його критикують. Часто необгрунтовано, iнколи емоцiйно, дехто – аби «блиснути iнтелектом» з пафосною фразою «я з Горбулiним не згоден». Лише подеколи критика бувае виваженою i конкретною. Такою, наприклад, сам Горбулiн визнав детальний розбiр його «Точки бiфуркацii» Аналiтичною редакцiею EADaily.[3 - https://eadaily.com/ru/news/2016/07/07/minsk-2-leto-2016-goda-tochka-bifurkacii-obnovlennyy-plan-gorbulina-ot-gluhoy-oborony-k-napadeniyu]
Як би там не було, але його читають. Практично кожного разу, пiсля виходу його статей заголовки засобiв масових комунiкацiй починаються приблизно однаково: «В мережi ажiотаж навколо статтi…». Кожна стаття отримувала величезний резонанс: сотнi вiдгукiв, тисячi переглядiв на порталi «ZN», «пiдiрванi» соцмережi, бурхливе обговорення у засобах масових комунiкацiй…
Безперечно, визнанням е i те, що читають не лише своi. Ворог пильнуе за кожним словом Горбулiна: «Лавров отметил, что прочитал программную статью господина Горбулина… Это прямой призыв официального представителя Украины в контактной политической подгруппе, который является, одновременно, и советником президента Порошенко, внештатным, правда, но это не делает его, по-моему, менее влиятельным».[4 - http://www.vesti.ru/doc.html?id=2734503]
Його дивляться i слухають. Вiдеозаписи останнiх прес-конференцiй, присвячених виходу монографiй «Донбас i Крим: цiна повернення» i «Свiтова гiбридна вiйна: украiнський фронт» на ютубi мають тисячi переглядiв. Прочитане i почуте довго «перетравлюють». Так тривае «хiмiчна» реакцiя, яка змiнюе «консистенцiю».
Суттевiший вплив, нiж статтi, мають колективнi монографii, завдяки яким увесь полiтичний i навiть навколополiтичний контент медiа-простору заповнили такi сентенцii Горбулiна, як «сценарii», «гiбридна вiйна», новий свiтопорядок. Проте своерiдними «демо-версiями», а точнiше – монографiями в мiнiатюрi, були статтi. Передвiсники потужних монографiчних дослiджень на найболючiшi теми – на жаль, не лише сьогодення, але i майбутнього – спочатку з’являлись у «Дзеркалi тижня».
Горбулiн вмiе презентувати своi роботи. Вiн вмiе бути одночасно не лише автором iдеi, головним режисером i сценаристом своiх робiт, але й продюсером i неперевершеним конферансье.
Хоч трибуну у залi засiдань Верховноi Ради Украiни, хоч вiдкритий простiр у Мистецькому Арсеналi вiн може перетворити на мiсце для вишуканого елегантного виступу.
За 16 рокiв у «Дзеркалi тижня» з’явилось сорок статей В.П. Горбулiна.
Така продуктивнiсть зумовлена контекстом життя краiни.
Кожну народжену статтю вiн порiвнюе зi дзвоном, в який намагався калатати, аби звернути увагу громадян Украiни, звiсно, принаймнi тих, хто читае «Дзеркало тижня», на ту чи iншу проблему.
Кожна стаття – вiнець публiцистики. Твiр, який можна i треба читати i перечитувати. Кожна публiкацiя – як художне полотно iз панорамним зображенням, iнкрустоване проявами потужного iнтелекту автора, щедро оздоблене епiграфами. Частота «пострiлiв» була рiзною – вiд поодиноких до залпiв, але потужнiсть «вибухiв» завжди величезна.
Коли невизначенiсть почала суттево зростати, В.П. Горбулiн швидко модернiзував свою «публiцистичну зброю», започаткувавши цикл статей, присвячених гiбриднiй хаотизацii свiтоустрою. Не тому, що тема вiйни стала другорядною, не тому, що прогнозувати стало на декiлька порядкiв складнiше i вже точно не через страх помилитись. Останне точно не про Горбулiна. Вiн вмiе бути обережним, але острахи зробити помилку нiколи його не зупиняли. Питання у тому, що будь-яка вiйна ранiше чи пiзнiше завершуеться, а з ii наслiдками треба жити далi. Гiбридна вiйна – неперевершений конструктор нового свiтоустрою. Вона не просто створила новий дизайн, вона вплинула на ДНК свiту, створила його новий код. Цей код поки що до кiнця не розшифрований, але Горбулiн дав йому назву – гiбридний свiт.
Дослiджуючи феномен будь-якого видатного автора, завжди хочеться дiзнатись про «головний секрет». Чи е вiн у Горбулiна? Звiсно, е. Секрет простий: Всевишнiй щедро обдарував його, давши численнi таланти, мудрих батькiв i талановитих вчителiв. На вчителiв йому особливо поталанило, проте правильнiше сказати – вiн зробив свiдомий вибiр навчатись. Мова не про золоту шкiльну медаль, а про ставлення до тих, кого вiн вважав своiми вчителями по життю.
До «Хронiк передбачень» не увiйшла одна з найулюбленiших статей Володимира Павловича «Високi орбiти Володимира Уткiна» («Дзеркало тижня», 11 жовтня 2013 р.), бо за жанром вона начебто не про майбутне. Втiм цiннiсний аспект, що в нiй подано, стосуеться не лише трепетного вiдношення Горбулiна до людини, у якоi вiн мав честь багато чому навчитись, але й… втраченого майбутнього.
І все ж таки як вiн створюе своi статтi? Здаеться, що це мають бути довжелезнi години роздумiв. Але нi! Хоча б тому, що таких годин у нього просто фiзично немае. Принагiдно, не можна не зауважити, що зазирнувши одним оком у його робочий щотижневик, можна подумати що його персональна доба таки налiчуе бiльше нiж 24 години.
Як зароджуеться стаття? Спочатку вiн вiдчувае, i це вже бiльше, нiж iншi знають, потiм бачить, i це вже так, як у краплинi видно океан.
Здаеться вiн мав «сьоме чуття» завжди. Вiд народження або, принаймнi, задовго до появи твору Джошуа Купер Рамо «Сьоме чуття». Дж. К. Рамо, виконавчий директор геополiтичноi консалтинговоi компанii Kissinger Associates вивчае новий iнстинкт, актуальний для сучасного свiту, у якому все пов’язане мiж собою. Свiту, у якому таке чуття може з’еднуватися з вiдчуттям iсторii та фiлософii, що дае нам розумiння широкоi картини того, що вiдбуваеться. «Розподiл влади не е ознакою хаосу або непередбачуваностi. Швидше за все, вiн символiзуе початок величезного творчого процесу», – зазначае Дж. К. Рамо.
На жаль, не так багато робiт В.П. Горбулiна перекладено англiйською, але у дещо iншому контекстi про аналогiчнi процеси Горбулiн писав значно ранiше. Звiсно, вiн соромився сказати, що так спрацьовуе його сьоме чуття. Однiею з новел «Хронiк передбачень», яка дае змогу «зазирнути у шпарину» i спробувати доторкнутись до сьомого чуття Горбулiна, е «Будинок, який будуе Трамп».
Але все ж таки як продовжуе народжуватись стаття? Коли вiдчуття матерiалiзуеться, тодi вiн пише. Так, пише «вiд руки». Рiвним розбiрливим почерком. Завжди чорним чорнилом.
І ще вiн мае дуже складну систему асоцiативних аналогiй. Один з його колег i друзiв у присвяченiй ювiлею В.П. Горбулiна книжцi назвав своi спогади про нього «Полiтик в науцi чи вчений у полiтицi». Це про складну дифузiю аналогiй також. Як почала вимальовуватись новела «Європа i “заперечення”: реалiзм проти Бодлера?» Диявол робить усе, щоб усi думали, що його немае. Ідея-рефлексiя: «РФ робить усе, аби ii реальний образ нiхто не впiзнав».
Безпека понад усе
Ми живемо у свiтi, який е дуже цiкавим, але небезпечним.
«Безпека – це категорiя незрiвнянно вища, нiж велич», – зазначав кардинал i генералiсимус Францii Рiшелье. Мабуть, цей мотив е найголовнiшим i у статтi, i у життi ii автора.
Про те, як створювалась «Безпека-2010», можна сказати, що мiж появою iдеi та ii втiленням на паперi пройшов майже рiк – з 5 сiчня 2006 року, з моменту виступу на прес-конференцii в Адмiнiстрацii Президента Украiни, до 16 грудня того ж року, коли було надруковано статтю. Але протягом цього часового промiжку процес написання статтi вiдбувався нерiвномiрно. Перед усiм знаковим i таким, що «зародив» iдею написання «Безпеки-2010», був виступ на згаданiй прес-конференцii. Тодi вперше вiдбулося так зване «газове вiдключення», i то був один з перших проявiв, коли Украiна вiдчула тиск «енергетичних щелеп» РФ. Саме тодi В.П. Горбулiн чiтко визначив подальший розвиток небезпечних подiй, якi,як тепер достеменно вiдомо, здiйснились. Вiн сказав, що надалi,окрiм газовоi, будуть ще молочнi, м’яснi та iншi вiйни з Росiею. Здавалось би, треба було писати про небезпеки, якi спiткатимуть краiну надалi, але логiкаВолодимира Павловича була iншою. Його логiка завжди е iншою: оригiнальною, витонченою, але найголовнiше – неруйнiвною i миротворчою.
Отже, проголосивши початок «сезону вiйн», вiн почав думати над тим, що далi треба говорити i писати про ii величнiсть Безпеку. Власне, спочатку це i була промова. Але не просто чергова промова. Для неi була створена спецiальна подiя. Такою подiею став Украiнський форум, присвячений безпековим питанням. Одним iз засновникiв цього форуму i Головою однойменного громадсько-полiтичного об’еднаннябув В.П. Семиноженко.
Стаття про Безпеку-2010 була «звуковою». Вона лунала на Украiнському форумi майже 20 хвилин. Промова була зазначена як колективна доповiдь, пiдготовлена пiд керiвництвом академiка Горбулiна авторським колективом Харкiвського фiлiалу Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень, у якiй «запропоновано бачення ключових тенденцiй свiтовоi полiтики та потенцiалу iхнього впливу на безпеку Украiни, перспективи економiчного та гуманiтарного розвитку».
«Технiчне креслення» цiеi доповiдi було зроблено Володимиром Павловичем восени 2006 р. пiд час вiдпустки, коли вiн перебував у Словенii, а саме м. Рогашка Слатина було тим куточком всесвiту, де вiн знайшов затишок для безпекотворення. Практично за два вечори три чвертi головного задуму статтi перетворились на рукопис.
Про безпеку мало знати. Їi треба вiдчувати. «Вiдчувати власною шкiрою», – як говорить В.П. Горбулiн. Його вiдчуття Безпеки е особливим.
Якщо вiдштовхуватися вiд назви, то зрозумiло, що «Безпека-2010» е спробою зазирнути на 5 рокiв уперед. Час показав, що часовий горизонт цього погляду значно довший, а глибинний змiст цiеi новели дотепер продовжуе розкриватися.
Камо грядеши?
Це лейтмотив. Лейтмотив усього його життя.
«Ну i що треба робити?» – постiйно питае вiн.
Стаття з’явилась наприкiнцi грудня, але «заболiла» в його грудях вона 1 грудня 2013 р. «Михайлiвська площа. Обличчя людей, якi палали спротивом. Першi пораненi. Карети «швидкоi». Навiть не iдея, а болiсна потреба писати виникла вiдразу», – згадуе Горбулiн. Майже одночасно вiн написав вiдкритий лист Є. Примакову.
Вiн рiдко ставить прямi питання, бо завжди змушуе думати. Новела «Камо грядеши?» була i питанням, i палiтрою вiдповiдей. Сумною, але реалiстичною палiтрою. Кольори хакi у цiй палiтрi вже проглядались.
Достеменно вiдомо, що iнтелiгенцiя (втiм, як завжди) читала i перечитувала цю статтю i багато рокiв поспiль, сумно зiтхаючи: «А вiн попереджав!». Інтернет тодi ще був не усiм доступний, i тому особливо небайдужi везли примiрники «Дзеркала тижня» з Киева до своiх регiонiв, аби прочитати ще раз Горбулiна. Багатьох тих, хто мешкав свого часу на Сходi i в такий спосiб «годував» свiй розум, у 2014 роцi це врятувало. Їхня цiннiсна матриця пройшла випробування на антикрихкiсть.
Сценарii Горбулiна
Вiн постiйно питае: «Ну i що треба робити?». І завжди мае вiдповiдi. І завжди не одну. Науцi невiдомо, чи то класика сценарного пiдходу опанував розум академiка Горбулiна, чи то хист до написання сценарiiв з часiв гри в КВК заполонив серце Горбулiна як актора, але термiн «сценарii» завоював не лише вiтчизняну, але й на мiжнародну полiтико-аналiтичну сцену.
Новелi «П’ять сценарiiв для украiно-росiйських вiдносин» передувала монографiя «Украiна i Росiя: китайська стiна чи дев’ятий вал». Проте квiнтесенцiею обох видань були навiть не сценарii, i навiть не те, що пiд час чергового раунду перемовин у Мiнську, де вiн був 22 рази у складi полiтичноi пiдгрупи, переважна бiльшiсть часу була присвячена обговоренню «п’яти сценарiiв Горбулiна». Звiсно, це не означало, що перемовини було зiрвано, скорiше навпаки. Найважливiшою була i, вочевидь, ще надовго залишиться його перефраз рядка з вiдомого вiрша Є. Євтушенка: «Мы вынесли из Мавзолея его. Но как из наследников Сталина – Путина вынести?»
Технар vs Гуманiтарiй
Про Горбулiна говорили, що вiн технар, але вважае себе гуманiтарiем. Може й дiсно навпаки, вiн гуманiтарiй, але з технiчним складом розуму?
Про новелу «Вiйськово-ядерний тупик: украiнський варiант» Горбулiн говорить, що треба було робити «вкидання». Статтю «одягнуто» у науковий мундир. Але i в такий спосiб Горбулiна почули. І, на щастя, чують дотепер. На початку цього року, коли знову залунали ядерноозброювальнi заклики, Горбулiн мовчав, але говорив з архiву «Дзеркала тижня». Вiйськово-ядерний тупик змiг бути i амортизатором, i витверезником, приборкувачем емоцiй з пролонгованим ефектом.
Конкiстадор у панцирi залiзнiм
Чи любить автор своi статтi? Чи е улюбленi? Мабуть, без любовi до змiсту жоден твiр не народився б. Але, попри те що з кожною зi статей завжди пов’язана якась передiсторiя, е улюбленi статтi.
«Конкiстадор» формувався у складному середовищi. У цiй статтi вперше чiтко оформились, викристалiзувались виклики i загрози для Украiни. Горбулiн, як вiн сам говорить, переживав складнi часи вигнання. Вiн мав офiцiйну роботу, але… був трохи забутий. Його не чули. І для Украiни це були важкi часи. Коли совiсть нацii[5 - Саме так неодноразово називали В.П. Горбулiна на шпальтах вiдомих видань.] мовчить, в краiнi пануе морок.
Горбулiн знайшов у собi сили заговорити. Саме з «Конкiстадора» розпочався його персональний прорив. Вiн голосно заговорив газетними статтями.
Створювався «Конкiстадор» у тандемi з Валентином Бадраком. Їх спiльна тема «оборонки» та iншi проекти далися взнаки, сконцентрувались в позитивну синергiю.
«Конкiстадор у панцирi залiзнiм» став предметом для дискусiй на тогорiчному форумi YES, вiн дiйшов до Росii, його прочитали в Росiйському iнститутi стратегiчних дослiджень.
«Конкiстадор» – це коктейль, що мае складнi сполуки iдей Солженицина, Шафаревича, Сахарова: «Вiд iмперii iнкiв до iмперii генiiв». Усiх хвилювало одне питання. Чи е майбутне у Росii?
Завершальну, дизайнерську роль у життi «Конкiстадора» вiдiграв… Гумiльов. Коли стаття з’явилась, нарештi треба було iй дати iм’я. Валентин Бадрак зателефонував Юлii Мостовiй, i вона миттево взяла статтю до роботи.
Є одна крихiтна, але цiкава деталь щодо зазирання у майбутне. Спочатку ця стаття мала робочу назву «Точка бiфуркацii», але iй дали iм’я «Конкiстадор у панцирi залiзнiм». Натомiсть «Точка бiфуркацii» вийшла 7 рокiв поспiль.
Вiн вмiе говорити правду, навiть якщо вона гiрка
Це складне питання для усiх часiв i народiв: як не заплямувати себе у небездоганно чистих життевих потоках? Одна з найбiльш правильних, але найважчих для втiлення вiдповiдей – говорити правду. Через усе життя, попри багато негараздiв, Горбулiн знаходив сили так чинити.
Журналiстика, яка пройшла через усе життя Горбулiна, була й iндикатором, i сироваткою правди водночас. Свого часу Володимир Павлович навiть був членом Спiлки журналiстiв СРСР. Може тому, що вiн мае незабруднене уявлення про журналiстику, йому вкрай важко стикатись з тими, хто заплямовуе цю професiю. Каже, що якийсь час тому вiн отримав «опiк» саме вiд такого спiлкування i тому вiдмовляв будь-кому.
… оцiнки Горбулiна не злi, вони – бiльш нiж зваженi. Вони допомагають бачити за монументальними фiгурами украiнських полiтикiв лише вразливих людей, очищених вiд лушпиння iх власноi мiфотворчостi. Переломлення авторських оцiнок могли б принести чимало корисного [будь-якiй] владi.
Валентин Бадрак
Є безлiч тих, хто мрiють узяти у нього iнтерв’ю. Цьогорiч вперше за багаторокiв завiса розiрвалась. Кажуть, що «довготерплячий краще за смiливого». Лана Самохвалова (Ярослава Олегiвна Мищенко) чекала 10 рокiв.
Напередоднi презентацii монографii «Свiтова гiбридна вiйна: украiнський фронт» вона нарештi отримала таку можливiсть.[6 - https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2170805-volodimir-gorbulin-direktor-nacionalnogo-institutu-strategicnih-doslidzen.html]
Лана Самохвалова: «Вашiй статтi “Великий сусiд визначився. Що Украiнi робити далi?”, надрукованiй у газетi «Дзеркало тижня» вiсiм рокiв.[7 - За цей час зi статею ознайомилися майже два мiльйони читачiв.] У згаданiй статтi Ви вiдкрито застерiгали украiнську владу про можливий розвиток подiй у Криму й на пiвденному сходi. На жаль, ваш прогноз здiйснився зi 100-вiдсотковою точнiстю. І з захопленням АРК «зеленими чоловiчками» – спецназом ГРУ, i з вiдвертою агресiею Росii на Донбасi. Володимире Павловичу, чому так сталося? Були, мабуть, бiльш глибиннi причини, нiж просто особиста безвiдповiдальнiсть керiвних осiб, якi не зробили практичних висновкiв з аргументованих порад вашого iнституту? Не запобiгли тому, що згодом вiдбулося.»
Вiдповiдь була невтiшною: «Ще довго пожинатимемо наслiдки системноi та цiлеспрямованоi деградацii державних iнститутiв».
«Скажiть, – питае Лана Самохвалова, – от Ви пишете, що Украiнi треба звикати жити в гiбридному свiтi, а не тiльки в умовах гiбридноi вiйни, що весь свiт стае гiбридним. Конкретизуйте, як це – “жити в гiбридному свiтi”: що, починати брехати, не виконувати обiцянок, вдаватися до манiпуляцiй?»
Практично не замислюючись, втiм, як завжди, вiн вiдповiв: «Якби я зараз сказав “наша сила в правдi”, це б звучало гаслом? І все ж, якщо говорити щиро, то все-таки в правдi наша сила».
Канонада i зброя
Є сукупнiсть статей, якi можна порiвняти iз потужною зброярнею: «П’ять сценарiiв для украiно-росiйських вiдносин» (19 червня 2015 р.), «Чорна дiра»: нескiнченний тупик урегулювання» (28 серпня 2015 р.), «Чи е життя пiсля Мiнська?» (12 лютого 2016 р.), «Гiбридна вiйна: все тiльки починаеться…» (25 березня 2016 р.), «2017-й: далi буде…» (2 липня 2016 р.), «Хитромудра невизначенiсть нового свiтопорядку» (26 серпня 2016 р.), «Точка бiфуркацiii» (4 листопада 2016 р.). Кожне чергове число «Дзеркала тижня» чекали з нiмим питанням: «Що скаже Горбулiн?».
З такою силою i так часто Горбулiн ранiше нiколи статтi не писав. Вiн говорить, що коли писав «Гiбридну вiйну як ключовий iнструмент росiйськоi геостратегii реваншу» (23 сiчня 2015 р.), вперше вiдчув усю складнiсть ситуацii. Так з’явилась канонада статей.
Кожна стаття Горбулiна – це потужна зброя, значно потужнiша, нiж просто iнформацiйна зброя. Як канонада е сильною й тривалою стрiляниною з багатьох гармат, що мають на метi ураження рiзних позицiй противника, так i статтi Горбулiна вже стали одним з видiв особливоi зброi у гiбриднiй вiйнi. Але якщо у традицiйному розумiннi зброя мае вбивче призначення, то зброя Горбулiна, як двогострий меч, – розрахована не лише на знищення зовнiшнiх i внутрiшнiх ворогiв, але i на змiцнення миротворчих цiнностей суспiльства.
* * *
Мабуть, багато видань хотiли б надати своi шпальти статтям Горбулiна. Втiм, чи дiйсно багато видань наважились би надрукувати його статтi? Чи була б багатомiльйонною армiя читачiв?
«Дзеркалу тижня» поталанило? Нi, команда Ю.В. Мостовоi це заслужила. Поталанило тим, хто може i вмiе читати Горбулiна. Особливо, коли вiн пише на сторiнках «Дзеркала тижня».
* * *
Вiн вiдповiдальний i зосереджений.
