скачать книгу бесплатно
Служниця зникла, а за мить до кабiнету зайшла висока худа дiвчина з досконалими рисами обличчя, здавалося, вона зiйшла з портрету Габрiеля Росеттi. Та й убрана була в довгу картату сукню, яка тiсно облягала ii стан. Їi довге кучеряве волосся темно-каштановоi барви опадало на плечi. Вона обдарувала господаря чарiвною усмiшкою так, мовби зналися вони невiдь-скiльки лiт, чемно привiталася i промовила мелодiйним оксамитовим голосом:
– Вiдразу скажу, що я не ваша студентка. Але маю до вас справу, яка вам видасться дивною.
– Так-так, – нетерпляче перебив ii Курилас, якому дуже не подобалося, коли перебивали його науковi дослiдження. – Прошу сiдати. Але – ближче до справи.
Однак дiвчина продовжувала стояти.
– Та, властиво, жодноi справи нема, – промовила вона. – Є лише скромне прохання: не квапитися з виконанням завдання, яке ви отримали вiд НКВС.
При цьому дiвчина мило всмiхнулася. Курилас скинув окуляри, протер, знову одягнув i запитав:
– Хто ви така? Звiдки вам вiдомо, яке я завдання отримав?
– Я особа зацiкавлена. Однак зацiкавлена в тому, щоб ви якомога довше зволiкали. Інакше вас чекае лихо.
– Лихо? Яке таке лихо? Ви з Кульпаркова* втекли?
Дiвчина насупилася.
– Нi. Але туди можете потрапити ви. Совети навчилися затикати роти ще й таким способом, що оголошують людину божевiльною.
– Не маю жодного бажання вислуховувати цю маячню. – Курилас пiдвiвся з крiсла. – Не знаю, хто ви й навiщо мене турбуете. Передайте своiм хазяям, що я науковець, а не аферист. І все, що пообiцяв, виконаю.
– А дарма, – похитала головою дiвчина. – Вiд тiеi хвилини, коли передасте iм свое дослiдження, ви вже для них станете зайвим. А зайвих людей та ще й таких, якi знають надто багато, знищують. Невже ви й справдi зацiкавленi, щоб червона нечисть запанувала над свiтом? Невже ви прагнете iм у цьому допомогти?
Курилас уже не мав сумнiву, що це провокаторка, яку треба будь-якою цiною спекатися. Чекiсти просто вирiшили його перевiрити й пiдсунули цю… гм… студентку. Але не на того напали.
– Я – радянська людина! – вигукнув вiн i помахав дiвчинi пальцем: – Не пробуйте мене провокувати! Я не збираюся зраджувати своi iдеали!
– Цiкаво! – засмiялася дiвчина. – Якi ж то такi iдеали? Невже комунiстичнi?
– Звичайно! Нас вiд польського ярма визволила велика червона армiя. І я iй за це глибоко вдячний. Тому зроблю для новоi влади все, що в моiх силах. А вас попрошу… – вiн вказав iй на дверi, за якими, як здогадувався, пiдслуховувала служниця.
– Отже, ви вiдмовляетеся дослухатися до здорового глузду? – промовила дiвчина сухо i пiдступила ближче, пронизуючи професора холодним поглядом, вiд якого йому стало на хвилю моторошно, вiн ледве стримався, щоб не вiдступити назад.
– Здоровий глузд? – засмiявся доволi награно Курилас. – Поки що я не почув нiчого здорового. Не збираюся з вами далi дискутувати.
Дiвчина зробила ще крок i простягнула руку так, мовби хотiла торкнутися до професорових грудей. Курилас шарпнувся, забiг за стiл i вихопив з шухляди револьвер.
– Негайно покиньте мiй кабiнет! – скомандував рiшучим тоном i нацiлив на дiвчину цiвку.
