Світанок моєї душі

скачать книгу бесплатно

Свiтанок моеi душi
Таня Весна

Щира, талановита молода письменниця Таня Весна запрошуе у свiт переживань та спогадiв, якi висвiтлюють життя у рiзноманiтних барвах. Їi життя зi смаком кави та обiймiв iз коханим, наповнене смiхом i сльозами дiтей та матусь, пронизане квiтучою Украiною та мелодiею украiнськоi культури. Вона така справжня, така душевна i вiдверта. Кожне слово у книзi знайде вiдлуння у серцi того, хто вiдкрие цю збiрку творiв про танець Душi автора пiд сонцем i травневим дощем. І ви побачите, як “весна танцюе свiй травневий танець у сукнi з чайних троянд i нiжно-рожевих пiвонiй, в розмаiттi трав, у щебетаннi пташок”. Ви вiдчуете це i самi захочете танцювати. Тетяна Дугельна, письменниця Передi мною низка великих i малих роздумiв. Зашарiлi мiркування, невиннi рими, елегантнi натяки на дещо велике та романтичне. Кожне есе – це шмат життя. Ласий, пiдсолоджений корисним виноградним цукром, чи злегка пiдсушений на старiй бабусинiй пательнi. Абзаци шикуються струнко. В кожному з них запеченi до хрумкоi скоринки ранки, склянки теплого молока, чекання на диво та на ще одне кохання, мед пiвонiй, Святий Миколай в дублястому кожусi, перейми ранньоi весни i знову тихе червонощоке лiто. Давнi iстини завтовшки зi Всесвiт, осiннi засоромленi сутiнки, худорлява громовиця – одним словом, – наше невгамовне ошелешене життя. Ірина Говоруха, письменниця.

Таня Весна

Свiтанок моеi душi

Людина щаслива настiльки, наскiльки вона щаслива наодинцi з собою. Я не знаю, якi там ендорфiни просинаються в менi, i що вони зi мною роблять, але я вiдчуваю себе абсолютно щасливою, коли я вранцi сiдаю за кермо своеi машини, вмикаю радiо Relax i iду на роботу. Коли починае працювати обiгрiв, а дорога рiвна, i водii усi чемнi, – тодi моя душа пiд ранкову музику розквiтае. Я плавно i гармонiйно перелаштовуюся, нiби пританцьовую з ряду в ряд пiд осiннiй релакс. Душу огортае спокiй i тепло. Як добре, що сьогоднi у мене на душi тепло. Вмикаю тиху емпатiю i шлю промiнчик теплоти всiм, у кого зараз там холодно i темно.

Завжди так не буде! Час i трохи трьох позицiйного спостереження, i Ви – нова, i свiт навколо Вас теж новий. І трохи душi. Не заплаканоi i зневiреноi, а мудроi, сильноi i такоi, що з любов'ю! Усе з любов'ю! До себе! Спочатку до себе…

А е Люди-ангели! А Ви про це теж знали? Вони танцюють свiй танець навколо нас, танцюють iз нами, танцюють пiд свiй ритм, пiд свою осiнь, у них свiй, можливо, iспанський чи французький релакс. І пропонують нам руки, i заглядають нам в очi. І говорять без слiв (iнсайтами).

Усьому свiй час!

Усе вже добре!

    Таня Весна

* * *

Любий читачу, щиро дякую тобi за увагу до моеi творчостi. Свою першу збiрку прози i поезii я присвятила моiй улюбленiй подрузi i моему духовному наставнику Катi Орел. Щиро дякую Вам, Катю, за Вашу безумовну любов до мене, яка творить чудеса. Адже саме Ви колись безповоротно розвернули мене на добро до себе i до свiту цього. Дякую, що Ви завжди зi мною! Також хочу подякувати своiй донечцi Катi, сестрi Галинi, мамi Свiтланi i татовi Ярославу. А також усiм моiм учителям, викладачам, тренерам, дякую всiм людям, яких я зустрiчала на своему життевому шляху. Дякую друзям реальним i вiртуальним за натхнення та вiру в мiй творчий потенцiал. А також особлива подяка моiм першим читачам на моiй сторiнцi, що в Фейсбуцi! Дякую за Вашi позитивнi вiдгуки, завдяки Вам я повiрила, що моя творчiсть потрiбна людям, i все ж таки я стала на шлях письменницi.

Також дякую своему лiтературному редактору Валерiю Васильовичу Терзi, а також лiдеру полiтичноi партii «Новi обличчя» Володимиру Карплюку та iнвестицiйнiй радi мiста Ірпiнь яка заснувала в 2020 роцi щорiчну творчу премiю «Лiтературна премiя Ірпеня». Хоч премiю не виграла, але завдяки саме iй пiдготувала матерiал до видання. Писати я почала пiсля розлучення в 2011 роцi. На жаль, досi, крiм сторiнки у Фейсбуцi i ютуб каналi, у мене не було свого творчого продукту. Вiрю в те, що дуже скоро свiт, усе ж таки, побачить мою першу збiрку творчостi, i з нею зможе познайомитися ширше коло читачiв. Адже мрii мають право на реальне життя.

    Таня Весна

* * *

У Ірпенi на новiй набережнiй сьогоднi вiдпочивала вперше. Дорога пiсля роботи вела мене, вела i завела в чудовий куточок нашого Приiрпiння. На перший погляд – це маленький шматочок Бучанського парку, створений кимось для людей. Ідеально рiвна нова дорога, iдеально рiвна брукiвка, зелений газон i круглi клумби з петунiями. Дитячий майданчик, мiсточки, безкоштовнi мангали для шашлика, прокат велосипедiв, байдарок, веломобiлей i палатка, де можна купити чай. І навiть покурити кальян на зручних пуфах. І все це навколо рiчки. Нiби випрошений у самоi природи куточок цивiлiзованого раю. А рiчка, наче завмерла пiд вуаллю латаття i жовтих глечикiв. Окутана густим зеленим берегом iз очерету i подорожника. Рiчка Ірпiнь купае в собi бездоганнi небеса. надвечiр'я малюе прекрасний захiд сонця. Люди щасливi, люди вiдпочивають, i я разом iз ними. Дiма i Таня вийшли разом iз маленьким Артемком на прогулянку перед сном. Насолоджуються вечором бiля самоi води Максим i Аня. Декiлька кльових фоточок в Інстаграм ловлять Аня i Катя. А я ловлю iх усiх, ловлю щасливi митi, складаю собi в душу i щедро дiлюся з Вами. Лiто, хоча i прохолодне, але чудове, яскраве, неповторне. Як i кожний прожитий День. Стаття не замовна. Дякую Володимиру Карплюку.

    Таня Весна.

* * *

Коли весна переходить навшпиньках тихо в квiтуче i тепле лiто, хочеться жити реальним життям. Вимити вiкна, пiдлогу, прийняти душ, налiпити вареникiв iз ягодами, сказати собi: «Дякую!». Це слово, яке ми так легко i часто говоримо комусь, але, зазвичай, забуваемо сказати собi… Із цього починаеться пробачення себе. Із цього слова починаеться сприйняття i вiдчуття себе. Починаеться звiльнення вiд того, що тягне вниз. Потихеньку з'являеться внутрiшнiй спокiй… Потiм починають тихо посмiхатися серце, очi, i пробуджуеться любов до свого втомленого тiла i душi. А тiло хоче плавати, а тiло хоче помiрних фiзичних навантажень i прогулянок на природi… А душа хоче легкостi! Легкостi, радостi i спокою. Душа втомилася згадувати, аналiзувати, давати оцiнки. Щасливе життя – це мiкс iз моiх i чужих помилок, це мiкс iз злетiв i падiнь, iз правильно, i не дуже, виставленоi дистанцii, iз вчасно вiдкритого i вчасно закритого серця на любов до когось. Життя не бувае iдеальним. Ідеальними бувають зустрiчi, митi, поцiлунки, обiйми, мрii. Маленькi, i не зовсiм, звершення. Твое невелике досягнення здаеться нiколи недосяжним для когось. Ти можеш встати, одна iз тисяч, у тiй ситуацii i ще, при цьому, зумiеш подивитися правдi в очi. Розправити плечi i знову повiрити. Ти можеш зробити перший крок до примирення, навiть якщо тобi не пiдуть назустрiч.

А лiто кличе смачною кавою, квiтучим жасмином на верандi Holy Burger на Шота Руставелi, що в Киевi. Лiто наповнюе вечерею з друзями на верандi будинку, що в Пiрново, i бiле напiвсолодке. Ранкова велопрогулянка до р. Десна дае вiдчуття польоту мiж небом i землею. Кущi троянд не встигають мiняти кольору, так iх багато, вiдцвiтае ясмин, пташки поспiшають привiтати сонце, i тiльки рибалка насолоджуеться тим, що вiн наодинцi з рiчкою, а я завжди наодинцi з собою, справжньою, з тiею, яку знають тiльки небеса. Інодi менi здаеться, що найкраще мене розумiють величавi дуби i столiтнi сосни, адже iм не треба нiколи нiчого доводити. Їхня любов до мене безумовна.

    Таня Весна

* * *

Був у неi один дар, – вона умiла обняти на вiдстанi, вона могла примусити його вiдчути ii бiля себе. Вiн навiть мiг чiтко розумiти, як вона обiймала його за плечi i на яке саме вухо i що прошепотiла! Вона умiла… Мабуть, за це вiн ii полюбив, тому що бiльше нiколи не вiдчував себе без неi. І вона завжди так солодко засинала вiдтодi, як в ii життi з’явився вiн. Нi, вони ще навiть не бачилися наодинцi, але вони вже давно були у серцi одне в одного. Вони завжди були разом. А до цього iй снилися серпантини дорiг, якiсь новi, досi не баченi мiста i дороги. Вона постiйно кудись iхала, дорога вела ii безповоротно вперед! У його обiйми. Вiн обiймав ii золотою душею. Обiймав усю, i вiдчувала вона себе в той час затишно i добре. Так, неначе вiн у цей момент був бiля неi. А у кохання немае вiдстанi. А у кохання немае часу. Воно грае всiма барвами, виспiвуе, дзвенить, танцюе так, що аж вiдлунням по всiй Галактицi, до самого Бога! А з неба його видно, як яскраву зiрку, одну на двох, яка танцюе свiй танець, як уперше! Легко, i по-справжньому! І Ангели танцюють iз ними! Звичайно, у них своя робота. У кожного Ангела своя, для кожного!

    Таня Весна.

* * *

Присвячуеться Катi Орел

Дайте менi руку i ходiть зi мною! Ми з Вами заходимо в надзвичайно красивий парк iз екзотичними деревами i квiтами. Мереживна тiнь дерев захищае вiд сонечка, ми одягнутi в довгi красивi легкi плаття. Давайте знiмемо взуття i пройдемося босонiж по нiжних газонах. Нехай кожна травинка наповнюе нас силою i енергiею, а матiнка земля забере втому. На нашi оголенi руки i обличчя долiтають краплинки води з газонополивалок. І в кожного в руках – красива скляночка iз прохолодною, джерельною, чистою i свiжою.

…Ми ступаемо в медитацiю, тихо, плавно, гармонiйно красивi жiнки об'еднуються зi шматочком раю на землi i вiдчуваемо, що ми – частинка Всесвiту. Що нам тут добре, спокiйно i тихо, вiдчуваемо, нiби доповнюемо собою неземну красу природи. Так тихо, спокiйно i добре давно не було, йдемо мовчки, i е тiльки мить. Немае минулого i майбутнього, е тiльки прогулянка чудовим парком i Божа Воля на все. Невдовзi стежка повертае, i ми бачимо повноводну красиву рiчку, нiби юну дiвчину, яка виспiвуе на камiнцях свою мелодiю. І ця мелодiя для нас.

Чудова альтанка запрошуе до себе. На м'яких зручних диванах, де тiло повнiстю розслабляеться, ми iмо смачнi фрукти i продовжуемо милуватися казковим краевидом. Тiльки через кожних пару хвилин хочеться змiнювати кут зору, щоб встигнути напитися краси земного буття. Там – водоспад, там – чудовий берег рiчки, там – неймовiрнi чудернацькi дерева i кущi, а за альтанкою – квiти. Уся ця краса – для нас! На обличчях – посмiшки, безмежна легкiсть i вдячнiсть – на душi. Головне, що ми разом, як приемно бути у Вашому товариствi! Бути чистою, спокiйною, свiтлою, радiсною. І бачити Вас такою також. Головне, що в кожного – рай в душi, а з довiрою на Волю Божу вiн прийде швидше. Ось така чудова вiртуальна прогулянка зi щасливого майбутнього!

Люблю Вас!

Усе вже добре!

    Ваша Таня Весна.

* * *

Хто ми такi, маленькi, i чим унiкальнi на цiй землi? Чому так багато невдоволення до всього, що маемо? Чому так часто з’являються вiдчуття, що життя проходить повз нас? Чому так багато ниточок зла тримае багатьох? Чому так багато випробувань? Може тому, що ми вже перебуваемо на фiнiшнiй прямiй? Додому, до Бога. Завжди вважаемо себе правильними, а iнших злими, недобрими людьми. Може, тi люди вже все опрацювали i народилися вдруге. Щоб iздити в красивих бiлих джипах, ганяти нас iз лiвого в середнiй ряд, ходити по дорогущих ресторанах i вiдпочивати на шикарних курортах i цим давати нам виклик. Провокувати нас своiм зухвальством. А ти так зможеш? А що ти вмiеш? Чого ти досягнув? Ким ти став? Якi носиш окуляри? У якi бренди одягнутий? Якщо ти такий кльовий, то чому тодi тобi не завжди вистачае на хлiб i бензин? Бо в твоiй головi грошi – це зло? А може, навпаки? Може, зло – це звичка так думати.

А туманна Пуща пiсля лiтнього дощу обiймае всiх, i тих, хто за кермом, i не зовсiм тверезих. Тягнуться в небо надламанi сосни i трохи з'iдженi хрущами дуби. Хтось спецiально висiяв понад дорогою магнолiю. Зачорованi озера чемно тримають човни, повнi матусь з маленькими дiтьми. Хлопцi на велосипедах, дiвчатка в лосинах i навушниках, хтось сам, хтось парами, хтось уже додому, а я у небо, до Бога, прагну збагнути мить i розчинитися в нiй, щоб вiдпочити i набратися мудростi.

    Таня Весна.

* * *

А Ви вмiете дякувати чоловiку за його обiйми? А Ви знаете, що кожний чоловiк – це сонце. Тiльки когось грiе, а для когось тiльки свiтить. Комусь даруе золото своеi душi, а комусь прихиляе небо i розставляе на небi зiрки для трамплiну творчого, фiнансового, духовного. Хтось мае змогу любити тебе вiдкрито, взаемно, тепло, щиро, довго… Не може тобою надихатися i засинае з посмiшкою на устах, а на них – твое iм'я. А хтось не може тобi хоча б зателефеновути, щоб почути твiй голос, проте не припиняе свiтити на вiдстанi, знайомити з потрiбними людьми, навiть передае тобi маленькi приемнi подарунки. І десь у його душi ти з ним, а вiн iз тобою.

А реальнiсть у кожного своя, i нiхто не знае, яка вона справжня. А Ви вмiете бути щасливою в обiймах чоловiка, яке прислало Вам життя, якого Ви самi притягнули, i тiльки Вам разом вирiшувати, як далi… А Ви вмiете в душi посмiхатися i радiти, коли ввечерi на Ірпiнськiй набережнiй у метрах ста iде товарний поiзд… мчить, гуде, летить, грохкае, а у тебе на плечi його рука. А в його обiймах затишно i спокiйно, i правильно. Навколо – iдеальна картинка з пiдсвiчених газонiв i брукiвки, зручна лавка, а над лавкою – нашi украiнськi верби, не пальми.

    Таня Весна.

* * *

Мамо, а пам'ятаеш, як ми iхали до бабусi Василини в с. Чехову атобусом до м. Городенку, а потiм ще одним – у Гвiздець… І потiм пiшки – ще три кiлометри? Як ми вибирали стежку польову, попiд лiсом. Як задивлялися на Гвiздецький замок (так я називала Костел святого Антонiя та монастир бернардинцiв), на твою школу, на чистi мальовничi подвiр'я i квiтники, що в селi Остапкiвцi. Вiдтодi я полюбила подорожi. Як радо нас зустрiчала бабуся смачною вечерею, що пiд виноградом, якi в неi завжди були покошенi трави i чистий город. А йшли ми через ii сад, який мав вiсiмдесят тiльки одних слив.

Я пам'ятаю, як ти у себе вдома нiби перетворювалася на маленьку дiвчинку, яка перевдягалася в лосини i футболку, бiгла до своеi мами зi словами: «Мамо, мамочко!«…Я в такi моменти розумiла, що в мене забрали маму, бо моя мама – сама дочка, але, водночас, радiла, що бабуся любить мене не меньш, нiж ти. А я в той час не знала, куди менi бiгти спочатку: чи то аж вкiнець городу збирати лiсовi ягоди, якi росли на зеленiй травi, нiби спецiально для онукiв, чи то в малину, чи обiймати кущ жасмину, що бiля криницi, чи бiгти на толоку, що бiля лiсу. дивуватися маргариткам i ловити сонечко, яке заходить, i величним грабовим i дубовим лiсом, якого не було в нашому селi.

Як я гордилася, що у нас е така гарна хата, яку побудував дiдусь Петро. Як я шкодувала вже потiм, коли виросла, що ми розминулися з ним на землi. Вiн обiймав мене тiльки шматочком раю, який створив для мене. Як я хотiла колись вирости, кудись поiхати, чогось досягти, як я хочу зараз повернутися хоча б на день туди!.. У свое щасливе дитинство. Коли ми чекали на тата в недiлю, а вiн завжди за нами приiзджав на бiлому Москвичi i розказував менi, як вiн перемикае передачi i машина набирае швидкiсть…