скачать книгу бесплатно
П'ятнадцятирiчний капiтан
Jules Gabriel Verne
Одним з найвiдомiших творiв великого французького письменника Жуля Верна, пригодницькi твори якого принесли йому свiтову славу, став захоплюючий роман «П'ятнадцятирiчний капiтан». Молодший матрос Дiк Сенд через нещасний випадок з екiпажем змушений стати капiтаном китобiйноi шхуни «Пiлiгрим». Трагiчна та нелегка доля спiткае ii пасажирiв, яким доведеться зiткнутися зi зрадою, обманом, стати жертвами стихii та неодноразово подивитись в очi смертi.
Жуль Верн
П’ятнадцятирiчний капiтан
Частина перша
Роздiл перший. Шхуна «Пiлiгрим»
Другого лютого 1873 року топсельна шхуна «Пiлiгрим» перебувала на 43?57’ пiвденноi широти та 165?19’ схiдноi довготи вiд Гринвiча. Це судно водотоннажнiстю чотириста тон споряджене у Сан-Франциско для полювання на китiв в пiвденних водах, належало заможному калiфорнiйському судновласнику Джемсу Уелдону; керував судном вже багато рокiв капiтан Халл.
Джемс Уелдон щорiчно вiдправляв до пiвнiчних морiв цiлу флотилiю суден – за Берингову протоку, а також до морiв Пiвденноi пiвкулi, острова Тасманii та мису Горн. «Пiлiгрим», хоча й найменший з усiх суден флотилii, вважався одним з найкращих з-помiж них. Хiд в нього був чудовий. Завдяки вiдмiнному, вельми зручному оснащенню вiн з невеликою за кiлькiстю командою досягав кордону суцiльноi криги Пiвденноi пiвкулi. Капiтан Халл вмiв маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влiтку на пiвдень вiд Новоi Зеландii та мису Доброi Надii, тобто набагато нижче пiвнiчних морiв. Щоправда, це лише всього на всього невеликi за розмiром айсберги, потрiсканi та розмитi теплою водою, бiльша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанiв.
На «Пiлiгримi» пiд керiвництвом капiтана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунникiв пiвденноi флотилii, перебував екiпаж iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскiльки полювання на китiв вимагае достатньо великого екiпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте мiстер Джемс Уелдон, як i iншi судновласники, вважав, що набагато вигiднiше винайняти в Сан-Франциско лише матросiв для керування човном. В Новiй Зеландii було бiльш нiж достатньо вправних гарпунникiв та матросiв рiзноманiтних нацiональностей, безробiтних або просто покинувших свiй корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закiнченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березi наступного року, коли iхнi послуги знову могли знадобитися китобiйникам. За такоi системи судновласники економили чималi суми на платнi судновiй командi та збiльшували своi доходи вiд промислу.
Саме так дiяв i Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пiлiгрим».
Шхуна щойно закiнчила китобiйну кампанiю поблизу Пiвденного Полярного кола, але в ii трюмах залищалося ще багато мiсця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рiдкiстю: далося взнаки iх нещадного винищення. Справжнi кити, яких на пiвночi називають гренландськими, а на пiвднi – австралiйськими, почали зникати i мисливцi змушенi промишляти смугачами[1 - Зi справжнiх китiв мисливцi отримують ворвань (китовий жир) – коштовну промислову сировину – та китовий вус. Китовий вус (роговi пластини) використовуеться при виготовленнi рiзноманiтних виробiв. Зi смугачiв отримують лише ворвань; пластини китового вуса розвиненi в них слабко.], полювати на яких було достатньо небезпечно.
Так само вчинити цього разу змушений був i капiтан Халл, хоча вiн розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землi Клерi та Землi Аделi, вiдкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвiлем на «Астролябii» та «Зеле», хоча це й пiддае сумнiву американець Уiлкс.
Загалом, «Пiлiгриму» не щастило цього року. На початку сiчня, у розпалi лiта в Пiвденнiй пiвкулi, тобто задовго до закiнчення промислового сезону, капiтан Халл змушений був покинути мiсце полюванння. Допомiжна команда – збiговисько доволi темнi суб’екти – поводила себе зухвало, найнятi матроси ухилялися вiд своiх обов’язкiв, через що капiтан Халл змушений був розпрощатися з нею.
«Пiлiгрим» взяв курс на пiвнiчний захiд, в напрямку Новоi Зеландii, i вже 15 сiчня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракi на схiдному березi пiвнiчного острова. Тут капiтан висадив китобiiв, найнятих на сезон.
Постiйна команда «Пiлiгрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двiстi бочок ворванi. Нiколи ще результати промислу не були настiльки жалюгiдними.
Найбiльше був незадоволений капiтан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокоi невдачi: вперше вiн повертався з такою мiзерною здобиччю; вiн кляв ледацюг, непокора яких зiрвала промисел.
Марно вiн намагався найняти в Оклендi новий екiпаж: усi моряки були вже зайнятi на iнших китобiйниках. Таким чином довелося вiдмовитися вiд надii наповнити вантаж «Пiлiгриму» i капiтан Халл збирався вже пiти iз Окленду як отримав прохання прийняти на борт пасажирiв – прохання, в якому вiн не мiг вiдмовити. В цей час в Оклендi перебувала мiсiс Уелдон, дружна власника «Пiлiгриму», ii п’ятирiчний син та родич, якого всi кликали «кузен Бенедикт». Джем Уелдон, який зрiдка вiдвiдував Нову Зеландiю у торгових справах та привiз туди всiх трьох, мав намiр особисто вивезти iх до Сан-Франциско. Проте, перед самiсiньким вiд’iздом малюк Джек серйозно захворiв i його батько, на якого в Америцi чекали невiдкладнi справи, поiхав, залишивши в Оклендi дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта.
Минуло три мiсяцi – три важких мiсяцi розлуки, що здалися нещаснiй мiсiс Уелдон безкiнечними. Поступово малюк Джек видужав i мiсiс Уелдон могла поiхати. Як раз в цей час в Оклендськiй порт прийшов «Пiлiгрим».
Справа в тiм, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, мiсiс Уелдон мусила поiхати спочатку до Австралii, аби там пересiсти на один iз трансокеанських пароплавiв компанii «Золоте столiття», якi вiдправлялися iз Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував мiж перешийком та Калiфорнiею. Подiбний маршрут означав тривалi затримки та пересадки, що е особливо неприемним для жiнки, яка подорожуе з дитиною. Тому, дiзнавшися про прибуття «Пiлiгриму», мiсiс Уелдон звернулася до капiтана Халла з проханням доставити ii в Сан-Франциско разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та Нен – старою негритянкою, яка доглядала ще саму мiсiс Уелдон. Витримати подорож на вiдстань трьох тисяч лье[2 - Лье – французька мiра довжини, яка на морi становить 5557 м.] на вiтрильному човнi! Проте, судно капiтана Халла завжди пiдтримувалося в бездоганному станi, до того ж пора року була ще прийнятною для плавання з обох сторiн екватору. Капiтан Халл одразу погодився i поступився каютою своiй пасажирцi. Вiн бажав, аби пiд час плавання, яке мало тривати дiб 40–50, мiсiс Уелдон на китобiйнику оточували затишок та комфорт.
Таким чином, мiсiс Уелдон мала деякi переваги пiд час подорожi «Пiлiгримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскiльки шхунi необхiдно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараiсо, Чилi. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.
Неодноразово подорожуючи зi своiм чоловiком, мiсiс Уелдон була хороброю жiнкою i не лякалася моря; iй було близько тридцяти рокiв, мала мiцне здоров’я i не боялася тягарiв та небезпек плавання на суднi невеликого тоннажу. Вона знала, що капiтан Халл – вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довiряе, а «Пiлiгрим» – надiйний швидкий корабель i мае чудову репутацiю серед американських бистрохiдних суден. Треба скористатися шансом. І мiсiс Уелдон iм скористалася.
Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати ii.
Кузен мав рокiв п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволi солiдний вiк, було справжнiм безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий нiж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носi – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловiковi з першого погляду вгадувався один iз тих поважних вчених, невинних та добрих, якi приреченi на все життя залишатися дорослими дiтьми, жити до ста рокiв та померти з душею немовляти.
«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й стороннi. І, дiйсно, вiн був одним iз тих простодушних добрякiв, якi здаються загальними родичами: кузен Бенедикт нiколи не знав, куди йому подiти своi довгi руки та ноги, важко було знайти людину бiльш безпорадну та несамостiйну навiть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що вiн був тягарем для оточуючих, але вiн якось змушував нiяковiти кожного i сам нiяковiв через власну незграбнiсть. Втiм, вiн був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, мiг не iсти та не пити цiлими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, вiн належить до царства рослин, а не тварин. Уявiть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне анi прихистити, анi нагодувати подорожнього, однак яке мае чудову серцевину.
Таким був кузен Бенедикт. Вiн iз радiстю надавав би людям послуги, якби був спроможнiм до цього.
І його всi любили, не зважаючи на його слабкостi, а може саме завдяки ним. Мiсiс Уелдон вважала його своiм сином, старшим братом малого Джека.
Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був анi ледарем, анi неробою. Навпаки, це був невтомний працiвник. Єдине захоплення – природнича iсторiя – поглинало його цiлком.
Згадати «природничу iсторiю» означае згадати дуже багато.
Вiдомо, що ця наука включае в себе зоологiю, ботанiку, мiнералогiю та геологiю.
Однак, кузен Бенедикт не був нi ботанiком, нi мiнералогом, нi геологом.
Чи був вiн, в такому випадку, справжнiм зоологом, кимось на зразок Кюв’е[3 - Кюв’е Жорж (1769–1832) – вiдомий французький натуралiст, визнання якому принесли дослiдження в областi палеонтологii. Запропонував класифiкацiю тваринного свiту, виокремивши в ньому чотири основнi типи; наразi класифiкацiя, якою послуговуеться Жуль Верн, застарiла.] Нового Свiту, що здатен до аналiтичного розподiлу або синтетичного вiдтворення будь-якоi тварини, одним iз тих прославлених мудрецiв, якi все свое життя присвячують вивченню чотирьох типiв – хребетних, м’якунiв, членистих та променевих, – на якi сучасне природознавство подiляе весь тваринний свiт? Чи вивчав цей наiвний, проте старанний вчений рiзноманiтнi ряди, пiдряди, родини та пiдродини, родини та види цих чотирьох типiв?
Нi!
Чи присвятив кузен Бенедикт свое життя вивченню хребтових: ссавцiв, птахiв, плазунiв та риб?
Нi i нi!
Можливо, вiн цiкавився молюсками? Можливо, головоногi та мохуватки вiдкрили йому своi таемницi?
Теж нi!
Отже, саме заради вивчення медуз, полiпiв, голкошкiрiв, губок, найпростiших та iнших представникiв променевих вiн до глибокоi ночi спалював керосин?
Вiдверто кажучи, не променевi заволодiли увагою кузена Бенедикта.
А, оскiльки, з усьiеi зоологii зостаеться лише роздiл членистих, то, властиво, що саме цей роздiл i був об’ектом всепоглинаючоi пристрастi кузена Бенедикта.
Проте, i тут варто уточнити.
Членистi подiляються на шiсть рядiв: комахи, багатоноги, павукоподiбнi, ракоподiбнi, вусоноги, кiльчастi черви.
Так от, кузен Бенедикт, послуговуючись мовою науки, не змiг би вiдрiзнити дощового черв’яка вiд медичноi п’явки, домашнього павука вiд псевдоскорпiона, балянуса вiд креветки, кiвсяка вiд сколопендри.
Ким все ж таки був кузен Бенедикт?
Ентомологом i тiльки ентомологом!
На це можна заперечити, що власне ентомологiя[4 - Термiн «ентомологiя» походить вiд грецьких «ентомос» – комаха та «логос» – наука.] е складовою природничою iсторii i вивчае усiх членистих. Загалом, це вiрно. Проте, зазвичай, поняття «ентомологiя» мiстить бiльш вузьке значення. Цей термiн вживають виключно на позначення науки про комах, тобто членистоногих безхребетних, тiло яких складаеться з трьох частин – голова, груди, черевце – i трьох пар нiг, через що вони i отримала назву шестиногi.
Отже, кузен Бенедикт був ентомологом, який присвятив все свое життя вивченню виключно класу Комахи.
Не варто сумнiватися в тому, що кузену Бенедикту було чим зайнятися. Цей клас нараховував не менше десятка рядiв:
Прямокрилi (представники: коники, цвiркуни);
Сiтчастокрилi (представники: мурашины леви, мошки);
Перетинчастокрилi (представники: бджоли, оси, мурахи);
Лускокрилi (представники: метелики);
Напiвтвердокрилi (представники: цикади, блохи);
Твердокрилi (представники: хрущi, бронзiвки);
Двокрилi (представники: комарi, москiти, мухи);
Вiялокрилi (представники: стилопси або вiялокрилi);
Паразити (представники: клiщi);
Нижчi комахи: (представники: лусочницi).
Лише серед твердокрилих нараховуеться не менше тридцяти тисяч рiзноманiтних видiв, а серед двокрилих – шiстдесят тисяч[5 - Нинi вiдомо бiльше мiльйона видiв комах, подiлених на бiльш нiж 30 рядiв, в яких налiчуеться бiльше двохсот тисяч рiзновидiв.], тому неможливо не визнати, що роботи для однiеi людини тут бiльш нiж достатньо.
Таким чином, життя кузена Бенедикта було цiлком i повнiстю присвячене виключно ентомологii.
Цiй науцi вiн присвячував весь свiй вiльний час, а також години сну, тому що навiть увi снi йому постiйно снилися комахи. Неможливо порахувати кiлькiсть булавок, що стирчали з його вилог, лацканiв i подолу жакета, з його жилета, з крисiв капелюха. Коли кузен Бенедикт повертався додому з прогулянки, що завжди здiйснювалася з науковою метою, його капелюх був схожий на вiтрину з колекцiею найрiзноманiтнiших комах. Насадженi на булавки, вони стирчали як ззовнi, так i з середини капелюха.
Щоб остаточно сформувати образ цього дивака, зауважимо, що вiн вирiшив супроводжувати мiстера i мiсi Уелдон до Новоi Зеландii виключно заради задоволення власноi жаги до нових вiдкриттiв в ентомологii. В Новiй Зеландii йому вдалося збагатити свою колекцiю декiлькома рiдкiсними екземплярами i тепер кузен Бенедикт зi зрозумiлою нетерплячкою поривався назад, в Сан-Франциско, бажаючи якомога скорiше розкласти дорогоцiннi надбання в шухляди свого робочого кабiнету.
І, оскiльки, мiсiс Уелдон з сином поверталися «Пiлiгримом» до Америки, зрозумiло, що кузен Бенедикт iхав з ними. Однак, у випадку будь-якоi небезпеки, мiсiс Уелдон найменше могла розраховувати на кузена Бенедикта. На щастя, на неi очiкувало всього на всього приемна подорож морем, спокiйним цiеi пори року, на борту човна пiд керуванням капiтана, який цiлковито заслуговував на довiру.
Протягом трьох днiв зупинки «Пiлiгрима» у Вайтаматi мiсiс Уелдон встигла повнiстю пiдготуватися до вiд’iзду. Вона дуже поспiшала, оскiльки не хотiла затримувати вiдправки судна. Розрахувавши мiсцеву прислугу, яку найняла в Оклендi, вона 22-ого сiчня перебралася на «Пiлiгрим» разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та старою негритянкою Нен.
Кузен Бенедикт носив з собою в особливiй скринцi усю свою дорогоцiнну колекцiю. В тiй колекцii, мiж iншим, зберiгалося декiлька екземплярiв жука стафiлiна: твердокрилого хижака, очi якого розташовано в верхнiй частинi голови, що до недавнього часу вважалося ознакою представникiв новокаледонськоi фауни. Кузену Бенедикту пропонували прихопити з собою отруйного павука «катiпо», як його називають маорi[6 - Маорi – туземцi Новоi Зеландii.], укус якого часто бувае смертельним для людини. Проте, павук не належав до комах, його мiсце серед павукоподiбних, а, отже, вiн не мав нiякоi цiнностi для кузена Бенедикта. Тому наш ентомолог з вiдразою вiдмовився вiд павука i, як i ранiше, вважав найцiннiшим екземпляром своеi колекцii новозеландського жука-стафiлiна.
Звичайно ж кузен Бенедикт застрахував свою колекцiю, не жалкуючи грошей на сплату страхового внеску. Ця колекцiя, на його погляд, була дорожчою за всi ворвань та китовий вус з трюмiв «Пiлiгриму».
Коли мiсiс Уелдон та ii супутники пiднялися на борт шхуни и прийшла пора знiматися з якоря, капiтан Халл наблизився до своеi пасажирки i промовив:
– Зрозумiло, мiсiс Уелдон, що вiдповiдальнiсть за рiшення вирушити «Пiлiгримом» лежить повнiстю на Вас.
– Чому Ви про це згадали, капiтане Халл? – запитала мiсiс Уелдон.
– Тому що я не отримував будь-яких розпоряджень з цього приводу вiд Вашого чоловiка, а подорож шхуною не може бути настiльки легкою та приемною, на вiдмiну вiд пакетбота[7 - Пакетбот – застарiла назва поштово-пасажирського судна.], що призначений спецiально для перевезення пасажирiв.
– Як Ви гадаете, мiстере Халл, – вiдповiла мiсiс Уелдон, – якби мiй чоловiк був присутнiм тут, чи вагався би вiн здiйснити цю подорож «Пiлiгримом» разом зi мною та нашим сином?
– Нi, звичайно! – вiдповiв капiтан. – Вiн вагався б не бiльше за мене. «Пiлiгрим» – неперевершений вiтрильник, не зважаючи на те, що промисловий сезон цього року в нього невдалий. Я впевнений в ньому настiльки, наскiльки може бути впевненим в своему кораблi моряк, який керуе ним багато рокiв. Я сказав Вам це, мiсiс Уелдон, тiльки щоб полегшити свое сумлiння та ще раз наголосити на тому, що тут Ви не знайдете того затишку та комфорту, до якого звикли.
– Якщо вся проблема заключаеться у затишку та комфортi, капiтане Халл, – заперечила мiсiс Уелдон, – то мене це не тривожить. Я не належу до тих вередливих пасажирок, якi постiйно скаржаться на тiсняву в каютi та одноманiтнiсть рацiону.
Мiсiс Уелдон з хвилину дивилася на свого маленького сина, якого тримала за руку, i закiнчила:
– Отже, рушаймо, капiтане!
Тiеi ж митi капiтан Халл наказав пiдняти якiр. Скоро «Пiлiгрим», пiднявши вiтрила, покинув порт Окленду i взяв курс на американське узбережжя. Однак, через три днi подорожi зi сходу пiднявся сильний вiтер i шхуна змушена була тримати курс круто до вiтру.
Тому 2-ого лютого капiтан Халл все ще знаходився вище за широтою, нiж того хотiв – у становищi моряка, який мае намiр обiгнути мис Горн, а не пливти у напрямку захiдного узбережжя Нового Свiту.
Роздiл другий. Дiк Сенд
Погода була чудовою i, якщо не зважати на затримку, подорож вiдбувалася за непоганих умов.
Мiсiс Уелдон влаштувалася на борту якомога зручнiше. Корабель не мав нi юта, нi будь-якоi iншоi надбудови, а, отже, не було i каюти для пасажирiв. Мiсiс Уелдон мусила задовольнятися крихiтною каютою капiтана Халла, розташованою на кормi. Делiкатну жiнку вмовляли зайняти ii. В цiй комiрчинi поряд з нею розмiстилися малюк Джек та стара Нен. Там вони снiдали та обiдали разом з капiтаном та кузеном Бенедиктом, якому запропонували халупку на носi корабля.
Власне, капiтан Халл перемiстився до каюти, призначену для його помiчника. Вiдомо, що екiпаж «Пiлiгрима» заради економii був недоукомплектованим, тому капiтан обходився без помiчника.
Команда «Пiлiгрима» – вправнi та досвiдченi моряки з однаковими поглядами та однаковими звичками, – жила в мирi та злагодi. Вони плавали разом вже четвертий промисловий сезон. Всi матроси були американцями, всi з узбережжя Калiфорнii i знали один одного все життя.
Цi славнi люди поводили себе дуже люб’язно з мiсiс Уелдон, дружиною власника корабля, якому вони були безмежно вiдданими. Варто додати, що всi вони були дуже зацiкавленими в прибутковостi китобiйного промислу i досi отримували чималий прибуток вiд кожного плавання. Щоправда, вони працювали в потi чола, оскiльки команда за кiлькiстю була доволi невеликою. Проте, iхня малочисельнiсть збiльшувала частку для кожного пiд час пiдбиття балансу в кiнцi сезону. Цього разу, правда, доходу нiякого не очiкувалося i тому вони мали повне право проклинати «цих мерзотникiв з Новоi Зеландii».
Лише одна людина на кораблi не була американцем за походженням. Негоро, який виконував обов’язки кока, народився в Португалii. Проте, вiн достатньо добре володiв англiйською.
Пiсля того, як попереднiй кок втiк в Оклендi, Негоро запропонував капiтану Халлу своi послуги. Мовчазний та потайний, вiн тримався осторонь товаришiв, проте справу свою виконував непогано. Капiтан Халл, вочевидь, мав добрий нюх: за час своеi роботи на «Пiлiгримi» Негоро не отримав жодноi догани.
І все ж таки, капiтан Халл жалкував через те, що не встиг довiдатися про минуле нового кока. Зовнiшнiсть португальця, його метушливi очi не дуже подобалися капiтану, а перш нiж допустити незнайомця в крихiтний свiт китобiйника, необхiдно було дiзнатися все про його минуле життя.
На вигляд Негоро мав приблизно рокiв сорок. Середнього зросту, худорлявий, жилавий, смаглявий i з темним волоссям, вiн здавався сильною людиною. Чи мав вiн якусь освiту? З огляду на зауваження, що iх iнодi вiн вставляв, схоже, що так. Втiм, Негоро нiколи не згадував нi про свое минуле, нi про свою сiм’ю, нiхто не знав, де вiн мешкав i чим займався ранiше i що збираеться робити далi. Вiн лише сказав, що плануе зiйти на берег в Вальпараiсо. Загалом, вiн був дуже дивним. І, беззаперечно, не моряк. На морськiй справi вiн розумiвся навiть менше, нiж звичайний кок, бiльша частина життя якого пройшла в морi.
Однак, анi бокова, анi кiльова хитавицi не дiяли на нього, на морську хворобу, до якоi вразливi усi новачки, вiн не страждав, що було вже неабиякою перевагою для корабельного кока.
Попри це, Негоро рiдко виходив на палубу. Цiлими днями вiн сидiв в своему крихiтному камбузi, бiльшу частину якого займала кухонна плита. Поночi, вимкнувши плиту, Негоро зникав в своiй комiрчинi на носi палуби. Там вiн вiдразу лягав у лiжко.
Як вже було зазначено, екiпаж «Пiлiгрима» складався iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса.
Невiдомо, хто були батьками цього п’ятнадцятирiчного молодшого матроса. Зовсiм крихiтним його знайшли на чужому ганку, а вирiс вiн в дитячому будинку.
Схоже, Дiк Сенд (таким було його iм’я) народився в штатi Нью-Йорк, можливо, навiть, в самому мiстi Нью-Йорк.
Ім’ям Дiк, скорочено вiд Рiчард, назвали знайду на честь спiвчутливого перехожого, який пiдiбрав малюка i вiдвiз до iнтернату. Прiзвище Сенд нагадувало про мiсце, де його знайшли: пiщана коса Сендi-Хук в гирлi рiчки Гудзон, штат Нью-Йорк.
Дiк Сенд був невисоким i, схоже, в майбутньому не обiцяв стати вищим за середнiй зрiст, проте мiцноi статури. В ньому одразу вiдчувався англосакс попри те, що мав темний колiр волосся та темно-синi очi. Важка праця моряка загартувала його. Його розумне лице пашiло енергiею. Це було обличчя людини не лише смiливоi, а й готовоi ризикувати.
Часто цитують три слова незакiнченного вiрща Вергiлiя: «Audaces fortuna juvat…» («Доля смiливим допомагае…»), проте цитують невiрно. Поет сказав: «Audantes fortuna juvant…» («Доля вiдчайдухам допомагае …»). Вiдчайдухам, а не просто смiливцям, майже завжди посмiхаеться доля. Смiливий, iнколи, може дiяти необдумано. Вiдчайдух же спочатку подумае, а потiм дiе.
Дiк Сенд належав до «audens» – вiдчайдухiв. В п’ятнадцять рокiв вiн вже вмiв приймати рiшення та доводити до кiнця все те, на що свiдомо наважився. Його жвавiсть та серйознiсть привертали увагу. На вiдмiну вiд бiльшостi своiх однолiток, Дiк був скупим на слова та жести. У вiцi, коли дiти ще не задумуються про майбутне, Дiк усвiдомив свое жалюгiдне положення i твердо вирiшив «вибитися в люди» власними силами.
І вiн досяг свого: вiн був вже майже чоловiком в той час, як його ровесники все ще залишалися дiтьми.
Спритний, моторний та сильний, Дiк належав до обдарованих людей, про яких можна сказати, що вони народилися в сорочцi: щоб вони не робили, куди не йшли – iм все до снаги.
Як вже зазначалося, Дiк виховувався за благодiйнi вiдрахування суспiльства. З початку його розмiстили в притулку для пiдкидькiв, розповсюджених в Америцi. В чотири року його почали навчати читанню, письму та математицi в однiй iз тих шкiл штату Нью-Йорк, якi iснують на пожертви шляхетних доброчинцiв. У вiсiм рокiв вроджена пристрасть до моря змусила його влаштуватися юнгою на корабель, що виконував рейси в краiни пiвдня. На суднi вiн почав вивчати морську справу, якiй варто навчатися з дитинства. Судовi офiцери добре ставилися до допитливого хлопчини и залюбки викладали для нього. Незабаром юнга мав стати молодшим матросом – безумовно, очiкуючи подальшого росту. Той, хто з дитинства знае, що праця – закон життя, хто рано зрозумiв, що хлiб добуваеться в потi чола (Бiблiйський заповiт, що став правилом для людства), той призначений для великоi справи, бо в потрiбний день та час вiн знайде в собi сили для iх здiйснення.
Завiтавши якось на борт торгового судна, де служив Дiк, капiтан Халл помiтив здiбного юнгу. Бравому моряковi сподобався смiливий юнак i, по поверненню до Сан-Франциско, розповiв про нього своему хазяiновi Джемсу Уелдону. Останнiй зацiкавився долею Дiка, вiддав його до школи в Сан-Франциско i допомiг ii закiнчити, паралельно виховуючи хлопця в католицькiй вiрi, яку сповiдувала сiм’я судновласника.
Дiк жадiбно поглинав знання, особливо цiкавлячись географiею та iсторiею мандрiвок, очiкуючи на вiк, який дозволить йому вивчати той роздiл математики, що присвячено навiгацii. Вiн не нехтував i практичною пiдготовкою. Закiнчивши школу, вiн влаштувався молодшим матросом на китобiйник свого благодiйника Джемса Уелдона. Дiк знав, що «велике полювання» (китобiйний промисел) не менш важливе у вихованнi справжнього моряка, нiж далекi плавання. Це вiдмiнна пiдготовка до професii моряка, де на кожному кроцi пiдстерiгае небезпека. До того ж, цим навчальним судном виявився «Пiлiгрим» пiд командуванням його заступника – капiтана Халла. Таким чином, молодому матросу було забезпечено найкращi умови для навчання.
