скачать книгу бесплатно
Рiзнобарвний менеджмент
Валерiй Олександрович Пекар
У книзi популярно викладено теорiю еволюцii людського мислення, органiзацiй та великих соцiальних систем, за якою останнiм часом у професiйнiй лiтературi закрiпилася назва «iнтегральна динамiка». Ця красива i практична модель надае не лише ключ до розумiння стилiв лiдерства та управлiнських культур, але й iнструменти iх змiни. Текст грунтуеться на курсi лекцiй, який автор читае у провiдних украiнських бiзнес-школах, але суттево перевищуе його за обсягом. Книга розрахована на пiдприемцiв та керiвникiв-практикiв, зацiкавлених у розвитку власних навичок менеджменту та вдосконаленнi своiх компанiй та органiзацiй.
2-е видання, доповнене
Валерiй Пекар
Рiзнобарвний менеджмент
Еволюцiя мислення, лiдерства та керування
© В. О. Пекар, 2016
© В. І. Харченко, художне оформлення, 2016
2-е видання, доповнене
Передмова
Глобальна економiчна криза, потужнi соцiальнi, технологiчнi, маркетинговi тренди, стрiмкi полiтичнi змiни, безлiч нових викликiв, що змушують сумнiватися у традицiйних бiзнес-моделях, – усе це вимагае дедалi ефективнiших пiдходiв до керування компанiями. Тому зростае популярнiсть рiзноманiтних моделей органiзацiйного розвитку та методик впровадження змiн. Серед найбiльш популярних – iнтегральна динамiка, красива i практична модель, що описуе паралельну еволюцiю мислення, керування, економiки, полiтики та iнших сфер життя. Інтегральна динамiка класифiкуе переважнi системи цiнностей та парадигми мислення, характернi як для окремоi людини, так i для соцiальних структур рiзного масштабу – вiд сiм’i та компанii до нацii та цивiлiзацii. Розумiння систем цiнностей та парадигм мислення надае ключ до проникнення у суть рiзних типiв органiзацiйних структур, корпоративних культур, а також стадiй життевого циклу, методик та iнструментiв керування.
Ця книга написана практиком i для практикiв
Ця книга народилася з численних лекцiй, прочитаних власникам бiзнесу i топ-менеджерам у Киево-Могилянськiй та Львiвськiй бiзнес-школах, з двох десяткiв статей i частих виступiв у бiзнес-клубах та дiлових спiвтовариствах. Практичнi iнструменти розумiння своеi органiзацii та керування змiнами у нiй виявилися потрiбними не лише бiзнесу, а й громадським та урядовим колам. Ідея книги полягала у тому, щоб зiбрати воедино весь накопичений досвiд, упакувавши його так, щоб можна було опанувати практично за один день.
Тож, ця книга написана практиком i для практикiв. Ви не знайдете тут точних визначень i посилань на першоджерела, характерних для серйозноi дiловоi лiтератури, яку рекомендують для пiдготовки MBA. Це скорiше прогулянка яскравим i барвистим свiтом, в якому ми живемо, де на нас чекають зустрiчi з рiзними людьми, рiзноманiтними органiзацiями, всiлякими реалiями корпоративного, соцiального, полiтичного життя. Усi квiти, якi вам зустрiнуться по дорозi, можна зривати, а всi плоди – куштувати. Приемноi прогулянки!
Друге видання, доповнене
Перше видання книги вийшло друком 2015 року i швидко розiйшлося. Тим часом у ходi роботи з рiзними органiзацiями накопичувався новий матерiал, а учасники численних вiдкритих та корпоративних семiнарiв наводили все новi й новi цiкавi життевi приклади, корпоративнi легенди та особистi iнсайти. Весь цей матерiал увiйшов у книгу, так само як i новi роздiли, пiдготовленi за останнiй рiк.
Структура книги
Спочатку ми познайомимося з парадигмами мислення на рiвнi окремоi людини. Потiм подивимося, як така людина поводиться у компанii (у ширшому сенсi – в органiзацii). Пiсля цього перейдемо до компанii (органiзацii) у цiлому, щоб розiбратися, як парадигми мислення визначають органiзацiйну структуру, культуру спiлкування, механiзми прийняття рiшень тощо. У наступних роздiлах бiльш пильний погляд дозволить нам побачити, що у великих органiзацiях на рiзних рiвнях керування та у рiзних пiдроздiлах домiнуватимуть рiзнi парадигми мислення, i ми розберемося, як вони взаемодiють i визначають життя органiзацii. Далi вiд статики (моментального погляду на органiзацiю) ми перейдемо до динамiки i дослiдимо життевий цикл органiзацii вiд народження до старостi. І нарештi ми вийдемо за межi компанii i подивимося на системи значно бiльшого масштабу – народи, держави, цивiлiзацii, спробуемо знайти вiдповiдi на гострi соцiальнi, економiчнi, полiтичнi питання, що визначають умови дiловоi активностi.
Вступ. Ключ до проблем керування – у головi
У життi нам доводиться зустрiчатися з безлiччю рiзних типiв органiзацiй – приватних i державних, громадських та iнших, побудованих на рiзних принципах. Цi органiзацii бiльш чи менш ефективно досягають поставлених перед ними цiлей i, дослiджуючи iх, ми часом знаходимо щось корисне для власноi практики i стратегii керування. Часом ми помiчаемо якусь цiкаву рису або управлiнський механiзм i вирiшуемо застосувати його у власнiй компанii, iнодi – навпаки, подивившись на чужий досвiд, вирiшуемо нiколи так не робити. Школа, армiя, релiгiйна громада, громадська органiзацiя, професiйне об’еднання, дiловий клуб i, звiсно, численнi пiдприемства, де нам доводилося працювати або з життям яких нам доводилося стикатися, – усi вони чогось нас навчили: як загальним принципам побудови органiзацiй, так i конкретним практичним прийомам керування.
Керування було завжди i буде завжди, але культури керування еволюцiонують.
Згадайте, як багато керiвникiв старшого поколiння активно використовували управлiнський досвiд, накопичений у комсомолi. Інодi такий досвiд був серйозною перевагою, а часом, навпаки, виявлявся абсолютно неадекватним.
Звiсно, ми часто запитуемо себе, наскiльки тi чи iншi принципи або пiдходи пасують нашiй компанii. Адже компанii бувають рiзного розмiру, працюють у рiзних галузях, побудованi з людей рiзного рiвня i з рiзним життевим досвiдом. Та й ми самi як керiвники теж буваемо рiзними. Очевидно, що настiльки рiзнi органiзацii, як великий завод i маленька консалтингова компанiя, невеликий колектив програмiстiв та широка регiональна дилерська мережа, сiмейний магазинчик i професiйна асоцiацiя, симфонiчний оркестр i джаз-бенд, будуються на рiзних органiзацiйних принципах. Крiм того, е ще фактор часу: на рiзних стадiях життевого циклу компанii потрiбнi рiзнi органiзацiйнi механiзми, а ще iснують рiзнi стадii розвитку галузi в цiлому, бувають хорошi часи та важкi часи, i таке iнше. Хотiлося б зрозумiти, в яких випадках якi органiзацiйнi принципи е ефективнiшими. А для цього було б непогано якось класифiкувати весь спектр органiзацiйних пiдходiв. Будь-яка органiзацiя, так чи iнакше, складаеться з людей – то, може, почнемо саме з людей?
Соцiологи та антропологи встановили: керування у тiй або iншiй формi з’являеться з самого початку виникнення соцiуму, соцiальних вiдносин. І навпаки – там, де виникае керування, неминуче виникають суспiльнi вiдносини. Таким чином, керування було завжди i буде завжди. Очевидно, що управлiнськi культури еволюцiонують разом з iншими аспектами життя людства. І ключ до розумiння еволюцii керування полягае у розумiннi еволюцii систем цiнностей i парадигм мислення.
Таким чином, ключ до проблем керування знаходиться в головi. А голова, як каже народна мудрiсть, е предмет темний i дослiдженню не пiдлягае. Але ми займемося саме цим предметом.
Ще у 60–70-х роках ХХ сторiччя питання еволюцii мислення привертало увагу багатьох психологiв i соцiологiв. Серед найвiдомiших моделей назвемо пiрамiду потреб Абрагама Маслоу, спiральну динамiку Клера Грейвза, теорiю розвитку его Джейн Льовiнджер та Сьюзан Кук-Гройтер, iнтегральну модель Кена Вiлбера та iншi (можна навести тут кiлька десяткiв прiзвищ, невiдомих широкому загалу).
Людське мислення поступово розвиваеться вiд одного збалансованого стану до iншого.
Вiдтодi коли стало зрозумiло, що у новiй економiцi люди дiйсно е основним капiталом, а iншi види ресурсiв – другорядними i самi надходять туди, де зiбралися найкращi люди, теорii розвитку особистостi опинилися у центрi уваги бiзнесу. Раптово з абстрактних моделей, яким мiсце у тишi наукових установ, вони перетворилися на практичнi iнструменти керування розвитком окремих людей i цiлих органiзацiй. Виявилося, що всi моделi дуже схожi (пам’ятаете зi школи слово «конгруентний»?), лише використовують рiзну термiнологiю i позначення. Кен Вiлбер вивчив працi бiльше нiж ста рiзних авторiв, захiдних i схiдних, стародавнiх i сучасних, i виявив, що представленi у них «карти рiвнiв свiдомостi» багато в чому збiгаються. Тому ми будемо для них вживати збiрну назву «iнтегральна динамiка» i не станемо витрачати час на вивчення особливостей кожноi з моделей, а зосередимося на загальних принципах i практичному застосуваннi.
Інтегральна динамiка починае з вивчення та класифiкацii домiнантних систем цiнностей i парадигм мислення. Клер Грейвз називав iх «рiвнями iснування», Крiстофер Кован та Дональд Бек – цМем (цiннiсний мем, англ. vMeme, value meme), Джейн Льовiнджер i Сьюзан Кук-Гройтер – «стадii розвитку его», зустрiчаються також термiни «рiвнi розвитку», «стадii життевого циклу людини» i таке iнше. Оскiльки наша книга призначена для практикiв, ми будемо використовувати простiший, майже «побутовий» термiн «парадигма мислення».
Людське мислення, стверджуе iнтегральна динамiка, поступово розвиваеться вiд одного збалансованого стану до iншого, i кожна стадiя розвитку е основою для наступноi. Для кожноi стадii розвитку особистостi характерний певний спосiб сприйняття i розумiння свiту (парадигма мислення) – все, що вiдбуваеться з людиною i навколо неi, вона нiби пропускае крiзь фiльтр власного сприйняття. Усе, що не вiдповiдае парадигмi, просто «фiльтруеться» i не сприймаеться (згадаймо, як часто нам не вдавалося донести до iншоi людини свою думку або як часто нашi добрi намiри сприймали перекручено).
Можливо, саме в цьому причина того, що нашими добрими намiрами деколи встелено шлях до пекла?
Кожна парадигма мислення диктуе певнi, тiльки для неi характернi способи сприйняття свiту i прийняття рiшень, принципи органiзацii, керiвництва та управлiння будь-якими соцiальними структурами (комерцiйними, громадськими, релiгiйними, вiйськовими, полiтичними). У кожноi парадигми мислення – власна модель релiгii, полiтики, сiмейного життя, керування, економiки, вiйни i миру. Можна сказати, що рiзнi парадигми мислення – це рiзнi способи пристосування до реальностi (адже людина – найбiльш здатна до пристосування iстота на планетi, у неi в арсеналi безлiч способiв для цього), i, звiсно, тому реальнiсть, тобто умови життя, безпосередньо впливае на парадигму. Однак на одну й ту саму реальнiсть люди реагують по-рiзному: крiм умов життя, е можливостi свiдомостi тiеi чи iншоi людини, ii прагнення до особистiсного розвитку або вiдсутнiсть такого прагнення. Парадигми мислення не кращi й не гiршi одна за iншу, а бiльше чи менше придатнi для тих чи iнших умов (створюючи умови, ми можемо впливати на особистiсне зростання). Нарештi, парадигми мислення, якi ми розглядаемо, характернi як для окремоi людини, так i для колективу i навiть для великих соцiальних систем. Пiдкреслимо: це лише модель, i як будь-яка модель, вона обмежена, але практично корисна.
Ми будемо використовувати для позначення парадигм мислення кольоровi маркери, винайденi К. Кованом та Д. Беком, учнями К. Грейвза. Цi маркери досить зручно застосовувати на практицi, адже вони дозволяють уникнути порiвнянь та оцiнок. Ми будемо вживати iх без лапок, тому будь-якi «кольоровi» епiтети у цiй книзi (червоний керiвник, синя органiзацiя тощо) слiд сприймати не буквально, а як термiни iнтегральноi динамiки.
Рiзнокольоровi свiти: Знайомство з парадигмами мислення
Як часто з вами бувало таке: ви намагаетесь комусь щось пояснити, але у вас не виходить – людина не розумiе нiчого з того, що ви говорите, нiби живе в якомусь iншому свiтi. «Та вона що, з Мiсяця звалилася?» – запитуете ви себе. Ви вiдчуваете, що в ii свiтi iншi закони i правила, й тi ж подii трактуються зовсiм iнакше. Нерозумiння призводить до загострення вiдносин, створюе масу негативних побiчних ефектiв.
Наприклад, е безлiч людей, якi не вiрять у чеснiсть. Ну, не вiрять i все. Що ж вiдбуваеться, якщо такому типу зустрiчаеться справжня чесна людина? Вiн починае шукати, «де ж вiн мене кинув». Не знайшовши, пiдозрюе чесного у винятковiй хитростi та пiдступностi – якщо не зумiв виявити обман, значить, обман добре замаскований. Зрештою виявляеться, що обману дiйсно немае, i тодi чесному присвоюеться клеймо «лох». Ну, правда, ну як можна назвати людину, яка не бачить своеi вигоди i не обманюе, коли випала така нагода?
Чи може бути таке, щоб люди в один i той самий час, в одному i тому самому мiсцi жили у рiзних свiтах? Може, якщо картини свiту у них кардинально вiдрiзняються. Вiдмiнностi у картинах свiту двох осiб можуть бути невеликими (i навiть у такому разi те, що бачать двое, нiколи точно не збiгаеться), а можуть бути принциповими, i тодi взаеморозумiння просто немае на чому побудувати. Навiть якщо взаеморозумiння в якийсь момент досягнуто – воно крихке i тимчасове, як будинок без фундаменту. Але що ближчi картини свiту одна до одноi, то бiльш розвинутими i плiдними можуть бути вiдносини мiж людьми.
Папуас, полiцейський, астроном i поет побачать лiтнiй вечiр зовсiм по-рiзному.
Картина свiту являе собою потужний фiльтр, крiзь який пропускаеться все, що людина бачить, чуе i вiдчувае. Вся ця iнформацiя певним чином iнтерпретуеться. Те, чому немае мiсця у картинi свiту людини, може бути вiдфiльтроване i не дiйти до ii свiдомостi: його буде знецiнено, спотворено або проiгноровано. Фiльтрацiя вiдбуваеться несвiдомо: пiдсвiдомiсть натренована проводити первинну обробку iнформацii певним чином. Якщо ж у якийсь момент виявиться, що картина свiту повнiстю неадекватна (а такi вiдкриття трапляються аж нiяк не з кожною людиною протягом ii життя), свiдомiсть може впасти у ступор, iй знадобиться значний час на переосмислення.
От уявiть собi, що в нас у головi е такi уторованi стежки, якими бiжить наша думка (звiсно, таку метафору не слiд сприймати серйозно). Стежинками бiгти легко, приемно i, головне, швидко. Можна бiгти не замислюючись (не рефлексуючи власнi дii), адже тисячу разiв пройдений шлях до рiдного дому знайде навiть людина напiдпитку, а новий, незнайомий будинок на незнайомiй вулицi деколи i на тверезу голову знайти непросто. Однак якщо новою дорiжкою ходити щодня, дуже скоро вона стае рiдною i знайомою, i вже можна рухатися нею без напруження й обмiрковування. Таким чином, наш мозок постiйно уточнюе та вдосконалюе моделi, за допомогою яких вiн бачить свiт.
У свiтлi останнiх досягнень нейрофiзiологii метафора «уторованих стежок» виявляеться зовсiм не метафорою. Нейроннi зв’язки у мозку мають рiзну мiцнiсть: тi, що використовуються частiше, мiцнiше за тi, що використовуються рiдко. На цьому заснованi феномени запам’ятовування i навчання. Використовуючи якийсь зв’язок (неврологiчний патерн) безлiч разiв, ми змiцнюемо його, а невикористанi зв’язки слабнуть (дуже схоже на м’язи, якi ми тренуемо чи не тренуемо). Тому сприйняття мозком свiту – не пасивний процес прийому сигналiв, а iх активна iнтерпретацiя.
Що ближчi картини свiту одна до одноi, то бiльш розвинутими i плiдними можуть бути вiдносини мiж людьми.
Отже, немае об’ективноi реальностi? Навряд чи ця думка шокуе тих, хто знайомий з теорiею вiдносностi та квантовою механiкою. Людинi доступнi лише фрагменти нескiнченно складного свiту, i якi саме фрагменти ми оберемо для власноi картини, залежить вiд наших фiльтрiв, обмежень, упереджень i розумових звичок. Кожен з нас спрощуе надскладний свiт до порiвняно простого малюнка, i малюнок цей у кожного свiй. (Можливо, пiсля прочитання цiеi книги ваш малюнок стане складнiшим, рiзноманiтнiшим i детальнiшим.)
Картини свiту рiзних людей являють собою найширший спектр, i якщо кожну картину свiту можна було б уявити якимось кольором веселки, то ми побачили б, як кольори плавно перетiкають з одного в iнший. Але як у веселцi ми виокремлюемо з безперервного спектра сiм чистих кольорiв, так i у спектрi картин свiту можна вирiзняти «чистi кольори». Насправдi «чистих кольорiв» як таких не iснуе, але нам зручно iх використовувати, щоб описати свiт – так само, як у природi немае чистого синього i чистого зеленого кольорiв, але ми твердо знаемо, що море сине, а листя зелене.
На спектрi картин свiту можна видiлити кiлька «чистих кольорiв», кожен з яких творить свiй свiт. Ми будемо називати такi однокольоровi, «чистi» картини свiту парадигмами мислення, адже кожна з них задае жорстку i несуперечливу систему фiльтрацii та iнтерпретацii всього, що людина бачить, чуе i вiдчувае, – «уторованi стежки» ii мислення, спосiб сприйняття i розумiння свiту. Парадигми мислення – це система координат у просторi картин свiту. Люди, якi мислять у рамках рiзних парадигм мислення, виглядають (особливо в очах одне одного) так, нiби дiйсно живуть у рiзних свiтах. Тому ми будемо смiливо використовувати метафору «свiти» (якщо комусь хочеться, щоб термiни були наукоподiбними, можна замiнити «свiти» на «бiопсихосоцiальнi системи» – цей термiн вживав К. Грейвз).
Часом люди, що живуть в одному зi свiтiв, дiйсно просто не бачать людей з iнших свiтiв. Той, хто звик дiлити всiх на рабiв i панiв, не зможе укласти у свою картину свiту «вiльного художника» (не раба й не пана) i просто вiдмахнеться вiд нього як вiд несуттевоi деталi, дрiбного непорозумiння.
Парадигми мислення, а також розвиток мислення вiд одних парадигм до iнших – це якраз i е предметом вивчення iнтегральноi динамiки. Кожна парадигма мислення задае свiй унiкальний спосiб сприйняття i розумiння свiту. Парадигми мислення не бувають добрими чи злими, хорошими чи поганими – вони вiдображають спосiб нашого мислення, а не те, у що ми вiримо або що цiнуемо. На основi наших цiнностей ми здiйснюемо гарнi чи поганi вчинки, а парадигми е способами перетворення наших цiнностей на нашi вчинки.
Одна й та сама парадигма мислення може спонукати одну людину вiддати значну частину своiх коштiв на органiзацiю допомоги знедоленим, а iншу – обв’язатися вибухiвкою i пiти всiх тих знедолених пiдiрвати разом з благодiйником. Кожен з цих двох вважатиме себе правим i, ймовiрно, матиме вiрних послiдовникiв, що визнаватимуть його святою людиною.
«Не те, що ми думаемо, а скорiше те, як ми думаемо, е нашим внеском в iсторiю» (К.Ф.Г. фон Клаузевiц).
На пiдставi всього цього можна стверджувати, що люди, об’еднанi однiею парадигмою мислення, живуть в одному «свiтi» – вони з однакових позицiй сприймають та iнтерпретують iнформацiю, вони розумiють вчинки одне одного. Якщо ж парадигми мислення рiзнi, то, як ми вже говорили, це нагадуе людей, котрi живуть у рiзних свiтах: рiзне сприйняття тих самих подiй, вчинкiв, iнформацii. Нарештi, парадигми мислення характернi як для окремоi людини, так i для колективу i навiть для великих соцiальних систем, що й дозволяе нам говорити про цiлi «свiти».
Чим визначаеться, в якому «свiтi» живе людина, яка ii парадигма мислення? З одного боку, е об’ективнi умови життя i вони накладають своi обмеження. З iншого боку, е особисте прагнення людини до розвитку. Ми ще зупинимося на цьому детальнiше пiсля того, як познайомимося з конкретними «свiтами».
«Свiти» вишикуванi у певному порядку. Вiд самого народження людина проходить крiзь них у тiй самiй послiдовностi, якою цей шлях проходило все людство, починаючи з моменту свого виникнення.
Це нагадуе закон бiологii, згiдно з яким зародок кожноi живоi iстоти проходить у своему розвитку (онтогенез) послiдовно тi стадii, якi його бiологiчний вид пройшов у процесi еволюцii (фiлогенез).
Звiсно, окремi люди i великi соцiальнi спiльноти не обов’язково проходять увесь шлях до кiнця (тим бiльше, як ми побачимо, i кiнця у нього немае), адже можливiсть застрягти надовго чи назавжди е на кожному етапi.
Скористаемося для наочностi метафорою «Великоi Рiки», запровадженою Кеном Вiлбером. Уявiть собi велику рiку, якою люди пливуть вiд народження до смертi. Всi починають свiй шлях в однiй точцi, бiля витоку, але завершують у рiзних мiсцях – адже не всi запливають далеко. Протягом життя iм доведеться подолати багато поворотiв рiки, за кожним очiкуе цiлий свiт, невидимий з-за повороту. Найчастiше люди застрягають на все життя у першому-лiпшому свiтi, який привабить, i не рухаються далi. Тому до дальнiх свiтiв допливае лише меншiсть. Ми з вами завдяки цiй книзi маемо можливiсть, використавши гвинтокрил, пiднятися над великою рiкою i з висоти пташиного польоту вивчити ii звивисте русло, всi повороти та свiти за ними, навiть трохи подивитися на тi, що ближчi до гирла й оповитi туманом недослiдженостi.
Отже, почнемо опис свiтiв з найпершого.
Бежевий свiт – свiт iнстинктiв
Бежевий свiт недалеко пiшов вiд природи, вiд свiту тварин. Тут ще дуже мало справдi людського. У цьому свiтi панують iнстинкти, i не дивно: це бiдний свiт, i в ньому дуже непросто задовольнити нагальнi фiзiологiчнi потреби, тут просто треба вижити. На все iнше не вистачае сил. Тут немае «Я», немае емоцiй саме через брак енергii на них. Тут панують голод i спрага, холод i страх, тут свiт являе собою одну суцiльну загрозу. «Хапай i бiжи» – ось що написано на воротах бежевого свiту. У цьому свiтi живуть безхатченки, наркомани i люди з важкими ушкодженнями чи хворобами мозку, сюди можна опуститися в глибокiй старостi. Цей свiт широко розкинувся на просторах найбiднiших краiн Африки та Азii.
На островi Папуа – Нова Гвiнея, де химерна покраянiсть ландшафту призвела до виникнення неймовiрноi безлiчi мов i культур, подекуди мешкають одинаки, яких сусiди, котрi живуть родоплемiнним устроем, вважають вiдсталими варварами. Дiйсно, адже порiвняно з одинаками, якi не знають, як вступити в соцiальний контакт, родоплемiннiй лад е дуже прогресивним!
Мешканець бежевого свiту не мае «картини свiту», вiн не вiдокремлюе себе вiд нього, не вiдокремлюе себе вiд iнших людей та об’ектiв. Історично бежевий свiт виник найпершим, задовго до появи племiнного ладу – коли окремi сiм’i змушенi були виживати як мисливцi-одинаки (цей свiт – ще не соцiум, тут майже немае соцiальних вiдносин, хоча можуть формуватися тимчасовi «групи виживання»). Наразi на Землi не залишилося мiсць, де бежевий свiт панував би постiйно. Але час вiд часу люди самi заганяють туди одне одного в результатi воен i невмiлого (а часто злочинного) правлiння: Голодомор, концтабори та iншi жахи. Сьогоднi так живе (виживае) не бiльше 0,1 % дорослого населення. Не дай Боже нам потрапити у цей свiт! Проте кожен з нас у своему життi проходив через нього, хоч ми цього й не пам’ятаемо: народившись, ми прийшли у бежевий свiт, звiдки незабаром благополучно вийшли у фiолетовий завдяки турботi батькiв.
Фiолетовий свiт – свiт магii
Фiолетовий свiт – це свiт безпеки, тут правлять еднання та любов. Сюди прагнуть потрапити з бежевого свiту страху i голоду. Фiолетовий свiт зрозумiлий: ним керують явнi та прихованi сили, нам потрiбно лише завоювати i пiдтримувати iх прихильнiсть, i все буде добре. (Немовля, наприклад, знае, що у свiтi е великi сили, якi ним керують: тато i мама. Але воно знае також, що й саме може керувати цими силами, та успiшно з цим справляеться.) Це свiт магii i забобонiв, свiт добрих i злих духiв, «безiменних древнiх богiв», прикмет i заклинань. Дж. Фрезер у книзi «Золота гiлка» показав, як магiчнi уявлення архаiчних народiв (давнiх i сучасних), що живуть на рiзних кiнцях Землi та нiколи не контактували один з одним, дивним чином збiгаються.
Фiолетовий свiт структурно простий, у ньому дiя еквiвалентна результату: людина («маг») вчинила дiю i природа зобов’язана дати бажане («весна настае, тому що я одягнув свое зелене вбрання»). Якщо ж не вийшло – значить, ритуал був порушений або неподалiк причаiвся i нашкодив («поробив») сильнiший маг (можливо, чужинець?). Або ж завадили шкiдливi духи (предкiв, тварин, рослин), яких недостатньо задобрили чи деактивували. Однак поки у сiм’i чи племенi е сильний маг (батько, вождь, король), безпека i благополуччя гарантованi. Якщо ж сила його зменшуеться, вiн пiдлягае термiновiй замiнi, iнакше свiт буде зруйновано.
Сiмейнi, родиннi, клановi зв’язки мають у фiолетовому свiтi абсолютну силу i мiстичне забарвлення.
Безпека не даеться задарма – за неi доводиться платити повною покорою: з одного боку, колективним iнтересам (аж до круговоi поруки), з iншого боку, системi ритуалiв i правил. Людина фiолетового свiту зв’язана безлiччю табу, правил та обмежень, позбавлена власного «Я», iндивiдуального мислення та права на вчинок (тут пануе «диктатура родичiв»). Зате, поки вона все робить правильно, все буде гаразд. «Покладайся на своiх i будь певним» – написано на воротах фiолетового свiту. Це перший соцiальний свiт, де люди вже не одинаки, але взаемодiють одне з одним. Сiмейнi, родиннi, клановi зв’язки мають у фiолетовому свiтi абсолютну силу i мiстичне забарвлення. Немае жодних сумнiвiв, що своi виручать, захистять, нагодують («сьогоднi я тобi, завтра ти менi»). З фiолетового свiту до нас прийшла така чудова рiч, як дружба (i тут же зароджуеться емоцiйний iнтелект), i такi неприемнi речi, як кумiвство i радянський «блат». Типовий розклад фiолетового свiту – «нашi проти чужинцiв»: що згуртованiша наша група, то далi ми вiд iнших, а значить, ми в безпецi. Лояльнiсть до своiх тут цiнуеться понад усе.
Фiолетовий свiт виникае з появою колективних форм буття, початкiв соцiального життя. Племiннi мисливцi, рибалки та збирачi досягають у фiолетовому свiтi своеi «золотоi доби». Надлишок енергii порiвняно з бежевим породжуе багатющу уяву. Тому фiолетовий свiт дуже яскравий i живий, тут дихае кожен камiнь i промовляе кожне дерево, тут чути голоси предкiв i ненароджених нащадкiв (щоправда, тут же живуть вiдьми, вампiри i демони).
Якщо бежевий не вiдокремлюе себе вiд свiту, то фiолетовий вже частково вiдмежовуеться вiд нього. Однак певна частина «Я» застрягае у фiзичному свiтi, а частини фiзичного свiту надiляються властивостями «Я». Тому фiолетовий свiт такий живий, каменi мають душу, дерева мислять i переживають. Саме тут корiниться магiя: якщо свiт живий i мислячий, то, змiнюючи думки, ми змiнюемо свiт.
У фiолетовому свiтi кров мае особливе, мiстичне значення: клятви на кровi, кревна помста, пов’язанi з кров’ю табу тощо. Іншi мiстичнi об’екти фiолетового свiту – чоловiче сiм’я, вогонь домашнього вогнища, земля предкiв, особисте iм’я; до них теж потрiбно бути надзвичайно уважним.
У фiолетовому свiтi живуть i нинi народи, що застрягли в архаiчнiй (природнiй, мисливсько-збиральнiй) фазi або в низькотехнологiчнiй аграрнiй фазi. Такi народи е у малодоступних районах Африки, Австралii, Азii, Латинськоi Америки, Крайньоi Пiвночi та Близького Сходу. Однак це не означае, що фiолетовий свiт обмежуеться «вiдсталими племенами»: досить вiд’iхати подалi вiд мiста «у глушину», i ви зустрiнете фiолетовий свiт забобонiв, що мало змiнився за тисячi рокiв. Звiсно, нiхто вiдкрито не визнае, що цi стародавнi забобони в його душi сильнiшi за релiгiйнi настанови, яким вони докорiнно суперечать; однак подивiться, на базi яких уявлень люди приймають рiшення, що керуе iхнiми щохвилинними вчинками, i ви побачите, що для багатьох «побожних» iкони на стiнi – лише данина модi чи традицii.
Коли ви стукаете по столу або ж заступаете за порiг, щоб передати щось iншiй людинi, бо «через порiг передавати не можна», ви опиняетеся у фiолетовому свiтi, самi того не помiчаючи. А це означае, що фiолетовий свiт тут, поруч з нами.
«Професоре, у вас на стiнi висить пiдкова. Невже ви, доктор наук i володар наукових нагород, рацiоналiст до нутра кiсток, вiрите у такi речi?» – «Звiсно ж нi! Ну як ви могли про мене таке подумати?! Але, ви знаете, кажуть, допомагае навiть тим, хто не вiрить».
Фiолетовий свiт живе священними об’ектами i ритуалами, вiн цiнуе знаки приналежностi – вiд розмальованих облич до iдентифiкацiйних елементiв одягу, вiд зарубок на деревi до сучасних графiтi. Влада фiолетового свiту над нами велика, вiн проявляе себе в улюблених м’яких iграшках i фотографiях у гаманцi, в обрядах дорослiшання й iнiцiацii. Не тiльки у глушинi, але й у мiстах е фiолетовi спiльноти – прихильники архаiчних культiв i «нових» сект, деякi молодiжнi чи етнiчнi банди. Сумарно до 10 % людства живе сьогоднi у фiолетовому свiтi. Страх, стрес, хвороба можуть вiдкинути у фiолетовий свiт кожного з нас.
Фiолетовий магiчний свiт – це свiт дитинства, i тому туди так тягне тих, хто втратив опору.
Важливо зрозумiти докорiнну рiзницю мiж свiтом магii i забобонiв, з одного боку, i свiтом релiгii – з iншого. Релiгiя говорить про те, яким потрiбно бути (якi властивостi характеру, душi виховати, щоб здобути прихильнiсть Небес). Магiя говорить про те, що потрiбно зробити (якi дii потрiбно здiйснити, щоб отримати гарантований результат).
Поставив свiчку, i порядок. Зрозумiло, такий пiдхiд не мае нiчого спiльного з релiгiею.
Винагорода та покарання у фiолетовому свiтi не пов’язанi з поведiнкою, тут ще немае понять добра i зла. Цю картину свiту добре описуе дитячий погляд: «хорошi люди щось дають менi, а поганi не дають».
Зiткнення фiолетовоi парадигми iз сучасною реальнiстю породжуе магiчнi iнтерпретацii, наслiдком чого е карго-культи.
Кожен з нас проходив через фiолетовий етап у дитинствi, коли свiт вiдкритий i цiкавий, а батьки сильнi та дбайливi. Це щасливий час, i тому туди так тягне тих, хто втратив опору в iнших свiтах (в результатi «загнивання» i розпаду Радянського Союзу таких стало багато, звiдси фантастична популярнiсть свого часу Кашпiровського i «Бiлого братства», величезнi наклади журналiв про iнопланетян, таемнi органiзацii та секретнi змови). Однак люди, якi застрягли у фiолетовому свiтi, закривають для себе дорогу в наступнi свiти.
Червоний свiт – свiт-джунглi
Рамки фiолетового свiту занадто тiснi для особистостi – усвiдомивши себе, особистiсть вириваеться звiдти на простiр червоного свiту, а якщо вона сильна – то й руйнуе фiолетовий свiт, ламаючи його крихку оболонку. Червоний раптово усвiдомлюе себе вiльним вiд страху перед духами, чужинцями, громадським несхваленням.
Червоний свiт – це свiт Его. Зiткнення рiзних Его, не обмежене жодними правилами, перетворюе свiт на джунглi – це найточнiша метафора червоного свiту. «Сильний i хитрий завжди правий» – написано на його воротах. Метою тут е життя «на повну», негайне задоволення будь-яких своiх бажань. Але не подумайте, що червоний свiт складаеться з самих лише хижакiв: чисельно в ньому переважають жертви, приреченi прислужувати й очiкувати на свою маленьку перемогу – знайти ще слабшого або ж обдурити, вкрасти що-небудь у сильного i тим нiвелювати його перемогу i власну поразку. Жiнки, дiти, слабкi та чужинцi у червоному свiтi завжди приниженi та експлуатуються.
Червоний свiт – це свiт греко-римських (олiмпiйських), германських, слов’янських, египетських богiв i героiв. Тут вищими (взагалi кажучи, единими) цiнностями е перемога i влада. Свiтом править доля – слiпа, жорстока i безжальна сила, з якою не можна домовитися, якiй байдужi вчинки, i навiть боги перебувають в ii владi. Тому тут немае жодноi етики, немае сорому чи каяття. Тут немае праведникiв, але е улюбленцi богiв. Червоний свiт – це небезпечне i жорстоке мiсце.
Історично червоний свiт виникае тодi, коли владу можна перетворити на блага (задоволення потреб). Те, що у фiолетовому свiтi було ярмом обов’язку i вiдповiдальностi за благополуччя iнших, яке приносило повагу, але не багатство, у червоному свiтi стало единим джерелом багатства: влада дае право взяти все, чого можна побажати, i тому розлучитися з нею неможливо. Оспiвуванню перемоги та переможцiв присвяченi героiчнi епоси.
Вiрити нiкому не можна! Кожен тiльки за себе! Крадуть усi! У кожного е цiна! Я гiдний бiльшого, i я отримаю це негайно! Зараз або нiколи! – Напевно, ви знаете людей, якi дотримуються таких поглядiв на життя. Таке саме ставлення культивуеться i до навколишнього середовища («Ми не можемо чекати милостей вiд природи, узяти iх – наше завдання»). Як вам такий анекдотичний варiант: «Менi чужого не потрiбно! Але свое я вiзьму, кому б воно не належало!».
Влада приходить iз силою та вмiнням нею користуватися. Але для того щоб силу можна було перетворити на владу i конвертувати у блага, цих благ мае бути вдосталь. Тому червоний свiт виникае приблизно тодi ж, коли з’являеться сiльське господарство, що дозволяе пiдняти продуктивнiсть i накопичити надлишки. Не одразу й не скрiзь, але у бiльшостi випадкiв червоний свiт призводить до виникнення рабства: раба легко контролювати силою, а у сiльськогосподарському виробництвi вiн дае реальний результат (i то бiльший, що бiльше рабiв). Там, де рабство не виникае, його сурогатом е «зовнiшне рабство», витончено назване «набiговими формами господарювання» (згадайте фiльм «Сiм самураiв» та його американське дзеркало «Семеро смiливих»). Азiатськi диктатури i варвари-кочiвники, Дикий Захiд, бандитськi королiвства i пiратськi «республiки», конкiстадори i «солдати удачi» – iснуе багато рiзноманiтних iсторичних прикладiв червоних свiтiв. Але й сьогоднi так живе 20 % (!) населення земноi кулi – i не тiльки у вiдсталих краiнах (яких чимало), а й у найбiльш розвинутих. Рабства вже майже немае, але можливiсть конвертувати силу у блага залишаеться – у злочинному свiтi, в деяких молодiжних тусовках та тюремних спiльнотах. Подекуди люди вимушено потрапляють у червоний свiт з наступного, синього, внаслiдок погiршення умов життя.
Фiльм Мела Гiбсона «Апокалiпсис» чудово показуе шок i жах мешканця фiолетового свiту, якому випало потрапити у червоний.
Для знайомства з червоним свiтом не потрiбно вирушати у джунглi Африки – у рiдних кам’яних джунглях сучасних мiст ми зустрiнемо червонi «острови» та цiлi «континенти». Пiдлiтки-хулiгани та зовнi респектабельнi начальники «лiдерського типу» (а по сутi – маленькi чи великi диктатори), дикi рок-зiрки, серйознi бандити i серйознi спортсмени (у багатьох некомандних видах спорту), активнi продавцi та чимало пiдприемцiв-початкiвцiв (часто за потребою), значна частина правоохоронцiв («силовикiв») i полiтикiв – усi вони мислять категорiями боротьби i перемоги, слави i влади. «Новi руськi» – класична назва червоних у пострадянському свiтi, а в iнших мiсцях та iнших ситуацiях iх можуть називати «мачо». Гасло «живи на повну, насолоджуйся життям i наплюй на iнших» залишаеться актуальним не лише в умовах нестачi життево важливих благ, а й у суспiльствi вiдносного добробуту.
У червоному свiтi немае минулого i майбутнього – а значить, немае причин i наслiдкiв. Тому навiть смертна кара не вирiшуе проблеми злочинiв: дii не пов’язуються з наслiдками. Немае не тiльки майбутнього, але й минулого – а значить, надана послуга «не враховуеться». Слабкi заслуговують на поразку, а ввiчливiсть сприймаеться як слабкiсть. У проблемах завжди винен хтось iнший («вiн перший почав»), усi причини знаходяться зовнi, а не всерединi. Тут немае правил: червоний нiколи не запитуе себе «хто менi дозволив?», його турбуе лише питання «хто мене зупинить?». Добро i зло, вiдчуття провини – все це червоному незнайоме.
У червоному свiтi немае минулого i майбутнього – а значить, немае причин i наслiдкiв.
Червоний використовуе лайку, оскiльки йому дiйсно важко знайти слова для емоцiй, що переповнюють його.
У червоному свiтi немае i рефлексii. Інша людина тут завжди лише об’ект: «хороший iндiанець – мертвий iндiанець» i, звичайно, «проблеми iндiанцiв шерифа не турбують». Свiт – це зiткнення воль та iнтересiв, i тому життя – це завжди гра з нульовою сумою.
Християнськi мiсiонери проповiдували аборигенам i вирiшили дiзнатися, що тi зрозумiли з проповiдей про добро i зло. «Коли сусiдне плем’я забирае в нас худобу, це зло, – вiдповiли аборигени. – А коли ми в них забираемо худобу, це добро».
Зауважимо, що червоний може мати високий iнтелект: адже парадигма мислення – це не сила розуму i не IQ, а спосiб думання. У комiксах ви обов’язково зустрiнете «вченого-лиходiя», що нагадуе професора Морiартi, вiчного суперника Шерлока Холмса.
Якщо бежевий не вiдокремлюе себе вiд свiту, а фiолетовий виокремлюе лише частково, то червоний нарештi став незалежним, i тепер центр свiту – вiн сам.
Коли головна цiннiсть – влада, то ii мiрило – слава. Той, хто мае славу, – герой – вивищуеться з маси людей, йому приписуеться мало не божественне походження. Боротьба, перемога – також типовi слова червоного лексикону. Червоний любить самовихваляння та вiдчутнi символи: корона, золотий ланцюг, пачка баксiв. Виставляти досягнення напоказ не тiльки не соромно – навпаки, це змiцнюе владу. Червоний не заощаджуе, а вкладае у символи своiх переваг: у нього найбiльше авто i найбiльший будинок.
Червоний – невтомний дослiдник, для нього життя – це низка викликiв, битв i перемог. Вiн любить виклик i ризик, тому обожнюе бокс, полювання i кориду. Вiн насторожено ставиться до намiрiв iнших, нiкому не довiряе i припускае найгiрше. Вiн може сприйняти як виклик усе що завгодно, а найбiльше боiться втратити обличчя, зазнати ганьби i приниження, i тому часто вдягае маску вiдчуженостi, щоб iншi його не розпiзнали. Його самоповага безпосередньо залежить вiд ступеня контролю оточуючих. Вiн звик бачити можливостi, чхати на правила й дiяти без вагань, часто переоцiнюючи себе. Бувае, що йому доводиться, як героям Брюса Вiллiса, рятувати свiт. За межами рiдного свiту червоному особливо нiде самовиразитися, i для цього придуманi спорт i комп’ютернi iгри.
Кожен з нас у ранньому дитинствi проходив через червоний свiт, усвiдомивши власне «я» i випробовуючи межi влади – спочатку над батьками та близькими. Потрiбно зрозумiти, що червоний – це не патологiчне вiдхилення, це необхiдний етап розвитку кожноi людини. Але рано чи пiзно потрiбно виходити з дитинства. Деякi так i застрягли у червоному свiтi, а всiх iнших батьки i школа намагались якнайшвидше перевести у свiт наступний – синiй (саме цей процес називаеться вихованням). Проте час вiд часу практично кожному з нас доводиться вступати у червоний свiт – наприклад, у вiдповiдь на червону агресiю iнших щодо нас (коли адекватно дати червону вiдповiдь) або при попаданнi у червону ситуацiю, з якоi е лише червоний вихiд.
Пiковий стан, в якому дорослому мешканцю червоного свiту вперше вiдкриваеться новий синiй свiт, називаеться каяттям.
Синiй свiт – свiт Порядку
Червоний свiт-джунглi, де тривае вiчна вiйна всiх проти всiх, неприйнятний для безлiчi людей, якi шукають i знаходять у життi Сенс. Цi люди живуть у синьому свiтi. Це чудовий свiт Порядку та Вiрного Шляху. Є один широкий i прямий Шлях правди i свiтла, а обабiч нього лежить царство пiтьми, неправди i грiха. Тут панують не героi – тут панують Правила, визначенi згори (Небесами, вищою владою, суспiльством, предками). Згори визначаеться Мета, а рух до неi породжуе Шлях i дае Сенс життя. Дотримання кодексу поведiнки означае заслужену винагороду, а порушення – сором, вiдчуття провини i покарання. Навiть не так заради винагороди, як заради Мети та Сенсу можна не лише потерпiти – можна багато чим пожертвувати, навiть власним життям. Задоволення вiд виконання обов’язку – це вже винагорода, але справжня винагорода буде згодом – рай у потойбiчному життi або гарна карма у наступному втiленнi (або, може, спокiйне життя на пенсii).
