скачать книгу бесплатно
Роман Ма
Юрiй Яновський
«Ви вiдгадали – я хочу топтати романтичнi полинi. На ноги посиплеться гiркий пил, гiркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гiркi подихи пiднесе менi степ. Сонце розпливеться коло обрiю, як рана. День позганяе вiтри на тирло на нiч. А я топтатиму гiркi полинi».
Юрiй Яновський
Роман Ma
Цей невеличкий увраж[1 - Увраж – робота, твiр (з фр.).] я вважаю данню моiй молодостi. Я хочу додивитися в словi, яке стоiть назвою, нових розумiнь, нового змiсту. Я маю вiддати дань молодостi.
1. Ma
Ви вiдгадали – я хочу топтати романтичнi полинi. На ноги посиплеться гiркий пил, гiркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гiркi подихи пiднесе менi степ. Сонце розпливеться коло обрiю, як рана. День позганяе вiтри на тирло на нiч. А я топтатиму гiркi полинi.
Полинь росте на мiсцях минулих подiй – там, де згадати треба життьовi пригоди. Настойка з полиневого цвiту виганяе з тiла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, i пастухи вважають, що спати пiд полинем – небезпечно. Буде гiрко в носi, буде гiрко в ротi й буде в головi рiй ос.
Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь нiякоi ролi в нас грати не буде. Хiба що лежатиме Ma на нiй колись – тодi, як сонце буде великою раною.
Ви здивуетесь: нiколи Ma не може виiхати з Киева! Ви не повiрите, що вона промiняе Киiв на полинi. Але: хiба знае чоловiк суму завтрашнiх обставин дороги? Хiба буття не опредiлюе? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить i на зорi, на мiсяць i на роси, – хiба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось iнший з нас п'е пляшку з бiлою головкою й жадiбно тисне потiм свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить i зорi? Чому?
Ma не мiняла б Киева на полинi – бо Ma була справжньою киянкою й знала, що ii мiсто – найкраще за всi мiста. Я ii назвав – Ma. Можна було назвати бiльше шаблоново. Але слово Ma – для мене символ жiнки. Це – iм'я жiнки серед тисяч безхвостих пав.
Я не стану оповiдати, якого кольору в неi були очi, солодко чи нi колисались перса, i як мiцно ставала на тротуар ii нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, – це був погляд iз лаврськоi дзвiницi. Другим разом – вона з очима входила до вас усередину. Тодi ви могли вiдчути, що руки в неi холоднi й сухi.
Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й кармiном. Вона не губила на кожнiм кроцi люстерок, пудри, крейди для манiкюру й iнших дурниць. Вона була – Ma.
Батько в неi – вмер. Мати – Симонiвна – стара. Двi кiмнати й кухня на Гоголiвськiй – там вона виросла коло матерi.
2. Рубан
Комiсаровi Кризi 18 рокiв. Це показувало, що в нього гаряча кров i юнацький запал. А люди третього повстанського iменi Комiнтерну[2 - Ідеться про мнемонiчне увiчнення Комунiстичного Інтернацiоналу, Третього Інтернацiоналу – Мiжнародноi асоцiацii комунiстичних партiй, яку заснував у 1919 роцi Володимир Іллiч Ульянов (Ленiн). Формальною метою об'еднання була свiтова революцiя, реальною – контроль за мiжнародним комунiстичним рухом. Комiнтерн розпустив Йосип Вiссарiонович Сталiн у 1943 роцi на вимогу союзникiв антигiтлерiвськоi коалiцii, якi остерiгалися поширення комунiстичних iдей.] полку знали до цього, що його револьвер мае завжди вiсiм вiльних куль. Вiсiмнадцять рокiв повiльно блукали серед кровi комiсара, а очi досить часто бачили останнi чужi хвилини.
Комiсар Крига сидiв сам i колупав мушкою улюбленого парабелума паркет. Його думок не розгадала б жодна пiфiя з Дельфiв[3 - Яновському важливо пiдкреслити виняткову таемничiсть героя: пiфii – жрицi-провiсницi при храмi Аполлона в Дельфах. Зробивши ковток води зi священного струмка, пожувавши листок священного лавра, вони займали мiсце на золотiм тринiжнику над ущелиною в скелi, звiдки просочувалися випари; слова, якi вони викрикували, тлумачились як воля й одкровення самого Аполлона.]. Вiн iнодi перевертався на спину й з насолодою випускав пару куль у сонячного зайчика на стелi. В кабiнет тодi заглядав хтось iз канцелярii, але зараз же вискакував, як гумовий чорт, маючи намiр винести бiдну голову.
Повстанськi чуби любили комiсара – вiн бився першим i бився «як халера». Цього було досить для людей. А якщо кулi комiсара залiтали iнодi й в своi голови, – це були неприемнi кулi, й усе. Комiсара любили.
Але вища вiйськова влада не вважала комiсара Кригу зразком i всi його невиконання наказiв записувала в книжку.
Кожна посудина мае крайки, кожне вино, i старе вино, – добре в мiру, й кожна дисциплiна може розтягтись лише на певний вiдсоток довжини.
Вища вiйськова влада прислала Кризi змiну.
Новий комiсар зайшов до кабiнету Криги, а його люди залишилися за дверима. Крига повернувся на бiк i придивився з паркету вгору. Потiм вiн солодко почухав себе пiд рукою й тихо вирiшив:
– Вийдiть геть!
Новий комiсар вихватив наган i, показуючи ним на Кригу, сказав:
– Товариш Крига, – сказав новий комiсар спокiйно, – iнтереси Революцii вимагають вашого усунення, товариш Крига. Я назначений комiсаром.
Крига встав з паркету й сiв за стiл. Подумав. Потiм узяв свiй вiрний парабелум i помалу навiв на комiсара – проти нагана останнього.
– Пiшов вон!
Новий комiсар глянув Кризi в вiчi, засмiявся, задумливо свиснув i, не знайшовши в Криги вогника розуму, повернувся й вийшов iз кабiнету.
Крига взяв iз стiни телефонну трубку й покликав своiх хлопцiв спокiйним голосом, який вони завжди чули в боях.
За пару хвилин юрба хлопцiв пiдкотилася на гумових шинах до дверей будинку. Комроти – сiльський одiрви-голова в мирних умовах i партизанський бог роти тепер – зайшов досередини й подивився по схiдцях вгору – туди, де стояв новий комiсар iз людьми.
– Яка тут мать балуеться! – сказав хоробрий комрот, пiднiмаючи вгору мушку гвинтiвки й зсовуючи поламаний надвое козирок кашкета набiк, – га?!
Новий комiсар не чекав дальших пунктiв допиту. Вiн пiдкинув праву руку й пробив кулею хоробре комротiвське серце, як картоплю.
Дальнiшi пригоди мали назву – «коли мексiканський лев спiвае сопрано на березi рiчки». Бо новий комiсар був мексiканський левом, а його наганове сопрано брало найвищi верхи.
Хлопцi на гумових шинах не чекали нiчого подiбного й тому не дуже висловлювали обурення, коли двое з них одержали перепустки на той свiт.
Потiм новий комiсар вийшов iз дверей сам i через мушку сказав хлопцям:
– Товаришi, – сказав комiсар, – мене Реввiйськрада призначила вашим комiсаром. Товариша Кригу усунено. Обратiть своi партизанськi очi на Жовтневу революцiю, товаришi! Ворог з золотистими погонами креше нам голови, товаришi! Іменем РСФСР наказую пiдкоритись i скласти зброю!
Хлопцi подивились один на одного й поклали гвинтiвки.
Тодi новий комiсар заклав нагана за пояс i вилiз до хлопцiв на гумовi шини. Поiхали до семiнарii, де стояв полк.
Мiтинг тягся недовго. Новий комiсар багато не балакав. Партизани теж не любили теревенiв розводити.
– Хлопцi, розтуди його! – сказав один iз язикатiших, – хiба ми контрареволюцiя?! Бий злотопогонну сволоч, третiй полк! Я кiнчив.
Новий комiсар знайшов будинок для штабу й став жити. Комiсар Крига дострiлював останнi кулi в сонячних зайчикiв.
Не знаю, що думав новий комiсар i що передумував Крига, – тiльки на другий день вийшов товариш Крига на вулицю й пiшов у напрямку до будинку нового комiсара.
Там вiн став проти вiкон i почав пристрiлювати свiй револьвер до блискучих шибок. Вiн, певно, бачив там тих же сонячних зайчикiв.
Новий комiсар дав Кризi вистрiляти всi набоi й потiм вийшов, лагiдний i спокiйний, на вулицю, що затихла. Вiн нагадував холодного фiлософа на цiй провiнцiальнiй вулицi. Його остроги задумливо дзенькали, й лiве око примружувалось, як на полюваннi.
