скачать книгу бесплатно
Суворiсть
Юрiй Іванович Липа
Ю. Липа (1900—1944) – украiнський лiкар, митець та мислитель. Його творча та наукова спадщина налiчуе понад 360 творiв i праць, серед яких вiршi, поетичнi переклади тощо. Вiн е автором збiрок поезiй «Свiтлiсть» (1925), «Суворiсть» (1931), «Вiрую» (1938). Його поезiям притаманнi вольовi, закличнi iнтонацii, iх пафос спрямований проти рабського iснування людини.
Юрiй Липа
Суворiсть
* * *
Лiкар, митець i мислитель Ю. І. Липа народився 5 травня 1900 року в мiстечку Старi Санжари на Полтавщинi. Дитинство i юнiсть його пройшли в Одесi в украiнському оточеннi. Навчаючись у гiмназii, Юрiй почав писати i друкуватися. Пiд час революцiйних подiй у складi Одеськоi Сiчi та студентськоi сотнi отримав бойове хрещення.
У 1920 р. емiгрував до Польщi. По закiнченнi медичного факультету Познаньського унiверситету мешкав i лiкарював у Варшавi, де здiйснював також лiтературну, публiцистичну, видавничу й наукову дiяльнiсть. Брав активну участь у студентському корпорацiйному чорноморському русi. Був спiвзасновником Украiнського Чорноморського Інституту.
Восени 1943 р. д-р Липа виiхав з родиною на Яворiвщину. Лiкував селян i повстанцiв, проводив медичнi курси для молодi, збирав досвiд народноi медицини, вивчав iсторiю краю, читав лекцii, писав художнi й публiцистичнi твори. З наближенням фронту категорично вiдмовився емiгрувати на Захiд. Залишився бiля своiх хворих, серед свого народу, на своiй землi. 19 серпня 1944 р. був заарештований енкаведистами, пiдданий тортурам i розстрiляний. Похований у с. Бунiв.
Творча i наукова спадщина Ю. Липи налiчуе понад 360 творiв i праць, серед яких вiршi, поетичнi переклади, драми, новели, лiтературознавчi есе, iсторичний роман, публiцистичнi статтi, пiдручники з медицини тощо.
Головною книгою свого життя Ю. Липа вважав «Призначення Украiни» (1938), що була з’еднана його послiдовниками з двома наступними – «Чорноморська доктрина» (1940) i «Розподiл Росii» (1941) у геополiтичну «Всеукраiнську трилогiю».
Бог i непримиримiсть
Ми – Нацiя, сузiр’я мiлiонiв,
Ми – серце воль, ми – буйна кузня сили,
Що розсипае блиски, що як громи-стрiли,
І думцi не догнать тих громiв-перегонiв, —
Ми – Нацiя, сузiр’я мiлiонiв!
Вiд нас, звиваючись, ростуть залiзнi руки,
Бескиди торсають, глухi лани зорали,
І дзвiнко б’ють сусiд у груди мiднi, —
Ми – Нацiя! Злились усi хорали,
Ми – Нацiя! Усi – в один побiдний!
Куди завзятих лиць полив’янii лави,
Куди женетеся пiд прапорами слави?
Ми – Нацiя! Ми килими колонiй
Розкидали йдучи, верховодимi шалом.
Глухi в нас – шоломи. Мечi нам – як долонi.
Бог i Непримиримiсть! – Ми ж е Божим валом!
(1921)
Святий Юрiй
Нацiе, народжена з огня,
Нацiе, великая, молись, —
Яснозбройний Юрiй, як колись,
Осiдлав могутнього коня;
Мов лавина бiла поплила,
Гуркiт скель ляка малi серця,
Розбiгаеться отрутна мла
Вiд промiння дивного лиця;
Нацiе, народжена з огня,
Ось прийшов твiй Юрiй, мов воскрес,
Стримуе могутнього коня,
Простягае руку до небес.
(1921)
Тризуб
Всупереч Азii жаху i всупереч зимнiй Європi
Впертiсть, як кров, пливе в жилах людей цих
Мiцних, тяжкостопих,
Свiтиться знаком Тризуба уся ця земля.
Горнами чорних воль розпаляеться знак цей,
І все страшнiший, величний, огненний, палаючий
Сходить над краем, як дивна планета.
Навкруг
Юрби чужинцiв дрижать. Найстрашнiше для них:
чи вiн стопить,
Чи перетопить в землi цiй руду на метал?
І от поволi зростають мiста, як хотiння, як гордiсть,
Поволi тужавiють села, з мiстами поеднанi мiццю,
Тяжке багатство й пишнота вбирають цей край.
Ось вiн зiп’явся у ритмi. Ось iдуть
І я чую iх кроки.
(1931)
Вiсь
Мiг твiй прадiд розорювать плугом
І Пiвдень, i Пiвнiч
В одну розпросторену ниву.
Мiг твiй прадiд все змести вороже,
Загарбати i здвигнуть цю землю.
Ти можеш.
Можеш поставити вежi вiдважноi влади,
Оком обняти границi
І станути вiссю для них,
Для сусiдiв
Для свiту.
Ти можеш.
Можеш i будеш.
Поглянь, як земля ця тужавiе криком.
Скиби землi як говорять
– Пануй!
Опануй!
Ми не хочем чужинцiв!
В нас е i сила,
І порив,
І вищiсть,
І злото безсмертностi – Вiсь!
Браття, ми – Вiсь, ми – вiдвiчнiсть —
Все iнше нiкчемне
І сiре…
(1936)
Суворiсть
1
Хто мае суворi очi
І уста, затиснутi мiцно, —
Помолимось единому Богу,
Королевi всього свiта!
Вiн розкрив над нами небо,
Наказав володiть землею, —
Пресвятих Таiн Тайна,
Незмiримостi початок.
Повстаньте довкола вiри,
Лицарi Вiчноi Жизнi,
– Хто мае суворi очi
І уста, затиснутi мiцно!
2
Повстаньте, мов панцирна навала, —
Кожна хвиля Жизнi е велика.
Невисловима – мить.
І тiльки вiра зостала
Для Чоловiка,
Тiльки вiра вища
І чеснота в будовi
Вирве душу з грища
І правду – з кровi.
3
Мертвота, стерво жиюче
Є все, що творить тiло,
Коли в щоденностi тучi
Архангелiв меч i крила
Серце людське не узрiло,
Коли серце не повстало
Над буднями своiми,
Як вiчностi знак Хорала,
Що незглибимий.
4
Щоденний бiй, мов корона
