Одержима

скачать книгу бесплатно

Одержима
Леся Украiнка

«Одержима» Лесi Украiнки – психологiчно-фiлософська драма, в основi сюжету якоi – арешт та розп’яття Ісуса Христа***. Найвiдомiшими творами авторки е поетичнi збiрки «На крилах пiсень»», «Думи i мрii», п’еси «Лiсова пiсня», «Одержима», «Бояриня», «Оргiя», «Блакитна троянда», «Кассандра», «Камiнний господар» тощо. Леся Украiнка – видатна украiнська письменниця, перу якоi належить низка генiальних творiв, для ii iдiостилю характернi посилений психологiзм та фiлософiчнiсть у поеднаннi з сугестiею.

Леся Украiнка

ОДЕРЖИМА

І

Берег понад озером Гадаринським. Далеко на горизонтi ледве мрiють човни коло берега i чорнiе люд, що хмарою залiг далекий берег.

Mipiам, «одержима духом», в глибокiй тузi блукае помiж камiнням понад берегом, далi зiходить на шпиль скелi i дивиться не на берег, а в глибину пустелi, вона бачить там когось удалинi.

Мiрiам.

Вiн там, вiн все сидить так нерухомо,
як те камiння, що навколо нього.
Над ним – менi здаеться, я те бачу, —
нависли думи хмарою важкою,
от-от з них стрiлить ясна блискавиця
i цiлий свiт осяе. Ох, коли ж,
коли вона розiб’е темну хмару?
Хоч би мене убила блискавиця,
я прагну, прагну, щоб вона злетiла,
щоб хоч на мить чоло те просiяло.
Годiвлю дав юрбi, тiлам i душам,
всiм дав спокiй, а сам у сiй пустелi
пасе думок отари незчисленнi.
Нема iм впину, а йому спочинку…
Який вiн одинокий, боже правий!
Невже йому не можна помогти?
Невже вiн завжди буде одинокий?
«Месiя прийде в славi свiт судити» —
так сказано в пророцтвi, бiльш нiчого.
І правда, й милосердя – все для свiта,
а для Месii що? Чи тiльки слава?
«Вiйна i звада, смерть, недуги зникнуть,
мир буде на землi i щастя в людях…»
А для Месii? – знову «слава в вишнiх»?
І тiльки слава? О, яка ж то кара
Месiею, що свiт рятуе, бути!
Всiм дати щастя i нещасним бути,
нещасним, так, бо вiчно одиноким.
Хто мiг би врятувать його самого
вiд самотини, вiд страшноi слави?

(Пригнiчена раптовою втомою, сiдае пiд скелею i схиляеться на камiнь.)

Чого ж се я слiдом за ним блукаю?
Чого? Сама не знаю. Певне, дух
мене сюди завiв на певну згубу.
Ну, що ж! нехай! Менi тут гинуть краще,
нiж в iншiм мiсцi. Я загину тут,
я вигострила погляд у пустинi,
мов соколиний зiр, – все виглядала,
чи вiн хоч не подивиться на мене?
Не подивився i не обернувся…
Занадто вже буйна була надiя!
Чого ж я сподiвалась?.. Я не знаю!