Давня казка

скачать книгу бесплатно

Давня казка
Леся Украiнка

У добiрку поетичних творiв Лесi Украiнки увiйшли романтичнi поезii «Ви щасливi, пречистii зорi», «Давня весна», «Хотiла б я пiснею стати» i поема «Давня казка». У них – мрii лiричноi героiнi перемежовуються з особистим смутком. Сюжетно насичена поема «Давня казка» – про вiчну суперечку матерiального i духовного, про людянiсть i жорстокiсть, якi завжди поруч на життевому шляху.

Леся Украiнка

ДАВНЯ КАЗКА

Ви щасливi, пречистii зорi

Ви щасливi, пречистii зорi,
вашi променi – ваша розмова;
якби я вашi променi мала,
я б нiколи не мовила слова.

Ви щасливi, високii зорi,
все на свiтi вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вiк одинока.

Ви щасливi, холоднii зорi,
яснi, твердi, неначе з кришталю;
якби я була зiркою в небi,
я б не знала нi туги, нi жалю.

Давня весна

Промiнням грала, сипала квiтки,
Вона летiла хутко, мов стокрила,
За нею вслiд спiвучii пташки!

Все ожило, усе загомонiло —
Зелений шум, веселая луна!
Спiвало все, смiялось i бринiло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всiх настала,
Дарунки, всiм несе вона, ясна,
Для мене тiльки дару не придбала,
Мене забула радiсна весна».

Нi, не забула! У вiкно до мене
Заглянули вiд яблунi гiлки,
Замиготiло листячко зелене,
Посипались бiлесенькi квiтки.

Прилинув вiтер, i в тiснiй хатинi
Вiн про весняну волю заспiвав.
А з ним прилинули пiснi пташинi,
І любий гай свiй вiдгук з ним прислав.

Моя душа нiколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такоi не було й не буде,
Як та була, що за вiкном цвiла.

Хотiла б я пiснею стати

Хотiла б я пiснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вiльно по свiтi лiтати,
Щоб вiтер розносив луну.

Щоб геть аж пiд яснii зорi
Полинути спiвом дзвiнким,
Упасти на хвилi прозорi,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тодi моi мрii
І щастя мое таемне,
Яснiшi, нiж зорi яснii,
Гучнiшi, нiж море гучне.

Давня казка

Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тiльки вибачте ласкаво,
Що не все в нiй буде нове.

Та чого там, люди добрi,
За новинками впадати?
Може, часом не завадить
І давнiше пригадати.

Хто нам може розповiсти
Щось таке цiлком новее,
Щоб нiхто з нас не вiдмовив:
«Ет, вже ми чували сее!»

Тож, коли хто з вас цiкавий,
Сядь i слухай давню казку,
А менi коли не лаврiв,
То хоч бубликiв дай в’язку.

І

Десь, колись, в якiйсь краiнi,
Де захочете, там буде,
Бо у казцi, та ще в вiршах,
Все можливо, добрi люде.

Десь, колись, в якiйсь краiнi
Проживав поет нещасний,
Тiльки мав талан до вiршiв,
Не позичений, а власний.

На обличчi у поета
Не цвiла урода гожа,
Хоч не був вiн теж поганий, —
От собi – людина божа!

Той спiвець – та що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не був спiвцем поет наш,
Бо зовсiм не вмiв спiвати.