скачать книгу бесплатно
Середульший iз братiв Богдан, скiнчивши Киiвський унiверситет, через хворобу, що дочасно звела його в могилу, не змiг виявити повнiстю свiй талант. А вiн вельми кохався в пiснi, мав чудовий голос. Про спiв брата Богдана поет Максим Рильський скаже: «І звуки линуть вдаль, як птицi довгокрилi, що понад водами в вечiрню каламуть летять, прощаючись, i квилять, i зовуть…» Богдан був мрiйливоi, поетичноi вдачi, але його планам про далекi подорожi та сцену не судилося збутися. Вiн мав загострене вiдчуття справедливостi: так, пiд час погромiв 1905 р. кинувся на озвiрiлого чорносотенця, що збиткувався над беззахисною жiнкою. Крiм музичних здiбностей, Богдан мав поетичний хист. Вiн також пробував своi сили на лiтературнiй нивi: 1930 р. в його перекладi вийшов роман Олександра Грiна «Скарби африканських гiр».
Дитячi лiта Максима проходили не тiльки у колi родини, а й у товариствi «виключно селянських дiтей» села Романiвка.
«Село Романiвка розташоване над рiчкою Унавою, що утворюе кiлька ставкiв. З величезним романiвським ставом зв’язанi наймилiшi моi дитячi й юнацькi спомини: тут я проводив цiлi днi з единими товаришами моiх дитячих лiт – селянськими хлопчиками, – тут був посвячений моiми братами, а також великим iхнiм приятелем романiвським селянином Денисом Каленюком у мистецтво вудiння риби i полювання з рушницею, що й донинi дае менi чудовi години вiдпочинку, тут приглядався до таких милих, «тургенiвських» людей, як цей же самий Денис, безсумнiвний поет за натурою, завзятий спiвак, людина, здатна цiлими годинами безмовно насолоджуватися запахом водяних трав i квiтiв, як швець, мисливець, рибалка, музикант i неспинний фантаст Родiон Очкур, тут навчив ся любити нашу тиху, нашу свiтлу природу. Все ж цi iдилii не закривали вiд мене того, чим було тодiшне село, i страшенна бiднiсть хоча б того ж Родiона Васильовича, в якого я часто бував у гостях, вид напiврозваленоi хати мого друга Яська Ольшевського i напiвголих його братикiв i сестричок не могли не викликати в менi зовсiм iнших, далеко не iдилiчних думок i почуттiв, яким розвинутися дано було пiзнiше», – писав згодом в автобiографii 1940 р. поет Максим Рильський.
