скачать книгу бесплатно
Перший арешт
12 червня 1877 року Івана Франка заарештували й ув’язнили, звинувативши у причетностi до таемного соцiалiстичного товариства. Суд засудив письменника на шiсть тижнiв та 5 гульденiв штрафу. Але взагалi у тюрмi, враховуючи час слiдчого ув’язнення, І. Франко пробув дев’ять мiсяцiв. Як писав пiзнiше поет, перебування у в’язницi було для нього тортурою. Його садовили до камери зi злодiями, переводили з камери до камери, робили постiйнi обшуки, чiпляючись до нотаток, що вiн робив, слухаючи розповiдi в’язнiв. Додамо до цього погане харчування, брак свiжого повiтря, велику кiлькiсть людей у камерах… Одного разу Іван прокинувся з бiлою головою. Юнаковi здалося, що вiн посивiв за нiч, але виявилося, що то його присипало снiгом з маленького вiконечка, бiля якого вiн спав. Але в тюрмi Іван Франко не полишае своеi лiтературноi дiяльностi. Лет творчого генiя не зупинити. У цих жахливих обставинах, у страшному й iнколи моторошному товариствi вiн знаходить новi теми, новi образи й, незважаючи на всi труднощi, нотуе життевi iсторii в’язнiв.
Однак бiльше, нiж вiдсутнiсть нормальних умов iснування у в’язницi, І. Франка вразило ставлення до нього суспiльства. Це була перша зустрiч молодого письменника з осудом i неприйняттям оточуючих. Далi в його життi буде багато таких випробувань, але зараз це було вперше, вражаюче й болiсно. Так, за сильний i потужний талант, за генiальнiсть йому постiйно доводилося платити розумiнням оточуючих, особистим життям… Коли вiн звiльнився (5 березня 1878 року), люди або уникали його, або зустрiчалися з ним потай. Його виключили з «Просвiти», заборонили приходити до «Руськоi бесiди». Іван Франко вже не мiг розраховувати на звання студента, до того ж для нього назавжди зачинилися дверi будинку Рошкевичiв. 25 червня i 7 липня президiя намiсництва у Львовi надсилае долинському старостi розпорядження з’ясувати «характер зв’язкiв» Івана Франка з отцем Рошкевичем, селянами Лолина. Михайла Рошкевича було допитано, а в Лолинi проведено обшук. На щастя, Ольга встигла заховати на пасiцi листи та книжки, одержанi вiд Івана Франка. Отець Рошкевич, розгублений i наляканий, розцiнив цi подii як кiнець своеi кар’ери, втрату надii на те, що колись отримае багатший приход. Вiн iде у Львiв за порадою, а пiсля повернення вимагае, щоб Ольга звiльнила Івана Франка вiд обiцянки стати його дружиною. «Наша любов тяглася 10 лiт, – напише згодом Іван Франко А. Кримському, – батьки зразу були прихильнi менi, надiючися, що я зроблю блискучу кар’еру, але по моiм процесi 1878–1879 р. заборонили менi бувати в своiм домi, а 1880 р. присилували панну вийти замiж за iншого…»
Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем, сином вiдомого галицького громадського дiяча Івана Озаркевича й братом Наталii Кобринськоi, вiдбувся в Лолинi 14 вересня 1879 року. Виходячи замiж, Ольга мала надiю, що таким чином вирветься зi звичного середовища, буде працювати з І. Франком. Ольга намагалася й далi бути поруч iз поетом, допомагати йому. На свiй шлюб вона дивилася як на звiльнення, як на умовнiсть. Іван Франко запросив ii як перекладачку до спiвробiтництва в «Дiлi» та «Зорi», де вiн у той час публiкувався. Ольга перекладае для видавництва «Злочин i кару» Ф. Достоевського, «Анну Каренiну» Л. Толстого, збираеться писати повiсть iз життя свого середовища, надсилае І. Франку для ознайомлення свою розвiдку про «Антiгону» Софокла, бере участь в органiзацii жiночого товариства у Станiславi, пiдтримуе першi жiночi видання, пише для них. Разом з чоловiком, про якого Іван Франко завжди був високоi думки, вона веде просвiтянську роботу серед селян. Однак повернути минуле було неможливо. У шлюбi з В. Озаркевичем Ольга народила сина, якого назвала на честь свого першого кохання – Іваном. Ольга з радiстю i болем слiдкувала за успiхами й невдачами І. Франка i, переживши його майже на два десятирiччя, померла 30 травня 1935 року в селi Миклашiв недалеко вiд Львова. Перед смертю Ольга Рошкевич-Озаркевич просила, щоб листи Івана Франка, якi збереглися, були покладенi разом з нею в домовину…
