скачать книгу бесплатно
ТЕЗА XIV
Окрiм Бога немае i не може бути уявлена жодна субстанцiя.
Доведення
Оскiльки Бог е абсолютно нескiнченною iстотою, у котроi не можна заперечувати жодного атрибута, що виражае сутнiсть субстанцii (за визначенням 6), i вiн iснуе (за тезою 11), то якби була окрiм Бога яка-небудь iнша субстанцiя, вона мала би бути такою, котру можна було б пояснити за допомогою якого-небудь атрибута Бога, i, таким чином, iснували б двi субстанцii з одним i тим же атрибутом, що (за тезою 5) абсурдно; саме тому поза Богом не може бути жодноi субстанцii i, отже, не може бути жодна й уявлена. Бо якщо б вона могла бути уявлена, то обов'язково мала б уявлятись як iснуюча; але це (за першою частиною цього доведення) безглуздо. Отже, поза Богом не iснуе i не може бути уявлено жодноi субстанцii, – що i треба було довести.
Королларiй І
З цього найяснiшим чином випливае 1, що Бог единий, тобто (за визначенням 6) в природi речей iснуе лише одна субстанцiя, i вона абсолютно нескiнченна, як ми вже дали зрозумiти у схолii до тези 10.
Королларiй ІІ
Випливае 2, що рiч протяжна i рiч мисляча е або атрибутами Бога, або (за аксiомою 1) станами атрибутiв Бога.
ТЕЗА XV
Все, що е, е у Боговi, i без Бога нiчого не може бути i не може бути уявлено.
Доведення
Окрiм Бога не iснуе i не може бути уявлена iснуючою жодна субстанцiя (за тезою 14), тобто (за визначенням 3) рiч, котра iснуе в собi i уявляеться за допомоги себе. Стани (за визначенням 5) без субстанцii не iснують i не можуть бути уявленi; тому вони можуть iснувати в однiй божественнiй природi i лише за ii допомоги можуть бути уявленi. А окрiм субстанцii i станiв немае нiчого (за аксiомою 1). Отже, без Бога немае нiчого i нiчого не може бути уявлено, – що i треба було довести.
Схолiя
потрiбно збiльшуватися i, нарештi, iз визначеноi перетвориться на невизначену. А оскiльки цi абсурднi твердження випливають, на iхню думку, з того, що передбачаеться нескiнченна величина, то вони i роблять висновок звiдси, що тiлесна субстанцiя мае бути скiнченною i, отже, не належить до сутностi Бога. Другий аргумент також виводиться з найвищоi досконалостi Бога. Бог, кажуть вони, оскiльки вiн е найвище досконалою iстотою, не може страждати, а тiлесна субстанцiя, оскiльки вона подiльна, може страждати; з цього випливае, що вона не належить до сутностi Бога. Такi е аргументи, котрi я знаходжу у письменникiв i котрими вони намагаються показати, що тiлесна субстанцiя негiдна божественноi природи i не може належати iй. Але хто був достатньо уважний, той зрозумiе, що я вже вiдповiв на це, оскiльки цi аргументи грунтуються тiльки на тому, що тiлесна субстанцiя передбачаеться такою, котра складаеться iз частин, абсурднiсть чого я вже показав (теза 12 з королларiем, теза 13). Потiм, хто хоче правильно зважити всi аргументи, той побачить, що всi тi абсурднi тези (чи всi цi тези абсурднi, я поки не торкаюсь), з котрих хочуть зробити висновок, що протяжна субстанцiя скiнченна, випливають зовсiм не з того, що величина передбачаеться нескiнченною, але з того, що нескiнченна величина передбачаеться вимiрною i складаеться iз скiнченних частин; тому з випливаючих звiдси нiсенiтниць не можна зробити жодного iншого висновку крiм того, що нескiнченна величина не може бути вимiрною i не може складатися iз скiнченних частин. А це те саме, що ми вже довели вище (за тезою 12 та iн.). Таким чином, стрiла, котру пускають в нас, повертаеться до самих же наших супротивникiв. Отже, якщо вони з усього цього абсурду мають намiр все-таки зробити висновок, що протяжна субстанцiя мае бути скiнченною, то вони роблять так само, якщо б хто-небудь, уявивши, що коло мае властивiсть квадрата, зробив iз цього висновок, що коло не мае центру, а лiнii, проведенi з нього до окружностi, всi рiвнi. Бо для того, щоб зробити висновок, що тiлесна субстанцiя, котра насправдi може бути уявлена не iнакше як нескiнченною, единою i неподiльною (див. тези 8, 5 i 12), вони уявляють собi, що вона складаеться iз скiнченних частин, що вона багатократна i подiльна. Подiбним же чином й iншi, уявивши, що лiнiя складаеться з точок, вмiють вигадувати багато аргументiв, котрi доводять, що лiнiя не може бути подiльна до нескiнченностi. І дiйсно, однаково безглуздо як припускати, що тiлесна субстанцiя складаеться з тiл або частин, так i допускати, що тiло складаеться з поверхонь, поверхнi – з лiнiй i лiнii, нарештi, з точок. Це мають визнати всi, хто знае, що чiтка пiдстава е безпомилковою, i особливо тi, хто заперечуе iснування порожнечi. Насправдi, якби тiлесна субстанцiя могла бути подiлена так, щоб ii частини були реально вiдмiннi, то чому одна частина не могла би бути знищена, в той час як iншi залишалися б як i ранiше з'еднаними мiж собою? І чому всi вони мали би бути так пристосованi, аби не було порожнечi? Звичайно, з речей, котрi реально вiдмiннi одна вiд iншоi, одна може бути без iншоi i залишатися в своему станi. Отже, якщо у природi немае порожнечi (про що йтиметься в iншому мiсцi), але всi речi мають з'еднуватися так, щоб не було порожнечi, то з цього також випливае, що вони не можуть бути реально вiдмiнними, тобто тiлесна субстанцiя, наскiльки вона е субстанцiею, не може дiлитися. Якщо ж хто-небудь запитае, чому ми вiд природи схильнi дiлити величину, то я вiдповiм йому, що величина уявляеться нами двома способами, а саме: або абстрактно i поверхнево, так, як ми ii уявляемо собi, або як субстанцiя, що робить лише один розум. Отже, якщо ми розглядаемо величину так, як вона уявляеться в уявi, – що ми часто i легше робимо, то вона е скiнченною, подiльною i складаеться з частин; якщо ж ми почнемо розглядати ii такою, котра вона е у розумi, i уявляти ii, наскiльки вона е субстанцiею, – що дуже важко, тодi, як ми вже довели, вона виявиться нескiнченною, единою i неподiльною. Це буде досить зрозумiло для всiх, хто вмiе вiдрiзняти уяву вiд розуму, особливо якщо мати на увазi те, що матерiя скрiзь одна й та ж i що частини в нiй рiзняться тiльки тодi, коли ми уявляемо ii пiдвладною рiзним станам, тому частини ii рiзняться лише модально (за способом iснування), а не реально. Наприклад, воду, наскiльки вона е водою, ми уявляемо подiльною i частини ii вiддiльними одна вiд iншоi; але якщо розглядати ii як тiлесну субстанцiю, то вона не дiлиться i не розпадаеться. Потiм, вода, як вода, народжуеться i псуеться; але як субстанцiя вона i не народжуеться, i не псуеться. І цим, менi здаеться, я вiдповiв i на другий аргумент, оскiльки вiн також грунтуеться на тому, нiби матерiя як субстанцiя е подiльною i складаеться з частин. І навiть якби не було цього, я все-таки не розумiю, чому вона не гiдна божественноi природи, оскiльки (за тезою 14) поза Богом не може бути iншоi субстанцii, дiю котроi вона могла б вiдчувати. Все, кажу я, iснуе у Боговi, i все, що вiдбуваеться, вiдбуваеться за одними лише законами нескiнченноi природи Бога i випливае iз необхiдностi його сутностi (як я зараз покажу). Тому в жодному сенсi не можна сказати, що Бог випробовуе дiю iншоi речi або що протяжна субстанцiя не гiдна божественноi природи, хоча б вона передбачалася подiльною, тiльки б при цьому допускалося, що вона е вiчною i нескiнченною. Але поки що досить про це.
ТЕЗА XVI
Із необхiдностi божественноi природи мае випливати нескiнченна множина речей (тобто все, що може пiдпадати нескiнченному розуму) нескiнченними способами.
Доведення
Ця теза мае бути зрозумiлою кожному, якщо тiльки осягнути те, що з даного визначення кожноi речi розум виводить багато властивостей, котрi неодмiнно випливають iз неi[6 - Тобто iз самоi сутностi речi.], i тим iх бiльше, чим бiльше реальностi виражае визначення речi, тобто чим бiльше реальностi мiстить в собi сутнiсть певноi речi. Але оскiльки божественна природа мае абсолютно нескiнченнi атрибути (за визначенням 6), кожен з котрих виражае нескiнченну в своему родi сутнiсть, то з ii необхiдностi обов'язково мае випливати нескiнченна множина речей[7 - Тобто все, що може пiдпадати нескiнченному розуму.] нескiнченними способами, – що i треба було довести.
Королларiй І
Звiдси випливае, по-перше, що Бог е дiючою причиною всiх речей, котрi можуть пiдпадати нескiнченному розуму.
Королларiй ІІ
Випливае, по-друге, що Бог сам собою, а не випадково, е причиною.
Королларiй ІІІ
Випливае, по-трете, що Бог е абсолютно першою причиною.
ТЕЗА XVIІ
Бог дiе лише за законами своеi природи i нiхто його не примушуе.
Доведення
Що нескiнченне абсолютно випливае з однiеi необхiдностi божественноi природи або (що те ж саме) лише iз законiв тiеi ж природи, це ми вже показали у тезi 16, а у тезi 15 довели, що нiщо не може бути уявлене без Бога, але що все iснуе у Боговi. Тому поза ним не може бути нiчого, що визначало б або примушувало його до дii, i тому Бог дiе лише за законами своеi природи i нiхто його не примушуе, – що i треба було довести.
Королларiй І
З цього випливае, по-перше, що не iснуе жодноi причини, котра б внутрiшньо або зовнiшньо спонукала б Бога до дii, окрiм досконалостi його природи.
Королларiй ІІ
Випливае, по-друге, що один тiльки Бог е вiльною причиною. Бо один тiльки Бог iснуе з однiеi лише потреби своеi природи (за тезою 11 i королларiем 1 тези 14) i дiе з однiеi лише необхiдностi своеi природи (за попередньою тезою). Тому (за визначенням 7) вiн один е вiльною причиною, – що i треба було довести.
Схолiя
Деякi вважають, що Бог е вiльною причиною тому, що вiн, на iх думку, може зробити, щоби те, що, як ми сказали, випливае iз його природи, тобто що знаходиться в його владi, не здiйснювалося або не створювалося ним. Але це так само, якщо б хто-небудь сказав, що Бог може зробити, щоби з природи трикутника не випливало, що його три кути дорiвнюють двом прямим кутам, або щоби з даноi причини не вiдбулася дiя, що абсурдно. Далi i без допомоги цiеi тези я покажу, що нi розум, нi воля не належать до природи Бога. Втiм, я знаю, що багато хто думае, нiби вони можуть довести, що природi Бога належить найвищий розум i вiльна воля; бо, за iх словами, вони не знають нiчого досконалiшого, що вони можуть приписати Боговi, як то, що в нас е найвища досконалiсть. Далi, хоча вони i уявляють Бога в дii найрозумнiшим, однак не вiрять, щоб вiн мiг зробити iснуючим все, що вiн дiйсно собi уявляе, бо цим, на iх думку, знищувалася б могутнiсть Бога. Якби, кажуть вони, вiн створив все, що е в його розумi, то вiн вже не мiг би створити нiчого бiльше, що, на iх думку, суперечить всемогутностi Бога. Тому вони волiють стверджувати, що Бог до всього ставиться байдуже i не творить нiчого, крiм того, що вiн з якоiсь абсолютноi волi визначив створити. Але менi здаеться, що я досить зрозумiло довiв (див. тезу 16), що iз найвищоi могутностi Бога або iз нескiнченноi природи випливла нескiнченна множина речей нескiнченними способами, тобто все неодмiнно випливло або постiйно випливае iз такою ж необхiднiстю; абсолютно так само, як iз природи трикутника вiд вiчностi було i вiчно буде випливати, що його три кути дорiвнюють двом прямим. Тому всемогутнiсть Бога вiд вiчностi була дiяльною i навiки буде залишатися в тiй же дiяльностi. Цим способом, принаймнi на мою думку, всемогутнiсть Бога встановлюеться набагато досконалiше. Моi супротивники, здаеться, навiть вiдкидають всемогутнiсть Божу[8 - Вiдверто кажучи.]. Бо вони змушенi визнати, що Бог мiстить у своему розумi нескiнченну множину речей, котрi можуть бути створенi, але котрих, проте ж, вiн нiколи не буде спроможний створити. В iншому ж випадку, тобто якби вiн творив все, що вiн мiстить у своему розумi, то цим вiн, на iхню думку, виснажив би свою всемогутнiсть i став би недосконалим. Тому, щоби встановити досконалiсть Бога, вони змушенi разом з тим стверджувати, що вiн не може створити все, на що розповсюджуеться його могутнiсть; але я не знаю, чи можна придумати щось бiльш безглузде i невiдповiдне до всемогутностi Бога. Далi[9 - Щоб сказати тут що-небудь про розум i волю, котрi ми приписуемо Богу.], якщо до вiчноi сутностi Бога належать розум i воля, то, звичайно, кожен iз цих атрибутiв слiд розумiти iнакше, нiж це звичайно уявляють люди. Бо розум i воля, котрi становили б сутнiсть Бога, мали б вiдрiзнятися вiд нашого розуму i волi, як небо вiд землi, i схожiсть мiж ними полягала б тiльки в назвi, так само, як схожi мiж собою собака-сузiр'я, i собака-гавкаюча тварина. Це я доведу наступним чином: якщо розум належить до божественноi природи, то вiн не може, за природою своею, як наш розум, бути позаду зрозумiлих речей (як багато хто думае) або ж бути одночасно iз ними, оскiльки Бог в силу своеi причинностi iснуе ранiше усiх речей (за королларiем І тези 16), але, навпаки, iстина i формальна сутнiсть речей саме така тому, що такою об'ективно iснуе у розумi Бога. Тому розум Бога, наскiльки вiн уявляеться складовою сутностi божоi, е дiйсно причиною речей – як iх сутностi, так i iх iснування. І це, здаеться, було помiчено й тими, котрi стверджували, що розум Бога, воля i сила – те ж саме. Отже, якщо розум Бога е единою причиною речей, тобто (як ми показали) як iх сутностi, так i iх iснування, то вiн неодмiнно мае бути вiдмiнний вiд них як щодо сутностi, так i щодо iснування. Бо створене причиною вiдрiзняеться вiд своеi причини саме тим, що воно отримуе вiд причини. Наприклад, людина е причиною iснування, але не сутностi iншоi людини[10 - Це вiчна iстина.]; звiдси по сутi вони можуть бути абсолютно подiбними, але мають рiзнитися за iснуванням. Тому якщо iснування одного скiнчиться, то внаслiдок цього не скiнчиться iснування iншого; але якщо б сутнiсть одного могла би бути знищена i стати помилковою, то була б знищена також сутнiсть iншого. На цiй пiдставi рiч, котра е причиною i сутностi, i iснування якоi-небудь дii, мае вiдрiзнятися вiд такоi дii як щодо сутностi, так i щодо iснування. Але розум Бога е причиною i сутностi, i iснування нашого розуму; таким чином, розум Бога, оскiльки вiн уявляеться складовою божественноi сутностi, вiдрiзняеться вiд нашого розуму як щодо сутностi, так i щодо iснування, i нi в чому iншому не може бути схожий iз ним, окрiм назви, як нам хотiлося довести. Щодо волi доведення може бути розвинене точно таким же чином, як це легко може бачити кожен.
ТЕЗА XVIІІ
Бог е постiйною (iманентною), а не перехiдною, причиною всiх речей.
Доведення
Все, що iснуе, iснуе у Боговi i мае бути уявлене за допомоги Бога (за тезою 15), i тому (за королларiем І тези 16) Бог е причиною речей, котрi перебувають у ньому. Це перше. Далi, поза Богом не може бути жодноi субстанцii, тобто (за тезою 14) речi (за визначенням 3), котра iснувала б поза Богом, в собi. Це друге. Отже, Бог е iманентною, а не перехiдною, причиною речей – що i треба було довести.
ТЕЗА XIX
Бог або всi атрибути Бога е вiчними.
Доведення
Бо Бог е (за визначенням 6) субстанцiею, котра (за тезою 11) неодмiнно iснуе, тобто (за тезою7) субстанцiею, до природи котроi належить iснування, або – що те ж саме – iз визначення котроi випливае, що вiн iснуе: таким чином (за визначенням 8), вiн е вiчним. Далi, пiд атрибутами Бога треба розумiти те, що (за визначенням 4) виражае сутнiсть божественноi субстанцii, тобто те, що належить до субстанцii: те саме, кажу я, що мають мiстити в собi i атрибути. Але до природи субстанцii (як я вже довiв тезою 1) належить вiчнiсть; таким чином, кожен iз атрибутiв мае мiстити в собi вiчнiсть, а тому всi вони е вiчними, – що i треба було довести.
Схолiя
Ця теза якнайкраще розкриваеться також тим способом, котрим я довiв (теза 11) iснування Бога. Із цього доведення, кажу я, випливае, що iснування Бога, як i його сутнiсть, е вiчною iстиною, потiм, у 1-iй частинi, 19 тезi Principiorum philosophiae Cartesii (Принципи Декартовоi фiлософii) я iншим способом довiв вiчнiсть Бога, i тут немае потреби повторювати його.
ТЕЗА XX
Існування Бога i його сутнiсть – те ж саме.
Доведення
Бог (за попередньою тезою) та всi його атрибути е вiчними, тобто (за визначенням 8) кожен iз його атрибутiв виражае iснування. Таким чином, тi ж самi атрибути Бога, котрi (за визначенням 4) виражають його вiчну сутнiсть, виражають разом iз тим i його вiчне iснування, тобто те саме, що становить сутнiсть Бога, становить разом iз тим i його iснування; тому iснування i сутнiсть його – те ж саме, що i треба було довести.
Королларiй І
Звiдси випливае 1, що iснування Бога, як i його сутнiсть, е його вiчною iстиною.
Королларiй ІІ
Випливае 2, що Бог або всi його атрибути е незмiнними. Бо якби вони змiнювалися щодо iснування, то мали б також (за попередньою тезою) змiнюватися i щодо сутностi, тобто (як зрозумiло само собою) з iстинних стати помилковими, – що абсурдно.
ТЕЗА XXІ
Все, що випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, мало б завжди i нескiнченно iснувати, або ж за допомоги того ж атрибута iснуе вiчно i нескiнченно.
Доведення
Хто заперечуе це, нехай уявить, якщо можливо, що в якому-небудь атрибутi Бога iз його абсолютноi природи випливае що-небудь, що звичайно i мае обмежене iснування або тривалiсть; наприклад, у мисленнi iдея Бога. Але мислення, коли воно передбачаеться атрибутом Бога, неодмiнно, (за тезою 11) нескiнченне за своею природою. Оскiльки ж воно мiстить в собi iдею Бога, воно передбачаеться скiнченним. Але скiнченним (за визначенням 2) воно може бути уявлене тiльки тодi, коли воно обмежуеться мисленням, але не мисленням, оскiльки воно встановлюе iдею Бога (в цьому сенсi воно передбачаеться скiнченним), а отже, мисленням, оскiльки воно не встановлюе iдеi Бога, котре, однак, (за тезою 11) мае неодмiнно iснувати. Таким чином, нам даеться мислення, що не встановлюе iдею Бога, i тому iз його природи, оскiльки воно е абсолютним мисленням, не випливае неодмiнно iдея Бога (бо воно уявляеться таким, що встановлюе, i таким, що не встановлюе iдею Бога), – що суперечить припущенню. Тому якщо iдея Бога в мисленнi або що-небудь iнше (однаково що, оскiльки доведення мае унiверсальний характер) в якому-небудь атрибутi Бога випливае iз необхiдностi його абсолютноi природи, то воно обов'язково мае
бути нескiнченним. Це перше. Далi, те, що таким чином випливае iз необхiдностi природи якого-небудь атрибута, не може мати певноi тривалостi. Бо якщо ти заперечуеш це, то припусти, що рiч, котра випливае iз необхiдностi природи якого-небудь атрибута, мiститься в якому-небудь атрибутi Бога, наприклад, iдея Бога – в мисленнi, i припусти, що вона коли-небудь не iснувала або не буде iснувати. Але оскiльки мислення передбачаеться атрибутом Бога, то воно i мае неодмiнно iснувати i бути незмiнним (за тезою 11, королларiем ІІ тези 20). Тому за межами тривалостi iдеi Бога (бо передбачаеться, що вона коли-небудь не iснувала або не буде iснувати) мае iснувати мислення без iдеi Бога; але це суперечить висловленим припущенням, оскiльки ми припустили, що iз даного мислення неодмiнно випливае iдея Бога. Отже, iдея Бога в мисленнi або що-небудь iнше, що неодмiнно випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, не може мати обмеженоi тривалостi, але за допомоги цього самого атрибута iснуе вiчно. Це друге. Зауваж, що це ж саме слiд стверджувати про будь-яку рiч, котра в якому-небудь атрибутi Бога неодмiнно випливае iз абсолютноi природи Бога.
ТЕЗА XXІІ
Все, що випливае з iншого якого-небудь атрибута Бога, оскiльки воно змiнено такою видозмiною, котра за тим самим атрибутом неодмiнно i нескiнченно iснуе, також мае неодмiнно i нескiнченно iснувати.
Доведення
Доведення цiеi тези ведеться таким же способом, як i попередне.
ТЕЗА XXІІІ
Будь-який стан (modus), котрий неодмiнно i нескiнченно iснуе, мав би неодмiнно випливати або iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, або iз якого-небудь атрибута, змiненого такою видозмiною, котра i неодмiнно, i нескiнченно iснуе.
Доведення
Бо стан полягае в iншому, за допомоги чого вiн мае уявлятися (за визначенням 5), тобто (за тезою 15) знаходиться в одному тiльки Боговi i може бути уявлений тiльки за допомоги Бога. Отже, якщо стан уявляеться неодмiнно iснуючим i нескiнченним, то про те й iнше слiд зробити висновок: або вiн мае бути уявлений за допомоги якого-небудь атрибута Бога, оскiльки вiн уявляеться таким, що виражае нескiнченнiсть i необхiднiсть iснування, або (що, за визначенням 8, те ж саме) вiчнiсть, тобто (за визначенням 6 i тезою 19) оскiльки вiн розглядаеться абсолютно. Таким чином, стан, котрий iснуе i неодмiнно, i нескiнченно, мае випливати iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога; i це або безпосередньо (про що теза 21), або за допомоги якоi-небудь видозмiни, котра випливае iз його абсолютноi природи, тобто (за попередньою тезою) котра iснуе i неодмiнно, i нескiнченно, – що i треба було довести.
ТЕЗА XXIV
Сутнiсть речей, що походять вiд Бога, не мiстить в собi iснування.
Доведення
випливае iз визначення 1. Бо те, природа чого (розглядаеться сама в собi) мiстить в собi iснування, е самопричиною i iснуе тiльки внаслiдок однiеi потреби своеi природи.
Королларiй
З цього випливае, що Бог е не тiльки причиною того, щоби речi почали iснувати, але також i того, що вони продовжують iснувати, або (вживаючи схоластичний термiн) Бог е причиною буття (essendi) речей. Бо iснують речi або не iснують, але як тiльки ми осягаемо iх сутнiсть, знаходимо, що вона не мiстить в собi нi iснування, нi тривалостi; тому сутнiсть речей не може бути причиною нi iх iснування, нi iх тривалостi, а може бути причиною тiльки Бог, до однiеi природi котрого належить iснування (за королларiем І тези 14).
ТЕЗА XXV
Бог е не лише дiючою причиною iснування речей, але i iх сутностi.
Доведення
Якщо ти заперечуеш це, то, значить, Бог не е причиною сутностi речей, i, таким чином (за аксiомою 4), сутнiсть речей може бути уявлена без Бога. Але це (за тезою 15) абсурдно. Отже, Бог е причиною i сутностi речей, – що i треба було довести.
Схолiя
Ця теза ще яснiше випливае iз тези 16. Бо з неi випливае, що iз даноi божественноi природи неодмiнно мае випливати висновок як про сутнiсть речей, так i про iх iснування; i, кажучи коротко, в якому сенсi Бог називаеться причиною себе, в такому ж вiн мае бути названий i причиною всiх речей, що ще яснiше буде видно iз наступного королларiя.
Королларiй
Окремi речi е нiчим iншим, як видозмiнами атрибутiв Бога або станами, в котрих атрибути Бога выражаються вiдомим i визначеним способом. Доведення випливае iз тези 15 i визначення 5.
ТЕЗА XXVІ
Рiч, котра визначена до якоi-небудь дiяльностi, неодмiнно була так визначена Богом; а котра не визначена Богом, та не може сама себе визначити до дiяльностi.
Доведення
Те, що визначае речi до якоi-небудь дiяльностi, безумовно е чимось позитивним (як це само собою зрозумiло); тому Бог, з потреби своеi природи, е дiючою причиною як його сутностi, так i iснування (за тезами 25 i 16). Це перше. З цього зрозумiлiшим чином випливае друга частина тези. Бо якби рiч, котра не визначаеться Богом, могла сама себе визначати, то перша частина цiеi тези була б помилковою, – що абсурдно, як ми показали.
ТЕЗА XXVІІ
Рiч, котра визначена Богом до якоi-небудь дiяльностi, не може зробити сама себе невизначеною до дiяльностi.
Доведення
Ця теза випливае iз аксiоми 3.
ТЕЗА XXVІІІ
Все окреме або кожна рiч, котра е скiнченною i мае визначене iснування, може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування; i, у свою чергу, ця причина може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування, i так до нескiнченностi.
Доведення
Все, що визначене до iснування i дiяльностi, визначене так Богом (за тезою 26 i королларiем тези 24). Але те, що е скiнченним i мае визначене iснування, не могло бути створеним абсолютною природою якого-небудь атрибута Бога; бо все, що випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, е нескiнченним i вiчним (за тезою 21). Отже, воно мало б випливати iз Бога або якого-небудь його атрибута, оскiльки вiн уявляеться змiненим (affectum) яким-небудь чином; бо крiм субстанцiй i станiв (modi) не iснуе нiчого (за аксiомою 1 i визначеннями 3 i 5), а стани (за королларiем тези 25) е нiчим iншим, як видозмiнами (affectiones) атрибутiв Бога. Але iз Бога або якого-небудь його атрибута, оскiльки вiн пiддався такiй видозмiнi, котра е вiчною i нескiнченною, воно теж не могло випливати (за тезою 22). Отже, воно мало б випливати або визначатися до iснування i дiяльностi Богом або якими-небудь його атрибутом, оскiльки вiн змiнений видозмiною, котра звичайно i мае визначене iснування. Це перше. Потiм, у свою чергу, ця причина або цей стан (на тiй самiй пiдставi, котрою ми довели першу частину цiеi тези) мали б визначатися iншою причиною, котра е також скiнченною i мае визначене iснування, а ця остання, у свою чергу (на тiй самiй пiдставi), ще iншою, i так постiйно (на тiй самiй пiдставi) до нескiнченностi, що i треба було довести.
Схолiя
Оскiльки щось мало би бути створене Богом безпосередньо, е саме тим, що неодмiнно випливае iз його абсолютноi природи за допомоги цих перших атрибутiв, котрi, однак, не можуть нi iснувати, нi бути уявленi без Бога, то з цього випливае 1, що Бог е для речей, безпосередньо створених ним, абсолютно найближчою причиною, а не в своему родi, як кажуть. Бо дii Бога не можуть нi iснувати, нi бути уявленi без своеi причини (за тезою 15 i королларiем тези 24). Випливае 2, що Бог не може бути власне названий вiддаленою причиною окремих речей iнакше, як тiльки в тому сенсi, щоби вiдрiзнити цi речi вiд тих, котрi вiн створив безпосередньо або, краще, котрi випливають iз його абсолютноi природи. Бо пiд вiддаленою причиною ми розумiемо таку, котра жодним чином не пов'язана iз дiею. Але все, що iснуе, iснуе у Боговi, i так залежить вiд Бога, що без нього не може нi iснувати, нi бути уявлене.
ТЕЗА XXIX
У природi речей немае нiчого випадкового, але все визначене необхiднiстю божественноi природи до iснування i дiяльностi вiдомим чином.
Доведення
Все, що iснуе, iснуе у Боговi (за тезою 15). Бог же не може бути названий випадковою рiччю, бо (за тезою 11) вiн iснуе неодмiнно, а не випадково. Потiм, стани божественноi природи випливли iз неi теж неодмiнно, а не випадково (за тезою 16), i це, чи розглядаеться божественна природа абсолютно (за тезою 21), чи оскiльки вона розглядаеться визначеною до дiяльностi вiдомим чином (за тезою 27). Далi, Бог не тiльки е причиною цих станiв, оскiльки вони просто iснують (за королларiем тези 24), але навiть i оскiльки вони розглядаються визначеними до якоi-небудь дiяльностi (за тезою 26). Якщо б вони (за тiею ж тезою) не були визначенi Богом, то неможливо, а не е випадковiстю, щоби вони самi визначали себе; i навпаки (за тезою 27), якщо вони визначенi Богом, то неможливо, а не е випадковiстю, щоби вони зробили самi себе невизначеними. Тому все визначено необхiднiстю божественноi природи не лише до iснування, але i до iснування i дiяльностi вiдомим чином, i немае нiчого випадкового, – що i треба було довести.
Схолiя
Перш нiж я буду продовжувати далi, хочу пояснити або краще нагадати, що слiд розумiти у нас пiд natura naturans(природою дiючою, творчою) i що пiд natura naturata(природою пасивною, створеною). Я думаю, що вже видно iз попереднього, що пiд natura naturans слiд розумiти те, що iснуе в собi i уявляеться за допомоги себе, або тi атрибути субстанцii, котрi виражають вiчну i нескiнченну сутнiсть, тобто (за королларiем 1 тези 14 i королларiем 2 тези 17) Бога, оскiльки вiн розглядаеться як вiльна причина. Пiд natura ж naturata я розумiю все те, що випливае iз необхiдностi природи Бога або кожного iз атрибутiв Бога, тобто всi стани (modi) атрибутiв Бога, оскiльки вони розглядаються як речi, котрi iснують у Боговi i котрi без Бога не можуть анi iснувати, анi бути уявленi.
ТЕЗА XXХ
