скачать книгу бесплатно
Засiдання тривало вже бiльше години… За вiкном люди пливли по розплавленому асфальту, весiльна машина ще трохи посигналила та поiхала, напевно, до рагсу. У дворi багатоповерхiвки весело грались дiти, а в залi суду сидiла купка людей i намагалася зрозумiти, що насправдi вiдбувалося рiк тому. І нiкому в свiтi не було до цього справи… Журналiстка прибiгла й втекла вигадувати сенсацiю. А що дiеться в головi у письменника? Адже йому, задля розкрутки його нового твору, треба нарити нестандартнi сюжетнi лiнii. Йому треба створити книжку, яка принесе славу та грошi, за якi можна буде годувати родину, поiхати на курорт, сплатити навчання онукiв…
Рiк тому вiдбувся збiг обставин, якого могло й не бути. Але вiн стався… То була закономiрнiсть? Або випадковiсть? Хто це аналiзуватиме?
Суддя Дорош сьогоднi без мантii. Вона вдягнена у звичайну свiтлу сукню з вузькими бретелями й тепер видно, що вона дуже симпатична та приемна жiнка. Сукня простого покрою, з неглибоким декольте. Зараз суддя зосереджена й трохи насупила брови, що трохи спотворило ii милi та жiночi риси обличчя. Жiночi… А чи жiноча то справа – бути суддею, чи жiноча справа – длубатися в убивствах та шахрайствах, питання вже риторичнi. Так, не жiночi… Та жахливо не лише це. Суддя, прокурор, адвокат потерпiлоi – жiнки в той час, коли учасники подii – всi чоловiки. І так майже на кожному процесi. Можна навiть зробити певний висновок, що чоловiки творять казна що, а жiнки iх судять. Це – нормально? Нi, ненормально. І так день за днем, день за днем…. І вважаеться, що це – цiкава робота. Одна суддя в iнтерв'ю поважнiй газетi так i сказала: в мене цiкава робота, щодня – нова справа (перекладаемо: новий злочин), iншi люди. Тобто кожен наступний злочин викликае у суддi певне зацiкавлення. Сперечатися нема чого: робота з людьми завжди вабить. Адже немае замкнутого колективу, коли втомлюешся вiд набридлих облич. А в суддi кожного дня – свiжi обличчя. Суспiльство народжуе злочинцiв, тобто «цiкавих» людей, i поставляе iх до суду… А вулицями сновигають простi, непоказнi, законослухнянi люди. От би письменника туди, у народ… Та що вiн там нарие? Нуднi iсторii на кшталт «робота-домiвка-робота»?
– … Пiдсудний, маете питання?
– Маю. У який момент ви втратили свiдомiсть?
– Пiсля другого пострiлу.
– Все, питань немае…
– У судовому засiданнi оголошуеться перерва.
5
Щось Ігор давно не телефонував… Напевно, дуже заклопотаний. Що ж…У суддi апеляцiйного суду теж небагато вiльного часу… Ігор – колишнiй однокурсник суддi Дорош. «У нього була iсторiя», i на цiй пiдставi iх стосунки тривали дотепер. У студентськi роки вони зустрiчалися, кохалися та не одружилися. Пiсля закiнчення iнституту Ігор, який приiхав до мiста iз глухоi закутини, розподiлився юрисконсультом до однiеi шарашкiноi контори. Начальничком там працював татусь його майбутньоi дружини. Татко запримiтив великонадiйного юриста, увiв його до себе в дiм та одружив на своiй доньцi. Ще за радянських часiв тато зробив молодятам квартиру, придбав машину i дав зятевi поштовх у майбутне. Тому сьогоднiшнiм станом речей Ігор був багато в чому зобов'язаний тестевi. Дружину свою вiн споконвiчно не любив, але кидати ii нiколи не збирався, бо iх Гiменеевi пута трималися на такiй от «економiцi». Поступово Ігор втягся в цю родину й став ii повноправною часткою. Усе в його життi було мiцно та якiсно: i дача, i машина, i будинок i едина донька вчиться у Лондонi. Життя, як-то кажуть, вдалося. Але iнодi чоловiк вiдвiдував колишню однокурсницю й перетворювався на того самого студента, якого вона знала ще за iнститутських часiв. У неi вдома вiн нiбито знiмав свою шкiру. Не те, щоб чужу для нього шкiру, але i ii треба було час од часу скидати, iнакше вiн би давно збожеволiв або вкрай розпився. Дружина Ігоря все життя пропрацювала бiблiотекарем на заводi, куди ii ще тато примостив. Це була проста i чиста робота, але не для жiнки успiшного юриста. Ходила вона туди, як через пень колоду тягла… Втiм Ігор усiм репрезентував дружину завiдувачкою бiблiотеки. Ольга Володимирiвна розумiла, що в тiй бiблiотецi може з десяток книжок на однiй поличцi, та знаку не подавала.
Ззовнi Ігор виглядав як солiдний дядько, бо цього вимагала професiя та становище у родинi. Вiн важив за 100 кiлограм та хизувався своiм черевцем, причому пiшов на здобуття ваги цiлком свiдомо А колись же, худий та довготелесий, грав за студентську баскетбольну команду… Сама Ольга Володимирiвна теж виглядала трохи старшою за своi роки: на жаль постiйнi розумовi вправи та зосередженiсть жiнку не омолоджують. Втiм, коли вони були разом, то поводили себе начебто лишилися двадцятип’ятирiчними. «У нас е iсторiя, – казала Ольга своiй подрузi дитинства Валi та сестрi Катi». А заводити у ii вiцi новi романи було не пiд силу. Та й нi з ким. Не з пiдсудними ж… І не з конвоем… Тож Ольга Володимирiвна не могла вiдмовитися вiд Ігоря при всiх його недолiках. Без нього в ii життi утворилася б порожнеча. А порожнечi вона боялася… Тому на питання про особисте життя гордо вiдповiдала, що в неi «хтось е». З iншого боку Ігор був однiеi з нею професii. З ним можна було подiлитися своiми проблемами i це не називалося «вантажем». Нормальний чоловiк ненавидить розмовляти з коханкою про справи, бо приходить до неi поiсти, покохатися та вiдпочити. Та тут iнший випадок. Ольга нi за вiком, нi за статусом вже не годилася на роль коханки… Вона була радше другою жiнкою… Законна дружина Ігоря – вся у господарствi, i перечитувала, мабуть, вже по сто двадцять п’ятому колу своi заводськi книжки, а Ольга… Для душi, товариш i брат…
Коли вона втомлена дiсталася домiвки, то пiшла не на кухню, а до зали… В головi танком кружляли обличчя пiдсудних, вона згадувала уривки судових засiдань, промови адвокатiв та прокурорiв. Припинив цей хоровод дзвiнок Ігоря.
– Я до тебе на весь вечiр, якщо не виженеш. Моя виiхала вчора до Лондону, доньку провiдати.
«Моя» – це дружина. «Яким ти був холопом, таким i лишився», – подумала Ольга а вголос сказала.
– Заради бога… Можеш навiть i пожити.
– Пожити не можна… Сусiдки-подружки мають бачити, що я десь поруч…
Ігор приiхав веселий, привiз ii улюблене новосвiтське шампанське брют.
– Їстоньки вмираю! – почав з порогу. – Є щось поiсти?
Їстоньки було нема чого. Ольга Володимирiвна дiстала з холодильника вчорашнiй борщ i сумовито його понюхала.
– Борщ будеш?
– Твiй?
– А чий же?
– Нi.. Твiй не буду.
Ігор теж сумовито зазирнув у каструлю й побачив там буру рiдину.
– Хоч голову мий, як моя бабуся казали… Олю, ну як це в тебе виходить? Чудово готуеш… Обожнюю твоi голубцi, печеню, салати!.. А борщ варити не навчилася… Навiть шумiвки не маеш…. А як можна зварити борщ без шумiвки?
– А навiщо вона?
– Як це навiщо? Шумовиння збирати! Мила моя, колись я навчу тебе варити борщ. Зiзнайся, що ти як завжди вкинула у воду пiсний шматок м'яса, а коли вода закипiла, то бульйон злила, а натомiсть налила святу воду i поновила урочисте варiння того жалюгiдного пiсного шматка мняса?
– А як менi ще позбутися шумовиння? – обурилася Ольга Володимирiвна.
– Шумiвкою! І морквину натерла…. Це тобi що? Суп? І нiчим не заправила… Хай Бог милуе…
– Не подобаеться – не iж…
Ігор прожогом вискочив до супермаркету i незабаром повернувся iз салатами, шматочком буженини й очищеним коропом. Ольга Володимирiвна засмажила коропа, накрила на стiл, подлубалася трохи виделкою… Ігор, навпаки, наминав покректуючи, а потiм запитав:
– Як розгортаються подii з твоiм Забаровим?
– Та хiба вiн в мене один? Вчора почала банду судити…
– Нехай не один… Журналiсти бiльше не дошкуляють? Перед тобою вибачились?
Ольга Володимирiвна встала з-за столу й прилягла на диванi. Помiзкувавши, вона кинула:
– Та чорт з ними… Мене мучить iнше. Ось дивись… В Украiнi тривалiсть часу, який минув з моменту заподiяння ушкоджень до настання смертi потерпiлого, не мае нiякого значення для квалiфiкацii злочину як умисного вбивства. У Кримiнальному Кодексi наразi вiдсутне таке поняття як «передумисне вбивство» …
– В принципi немае… Але серед квалiфiкованих до навмисного можна вiднести вбивство з корисливих мотивiв. Зрозумiло, що коли вбивство здiйснюеться з мотивiв, спрямованих … ну на отримання грошей або майна, або з намiром, наприклад, позбутися сплати боргу чи алiментiв, то таке вбивство майже завжди буде запланованим. У мене нещодавно один кар'ерист пiдсипав отрути колезi за обiдом, щоб посiсти його бiльш високооплачувану посаду. Ще можуть бути запланованими вбивства на замовлення та за попередньою змовою групою осiб.
– Згодна, що з корисливих мотивiв здiйснюються бiльшiсть запланованих вбивств. Але життя таке рiзноманiтне… Менi особисто було б набагато простiше, якби передумисне вбивство було видiлено в окрему категорiю. Наприклад, сусiд вбивае сусiда за те, що той дрилем з ранку до ночi заважае йому жити. Убивця ретельно спланував це вбивство, але в нас воно пiде як просте, за частиною першою статтi 115…
– А ти що, за той дриль хочеш йому довiчне впаяти? Ти хочеш сказати, що будь-яке вбивство iз заздалегiдь обмiркованим намiром бiльш небезпечне для суспiльства, нiж убивство, виконане з раптово виниклим намiром?
– Так…Менi шкода, що украiнське законодавство не розрiзняе вид намiру. В Росiйськiй iмперii колись дiяло Укладення про кримiнальнi та виправнi покарання 1845–1885 р. І згiдно з цим Укладенням вбивство iз прямим намiром, роздiлялося на а) убивство з заздалегiдь обмiркованим намiром, б) без обмiркованого заздалегiдь намiру й в) у запальностi та роздратуваннi. Тож навмисне вбивство визнавалося законодавцем бiльш небезпечним для суспiльства, нiж убивство з раптово виниклим намiром… І каралося воно суворiше. Але в 1903 роцi Росiйська iмперiя вiдмовилася вiд диференцiацii вбивств за часом формування намiру…
– І слушно зробило…Тому що судова практика пiдтвердила: вбивство iз заздалегiдь обмiркованим намiром не завжди свiдчить про його пiдвищену небезпеку, так само як прямий намiр не завжди е небезпечнiшим нiж непрямий. Тодi, в 1903 роцi на перше мiсце поставили просте вбивство, а потiм – квалiфiкованi. І це нормально… Пiсля цього вже повиннi йти норми про привiлейованi види вбивства й, нарештi, про заподiяння смертi за необережнiстю. У радянський перiод ця система зламалася, але зараз все вiдновлено.
Ігор iв рибу руками й дивився в телевiзор. Риб'ячий жир стiкав по його руцi, але вiн на це не зважав. Вiн i слухав, i говорив, i дивився телевiзор одночасно. Ольгу це чомусь роздратувало. Вона встала i вимкнула телевiзор.
– Слухай мене! На заходi зберiгаеться саме диференцiацiя вбивств за часом формування намiру! От як у Норвегii – просто й зрозумiло. Там вбивства чiтко подiляються на три категорii. Перша категорiя – це заплановане вбивство першого ступеня, виконане з намiром вiдiбрати життя людиною, яка повнiстю перебувае у своему розумi й усвiдомлюе, що вона робить. Якщо людина заздалегiдь запланувала акт убивства, то ii можуть кинути у в’язницю на 21 рiк… А якщо вбивство було виконане з особливою жорстокiстю або суддя вiдчувае, що пiдсудний може знов когось порiшити, то може i додати. Друга категорiя – навмисне вбивство другого ступеня, коли людина мала намiр вiдiбрати життя i при цьому була сповна розуму й усвiдомлювала, що вона робить, але при цьому не планувала таке дiйство заздалегiдь. В теорii це називаеться – «з раптово виниклим намiром». Таке вбивство вiдбуваеться в станi вибуху почуттiв, сильного щиросердечного хвилювання, приступу гнiву. Покарання – вiд 6 до 12 рокiв. І третя категорiя – убивство в результатi зневаги (недбалостi) або ненавмисне. Таке вбивство вiдбуваеться в результатi злочинноi недбалостi або неуважностi. Наприклад, безтурботний водiй збив жiнку. Не хотiв збивати, але збив. Або в бiйцi кулаком когось тюкнув, просто з бажання пристрахати, а той раз – i помер. Розумiеш? Раптово виниклий намiр – вiн чимось обумовлений. І обумовлений зазвичай пристрастями, неуважнiстю…
– Та не у всiх захiдних краiнах так, як ти кажеш… Наше законодавство засноване на романському, i у Францii теж стрижневий вид убивства – простий, а похiднi – тяжкi, тобто квалiфiкованi. Це в англiйському правi – навпаки. А ти просто душею тяжiеш до англiйського права…
Ігор розлив шампанське… Вiн сидiв у своему домашньому лiтньому халатi, який Ольга йому подарувала на день народження, i почувався затишно. У себе вдома вiн не мiг так розшморгнутися, бо i дотепер прогинався пiд тестем, який його вивiв у люди. А тут вiн такий як е… І Ользi стало страшно…Як так можна жити? Як можна навiть вдома бути застебнутим на усi гудзики?
– Олю, – чоловiк розхристався i почухав своi волохатi зiпрiлi груди, – ти ж знаеш, що англiйське кримiнальне право базуеться на конструкцii тяжкого вбивства, яке е провiдним видом цього злочину. Іншi види позбавлення життя розглядаються як похiднi вiд першого. Особливiсть тяжкого вбивства в англiйському правi – наявнiсть «зломислення» – malice aforethought. Тому наявнiсть передумислу вiдiграе там вирiшальну роль. Основний вид убивства – murder. Навiть не знаю як його перекласти. Вiд цього murder мабуть утворилося росiйське слово «замордовать». Я читав багато вiтчизняноi лiтератури з цього приводу, але мало хто пише, що основою зломислення е mens rea, що з латинськоi перекладаеться як «винуватий розум». А основа кримiналу укладаеться в латинське прислiв'я Actus non facit reum nisi mens sit rea, тобто «Одна лише дiя не робить людину винною, якщо тiльки стан ii душi також не винна». Вслухайся в це прислiв'я… Вслухалася? Отож бо…
– «Одна лише дiя не робить людину винною, якщо тiльки стан ii духу також не винний», – повiльно повторила Ольга Володимирiвна. – Простiше кажучи, намiр вчинити злочин у повному розумi – провiдна складова навмисностi.
– Так…І англiйське право розробило цiлi тести, щоб зрозумiти, як дiяв пiдсудний i у якому вiн був гуморi. Коли людина плануе щось робити або не робити, то результат ii поводження можна оцiнити за шкалою: вiд «неминучого» через «ймовiрне» до «можливого» i нарештi до «неймовiрного». Чим ближче за шкалою до «неминучого», тим бiльш пiдсудний передбачав i бажав злочину. Олю, – похвалився чоловiк задоволено, – ти ж знаеш що я був в Америцi, i там нам розповiдали про цю спецiальну шкалу, яка визначае квалiфiкуючi ознаки злочину й покарання за нього. Але в приватнiй бесiдi суддi казали менi, що вони не користуються цiею шкалою, а покладаються лише на свiй досвiд. Бо всi цi теорii, тести й шкали не замiнять людський розум суддi, який зважуе кожний крок пiдсудного на своiх незримих вагах. Тобi закон дае право вирiшувати судовi справи вiдповiдно до твого внутрiшнього переконання. До речi, щоб квалiфiкувати твого сусiда iз дрилем у тебе е така паличка-рятiвничка, як вбивство з хулiганських мотивiв. Умисне вбивство з хулiганських мотивiв мае мiсце у випадку, якщо воно характеризуеться виразною неповагою до суспiльства, зневагою до правил спiвжиття та норм моралi, без мотиву чи за незначним мотивом, як приводу для вбивства. А у випадку з дрилем е саме незначний мотив…. Упаяеш йому довiчне! Ха-ха-ха!!!
– Так, але якщо там був лише дриль. А якщо там ще були ревнощi, помста чи iншi мотиви, що виникли на грунтi особистих вiдносин, хоча при цьому й було порушено громадський порядок, то не можна квалiфiкувати таке вбивство, як вчинене з хулiганських мотивiв. А може в сусiдiв ще були й особистi стосунки? Ревнощi чи ще щось?
– А по менi однаково, коли виник намiр…
– Та нi…Подумай, Ігорю, е ж рiзниця… Дивися. Намiр вважаеться заздалегiдь обмiркованим, якщо е якийсь промiжок часу пiсля його виникнення. Злочинець обмiрковуе деталi: де, яким чином i чим вбити, а також як сховати слiди злочину. Якщо я бачу цi деталi, то вважаю вбивство навмисним, тобто запланованим. І так, напевно, робить будь-який суддя, тобто вiн однаково аналiзуе, чи е намiр обмiркованим, чи виник раптово. Хiба ти так не аналiзуеш?
– Гаразд… – пiдхопився Ігор i забiгав по кiмнатi. – Ось твiй Забаров кiлька рокiв тинявся вулицями з пiстолетом у кишенi. І тепер вiн проходить по простому вбивству. Але ж вiн кiлька рокiв становив небезпеку для суспiльства, тому що в будь-який момент був налаштований вбити людину, яка скривдила його або його близьких. Вiн був налаштований на це як пiдготовлений спецназiвець. Адже його вимуштровували дiяти автоматично, навчили стрiляти без попереджувального пострiлу…
