скачать книгу бесплатно
Сад божественних пiсень. Афоризми
Григорiй Савич Сковорода
До книги увiйшла збiрка «Сад божественних пiсень» – неперевершенi вiршi Григорiя Савича Сковороди, самобутнього мислителя XVIII сторiччя, музиканта та педагога, родоначальника росiйськоi релiгiйноi фiлософii. Вислови Сковороди з рiзних його творiв здобули популярнiсть, з них складено чимало збiрок афоризмiв. Деякi влучнi афоризми, що вийшли з-пiд пера цiеi дивноi людини, також представлено на сторiнках цiеi книги. Твори, з яких складаеться «Сад божественних пiсень», можна назвати лiрико-фiлософським щоденником, на сторiнках якого вiдобразилися роздуми, настрiй, релiгiйний досвiд та прагнення Григорiя Сковороди. Фiлософ зауважував, що його «Сад» прорiс iз того зернятка, що посiяно Священним Писанням.
Григорiй Савич Сковорода
Сад божественних пiсень. Афоризми
Сад божественних пiсень
Пiсня 1-ша
Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» [1 - Псалтир, CXIX – 1].
Боiтъся народ зiйти гнить у гроб
I впасти в жереб нещасний,
В якому вогонь незгасний.
А смерть е свята, зло певне стопта,
Зведе навiть вiйни в спокiй.
О смерть ця свята!
Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!
Пекла вогнем вiн не палить,
А мае життя райське, хвалить.
Грiхи смерть народять – живу смерть наводять,
Iз смертi – ад; тлить душу глад.
О люта смерть та!
Блажен, о блажен, хто з перших пелен
Себе присвятив Христовi,
День-нiч в його мислить словi,
Взяв iгo благее, ярмо взяв легкее,
До того звик, до цього навик —
Це жереб святий!
Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!
В гopi й бiдi не скучить,
Hi меч, нi вогонь не розлучить —
Все сладiсть розводить, на серце не сходить,
Хiба тому, знати кому
Скус далось дорогий.
Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!
Мав початки дати швидко
Лiт моiх, а дав послiдки,
Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрiсть;
На смерть марнотi i злому в життi
Живу тобi, мiй свiт!
Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,
Ти в менi – в тобi вселюся
I солодкого нап'юся,
3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,
Сонце зайде, сонце зiйде —
Це вiк злотих лiт!
Пiсня 2-га
Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небi» [2 - Євагегелiе вiд Матвiя, XVI – 19.].
Залиш, о дух мiй, скоро всi землянii мiста!
Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,
Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,
Краiна де вабна, де неприступний е свiт.
Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!
Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!
Де Господь Яковий [3 - Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв еврейского народу; за Бiблiею, Бог дав йому славу, якоi нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраiля та Богом Якова. З Якова колiна, вважаеться, вийшов Iсус Христос.] е, де невечiрня зоря,
Ангелiв рiд встае – вид його священний зрять.
Це сiлоамськi води! [4 - Сiлоамськi води – джерело, що витiкае iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.] 3 очей полуду омий,
Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!
Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть
И до мiсць отих земний не здолае долетiтъ.
А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,
Вона лише небесним смуток хоче наситить,
Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,
До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.
Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди е темний ад.
Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.
Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,
Павло так вчить святий [5 - Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.] тебе в чистих словесах.
Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,
Ти там обновиш радiсть, як орел, пiдеш у вись.
О триблаженна стать! А найбiльше словеса!
Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.
Пiсня 3-тя
Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6 - Буття, I -11.]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7 - Книга пророка Iсаi, LXVI – 14.].
Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвiли й солов'iв навели.
Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!
Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.
В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!
Душа моя процвiл, радостi менi дала.
Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.
Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.
Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,
I весною все пахтить, – листя тут не облетить.
Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,
А невиннiсть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.
Бо душа моя верба, ти для неi, як вода,
Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.
Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,
В менi вбий усякий гpix – це е ключ моiх yтix!
Пiсня 4-та
Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своiм» [8 - Вихiд, XV – 10.]. «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» [9 - Перше послання апостола Iвана, IV – 9.].
Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,
Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,
Станьте з хором, всiм собором,
Веселиъся, адже з нами Бог!
Це час наближаеться! Це син посилаеться!
Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилае сина.
День приходить – Дiва родить.
Веселiться, адже з нами Бог!
Звiщений пророками, отчими нароками,
В останнiм буде лiтi, це е в Новiм Заповiтi.
Дух свободи нас в нас родить,
Веселпъся, адже з нами Бог!
Даниловий каменю! [10 - Даниловий каменю!.. – Данило (Данил, Даниiл) – бiблiйний персонаж, пророк, йому належить одна iз книг так званних «малих пророкiв».] Iз купини пламеню! [11 - Iз купини пламеню! – Це так звана неопалима купина – кущ, який не горить i не згоряе; у виглядi цього куща, за бiблiйною легендою, Бог з'явився Авраамовi.]
Несiчений одпадаеш! Вогнем сiна не спаляеш.
Це наш камiнь! Це наш пламiнь.
Веселiться, адже з нами Бог!
Рости, благодавче наш, новий ходотавче наш!
Рости, щоб мiг повстати – i попалиш супостати.
Свiт даремний, хоч спасенний.
Веселiмся всi, адже з нами Бог!
Ми ж тобi, рожденному, гостевi блаженному,
Серия вcix нас розчиняем, у дiм духа запрошаем.
Пiсень спiваем i гукаем:
Веселiмося, адже з нами Бог!
Пiсня 5-та
Рiздву Христовому. Iз цього зерна: «I породила вона свого первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» [12 - Євангелiе вiд Луки, II – 7.].
Тайна явна i преславна!
Це – вертеп замiсть небес!
Дiва, херувимiв панна,
Iз престолом вишнiм днесь.
Тут у ясла i поклали
