скачать книгу бесплатно
1000 фактiв про Украiну
Владимир Владимирович Сядро
Валентина Марковна Скляренко
Історiя та полiтика, наука i технiка, мистецтво i спорт – ось далеко не повний перелiк тем, що висвiтлюються в нашому виданнi. Ви дiзнаетесь про видатнi археологiчнi пам’ятки – Кам’яну Могилу i Херсонес Таврiйський, що увiйшли до Списку всесвiтньоi культурноi спадщини ЮНЕСКО; про природнi багатства Украiни – мiнеральнi води та цiлющi грязi, заповiдний ковиловий степ i карпатськi лiси, поклади вугiлля та нафти, урановоi руди та золота; про визначнi науковi вiдкриття i технiчнi досягнення i, насамперед, про надзвичайних людей, якi жили в нашiй краiнi в рiзнi часи.
1000 фактiв про Украiну
упорядники В.М. Скляренко, В.В. Сядро
1. Історiя та полiтика
Люди населяли значну частину нинiшньоi територii Украiни ще в епоху середнього палеолiту – близько 100-35 тисяч рокiв тому. І досi археологи знаходять по всiй краiнi стiйбища та поселення, де збереглися рiзноманiтнi кам’янi знаряддя та кiстки давнiх тварин. Серед них бiльше нiж 50 стоянок неандертальцiв, якi жили переважно в Криму, в печерах Кiiк-Коба та Старосiлля, а також поблизу сучасного Бiлогорська. Знайдено такi стоянки i на територii Донбасу, пiд Одесою, на Волинi та в Закарпаттi.
* * *
Найцiкавiшою археологiчною пам’яткою про життя стародавнiх мешканцiв Украiни е Кам’яна Могила, яка знаходиться неподалiк вiд села Терпiння Мелiтопольського району Запорiзькоi областi. Вона являе собою пiщаний пагорб, вкритий великими кам’яними брилами, в яких е безлiч гротiв, печер та трiщин.
Заповiдник «Кам’яна Могила»
* * *
На каменях та стiнах печер Кам’яноi Могили зосереджено бiльше трьох тисяч наскельних малюнкiв та символiв – вiд кам’яного вiку до епохи бронзи та бiльш пiзнiх часiв. Деiнде iх вкрито червоними та чорними мiнеральними барвниками. Є тут i Печера Кози, гроти Бика (або Мамонта) та Дракона, двометрова фiгура людини-риби. І скрiзь – зображення Дерева життя, символу родючостi та вiчностi.
* * *
Першi вiдомостi про Кам’яну Могилу датуються 1889 роком, коли археолог М. Веселовський вперше знайшов в одному з ii гротiв таемничi знаки, однак анi вiн, анi iншi вченi довгий час не могли iх зрозумiти.
* * *
Тiльки коли через 100 рокiв за iх розшифровку взявся сходознавець А. Г. Кифiшин, було висловлено припущення, що цi пiктограми е протошумерськими, а сама Кам’яна Могила протягом тисячолiть грала роль сакрального центру. На однiй з брил учений прочитав напис «Шу-Нун», накреслений великими, до метра висотою, знаками. В перекладi з шумерськоi це означае «Рука Царицi» або «Закон Володарки» i може бути розтлумачено як назва святилища.
* * *
А.Г. Кифiшин також розшифрував календар Кам’яноi Могили, якому бiльше 14 тисяч рокiв. За його словами, «Кам’яна Могила – це грандiозний стародавнiй архiв, який дозволить висвiтлити iсторiю цивiлiзацii Шумеру».
* * *
На територii Украiни було вiдкрито одну з найдавнiших землеробських культур, яка iснувала ще в IV–III тисячолiттi до н. е. За мiсцем археологiчних розкопок, якi проводилися бiля села Трипiлля на Киiвщинi, ii було названо трипiльською, або «Кукутень-Трипiлля».
* * *
Знахiдки, виявленi бiля села Трипiлля, свiдчать про те, що трипiльцi користувалися знаряддями з каменю, але вже вмiли обробляти мiдь, знали та вирощували бiльше десяти злакових культур, використовуючи для цього дерев’яний плуг; будували двоповерховi помешкання, користувалися календарем та володiли гончарним мистецтвом. Завдяки глиняним печам та розфарбованiй керамiцi трипiльська культура вiдома в усьому свiтi. Їi орнаменти, що дiйшли до нас через тисячолiття, значною мiрою збереглися i вважаються сьогоднi традицiйно украiнськими.
* * *
Трипiльцi лишили нам дуже багато загадок. Дослiдники i досi не можуть пояснити, чому кожнi 50–60 рокiв вони спалювали своi помешкання та переходили на iнше мiсце. Можливо, це був ритуал, що вiдповiдав iх космогонiчному уявленню про життевий цикл, а можливо, просто з часом землi виснажувалися i час було шукати новi, бiльш родючi? Так чи iнакше, та тепер залишки трипiльських городищ знаходять по всiй Украiнi. Деякi вченi висловлюють припущення, що саме трипiльськiй культурi ми зобов’язанi появою землеробства.
Трипiльська керамiка
* * *
При в’iздi у славетне село Трипiлля Киiвськоi областi височiе Дiвич-гора, на якiй було розкопано жертовник богинi-дiви зарубинецькоi культури (ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.) та рештки давньоруського городища Трипiлля, згадуваного в лiтописi за 1093 рiк. Цiлком можливо, що його було побудовано приблизно у 1032 роцi, коли Ярослав Мудрий, що укрiплював кордони, ставив мiста по рiчцi Стугнi.
* * *
Влiтку 2008 року на островi Хортиця археологами знайдено культову споруду бронзовоi доби, якiй, за оцiнками спецiалiстiв, бiльше п’яти тисяч рокiв.
* * *
Приблизно у 1000 роцi до н. е. в украiнських степах з’явилися кочiвники кiммерiйцi, якi стали першим народом на цiй територii, чию назву було зафiксовано у писемних джерелах. Вони заселили усе степове Причорномор’я вiд Дону до Днiстра i лишалися там приблизно до VII ст. до н. е.
* * *
Греки називали кiммерiйцiв «споживачами коров’ячого молока». Шодо походження кiммерiйцiв iснують рiзнi точки зору: однi вченi вважають, що вони прийшли з районiв Нижнього Поволжя, iншi стверджують, що цей народ е корiнним населенням украiнських земель.
* * *
На початку VII столiття до н. е. на змiну кiммерiйцям прийшли скiфи. Про iх походження iснуе чимало легенд. Одна з них говорить, що вони походять вiд самого Зевса, i першим скiфським царем був його онук Колоксай. Іншi легенди розповiдають, що iх першим царем був Скiф, що народився вiд наймогутнiшого з грецьких героiв – Геракла та напiвжiнки-напiвзмii Єхидни.
* * *
За Геродотом, скiфськi племена вiдрiзнялися одне вiд одного за родом занять: мiж Пiвденним Бугом та Днiстром жили скiфи-землероби, на лiвому березi Днiпра i далi на схiд оселилися кочiвники-скотарi, а на пiвдень та схiд вiд них влаштувалися так званi царськi скiфи, яким пiдкорювалися усi iншi.
* * *
Царськi скiфи були хоробрим та войовничим народом, що створив на територii Украiни першу державу – Велику Скiфiю – iз столицею, яка знаходилася на Днiпрi. Пiзнiше у кримських степах на рiчцi Салгiр скiфи побудували мiсто Неаполь Скiфський, куди у ІІ сторiччi до н. е. цар Скiлур перенiс столицю скiфськоi держави. Велика Скiфiя проiснувала до ІІІ сторiччя н. е., коли пiд ударами готiв пали ii останнi мiста.
* * *
Вiд скiфського перiоду в Украiнi лишилися лише численнi кургани. Найвiдомiшими серед них вважаються Солоха, Чортомликський, Куль-Оба, Царський, Золотий та Мелек-Чесменський.
* * *
Найбiльшим iз скiфських курганiв е Царський, розташований на околицях нинiшньоi Керчi: його висота сягае 17 м, довжина окружностi 260 м, а дiаметр 80 м. Дивовижною е будова його склепiння, що являе собою iдеально правильнi кола, складенi з кам’яних брил.
* * *
Найунiкальнiшим можна вважати Золотий курган, оскiльки вiн единий з усiх мае не звичайну, конусоподiбну, а сферичну форму. До того ж його насипано не iз землi, а з бутового камiння та облицьовано величезними кам’яними блоками. Для його створення знадобилося на менше 20 тисяч м
буту.
* * *
На жаль, бiльшiсть скiфських курганiв давно пограбовано. Натомiсть у Куль-Обi та Мелек-Чесменському було знайдено дуже багатi поховання IV–III сторiч до н. е. Саме в них знайдено вiдомi скiфськi золотi прикраси та посудини, створенi у «звiриному стилi». На них iз дивовижним художнiм чуттям зображено оленiв, птахiв, барсiв та коней, яких цей народ особливо поважав.
* * *
Найвiдомiша золота прикраса, що створена у «звiриному стилi», це, звiсно, золота пектораль, знайдена у 1971 роцi археологом Б. Н. Модзалевським в Товстiй Могилi, скiфському курганi IV ст. до н. е. поблизу мiста Орджонiкiдзе Днiпропетровськоi областi.
* * *
Пiсля падiння Великоi Скiфii на украiнськi землi з берегiв Волги прийшли племена войовничих сарматiв. Як писав батько iсторii Геродот, вони начебто походили вiд союзу амазонок iз скiфами. Вочевидь, основою для такого повiр’я слугували звичаi сарматiв. Їхнi жiнки нарiвнi з чоловiками полювали та брали участь у вiйськових сутичках. Навiть ховали сарматок зi зброею.
Золота пектораль iз скiфського кургану Товста Могила.
Фрагмент пекторалi
* * *
До наших днiв збереглися рештки незвичайного рукотворного земляного укрiплення, яке тягнеться майже через усю територiю Украiни: вiд Полтавщини та надднiпрянського Трипiлля до Дунаю. Як каже легенда, колись на жителiв Поднiпров’я постiйно нападав Змiй. Але одного разу богатир Кирило Кожум’яка перемiг його та запряг у плуг. Земля, вивернута з борозни Змiем, i створила величезнi насипи. Дотягнувши плуг до рiчки, Змiй вiд утоми та спраги випив забагато води та здох, а вали з тих пiр стали називатися Змiевими.
* * *
Походження цих земляних укрiплень, якi сягають 10-15-метровоi висоти, досi лишаеться загадкою. Однi вченi вважають, що цей вал звели у VII ст. до н. е. племена фракiйцiв для захисту вiд скiфiв. Іншi стверджують, що ними користувалися i скiфи, i даки, i готи, i слов’яни. Третi схильнi датувати iх епохою Киiвськоi Русi, оскiльки зведення таких гiгантських споруд потребувало великоi кiлькостi людей, титанiчноi працi протягом кiлькох десятилiть i було можливе лише за умови iснування держави.
* * *
Ще на початку VI столiття до н. е. в Причорномор’i з’явилися численнi грецькi поселення – мiста-полiси Ольвiя, Херсонес, Феодосiя, Тир, Нiмфей, Кiммерик, Мiрмекiй, Тирiтака, Манаiс. Головним серед них був Пантикапей (нинi – Керч).
* * *
До наших днiв найкраще збереглися руiни Херсонесу, що знаходиться на околицi Севастополя. В IV–III ст. до н. е. територiя цього мiста складала 33 га, а населення – близько 15 тисяч жителiв. Тут були широкi вулицi (4–6,5 м), торгiвельна площа, багато споруд суспiльного та культурного призначення, зокрема театр. Сьогоднi в музеi пiд вiдкритим небом «Херсонес Таврiйський» можна побачити залишки житлових будiвель, винарень, гончарних печей, цистерн для солiння риби, бань (терм), монетного двору, порту. Все це було характерно для грецьких поселень Криму.
Руiни Херсонесу
* * *
Нещодавно на Волинi на берегах Хриницького водосховища украiнськi археологи розкопали культову споруду готського племенi – жертовник, який був центром великого поселення готiв. Як стверджують iсторики, германськi племена готiв з’явилися на територii нинiшньоi Волинi в III ст. н. е. Вони перейшли безкраi полiськi болота i пiдкорили праслов’ян – венедiв. На мiсцi готського поселення було знайдено гарпун з костi у виглядi тризубця, амфора iз зображенням найдревнiшого на територii Європи рала та невеличка скульптурка египетського бога Сарапiса.
* * *
А у Закарпатськiй областi археологи дослiдили Малокопанський могильник i виявили там немало цiнних знахiдок – ритуальних посудин, знарядь працi, зброi, прикрас та начиння iз золота. Вони датуються І ст. н. е., коли на цьому мiсцi (бiля села Мала Копань) заснувало свое поселення плем’я дакiв. В цiлому, за словами вчених, на територii Украiни iснуе близько 150–200 тисяч археологiчних пам’яток – це бiльше, нiж у рештi Європи.
* * *
Найдревнiшою слов’янською культурою на украiнських землях вважаеться зарубинецька (ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.). Їi слiди вперше було виявлено бiля села Зарубинцi пiд Киевом. Розповсюдження цiеi культури сягало меж сучасних Харкова, Луганська i басейну Днiстра. Їi городища складалися з 10–15 поселень, що належали одному племенi.
* * *
Походження термiну «слов’яни» i досi остаточно не з’ясоване. Деякi iсторики вважають, що в його основi лежать поняття «слава» або «слово». Небезпiдставним е i припущення, що «слов’яни» – «сли», тобто «посли», «представники» народу «вене». А вiзантiйський iсторик Іордан писав, що слов’яни були вiдомi пiд трьома назвами: венети (венеди), анти та склавини.
* * *
У другiй половинi І тисячолiття слов’янське суспiльство, яке вже мало бiльше 15 великих племiнних об’еднань, роздiлилося на три гiлки: захiдну, пiвденну та схiдну. Найсильнiшим племенем серед них були поляни, якi врештi i створили Древньоруську державу – Киiвську Русь, що виникла на украiнських землях в ІХ сторiччi.
* * *
За переказами, столицю Древньоруськоi держави – Киiв – заснували три брати з племенi полян: Кий, Щек i Хорив, а також iхня сестра Либiдь. Кий став його першим правителем. Сучасна наука вважае цю розповiдь легендою, однак археологiчнi данi вказують на те, що засновниками Киева дiйсно були поляни i що мiсто виникло приблизно у V сторiччi як центр iхнього племенi.
Заснування Киева. Мiнiатюра з Радзивiлiвського лiтопису
* * *
Згiдно з найдавнiшим схiднослов’янським лiтописом «Повiсть минулих лiт», першими правителями Киева були варяги Аскольд i Дiр, якi у 862 роцi покинули дружину князя Рюрика, спустилися вниз по Днiпру i захопили це багате мiсто. В 882 роцi родич Рюрика Олег хитрiстю виманив iх за стiни фортецi i, звинувативши в узурпацii влади, вбив, пiсля чого сам почав княжити у Киевi.
* * *
За час свого правлiння войовничий та мудрий князь Олег (помер в 912-му чи 922 р.) розповсюдив свою владу на схiд та захiд вiд Днiпра. Але свiй найвiдомiший военний похiд вiн здiйснив 907 року в столицю Вiзантii – Царгород (Константинополь). Щоб дiстатися туди iз численною армiею, Олегу, як стверджують лiтописи, знадобилося двi тисячi кораблiв. Але вiзантiйцi закрили доступ до мiськоi гаванi, i тодi Олег вирiшив дiстатися Царгорода суходолом. Вiн звелiв поставити кораблi на колеса i при ходовому вiтрi швидко досяг мети. Переляканi вiзантiйцi вимушенi були почати з ним переговори, в результатi яких погодилися виплатити Олеговi данину. А князь на знак своеi перемоги над ними повiсив на воротах Царгорода свiй щит.
Похiд Олега на Царгород. Мiнiатюра з Радзивiлiвського лiтопису, ХІІІ ст.
* * *
За легендою, князя Олега поховали у величезному курганi, який знаходиться на околицi сучасного мiста Овруч Житомирськоi областi. В 1961 роцi тут було встановлено пам’ятний знак, який свiдчить, що це мiсце дiйсно е мiсцем його поховання.
* * *
Правлiння наступного киiвського князя Ігоря (?-945) було не таким успiшним, як Олегове, i завершилося трагiчно. За переказами, зiбравши встановлену данину з древлян, князь одразу ж вирiшив повернутися за додатковою. Це викликало повстання пiдданих. Непокiрнi древляни прив’язали князя до верхiвок двох зiгнутих дерев, а потiм вiдпустили iх.
* * *
Дружина Ігоря, княгиня Ольга (?-969), наслiдуючи звичаi того часу, жорстоко помстилася за чоловiка. У «Повiстi минулих лiт» розповiдаеться про те, як iй вдалося взяти неприступну столицю древлян Ікоростень. Коли ii вiйська пiдступили до стiн мiста, вона замiсть звичайноi данини попросила по два голуби з подвiр’я. Потiм княгиня велiла прив’язати до лапок голубiв клоччя та пiдпалити його. Птахи повернулися до своiх домiвок, i дерев’янi будiвлi спалахнули, як порох. Древляни вимушенi були здатися. Вiдомо також, що Ольга стала першою киiвською княгинею, що прийняла християнство.
Пам’ятник княгинi Ользi
* * *
Син княгинi Ольги, Святослав (?-972), був найвойовничiшим з киiвських князiв. За хоробрiсть, виявлену на полi битви, вiдомий iсторик М. Грушевський називав його «козаком на престолi». Загинув Святослав у бою з печенiгами. За легендою, печенiзький князь Куря велiв зробити з черепа Святослава чашу i пив з неi на бенкетах. Вiн вважав, що завдяки цьому до нього перейде вiйськова хоробрiсть та полководницька майстернiсть князя.
Князь Святослав
* * *
Правлiння князя Володимира (близько 960-1015), якого називають Великим, вiдкрило нову епоху розвитку Древньоруськоi держави. Вiн був сином князя Святослава та ключницi княгинi Ольги Малушi. Але деякi iсторики вважають, що дiвчина була донькою древлянського князя Мала, що потрапила в полон пiсля походу Ольги на древлян. Зробивши ii наложницею сина, мудра Ольга, вочевидь, мала намiр закрiпити положення Святослава серед корiнного населення Русi i зробити древлян його союзниками.
* * *
На початку свого правлiння Володимир був затятим язичником. Однак у 988 роцi вiн прийняв християнство i змусив охреститися своiх пiдданих. З того часу його стали вважати взiрцем християнського правителя. І дiйсно, вiдомо, що «боячись грiха», вiн перестав страчувати навiть убивць, замiнивши смертну кару вирою – штрафом на користь князя за убивство вiльноi людини. Володимир охоче роздавав милостиню, пожертвував грошi на будiвництво Десятинноi церкви – першого кам’яного храму Киiвськоi Русi. Прийняття християнства та встановлення його як державноi релiгii на Русi стало найвизначнiшим кроком у полiтицi Володимира.
Володимир Великий
* * *
Однiею з найдраматичнiших сторiнок iсторii Киiвськоi Русi стало сходження на престол князя Ярослава Мудрого (978-1054). Через мiжусобну боротьбу за владу мученицьки загинули його брати Борис та Глiб. Довгий час вважалося, що у загибелi княжичiв винен iхнiй зведений брат, туровський князь Святополк, названий за цей злочин Окаянним. Сьогоднi вченi висувають версiю про те, що винуватцем цiеi трагедii був зовсiм не Святополк, а Ярослав. Вона пiдтверджуеться i кiлькома захiдноевропейськими джерелами та аналiзом документальних матерiалiв того часу. Невинно убитих князiв Бориса та Глiба було долучено до лику святих, на iхню честь названо багато украiнських храмiв та монастирiв.
* * *
За князя Ярослава Киiвська Русь досягла найвищого розквiту. При ньому було складений перший звiд законiв держави – «Руська правда». Ярослав намагався зробити Киiв центром православ’я, тому i звелiв звести на киiвськiй землi храм Св. Софii за зразком та подобою ерусалимського. А ще, будучи книголюбом, вiн створив першу в Киiвськiй Русi бiблiотеку. Саме за його велику просвiтницьку дiяльнiсть князя назвали Мудрим, але зробили це не сучасники князя, а iсторiографи другоi половини ХІХ столiття.
