скачать книгу бесплатно
Зимова казка
Вiра Василiвна Шабунiна
Зимова казка дiйсно чарiвна. Вона познайомить дiтей з новорiчними пригодами Снiговика та Оленятка. Допоможе дiтям цiнувати дружбу та бути добрiшими.
Вiра Шабунiна
Зимова казка
Настала зима. На землю тихо падав снiг. Здавалось, що його на небi нескiнченнi запаси. Неподалiк заснiженого озера стояв дитячий садочок. Його мешканцi готувалися до Нового року, чекали в гостi Дiда Мороза та Снiгуроньку. Пiд час денноi прогулянки малята на подвiр’i розчищали дорiжки, будували снiговi лабiринти i весело бiгали по них. Потiм один хлопчина запропонував злiпити Снiговика. Хтось дiстав iз кишенi морквину, хтось принiс мiтлу, вiдро. Мить – i Снiговик готовий.
Гралася поряд i маленька Каролiночка. Їй захотiлося злiпити зi снiгу Оленятка, такого, якого вона бачила в книжечцi. Каролiночка дуже старалася, i Оленятко вийшло на славу. Воно дивилося на всiх своiми оченятами-вуглинками.
Прогулянка закiнчилась. Дiти побiгли обiдати, а Снiговик i Оленятко залишились стояти на подвiр’i. Раптом до них прилетiла Сорока-Бiлобока, сiла на плече Снiговика й голосно закричала:
– Досить спати, сонi, просинайтесь!
Вiд цього галасу обое прокинулись. Снiговик солодко потягнувся i сказав:
– Чого скрекочеш, мов Сорока?
– Я i е Сорока-Бiлобока, – вiдповiла пташка. – Я кажу, досить спати. Снiгуронька зникла! А ii так чекають малята. Сам Дiд Мороз послав за вами.
Пiсля цих слiв друзi враз пожвавiшали. Оленятко весело затупало нiжками, а Снiговик сказав:
– Так, так, так. Потрiбно негайно вирушати.
– Сiдай на мене, – мовило Оленятко. – Я знаю, де знаходиться Пiвнiч i де живе Дiд Мороз.
– Ми всi вас будемо чекати, – помахала iм у слiд своею чорно-бiлою хустинкою Сорока-Бiлобока.
Дорога була нелегкою i неблизькою. Та Оленятко швидко бiгло по снiжку. Ось i Пiвнiч. У небi горiли незвичайнi вогнi.
– Це пiвнiчне сяйво, – пояснило Оленятко.
– Яке воно гарне! – iз захопленням промовив Снiговик.
– Значить, ми на вiрному шляху, – продовжило Оленятко.
Воно дуже старалося, але було ще маленьке i тому швидко втомлювалося. Треба знайти зручне мiсце i добре вiдпочити. А ось i гарний горбочок.
– Давай тут зупинемось, – запропонувало Оленятко.
– Добре, – погодився Снiговик.
Та тiльки вони зiйшли на горбочок, як миттю провалилися вниз.
– Ой-ой-ой! Що це? Де ми е? – перелякалось Оленятко.
– Здаеться, це чиясь хатинка, – мовив Снiговик.
Не встигли друзi роздивитися навколо, як почули грiзний голос:
– Хто це тут нам заважае вiдпочивати? Хто нас розбудив своiм шумом?
Звiдкiлясь з’явився маленький Вiтерець, а за ним – великий Вiтрисько.
