скачать книгу бесплатно
Чудесна мандрiвка Нiльса з дикими гусьми
Сельма Оттiлiя Лувiса Лагерлеф
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Сельма Лагерлеф (1858–1940) – шведська письменниця, авторка художнiх, iсторичних i краезнавчих книжок, перша жiнка, вiдзначена у 1909 роцi Нобелiвською премiею з лiтератури. Казка «Чудесна мандрiвка Нiльса з дикими гусьми» – це чарiвна iсторiя про те, як хлопчик посмiявся над лiсовим гномом, а той перетворив його на маленького чоловiчка. Разом з домашнiм гусем Мартiном Нiльс приеднуеться до зграi диких гусей i вирушае з ними у захоплюючу подорож до Лапландii. Вiн вiдвiдуе всi куточки Швецii, переживае рiзнi пригоди i дiзнаеться багато нового з географii, iсторii i культури кожноi провiнцii своеi батькiвщини. Але Нiльс хоче повернутися додому…
Сельма Лагерлеф
Чудесна мандрiвка Нiльса з дикими гусьми
© Т. В. Рассадкiна, переклад украiнською, 2017
© Ю. М. Холодна, передмова, 2017
© В. М. Карасик, художне оформлення, 2017
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Передмова
Допоки дiтям весело читати цю книгу – вона перемагатиме!
Сельма Оттiлiя Лувiса Лагерлеф (20.11.1858 – 16.03.1940), шведська письменниця.
Давайте пригадаемо, в яких ще казках вам доводилося лiтати разом з лiтературними героями?
З Аладдiном на чарiвному килимi, з маленьким Муком у чоботах-скороходах, з героями казки про Летючий Корабель i братиком Іванком на гусях Баби Яги, з Івасиком Телесиком на гусенятi, з героем повiстi знаменитого шведського письменника Августа Стринберга «Мандрiвка Щасливця Пера», з Хоббiтом та його супутниками-гномами на ельфiйських орлах… Насправдi таких «лiтаючих» мандрiвок у казках кожного народу багато. Але мандрiвка, про яку пiде мова, дiйсно незвичайна й унiкальна, адже це не тiльки казка, але й… що? Дiзнаетеся далi.
Сьогоднi у вас е можливiсть полiтати на диких гусях разом з хлопчиком Нiльсом, який, як багато хто з його однолiткiв, «на уроках ловив гав i хапав двiйки, в лiсi нищив пташинi гнiзда, гусей на дворi дражнив, курей ганяв, у корiв жбурляв камiнцями, а кота смикав за хвоста, нiби хвiст – це мотузка вiд дверного дзвоника». З титульноi сторiнки цiеi книжки ви вже дiзналися, що цю дивовижну казку створила шведська письменниця Сельма Лагерлеф. У своему автобiографiчному нарисi «Казка про казку» вона розповiдала про те, коли саме вiдчула свое письменницьке призначення: «Була одна казка, яка хотiла бути розказаною i з’явитися у бiлий свiт, тому що вона усвiдомлювала, що вона майже готова. Багато людей брало участь у ii створеннi своiми дивовижними справами…»
Звичайно, кожен письменник розумiе вiдповiдальнiсть за написане ним, ураховуючи досвiд своiх попередникiв в iсторii лiтератури. Дитяча лiтература Швецii до Лагерлеф, звичайно, мала свою iсторiю життя.
Перша дитяча книжка з’явилася у Швецii бiльше 400 рокiв тому – у 1591 роцi. У цiй краiнi, як i в iнших краiнах того часу, коло читаючих людей було обмеженим. Введення Реформацiею (рух проти феодалiзму в Захiднiй i Центральнiй Європi в XVI столiттi, боротьба проти католицькоi церкви, папськоi влади) екзамену з катехiзису (релiгiйна книга, що мiстить запитання i вiдповiдi з християнськоi вiри) допомогло у поширеннi грамотностi серед простих людей. Бажання читати прийшло разом iз введенням у 1842 роцi загальноi шестирiчноi освiти i виходом з друку першоi хрестоматii для читання (1868), а також з поширенням недiльних шкiл. Але художня лiтература для дiтей у кiнцi ХІХ столiття була доступною лише для заможних верств населення. З 1899 року стала випускатися серiя високоякiсних книг пiд назвою «Дитяча бiблiотека “Казка”» (вона видавалася до 1954 року), а також рiздвянi альманахи i журнали, а перша дитяча бiблiотека вiдкрилася у Стокгольмi лише у 1911 роцi. Книги мали чудовi iлюстрацii. Серед художникiв найзнаменитiшим став Йон Бауер (1882–1918), що створив iлюстрацii до казкового альманаху «Серед гномiв i тролей». Крiм цього, за iнiцiативою педагогiв був утiлений грандiозний проект створення шкiльних хрестоматiй, в яких найвизначнiшi письменники сучасностi в художнiй формi розповiдали про Швецiю, ii природу, географiю та iсторiю. Одна з таких книг стала шедевром освiтньоi й художньоi лiтератури. Це книга, яку ви тримаете в своiх руках, що була перекладена тридцятьма мовами свiту!
Украiнський письменник Павло Загребельний у 1956 роцi вiдвiдав маеток Вермланд i розповiв про своi враження в книжцi «Неложними вустами. Статтi, есе, портрети»: «Сельма просиджувала за своiм столом цiлi ночi. Їi вiкно могло служити морякам за маяк – так ясно свiтилося воно в густiй темрявi, що оповивала мiсто i берег». «Вчителька раптом зрозумiла, що вiдтепер все ii життя повинно бути витрачене на те, щоб розповiдати людям про ту прекрасну землю, на якiй вони живуть, про iхню батькiвщину, про синi лiси, свiтлi рiки i спокiйнi озера милоi ласкавоi Швецii».
«А через два роки великий критик з краiни, берег якоi виднiвся з Ландскрони, датчанин Георг Брандес заявив на весь свiт про те, що у Швецii з’явилася нова, оригiнальна й прекрасна письменниця. Звали письменницю Сельма Лагерлеф, а першим ii твором була повiсть, що називалася “Сага про Гесту Берлiнга”».
«Вiсiмдесят два роки прожила Сельма Лагерлеф самотньо, не маючи близьких, переборюючи свою недугу. Дитинство i тридцять останнiх рокiв ii життя минуло у цьому будинковi. Спочатку вiн був маленький i непоказний. Потiм, коли Сельма Лагерлеф одержала Нобелiвську премiю й мала змогу викупити батькiвську садибу, вона перебудувала його, зiбрала в ньому всi родиннi релiквii, все те, що зв’язувало ii з цими мiсцями, що дало iй перший поштовх до творчостi.
Дивна доля у цiеi жiнки.
У неi було надто сумне життя, щоб ним вдовольнитися, i тому вона так любила царство мрii. Вона написала «Чудесну мандрiвку Нiльса Хольгерсона з дикими гусьми по Швецii», в якiй маленький хлопчик Нiльс, зачарований казковим гномом, летить над рiдною краiною на спинi гусака Мартiна, i обробила десятки шведських народних саг, переплiтаючи в них яскраву вигадку й сувору реальнiсть.
Маленька скромна жiнка, вона була першою шведкою, що стала членом Шведськоi Академii, увiйшла в число так званих “вiсiмнадцяти безсмертних”».
Все починаеться з дитинства…
Своiм рiдним мiсцям Лагерлеф присвятила двi книги – «Морбакка» (1922) i «Мемуари дитини»(1930). «Нiколи не стала б я письменницею, – визнавала вона, – якщо б не виросла у Морбаццi з ii старовинними звичаями, з ii багатством переказiв, з ii добрими приязними людьми». Садиба, в якiй зростала Сельма Лагерлеф, була райським куточком, в якому панували добро, щастя i спокiй. Батько – лейтенант у вiдставцi, мати – у минулому вчителька, брати, сестри, бабуся i тiтонька Нана – родина, яка сiяла хлiб, саджала троянди i жасмин, ввечерi збиралася бiля лампи i читала вiршi шведського поета Есайаса Тегнера та iсторичнi романи фiнського письменника Сакарiаса Топелiуса, спiвала народнi пiснi та слухала чарiвнi iсторii про домовикiв, ельфiв i велетнiв. Дiти вчили граматику та iсторiю, грали у «театр» i писали вiршi. «Оце було чудове життя! Не знаю, чи кому-небудь ще жилося на свiтi так, як нам», – визнавала пiзнiше письменниця.
Але це щастя якось одного ранку перетворилося на бiль: коли Сельмi було три роки, ii ноги паралiзувало – вона не могла бiльше грати на дворi i бiгати, няня весь час носила ii на руках, а рiднi люди заповнювали ii життя цiкавими розповiдями i читанням книг. Найбiльшим горем для п’ятирiчноi дiвчинки стала смерть бабусi. Тодi ii свiт наповнився казками Ганса Андерсена, романами Майн Рида, Вальтера Скотта, Есайаса Тегнера. У 1867 роцi вона поiхала на лiкування до Стокгольма, i, на щастя, лiкарям вдалося повернути майбутнiй письменницi здатнiсть рухатися.
З семи рокiв ii думки полонила мрiя стати письменницею, i почався цей шлях з поетичних спроб, казкових п’ес, балад, сонетiв. Вiдчуття свого призначення у життi письменниця описувала так: «Уяви собi, що ти був слiпий i раптово прозрiв, був бiдним i швидко розбагатiв, був знедолений i позбавлений друзiв i раптом зустрiв велике палке кохання! Уяви собi яке завгодно велике щастя…» На жаль, творити письменниця не змогла через повне банкрутство i розорення сiм’i. Отримавши лише домашню освiту, письменниця iде до Стокгольму, де вступае у вищу вчительську семiнарiю, а згодом ii закiнчуе. Десять рокiв по тому (1885–1895) Сельма працювала в школi для дiвчаток у маленькому провiнцiйному мiстечку на пiвднi Швецii – Ландскруна.
Коли у 1885 роцi помер батько, а через три роки була продана рiдна Морбакка, Сельма ще рiшучiше взялася до написання книги, щоб врятувати те, що залишилося яскравим спогадом ii дитинства. 1890 року вона взяла участь у конкурсi на найцiкавiший твiр, що був оголошений газетою «Ідун», i отримала першу премiю за п’ять роздiлiв «Саги про Єсту Берлiнга». Тепер письменниця мала можливiсть сповна зануритися у роботу: наступнi п’ять мiсяцiв у друзiв в провiнцii Седерманланд вона закiнчуе свiй перший роман, одну iз найвiдомiших книг XIX столiття.
Але все ж таки справжню славу Лагерлеф принесла iнша книжка, яка вiдкрила всьому свiтовi один великий секрет: вчитися потрiбно граючи, а шкiльнi пiдручники мають бути надзвичайно цiкавими для дiтей, захоплювати i викликати бажання вчитися. У 1901 роцi Спiлка народних учителiв Швецii звернулася до Сельми Лагерлеф з пропозицiею написати пiдручник з географii.
Подiбнi книги вже iснували в iнших краiнах. Своерiдним путiвником Голландiею була повiсть американки Мерi Мейп Додж «Ханс Брiнкер, або Срiбнi ковзани» (1865), у Фiнляндii найвiдомiший казкар Сакарiас Топелiус видав «Книгу про нашу краiну» (1875), де поряд зi статтями про Фiнляндiю i про ii народ мiстилися рiзнi казки та вiршi, i ця книжка стала дуже популярною. Але хто за таке мiг взятися у Швецii? Звичайно, передусiм педагог, а з iншого боку – людина, що мае лiтературний талант. Альфред Далiн, керiвник Спiлки вчителiв народних шкiл Швецii, запропонував написати таку книгу Сельмi Лагерлеф разом з iншими лiтераторами, обробивши частково вже зiбраний етнографiчний i фольклорний матерiал.
Втiлюючи свiй задум, письменниця згадувала Мауглi Кiплiнга i хлопчика Пера – героя повiстi знаменитого шведського письменника Августа Стринберга «Мандрiвка Щасливця Пера», що зустрiчався з птахами i тваринами, якi розмовляють, i казку «Невiдомий рай» Рихарда Густафсона, де хлопчик Сконе лiтав з птахами всiею Швецiею; ii надихав мотив мандрiвки з пташиною зграею з нарису «По Швецii» Г. К. Андерсена, а також французький епос «Роман про Лиса».
Письменниця вiдмовилася вiд спiвавторства, попросивши лише надати матерiали з етнографii, географii, ботанiки, орнiтологii, фольклористики, iсторii та зоологii: «Якщо я вже беруся за якусь роботу, то маю вiдчувати всю мiру власноi вiдповiдальностi за неi. Аби книга вийшла такою, якою хочеться менi, здаеться, я мушу пустити в хiд усю свою вигадку i всю свою майстернiсть. Хочеться робити те, що до душi, що диктуе моя фантазiя». Звичайно, не можна написати книгу з географii рiдноi краiни, лише сидячи вдома за столом, тому письменниця, перш за все, сама здiйснила мандрiвку, запитуючи себе: що саме мае знати дитина? І вiдповiдь знайшлася: «Перше, що мають знати малюки, це – iх власна краiна!»
Коли Сельма Лагерлеф починала працювати над «Чудесною мандрiвкою Нiльса Хольгерсона з дикими гусьми по Швецii», вона сподiвалася, що ця книжка стане однiею з найкращих у ii творчостi, але такий грандiозний успiх виявився для неi повною несподiванкою. «Адже це ми – письменники – маемо видумати щось нове, чи не так? Адже для iншого ми не створенi», – говорила вона. Пiдручник-казка унiкальний тим, що, розповiдаючи про казкове перетворення звичайного неслухняного хлопчика на крихiтну людину, що мандруе Швецiею, сидячи на гусаку, письменниця в той же час навчае географii, пробуджуючи у шведських школярiв патрiотичнi почуття. Датськiй перекладачцi своеi книги – Елiзабет Грундтвиг – Сельма Лагерлеф пояснювала: «Ви ж розумiете, що це не звичайний пiдручник, це – опис мандрiвки Швецiею, але мандрiвники – дикi гуси, а готелi – дикi болота i трясовини безлюдних пусток; усi пригоди мандрiвникiв розiгруються серед лисиць, лелек i журавлiв».
Кожноi осенi ми спостерiгаемо за тим, як дикi гуси вiдлiтають у вирiй, але нiчого не знаемо, як вони летять, якi перешкоди долають. Разом iз Нiльсом ми летимо над бурхливим морем i, не маючи змоги долати сильний буремний вiтер, на вiдмiну вiд iнших пташок, що не вмiють плавати, з дикими гусьми гойдаемося на хвилях. Але й це може бути небезпечним: не можна заснути на хвилях i потрiбно стерегтися тюленiв, якi чатують мiж крижин.
Ви читаете казку, але поступово починаете вiрити, що таке могло бути насправдi в реальному життi: послiдовнiсть днiв мандрiвки, перебiг подiй, описи справжнiх географiчних мiсць Швецii, ii архiтектури та пейзажiв, тварин i пташок, якi живуть за тими самими законами взаемодопомоги i добра, розумiння i спiвчуття, що i люди, так само вiдбуваеться боротьба свiтла i темряви.
Згадаймо, як пiд час великого свята птахiв та звiрiв, побачивши лиса Смiрре, друга воронiв-розбiйникiв, з мертвим горобцем в зубах, звiрi вчинили йому самосуд, i покаранням йому стало вигнання, а це означало назавжди кинути друзiв, батькiвщину, рiднi мiсця i позбутися кiнчика вуха, який найстарший лис вiдкусив Смiрре як вигнанцю.
Поступово захоплива мандрiвка Нiльса перетворюеться на дослiдження навколишнього свiту, вiн з iнтересом спостерiгае за свiтом природи, життям гусей, ворон, бiлок, лисиць, лосiв, метеликiв, собак, вужiв, ведмедiв… І ми поступово вiдкриваемо для себе новi сторiнки зi свiту пташок i тварин: «Нiколи в життi не бачив Нiльс стiльки птахiв вiдразу. Тут були чорно-бiлi казарки, i зозулястi качки, i крохалi, i кулики, i кайри, i гагари. Вони кричали, гелготали, цвiрiнькали, щебетали, свистiли на всi голоси. Вони перегукувалися, перемовлялися, старi знайомi вiтали один одного, а новачки раз у раз запитували:
– Чи скоро ми прилетимо?»
У книгу ввiйшли розповiдi про птахiв i тварин, якi були почутi автором у рiзнi перiоди життя: так, iсторiя про гусака Мартiна була вiдома ще з дитинства у Морбаццi. Сама письменниця визнавала, що природа завжди була найкращим джерелом ii натхнення.
– Нiльса Хольгерсона можна розглядати з багатьох точок зору i читати по-рiзному, – говорив шведський дослiдник Нiльс Афцелiус. – В першу чергу, – це мандрiвка з захопливими пригодами, цiль якоi – повiдомити вiдомостi про Швецiю, ii тваринний i рослинний свiт, ii iсторiю i культуру дiтям дев’яти рокiв. Одночасно це – iсторiя виховання i розвитку.
У першу ж годину, як Нiльс був зачарований, вiн вперше в життi подумав про вiдчуття iнших людей – горе батька з матiр’ю, i побачивши, що бiлий домашнiй гусак Мартiн збираеться полетiти, намагаеться втримати його. Вже у польотi Нiльс вперше замислюеться над своiм подальшим життям. І його духовний розвиток починаеться з вияву доброти по вiдношенню до тварин i пташок, з турботи про Мартiна – його единоi надii. Поки що залишаючись самим собою – капосником, ледарем i гулякою, який радiе польоту, що звiльнюе його вiд занять у школi, – вiн робить багато добрих справ: рятуе бiлку Сiрле, приносить iй маленького бiлченя, який випав iз гнiзда, за допомогою сопiлки звiльняе старовинний Глiмiнгенський замок вiд сiрих пацюкiв, допомагае ворону Фумле-Друмле вiдкрити глечик, рятуе лелек вiд пацюкiв… Робити добро, рятувати тих, хто його оточуюе, стае для Нiльса настiльки природнiм, що наприкiнцi книги заради Мартiна вiн готовий назавжди залишитися гномоподiбним.
Добру, спiвчуттю, потребi протистояти злу i ненавистi навчають маленького героя всi, хто зустрiчаеться на його шляху. Здаеться, що сама Сельма Лагерлеф, наче добра чарiвниця, перетворилася на доброго вчителя i друга Акку з Кебнекайсе:
«– Ти й тепер нiкого не маеш боятися, – сказала Акка. – Але остерiгатися повинен багатьох. Будь завжди напоготовi. У лiсi стережися лисицi та куницi. На березi озера пам’ятай про видру. В горiховому гаю уникай кiбця. Вночi ховайся вiд сови, вдень не потрапляй на очi орлу та яструбовi. Якщо ти йдеш по густiй травi, ступай обережно i прислухайся, чи не повзе поблизу змiя. Якщо з тобою заговорить сорока, не довiряй iй, – сорока завжди обмане».
Нiльс проходить справжню школу життя, вчиться вiрити i дружити, набувае вмiння не здаватися у будь-якiй складнiй ситуацii, бути самим собою, не зраджувати своему серцю. Саме це зближуе Нiльса з вороном Фумле-Друмле. Як у справжнiй казцi, е персонаж, що заважае, загрожуе життю, переслiдуе героiв – це лис Смiрре. Саме вiн умовив ворон вкрасти Нiльса. І якщо б не допомога ворона Фумле-Друмле, Нiльс не змiг би подолати небезпеку. «Старий Фумле-Друмле нiколи не кидае слiв на вiтер. Ти допомiг менi вберегти вiд Смiрре срiбло, а я допоможу тобi вберегти вiд нього голову».
Нiльс допомагае не тiльки птахам i тваринам, а й людям, наприклад студенту Щасливцю з мiста, хоча це обурюе ворона.
«Вiн схопив рукопис i, незважаючи на пiзню годину, побiг до Невдахи. Нехай i щасливий Невдаха порадiе своiй удачi!
Фумле-Друмле i Нiльс лишилися самi на даху.
– Ну що ж, треба повертатися додому, – сказав ворон Нiльсу. – Прогавив свое щастя, на себе й нарiкай.
– Та ти не сердься, Фумле-Друмле, – сказав Нiльс. – Дуже вже менi стало шкода i Щасливчика i Невдаху».
Випробування тiльки загартовують душу Нiльса, вiн, крiм усього, стае ще надзвичайно вдячним, цiнуе людську доброзичливiсть i щирiсть.
Пiд час польоту зi звичайного хлопчика Нiльс перетворюеться на справжнього героя: вiдмовляеться пiдпалити рудник, рятуе вiд мисливцiв ведмедя, що хотiв його вбити.
Знання про природний свiт у казцi-пiдручнику Лагерлеф подаються цiкаво, ненав’язливо, вони е потребою i необхiднiстю для хлопчика.
На жаль, немае такоi людини, яка не змогла б розповiсти про сумний досвiд нудних i нецiкавих урокiв, якi тягнуться довго i, здаеться, нiколи не закiнчаться. А от як розповiсти про складне цiкаво i просто, подати знання, використовуючи фантазiю i гру?
І цiкаво, i повчально, радiсно i болiсно читати цю книгу, але через почуття i переживання ми навчаемося добру, дружбi i любовi не тiльки до людей, а й до тварин. У птахiв, навчае Лагерлеф, добре i нiжне серце, вони так само страждають за своiми пташенятами, як люди за своiми дiтьми, вони поважають одне одного. Письменниця закликае берегти i охороняти природу, а саме озера i лiси. Незадовго до смертi в одному з листiв вона визнае: «Природа завжди була найкращим джерелом мого натхнення».
Життя складаеться з рiзних моментiв – радiсних i сумних, метушливих i спокiйних, пiднесених i наповнених розчаруванням, i завдяки Сельмi Лагерлеф ми навчаемося сприймати iх вiдповiдно, бо ж попереду – життя! Ось i Нiльсу не хочеться прощатися зi своiми друзями, як i нам з ним: «Дикi гуси закричали над ним, i Нiльсу здалося, що вони кличуть Акку, кваплять ii в дорогу.
Акка ще раз лагiдно поплескала Нiльса крилом по плечу…
І от вона знову в небi, знову попереду зграi.
– На пiвдень! На пiвдень! – дзвенять в повiтрi пташинi голоси. Нiльс довго дивився услiд своiм недавнiм друзям. Потiм зiтхнув й повiльно побрiв додому».
У листi вiд 15 травня 1905 року Сельма Лагерлеф висловлювала надiю, що цей твiр буде «оригiнальним i веселим, художнiм i натомiсть навчальним». Їi надiя справдилася. Коли книга «полетiла» до слухачiв, вона була сприйнята як високохудожня, весела й оригiнальна казка. Багато хто забув, що створювалася ця книга для читання i навчання як пiдручник з географii.
Весною 1906 року Сельмою написанi першi 100 сторiнок казковоi повiстi про Нiльса, а восени було завершено перший том книги. Видавцi пропонували назвати ii «На спинi птаха по Швецii» або «Краiна дитячих мрiй», але письменниця, переконавши iх, вiдстояла власну назву – «Чудесна мандрiвка Нiльса Хольгерсона з дикими гусьми по Швецii». Другий том був закiнчений у груднi 1907 року. І книга розпочала свою власну мандрiвку, витримавши сотню видань i перекладiв майже сорока мовами свiту!
Оголошення про книгу у газетi «Свенска Фолькет» вийшло пiд заголовком «Революцiя в нашiй педагогiцi». Першi рецензii були дуже гарними, автори в них вiдзначали те, що письменниця розповiла про «землю, рослин i тварин» Швецii, разом iз тим iй вдалося стерти межi мiж географiею i казкою, наповнивши книгу мужнiстю, оптимiзмом i любов’ю до життя. Критики вiдзначали, що пiд чудесним пером письменницi усi шкiльнi предмети – географiя i геологiя, iсторiя, ботанiка i зоологiя – перетворюються на казку, прекрасну i патрiотичну водночас. Фредерик Бьок писав: «Сельма Лагерлеф вiдмовилася вiд призначення вчителя, щоб здiйснити поетичний подвиг, вернула себе Нiльсом Хольгерсоном школi. Але ii школа важливiша вiд звичайноi. До неi у школу шведськi дiти будуть ходити багато рокiв, i поколiння за поколiнням у майбутньому будуть прагнути до простоi i глибокоi мудростi казки. Тому що вона об’еднала задачу поета i задачу вчителя…»
Але не всi в Швецii одностайно прийняли книжку Сельми Лагерлеф. Деякi церковники вважали ii «шкiдливою i згубною», i попереджали, що ii популярнiсть можна розцiнювати як деградацiю педагогiв. Хтось був роздратований розмовною мовою книги i перебiльшеною казковiстю i фантастичнiстю. Критик Й. Л. Саксон говорив, що «взагалi бездiтна жiнка нiколи на зможе осягнути глибини дитячоi душi» i що Лагерлеф хоче тримати дiтей народу на низькому культурному рiвнi. Багато шкiл вiдмовилося купувати книгу, адже там розповiдалося про зачарованого хлопчика i гномiв, а також у нiй багато брехнi, що будить страх i фантазiю. Багато було нападiв з боку географiв, зоологiв i орнiтологiв, мовляв, у письменницi немае унiверситетських знань. Лагерлеф спокiйно вiдповiдала на критику, визнаючи справедливiсть деяких зауважень. Гнiв до книги був викликаний не стiльки помилками, скiльки спробою фантастично i весело писати для дiтей.
Але книга перемогла, саме ii популярнiсть, доброта, яскравiсть i цiкавiсть породили шведську «нiльсiаду» – численнi наслiдування визначноi письменницi. Одним iз найвiдомiших було жартiвливе оповiдання шведського письменника Рейхольда Ерiксона «Залiзничник Лабан» – про зустрiч Нiльса зi знаменитою лялькою-залiзничником Лабаном, який на початку ХХ столiття iздив на поiздi усiма дорогами Швецii. Деякий вплив здiйснив «гусенавт» Сельми Лагерлеф i на створення образу Карлсона, що живе на даху.
Пiсля першого видання книгу Сельми Лагерлеф стали перекладати iншими мовами, i незабаром ii прочитали в Фiнляндii, Англii, США, Нiмеччинi, Францii, Грецii, Естонii, Голландii, Італii, Японii…
Украiнською мовою окремi твори письменницi перекладали Іван Франко, Зiнаiда Левицька, Наталя Романович, Ольга Сенюк.
Пiсля пригод Нiльса казкова свiтова спадщина поповнилася «героями, що лiтають», – це i Пiтер Пен (Джеймс Баррi) i Мерi Поппiнс (Памела Треверс). Шведський дослiдник Гуннар Альстрем справедливо зауважив: «Нiльс надзвичайно i абсолютно природно став маленьким посланцем своеi краiни. Для багатьох зарубiжних читачiв його описи вражаючих мiсць на пiвночi стали натхненним джерелом знань про Швецiю… Сельма Лагерлеф, певно, i не передбачала, що в майбутньому стане виконувати подiбну мiсiю. Це мiжнародне визнання – значущий подарунок для свого народу».
«Нiльс Хольгерсон став представником Швецii по всьому свiту… – писала шведська письменниця i лiтературознавець Елiн Вегнер. – Його переможна мандрiвка всiею земною кулею допомогла розповсюдити вiдомостi про Швецiю i завоювати нам друзiв. Навiть нашi генеральнi консули, що намагалися розширити наш експортний ринок, вважали, що дорогу iм проклав Нiльс…»
Багато iнших дослiдникiв вважали, що Швецiя дiйсно мае унiкальний скарб – твiр, що люблять дiти всього свiту. Коли пiсля виходу книги розпочалися суперечки, письменницю бiльш за все цiкавила думка тих, для кого була призначена книга, ii цiкавило саме дитяче сприйняття. З великою радiстю сприймала вона докази того, що школярам книга сподобалась, що у дiтей, завдяки ii впливовi, збiльшився iнтерес до вiтчизняноi географii i до читання. «…Саме вони стануть нашими найкращими захисниками, – писала письменниця керiвниковi Спiлки вчителiв народних шкiл Швецii Альфреду Далiну. – Поки дiтям весело буде читати цю книгу, вона буде перемагати».
Хлопчик Петер Хiршфельд з Нiмеччини 11 квiтня 1910 року писав, що твiр Сельми Лагерлеф прекраснiший за всi, що йому доводилося читати. «Коли я виросту, – закiнчував вiн свого листа, – менi теж, мабуть, захочеться написати таку книгу про Нiмеччину».
Друг Лагерлеф – педагог i письменниця Янна Отердаль – розповiла один цiкавий епiзод. У серединi 1910-х рокiв у Морбаццi жив хлопчик рокiв п’ятнадцяти. Сельма пiклувалася про нього, тому що хлопчик мав таке саме iм’я, як i ii улюблений герой – Нiльс Хольгерсон. Коли вiн поiхав зi Швецii, Лагерлеф писала йому листи. На все життя вiн запам’ятав ii прощальнi слова: «Коли поiдеш, пам’ятай, куди б не закинула тебе доля i якi б важкi часи ти не переживав, тут – у Морбаццi – твiй дiм».
До Росii Нiльс прилетiв, коли там вже був свiй лiтаючий герой – «Жаба-мандрiвниця» Всеволода Гаршина. У 1912 роцi в Росii побувала i сама Лагерлеф. Вона добре знала твори Льва Толстого, Федора Достоевського, Івана Тургенева i у 1909 роцi пiд час вручення Нобелiвськоi премii назвала своiми вчителями цих видатних росiйських письменникiв.
У 1956 роцi був створений кольоровий мультфiльм «Заколдованный мальчик». А 1982 року вийшов друком перший повний переклад книги росiйською, який з оригiналу шведською мовою здiйснила Людмила Брауде.
У 1907 роцi Сельма Лагерлеф була удостоена ступеня доктора Упсальського унiверситету, а у 1909 роцi «як данину високому iдеалiзму, яскравiй уявi та духовному проникненню, що вiдзначають всi ii твори» отримала Нобелiвську премiю, щиро зiзнаючись: «Не знаю, чи заслуговую на цю премiю. Писати завжди було для мене найбiльшою насолодою, метою всього мого життя». Свою нобелiвську промову Сельма побудувала оригiнально – як розповiдь померлому батьковi про честь, якоi вона удостоена.
Саме для дiтей, крiм «Чудесноi мандрiвки Нiльса з дикими гусьми», Лагерлеф написала ще збiрку новел «Тролi та люди» i вiршi.
У 1958 роцi за закликом Всесвiтньоi Ради Миру вiдзначалося сторiччя з дня народження Сельми Лагерлеф.
Шведський дослiдник Нiльс Афцелiус вважав, що найголовнiшим у свiтоглядi письменницi було неприйняття насилля i прагнення до милосердя. Не випадково з початком Першоi свiтовоi вiйни Лагерлеф виступала ярою ii противницею: «Допоки слова будуть злiтати з мого язика, поки у серцi моему буде битися кров, буду я захищати справу миру». Антифашистську позицiю займала вона i у 1930-х роках.
Письменниця не належала до жодноi партii, захищала права жiнок, виступала за свободу i незалежнiсть i, оцiнюючи свою творчiсть, визнавала: «…я сиджу тут, у Морбаццi, i згадую все, що мною створено, у чому я абсолютно переконана. Я не створила жодного твору, який би принiс шкоду людству». Вiдомi ii виступи проти вiйни, на захист культури, гуманного ставлення до людей. Павло Загребельний iз захопленням писав: «Першу свiтову вiйну письменниця засудила в своему творi «Вiд смертi до життя», i до голосу цiеi немiчноi жiнки прислухалася вся Швецiя».
Видання, що ви тримаете в руках, – лише частинка двотомноi казковоi епопеi, яка дае можливiсть вiдчути унiкальнiсть задуму шведськоi письменницi, яка не намагалася замiнити пiдручник географii, а, за висловом Нiльса Афцелiуса, «вона подарувала дiтям стимул до пiзнання». Сельмi Лагерлеф хотiлося, щоб казки викликали зацiкавленiсть i спрямовували дiтей до вивчення наукових праць з iсторii, географii, бiологii своеi краiни. Шведський поет i критик Оскар Левертин справедливо вiдзначав нiжнiсть письменницi, ii натхненну любов до людей, тварин, квiтiв.
Нiколи не можна передбачити, яка книга i який герой стане цiкавим для читача, увiйде до його серця i поселиться там назавжди. Нiльсу це вдалося… З 1950 року встановлено премiю за кращу книгу для дiтей – премiю iменi Нiльса Хольгерсона, якою однiею з перших було нагороджено Астрiд Лiндгрен. Хольгерсон став символом i емблемою Швецii, адже у вестибюлях готелiв, на рекламах туристичних фiрм, обкладинках книг, поштових марках, сiрникових коробках, з вiтрин сувенiрних крамниць посмiхаеться до вас Нiльс – маленький «гусенавт», як називають його спiввiтчизники. Нiльс лiтае, захоплюючи i заохочуючи до польоту всiх бажаючих…
Ю. М. Холодна
Книги, якi ви можете прочитати додатково
1. Брауде Л. Ю. Полет Нильса. Судьба книги Сельмы Лагерлёф. – М.: Книга, 1975.
2. Вестин Буэль. Детская литература в Швеции. – М.: Издание Шведского института и журнала «Детская литература», 1994.
3. Загребельний Павло. Неложними устами. Статтi, есе, портрети. – Киiв: Радянський письменник. – С. 96 – 102.
4. Костецький А. Г. Пригоди славнозвiсних книг. – К.: Видавництво Початкова школа, 2005. – 224 с.
5. Лагерлёф С. Собрание сочинений: В 4 т. Т. 2: Удивительное путешествие Нильса Хольгерсона с дикими гусями по Швеции: Сказочная эпопея. – Л.: Худож. лит., 1991. – 554 с.
6. Лагерлеф С. Чудесна мандрiвка Нiльса Хольгерсона з дикими гусьми. – К.: Школа, 2009. – 224 с.
Роздiл 1. Лiсовий гном
1
В маленькому шведському селi Вестменхег жив колись хлопчик на iм’я Нiльс. На вигляд – звичайнiсiнький хлопчик.
Та годi було йому ради дати.
На уроках вiн ловив гав i хапав двiйки, в лiсi нищив пташинi гнiзда, гусей на дворi дражнив, курей ганяв, у корiв жбурляв камiнцями, а кота смикав за хвоста, нiби хвiст – це мотузка вiд дверного дзвоника.
Так жив вiн до дванадцяти рокiв. Аж якось трапилася з ним незвичайна пригода.
А було це так.
Одного разу у недiлю батько з матiр’ю зiбралися на ярмарок у сусiдне село. Нiльс не мiг дочекатися, доки вони пiдуть.
«Йшли б швидше! – думав Нiльс, зиркаючи на батькiвську рушницю, що висiла на стiнi. – Хлопцi луснуть вiд заздрощiв, як побачать мене з рушницею».
Та батько нiби прочитав його думки.
– Гляди ж, з дому анi на крок! – сказав вiн. – Вiдкривай пiдручника й набирайся розуму. Чуеш?
– Чую, – вiдповiв Нiльс, а про себе подумав: «Як би не так, стану я гаяти недiльний день на уроки».
– Вчися, синку, вчися, – сказала мати.
