скачать книгу бесплатно
«Вiн був уже не потрiбний вам, – вiдповiли йому, – i повернувся до своiх справ. Хiба досi ви не зауважували його вiдсутностi?»
«Я помiтив, – вiдповiв Альберт, – що чогось бракуе моiм стражданням, але не мiг зрозумiти – чого саме».
«Так ви дуже страждаете, Альберте?» – запитала канонiса.
«Так, дуже», – вiдповiв вiн таким тоном, наче його запитали, чи добре вiн спав.
«Виходить, абат був тобi дуже неприемний?» – у свою чергу запитав його граф Християн.
«Дуже», – тим же тоном вiдповiв Альберт.
«А чому ж, сину мiй, ти не сказав менi про це ранiше? Як мiг ти так довго терпiти антипатичну тобi людину, не подiлившись цим зi мною? Невже ти сумнiвався, любий мiй хлопчику, в тому, що, довiдавшись про твоi страждання, я б негайно позбавив тебе iх?»
«Це так мало додавало до мого горя, – вiдповiв Альберт iз жахаючим спокоем. – Я не сумнiваюсь у вашому доброму ставленнi до мене, батьку, але те, що ви випровадили б абата, мало полегшило б мою долю, тому що ви, напевно, замiнили б його iншим наглядачем».
«Скажи краще – товаришем по подорожi; при моiй любовi до тебе, сину мiй, менi боляче чути слово "наглядач"».
«Ваша любов, любий батьку, i змушувала вас пiклуватися про мене в такий спосiб. Ви навiть не пiдозрювали, як мучили мене, випроваджуючи вiд себе й iз цього будинку, де, з волi провидiння, я мав би жити до моменту, поки не звершаться надi мною його приречення. Ви гадали, що сприяете моему видужанню й спокою, i, хоча я краще розумiв, що кориснiше для нас iз вами, я мусив вам коритися. Усвiдомлюючи свiй синiвський обов'язок, я його виконав».
«Я знаю, Альберте, твое добре серце й твою прихильнiсть до нас, але хiба ти не можеш висловити свою думку яснiше?»
«Це дуже легко, – вiдповiв Альберт, – i настав час зробити це».
Альберт промовив це таким спокiйним тоном, що нам здалося, начебто ми дожили до тоi щасливоi хвилини, коли душа його нарештi перестане бути для нас болiсною загадкою. Ми всi оточили його, спонукаючи лагiдними поглядами вперше в життi розкрити свою душу. Очевидно, вiн вирiшив довiритися нам, i от що вiн повiдав:
«Ви завжди дивилися на мене, та й зараз ще дивитесь як на хворого й божевiльного. Якби я не почував до вас такоi безмежноi любовi й нiжностi, я, мабуть, зважився б поглибити прiрву, що роздiляе нас, i довiв би вам, що, у той час як ви погрузнули у свiтi оман i забобонiв, менi небо вiдкрило доступ до iстини та свiтла. Але, не вiдмовившись вiд усього того, що становить ваш спокiй, вiрування й благополуччя, ви були б не в змозi зрозумiти мене. Коли мимоволi в поривi захвату в мене вириваеться кiлька необережних слiв, я негайно зауважую, що, бажаючи висмикнути з корiнням вашi омани й показати вашим ослаблим очам слiпучий свiточ, яким я володiю, я завдаю вам страшних мук. Усi вашi життевi дрiбницi, всi вашi звички, всi фiбри вашоi душi, всi сили вашого розуму – все це настiльки пов'язано, переплутано неправдою, настiльки пiдпорядковано законам пiтьми, що, прагнучи дати вам нову вiру, я, здаеться, даю вам смерть. Тим часом i наяву й увi снi, i в тишi й у бурю я чую голос, який велить менi просвiтити вас i повернути на шлях iстини. Але я людина занадто любляча i слабка, щоб зробити це. Коли я бачу вашi очi, повнi слiз, вашi пригнiченi обличчя, коли чую вашi зiтхання, коли вiдчуваю, що приношу вам смуток i жах, я тiкаю, ховаюся, щоб не пiддатися голосу своеi совiстi й велiнню долi. Ось у чому мое горе, моя мука, мiй хрест i мое катування. Ну що, чи розумiете ви мене тепер?»
Дядько, тiтка й капелан розумiли почасти, що Альберт створив для себе релiгiю й моральнi правила, зовсiм вiдмiннi вiд iх власних, але, як правовiрнi католики, вони, боячись упасти в найменшу ересь, не зважувалися викликати його на бiльшу вiдвертiсть. У мене ж тодi було ще дуже неясне уявлення про деякi особливостi його дитинства й ранньоi юностi, i тому я анiчогiсiнько не могла зрозумiти. До того ж, Нiно, у той час я так само мало, як i ви тепер, була поiнформована про те, що таке гуситство, що таке лютеранство. Потiм я багато й часто чула про це, i, правду сказати, нескiнченнi суперечки на цю тему мiж Альбертом i капеланом не раз наводили на мене нестерпну нудьгу. Отже, я з нетерпiнням чекала вiд Альберта бiльш докладних роз'яснень, але iх так i не було.
