скачать книгу бесплатно
Я БАЧУ ПЕРЕД СОБОЮ. Стiй! Я дивлюся на тебе. Я бачу iз чого ти зроблений
Артур Росселлiоуз
А який свiт обереш ти, якщо перед тобою стане вибiр вирiшити раз та назавжди, де тобi жити? А коли ти просто маленька дiвчинка i всi думають, що ти несповна розуму, який тодi ти свiт для себе обереш? Або коли твоя мама живе в такому свiтi, що ти дивлячись на все це – просто пiдпалюеш сiрника. Отож вибiр за тобою читачу, який ти вибiр зробиш взявши до рук цю книгу?
Я БАЧУ ПЕРЕД СОБОЮ
Стiй! Я дивлюся на тебе. Я бачу iз чого ти зроблений
Артур Росселлiоуз
© Артур Росселлiоуз, 2021
ISBN 978-5-0053-7973-3
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
#моретекстiв Клуб Анонiмних Авторiв (https://www.facebook.com/anonymousauthorsclub/?__cft__%5b0%5d=AZXqzfIvyaTcBMtw5J_Nn7hR3R3tEWFWKMSfVE9zWl5vhyMs7L2GKS5kYP7JPB__O6C5SU5DGADKtzcWaV3uOW46eoRlBpX9x_KfzTESExBrn8LT10_B6CJsAcMNmCmO-2CzyAfsb0JTO5tmQyPajIBn&__tn__=kK-R)
Клуб Анонiмних Авторiв та органiзатор – Таiс Золотковська
презентуе:
Лiтературний Марафон «5 текстiв за 5 днiв»
Коротка проза:
Артур Росселлiоуз
Я бачу перед собою
Все, що ви бачите в менi – це не мое, це ваше.
Мое – це те, що я бачу в вас.
© Ерiх Марiя Ремарк
Я знову закриваю своi карi очi та бачу його, мiй неповторний амарантовий свiт. І варто лишень легенько вiдтулити зiницi, як вiн йде геть. Зникае все i все стае звичайним, як в усiх, дерево – зелене, вишня цвiте бiлим, а сонце таке потворно жовте, що не можливо на нього дивитися. Часто в такi сонячнi днi я беру iз маминоi шафи цупкий чорний шарф i зав’язую собi намiцно очi. А потiм сiдаю десь у темний куток кiмнати, щоб мене нiхто не чiпав, а мiй свiт iснував все довше. І кожного свого дня я мрiю лише про одне, щоб цей дурнуватий нiкчемний свiт перетворився на мiй.
Є речi, якi я ненавиджу всiею глибиною своеi душi. Тодi моя мама говорить менi, що я не ii дитина, що це, якесь чорне диявольське зло породило мене. Вона не розумiе мене, а я думаю, що вона не розумiе в першу чергу себе, тому як вона може зрозумiти когось. У нас iз нею контакт в довжину з цiлу галактику, вона в одному ii кiнцi, я в iншому. Така собi альфа й омега.
Ранок – це апогей моеi ненавистi. Рiч, яка все бiльше й бiльше руйнуе мое життя, бо безжально вбивае мiй амарантовий свiт. В моiй кiмнатi лише одне вiкно, яке я хочу постiйно замурувати, але моя мама говорить, що вона господиня цього будинку i iй вирiшувати, що i як з ним робити. Як виросту й стану дорослою, в моему будинку нiколи не буде вiкон. Ранок завжди вриваеться в мое життя без стуку, постiйно пiднiмаючи над горизонтом, це потворне жовте сонце i все навкруги мене починае руйнуватися. Хоч мое вiкно навiчно завiшене чорними шторами, але свiтло нового дня все одно знаходить рiзнi шпаринки, щоб увiрватися й вбити, скалiчити й забрати. А для мого свiту одного слабенького променя цiлком вже достатньо, щоб почати повне зникнення.
Мама каже, що я нiколи не смiюся, тому вона ще бiльше впевнена в тому, що я не ii дитина, а справжнiй виродок сатани, який увiрвався в ii життя, щоб якимось чином покарати ii та зробити кожен новий день нестерпним. Я думаю ми просто двое ненавидимо цi ранки. І кожен такий ранок вiддаляе нас ще бiльше.
