скачать книгу бесплатно
Люба Елен iз Брiджсвiла
Ольга Репiна
Книга «Люба Елен iз Брiджсвiла» написана для дiтей i батькiв, якi шанують традицii староi доброi сiмейностi, де в теплiй атмосферi формуються особистостi щасливих дiтей. Це iсторiя про життя сiм'i, де росте маленька дiвчинка, про почуття та переживання дитини. Багато кумедних iсторiй вiдбуваеться з Елен, яка дуже любить своiх рiдних, свiй дiм i хоче, щоб всi були щасливi.
Ольга Репiна
Люба Елен iз Брiджсвiла
Глава 1. Знайомство з родиною Мiтсвудiв
На пiвднi славного острова Британiя, на каменистому узбережжi протоки Ла-Манш стоiть невелике i затишне селище Бриджсвiл. В ньому живе чимало добропорядних англiйцiв, i наша розповiдь – про сiм’ю Мiтсвудiв. Їх невеликий будиночок мальовничо розташувався на окраiнi Бриджсвiла i втопае в зеленi, створюючи контраст з пейзажем за селищем: дороги у каменистих розвалах узбережжя, пожухла трава i мальовничий краевид прибою.
Родина Мiтсвудiв не велика, однак i не мала. Порахуйте самi: голова сiмейства мiстер Нiк Мiтсвуд – колишнiй капiтан, який може багато чого розповiсти про життя, мiсiс Тора Мiтсвуд – його дружина i домогосподарка, iхня донька Велла Порксайд, художниця, iхнiй зять – Симон Порксайд, дрiбний бiзнесмен, який увесь час перебувае у роз’iздах, i, нарештi, наша головна героiня – внучка бабусi й дiдуся, донька мами i тата – Елен Порксайд.
Елен цього лiта виповнилося шiсть рокiв. У неi блакитнi очi i бiляве в’юнке волосся, нiс кнопкою i критично стуленi рожевi губки. Нiхто з родичiв, знайомих або друзiв не бажав би потрапити iй на язичок, оскiльки вона досить уiдлива i гостра на слiвце, до того ж при поганому настроi вона ще й буркотлива, що iнодi ускладнюе життя оточуючим. Однак Ви, шановний читачу, не подумайте погано про нашу любу Елен. Вона, як усi маленькi i гарненькi дiвчатка, реготушка i щебетуха, а буркотливiсть ii, хочу вас запевнити, – якiсть спадкова. Дiдусь Мiтсвуд славився по всiй окрузi своею буркотливiстю, а старожили Брiджсвiла ще пам’ятають прабабцю Елен, матiр мiстера Мiтсвуда – стару мiсiс Керолайн Мiтсвуд. Вже з ii бурчанням i кепським характером не мiг зрiвнятися нiхто в окрузi. Взагалi-то Елен потроху схожа на всiх своiх родакiв: наприклад нiс i очi у неi вiд бабцi Гвендолен Порксайд, яка мешкае у мiстi Йорк на рiцi Уз, дивне в’юнке волосся – вiд тата Симона, котрий у далекому дитинствi був платиновим бiлявчиком i страждав вiд насмiшок друзiв i пiдвищеноi уваги старих ледi, якi звали його янголятком i дарували за всякоi слушноi нагоди цукерочки в золотих обгорточках.
Тепер, коли ми познайомилися з усiею родиною Мiтсвудiв, звернiмо увагу на будинок, в якому вони мешкають. До речi, ви помiтили, що сiм’ю називають Мiтсвудами, а не Мiтсвудами та Порксайдами? Цим усi зобов’язанi мiстеру Мiтсвуду – головi сiмейства i ii капiтану в бурхливому плаваннi по житейському морю. І дiм свiй вiн будував iз розрахунком, що в ньому житиме його донька Велла зi своiми майбутнiми дiтьми. Адже мiстер Мiтсвуд обожнюе дiтей i, в першу чергу, свою едину внучку Елен, пустунку i бешкетницю.
Дiм Мiтсвудiв стоiть бiля дороги, яка веде до моря. Старi дерева шумлять у саду, квiтники i клумби прикрашають дорiжку, викладену камiнням, яка простягнулася вiд ворiт до самого дому. Вся родина дуже любить свiй сад i пильнуе за тим, аби вiн виглядав мальовничо i був охайним. Елен часто працюе в саду з бабусею Торою i дiдусем Нiком, який вважае, що немае брудноi роботи, i привчае Елен до працелюбностi. Вона мае власний iнвентар, який змайстрував iй дiд: маленькi зеленi граблi, лопатку з червоною лакованою ручкою, фiолетове вiдерце. Все це Елен зберiгае поруч з iнструментами дорослих у великому, порожньому нинi гаражi.
Для Елен кожнi вiдвiдини гаража – то мандрiвка в незвiданий свiт, наповнений новими вiдкриттями, адже тут iй дозволяють забивати маленьким лискучим молоточком цвяхи в дошку, крутити гайки, дивитися у старий бiнокль, клацати нiкому не потрiбними вимикачами, катати по пiдлозi прозору скляну кулю… Та хiба мало чим цiкавим можна зайнятися у старому гаражi, переповненому, як печера Алi-Баби, рiзними скарбами!
Та ще й з дiдом… Вiн просто захоплюе своiми оповiдями про далекi мандрiвки, якi описуе з великими перебiльшеннями! Адже всi знають, що мiстер Мiтсвуд був капiтаном на невеликому суховантажному суднi з нечисленною командою. Однак Елен все приймае за чисту монету, завжди захоплено слухае дiда, i кращого слухача у мiстера Мiтсвуда, ми гадаемо, не буде нiколи.
Але ж ми вiдволiклися, i от вже мiсiс Мiтсвуд кличе сiм’ю обiдати. Вiдправимося з ними й ми, щоби уважно оглянути все всерединi дому. Їдальня, двi спальнi, дитяча, кабiнет дiда, вiтальня – от i увесь будинок. В ньому витае особливий дух спокою i затишку, адже бабуся Елен – мiсiс Тора Мiтсвуд – вiдома своiм беззаперечним смаком i вмiнням рукодiльничати. Дуже давно вона пiдкорила молодого капiтана Мiтсвуда своею розшитою шовковою ширмою з японською дiвчиною i павичем, яку вiн бачив на благодiйному ринку у мiсцевiй школi. Вiн познайомився з юною мiс Торою, купив ширму, i тепер ця сiмейна релiквiя прикрашае вiтальню сiм’i Мiтсвудiв. Шовк злегка вицвiв, однак i нинi всi гостi звертають на неi увагу, не кажучи вже про м’яке i зручне крiсло пiд ширмою – улюблене мiсце Елен. Ще немовлям вона з усiх цiкавих речей в домi вирiзнила японку i павича, так незвично i удатно вишитих. Подорослiшавши, потайки вiд бабусi пробиралася у вiтальню i гладила маленькими пальчиками слизькi шовковi стiбки вишивки: червоне з яскравими квiтами кiмоно дiвчини, ii чорне волосся, жовте вiяло, смарагдово-переливчастi пера пишного хвоста павича. Нинi ж, переживаючи потайки вiд усiх захоплюючi оповiдi дiда, Елен часто сидiла у старому крiслi i дивилася в обличчя красунi, яка посмiхалася своею загадковою посмiшкою i, здавалося, манила дiвчинку у незвiдану казкову далечiнь. Знаючи пристрасть Елен до ширми, над нею посмiювалися. І хоча давно потрiбно було змiнити обивку на меблях i шпалери у вiтальнi, ремонт не починали, жалiючи Елен: адже вона втратила б свiй улюблений куточок.
У кiмнатах висiло чимало картин, оскiльки мама Елен – мiсiс Велла – була непоганою художницею. Один раз на мiсяць вона вiдбирала декiлька картин i вiдвозила iх у мiсто, прилаштовуючи у маленькi подарунковi крамнички, розкиданi по старому центру i поруч з портом. Картини були недорогi i розкуповувалися добре. Елен любила, коли мама iздила продавати картини, адже за цим завжди слiдував якийсь незабутнiй подарунок, iнодi потрiбний, а iнодi – просто марний, але дуже дорогий серцю Елен: ii синiй костюмчик з матроським комiрцем, солом’яний капелюшок з червоним шовковим маком, рiзнокольорова повiтряна куля, черепашковi буси, свисток, зелена на шнурку пляшечка з мильними пузирями… Все це й багато iншого було привезено мамою Веллою з цих поiздок. «Матусенько, ти чарiвниця! – кричала Елен, отримавши черговий подарунок. – Як ти дiзналася, що саме ця рiч була менi сьогоднi просто необхiдна?» На що мама Велла смiялася i вiдповiдала: «Я й без усякого чаклунства знаю, чого ти бажаеш i про що мрiеш!»
У Бриджсвiлi ii звали Високою Веллою, оскiльки вона мала зрiст п’ять футiв дев’ять дюймiв, а неслухняну гриву волосся i суворi сiрi очi доповнювали витертi джинси та старi широкi светри, якi вона постiйно носила. Елен обожнювала свою маму, бо ж попри удавану строгiсть бiльш м’яку людину годi було й знайти. І Елен частенько цим користувалася, особливо коли дуже хотiлося, щоби хто-небудь почитав iй казку. Через це мама Велла перед сном зазвичай читала Елен дитячi книжки з яскравими картинками i фантастичними сюжетами, якi потiм надовго захоплювали дiвчинку, а ii альбом пiсля вечiрнього читання заповнювався малюнками. Майже завжди це були принцеси у старомодних пишних сукнях i схiднi красунi в шароварах, тюрбанах i прозорих накидках.
В кiмнатi Елен почесне мiсце займав столик, на якому в маленькому глиняному глечику стояли пензлi й олiвцi, лежали фарби в рiзнокалiберних коробках. Над столом було прикрiплено дерев’яну дошку. На неi кнопками приколювали малюнки Елен: скромнi пейзажики, квiти, портрети друзiв. Малюнки змiнювали один одного, а потiм потрапляли у велику папку з потертого синього оксамиту. Їi подарувала Елен бабуся Тора. Ця синя папка дiсталася мiсiс Мiтсвуд ще вiд ii бабусi, яка також зберiгала в нiй своi малюнки i знаменитi гербарii.
А в однiй iз шухлядок цього столу в Елен була схована коробка з намальованими на обтрiпанiй кришцi червоними квiтами. В нiй вона ховала своi найдорожчi дрiбнички: маленькi кiльця зi стразами, брелок з перламутром, старi намиста обох бабусь, медальйон у формi обтесаноi пiрамiди i багато-багато iншого. Елен рiдко показувала стороннiм цю заповiтну коробку. Коли бувала насамотi, сидячи в кiмнатi на м’якому диванчику, вона iз задоволенням перебирала i переглядала своi скарби.
Глава 2. Тато приiхав!
Ранок у родинi Мiтсвудiв починали бабуся Тора i собака Гледiс. Як, шановний читачу, ми не познайомили тебе iз собакою Елен? Цю непростиму помилку ми маемо не гаючись виправити! Отже, знайомтеся. Це Гледiс – собака породи бассет-хаунд. Їй майже стiльки ж рокiв, як i Елен. Вони виросли разом у цьому будинку, i Гледiс iз цiлковитою пiдставою вважаеться членом родини Мiтсвудiв. Отож, мiсiс Мiтсвуд i Гледiс – найранiшi пташки в домi – починали ранкове життя на кухнi. Мiсiс Мiтсвуд, шурхотячи накрохмаленим фартухом, готувала снiданок, а Гледiс, лежачи в уподобаному кутку на кольорових плитках пiдлоги, слiдкувала за пересуваннями старшоi господинi уважними i сумними очима кольору перезрiлого агрусу. Однак сумовитий погляд Гледiс – то е гра в суцiльне ошуканство, на яке могла купитися хiба що людина, яка вперше ii побачила. Ця собака, довга, як торпеда, приземкувата, з широкими грудьми i потужними лапами, могла з одного стрибка звалити теля. Однак ii флегматична морда, вуха, що кумедно звисають до землi, сумнi очi, якi бентежать своею покiрливiстю, збивали з пантелику. Проте у того, хто бачив, як вона носилася по кам’янистих схилах, якi поросли травою, чув грiзне гавкання, зникали всiлякi iлюзii вiдносно ii сумирностi. Однак усi домочадцi й сусiди любили Гледiс за добрий i веселий норов, привiтнiсть i незлобивiсть. Коли мiстер Кларк, самотнiй сусiд Мiтсвудiв, помiчав у густiй травi довге чорно-бiло-руде тiло i високо пiднятий серповидний хвiст, вiн завжди пiдгукував Гледiс i довго розмовляв з нею, зiпершись на загорожу. Теми його бесiд були рiзноманiтнi, починаючи з мiжнародного становища, яке не давало спокiйно жити цьому джентльменовi, i закiнчуючи останньою свiтською плiткою з його улюбленоi газети «Таймс». Гледiс лежала, витягнувшись на травi, поклавши голову на переднi лапи, i дивилася на мiстера Кларка розумними очима, у яких мелькали якiсь жаль i спiвчуття. «Так, – здавалося, думала вона, – яке ж клопiтне i незрозумiле життя людей, i як я цiную свою собачу свободу. Нi, нiзащо на свiтi не хотiла би бути на iхньому мiсцi i мучитися з пар-ла-мен-том, кри-зо-ю та бюд-жет-ним (Р-р-гав) де-фi-ци-том!». Все це можна було прочитати в ii поглядi, i мiстер Кларк, гадаемо ми, це розумiв. Однак цiнував Гледiс за те, що вона була единою iстотою, яка вислуховувала його до кiнця, не перебиваючи i не вносячи своi мiркування пiд час його промови.
Гледiс була куплена татом Елен в однiй з його численних комерцiйних поiздок, у Лондонi, у великому i шикарному зоологiчному магазинi. Мiстер Порксайд визнавав за можливе для себе витратити на щеня, яке сподобалося, увесь прибуток вiд двотижневоi дiяльностi, чим вельми здивував i дружину, i ii батькiв. Та коли крихiтку Гледiс витягли з великоi господарськоi сумки, в якiй ii перевозили, то нерозумiння родини Мiтсвудiв змiнилося на почуття безмежноi вдячностi мiстеру Порксайду й нiжнiстю до нового члена iхньоi сiм’i. Довгi вушка Гледiс, товстенький хвостик, мiцненькi лапки й ласкава мордочка розчулили всiх. Так Гледiс поселилася в родинi Мiтсвудiв, а мiстеру Порксайду було прощено велику i незаплановану розтрату нiколи не зайвих у будь-якiй сiм’i грошей.
Сьогоднi очiкувалося чергове його повернення з поiздки, яка чомусь затяглася. Всi очiкували на сюрприз, оскiльки мiстер Порксайд був майстром на них, мав схильнiсть до розиграшiв, любив побренькати на гiтарi та носив бороду, з якою аж нiяк не хотiв розлучатися.
