скачать книгу бесплатно
Хочу я знати, що далi?..
Очi в нас тiльки щасливi.
Одяг в нас вологий i зайвий,
Я вiд правд сьогоднi е вiльний.
В танцях я – часом лукавий,
І до цiлункiв надто схильний.
Хочу я тебе обiймати,
Як рiка – лiлii бiлi.
Прошу я тебе до кiмнати,
Де мiй страх вже е не в силi.
Турботи
Ножами вiтер сонце рiже —
Забракло щиростi i тишi.
Старих турбот натру у свiже,
Бо звик, що ми е трохи гiршi.
Незвично бути близько неба,
Мов осiнь я, що без зливи.
Менi турбот хоч трохи треба,
Старих турбот, де ми щасливi…
* * *
Ти спiваеш дуже жваво
Про любов свою i зради,
Менi надто не цiкаво
Про колишнiх твоi знати.
Хочу в тих пiснях я бути,
Що я вiрний надто часом.
Хай на свiтi знають люди,
Що тепер ми тiльки разом.
В тих пiснях всi таемницi
Ти розкажеш всiм i всюди.
Бо я е в такому вiцi,
Що вже приклад може бути.
До плiток я вже байдужий,
Не ховаюсь, як ранiше,
Я, мов вiтер, що е дужий
І вчинити може гiрше.
Ти спiваеш дуже жваво
Про любов свою i зради…
– Не сумуй! – прошу ласкаво. —
За для успiху заради.
Сильнiшi (Украiнi)
Ти любиш танцi,
А я – каву
І снiг, що вранцi,
Мов забаву.
Ти любиш простiр,
А я – волю,
І теми гострi
В дощ про долю.
Ти хочеш «краще»,
А я – щастя.
Чи бути завше
Разом вдасться?
Ти хочеш тишi,
А я – бою…
Ми е сильнiшi,
Як я е з тобою.
Дурницi
Вечiр дощ здолав в колоссi,
Зорi ждуть на таемницi.
Ти менi не кажеш досi,
Що тобi я – без рiзницi.
Хоче вечiр бути в словi,
Що для рiшень – мало часу.
Ми не е такi ласкавi,
Щоб казати все й вiдразу.
Ти з пiсень говориш фрази,
Я зi смiхом вдавсь до чаю.
Здогад був мiй не вiдразу,
Що тебе ось-ось втрачаю.
Вечiр дощ здолав в колоссi,
Зорi ждуть на таемницi.
Я збагнуть не можу досi,
Що були то за дурницi?!
Лелеки
Дзвiнким ключем летять лелеки,
У них i гiднiсть е, i сила.
Так близько знов ми е до спеки.
Чи всiх образ менi простила?
Полишив дощ за садом тишу.
Менi б ii ввiбрати в кiмнати!
Та гомiн твiй собi залишу,
Щоб страх собi ним дарувати.
Цей страх менi е справжня користь,
Що ти пiдеш кудись, без бою,
А я отут, собi натомiсть,
Влаштую бiй з самим собою.
Дзвiнким ключем летять лелеки,
У них i гiднiсть е, i сила.
Тебе стерплю ще й пiсля спеки,
Хоч ти й даремно гомонiла…
* * *
Моiх не любиш слiв,
Чи голосу, що втомi.
Я теж би не любив…
Та ми давно знайомi!
В нас е багато рис,
Що викличуть питання.
Я радо би змiнивсь.
Чи то змiнить кохання?
Де б взяти таких крил,
Що всi сховають вади?
В мене нема бiльш сил
Тебе терпiти й зради!
Не любиш ти дощiв,
А я – твiй галас в домi.
Де б взяти нам тих днiв,
Де ми е незнайомi?
Вiкна
Хоче злива прорватись в кiмнати
Через скло, де е злостi слiд.
Я не вмiю усе забувати,
Тож мiй сум е на цiлий свiт.
Певен, цiлиш ти у вiкна навмисно, —
Там не треба багато зусиль.
Я не буду сваритися грiзно,
Бо не кажеш менi про свiй бiль.
Хоче злива прорватись в кiмнати,
Я впущу i ii, i тебе!
Треба вчитись разом вибачати,
Бо над нами е небо одне.
На межi
Зберу багато жнив,
Як взнаеш таемницi,
Що пилко я хранив,
Немов очей зiницi.
Я не боюсь тих слiз,
Що ти проллеш завзято.
Хвалив я все i скрiзь…
Чом нишпориш у свято?
Є в мене море справ,
А помочi – двi крихти,
Як горя я пiзнав —
Чом тяжко так прибiгти?
Чом нишпориш в речах,
Як свято е i друзi?
Ти маеш марний страх,
Чи хочеш по заслузi.
Зберу багато жнив,
Як взнаеш таемницi.
Та як я сльози лив —
Було всiм без рiзницi.
* * *
Я не хочу, щоб ти приiжджав,
Щоб до кави приносив дарунки.
Ти повiр, в мене безлiч е справ,
Завтра дощ буде зводить рахунки
З моiм сумом, чи радше з тривог
Позривае старi насiнини…
Я пробачу тебе, я – не Бог!
Та не бачу для зустрiчей днини.
Хочеш мiсця в моему життi.
А чи буде знов чиста водиця?
В мене звички, ти знаеш, не тi,
Що вчиняти все так, для годиться.
Лист
