скачать книгу бесплатно
– Вiрш? – перепитала вона.
– Так, саме вiрш.
– І як вiрш мiг прискорити освоення космосу?
– Та уяви, як здригнувся науковий свiт! Люди вiдчули, що е ще хтось, розумний настiльки, що не тiльки розумiе поезiю, але й може ii передати. – вiдповiв Механiк.
Дiвчина уважно слухала розповiдь.
– Вiд нетерплячки дiзнатись, хто це зробив, люди швиденько згуртувались, помiзкували, що i як мае бути, i ось – подорож, що здавалась нездiйсненною, – вiдбулась. Та у вас тут так багато дорогоцiнних металiв – продовжував Механiк. Що люди можуть на цьому i спинитись.
– Чому?
– Жадiбнiсть. – вiдповiв Вiн.
– Та ви iм не дозволите? – спитала Дiвчина.
– Звiсно не дозволимо. Так Капiтане?
Роздiл 5
Чотири стихii
Наступного дня Марiя запросила дiвчину на борт шатлу. Настав час готуватись до вiдльоту. Коридором вона провела ii до центру. Стеля була вищою, i було видно, що iснуе другий поверх. Сходи вели вгору.
– Хлопцi дослiджують планету на наявнiсть розвинених iстот. – сказала Марiя. – Вибач, я мала на увазi, можливо тут мешкають тi, хто надiслав сигнал.
– Нiчого, я зрозумiла, – сказала Дiвчина.
– Тож ми маемо тебе пiдготувати.
Вони пiднялись сходами. Марiя одчинила дверi.
– Ванна, – пролунало у просторому примiщеннi.
Зашумувала вода. Здiйнялась пiна. Дзеркало вкрилось парою.
Далi Марiя навчила ii манiкюру i догляду за вiями.
– Це знадобиться тобi на землi. Та не тут. Змивай.
– Вони попрямували до бiблiотеки.
– Будеш приходити, коли матимеш час.
Далi Марiя показала басейн, лазню, центр керування, оранжерею, фонтан, тренажерний зал, туалет та кiмнату для приготування iжi.
– Здаеться усе. – сказала Марiя. – Мабуть i нам час перекусити.
Вони сiли за стiл.
– А що то був за вiрш? – спитала Дiвчина.
– А зорi гаснуть, крик iх пiдхопив. якось так. – далi прочитаеш у бiблiотецi.
Дiвчина всмiхнулась.
– Капiтан менi його розповiдав.
– Цiкаво. Коли це вiн встиг?
І вона розповiла про прогулянку повiтряним катером i про урок водiння.
З’явились хлопцi.
– Чого смiетесь?
– Та так, балачки. – вiдповiла Марiя.
– А в нас справи. – сказав Капiтан i показав фото. На ньому був малюнок, вирiзьблений на каменi.
– І що це значить? – спитала Марiя у Дiвчини.
– Це малюнок древнiх, вiн означае «Стихii мають бути в рiвновазi».
– Зрозумiло.
– Зрозумiло – що це метафора, – оживився Механiк, а що маеться на увазi?
– Чотири стихii. Вони мають настроi.– Дiвчина задумалась, як пояснити те знання.
– Вогонь може як i грiти, так i обпiкати, – так i людина.
– А iншi?
– Вiтер – то легкiсть у думках i рухах. Вода – то вмiння знаходити свое мiсце, а камiнь, – то вмiння стояти на своему. Древнi викарбували досвiд про те, що робити зi своiм життям.
Усi зацiкавлено слухали.
– І що? – спитав Матрос.
– Все просто – знайди те, що тебе грiе.
– Якось не ладнаеться воно до купи, – сказав Механiк i припав до фляжки зi зброженим соком.
Усi розсмiялись.
– Завтра з ранку попече! – зареготав Матрос.
Сiк ледь не пiшов носом. Механiк витер бороду i передав фляжку Капiтану. Той, ковтнувши, дiстав фото i ще раз подивився. На ньому було коло дивовижноi чiткостi.
Роздiл 6
Шлях Додому
Матрос з Механiком дослiджували ущелину, де був знайдений малюнок. Їх катери стояли поряд, а вони вiдпочивали в тiнi великого каменя. Матрос розповiдав про дiвчину, що лишилась на Землi.
– Привiтае ii хтось iнший.
– Гей, не кажи так!
– Ми тут через знахiдку надовго. – трохи з сумом вимовив вiн. – Та час пiдводитись.
Ноги заклякли вiд довгого сидiння, i вони iх ледь пересували, смiючись.
– Цвiркуна менi у фляжку. – лаявся Механiк.
Навколо було руде камiння. Повернувшись до катеру i зробивши кiлька спроб рушити, Механiк дiагностував, – сiла батарея.
– Навiть не пам’ятаю, коли ii востанне заряджав. – Добре, iдь на шатл, – привези заряджену.
– Через твоi балачки я мабуть просто тебе полишу.
– І вiзьми чогось випити.
Матрос вилаявся i рушив у дорогу. Вона пролягала через кам’янисту пустелю, камiння дрiбнiшало, переходило в пiсок, далi у глину, яка потроху зеленiла, а пiд зеленню була вже чорною. Грунт, утворений незлiченною кiлькiстю поколiнь рослин, що тут зростали, став домiвкою i для кущiв. Вiд вiтру, що здiйняв катер, посипались жовтi ягоди. Наближався лiс. Матрос, додавши швидкостi, пiрнув у густi хащi i вже за мить з’явився з iншого боку.
На шатлi вiн зустрiв Капiтана i Дiвчину. Доки батарея заряджалась, вона приготувала йому квiтковий чай. Повернулась Марiя i розказала кумедну iсторiю про батькiв, якi звернулись до неi по допомогу, через те, що iх син, замiсть того, щоб як усi дiти, кидатись багнюкою, – лiпить з неi рiзнi фiгурки. Вона сказала, що це не тiльки цiлком природно, а й корисно. Вони довго не могли повiрити i приводили аргументи, що треба вчитись кидати бруд, щоб у майбутньому влучно добувати плоди. Тодi Марiя почала розповiдати про розвиток моторики, уяви i в кiнець про естетичну цiннiсть виробiв.
Останнiм аргументом був тунель, вона сказала, що такi речi стали можливi завдяки таким людям як iх син.
Дослухавши, Матрос подякував дiвчинi за напiй, узяв батарею i рушив.
Дорогою вiн насвистував вигадану мелодiю i думав про те, як кепкуватиме з Механiка. Вiн навмисно не поспiшав. У флягу набрав звичайноi води, бо хоча й мрiяв провчити старого, та все ж поважав його. Вечорiло. Вiтерець ставав прохолоднiшим. З’явились зiрки. Мiсце, де вони вiдпочивали, тепер здавалось iншим, як бувае, коли повертаешся з подорожi. Самотньо стояв катер. Вiн прислухався. Чомусь згадав про дощ. Пiднявши голову, вiн побачив самi зiрки i лише клаптики хмар. Вдалось вiдшукати Сонце. Пiд ногами хрустiло камiння. Лишились слiди вiд пiдошов. Пара iх вела в щiлину помiж великих каменiв. У раз Матрос подумав про диких звiрiв, i про всi небезпеки, якi змiг пригадати, i що духу заволав.
– Механiк!
Та так що луна сколихнула каменi.
Механiк закiнчував дзюрити, струшуючи останнi крапельки.
– Чого волаеш? – почувся кволий голос з ущелини.
Повернулись на шатл вони вже втомленi й похмурi.
– Завтра повернення на Землю. – сказав Капiтан.
– А як же знахiдка? – вимовив Механiк, вже ледь тримаючись на ногах.
– У центрi проiнформованi. Нас Чекають.
– Ну що за життя. – пожалiвся Механiк.
На те Капiтан витяг з кишенi подарунок Шамана, розiрвав мотузку i вручив кожному по одному шматку.
Роздiл 7
Тим часом
Тим часом на Землi, у високому будинку, у великому мiстi, стояв чоловiк з великим черевом i чорною краваткою. Вiн мав брата близнюка, i були вони напрочуд схожi. Тiльки волосся зачiсували у рiзнi боки. Брат сидiв у крiслi за столом.
– Як там виробництво мармеладу?
Вони тримали мармеладну фабрику. Брат милувався видом з вiкна.
– Треба збiльшити експорт. Інакше дiла не буде.
– Треба помiзкувати.
– Та iснуе проблема. Люди не хочуть платити податок.
– Що ми можемо вдiяти?
В дверi постукали. Увiйшов Радник.
– Панове, маю пропозицiю, – говорив вiн, не спиняючись, на ходу.
– Уважно слухаемо.
– Пропоную заборонити вiдраховувати вiдсоток за зняття коштiв за оплату комунальних послуг та встановити зняття вiдсоткiв для вiдрахування у бюджет, при переведеннi коштiв за отриманий товар чи послугу, що може квалiфiкуватись, як пiдприемницька дiяльнiсть. По-перше, приемнiше дiлитися одразу. По-друге, вiдсутнiсть страху перед податковою. Бiльше пiдприемцiв – сильнiше економiка. Сильна економiка – легка конкуренцiя. Легка конкуренцiя – бiльше свободи. Бiльше свободи – бiльше можливостей. Можливостi створюють можливостi.
