Артуро Перес-Реверте.

Фалько



скачать книгу бесплатно

Зав’язавши краватку-метелик, він одягнув чорний жилет і смокінг, пристебнув годинник на ланцюжок, поправив скріплені овальними срібними запонками манжети, що виступали з-за краю рукавів рівно на три сантиметри, після чого розсунув по кишенях предмети, акуратно розкладені на секретері: масивну срібну запальничку «Паркер Бікон», авторучку «Шифер Баланс» у зеленому нефритовому корпусі, олівець зі сталевим ковпачком, записник, флакончик із чотирма пігулками аспірину, гаманець із крокодилячої шкіри, де лежали двісті песет дрібними купюрами й кількома монетами – на чайові. Потім він витягнув двадцять сигарет «Players» із великої бляшанки – цю рідкісну марку привозили з Лісабону завдяки зв’язкам НІОС, – запхав їх в обидва відділення черепахового портсигара й сунув останній у праву кишеню смокінга. Ретельно обмацавши себе, щоб перевірити, чи нічого не забув, Фалько розвернувся до нічного столика, де лежав пістолет. То була його улюблена зброя, з якою він не розлучався з липня цього року. Напівавтоматичний браунінг FN 1910 року випуску – шестизарядний пістолет бельгійського виробництва, плаский, легкий, зручний у використанні, обладнаний трьома запобіжниками, здатний пустити дев’ятиміліметрову кулю зі швидкістю 299 метрів за секунду. Перш ніж прийняти ванну, Фалько приділив йому багато уваги: розібрав, ретельно почистив, намастив, упевнився, що поворотна пружина, розташована довкола ствола, функціонує нормально й без затримок. Зваживши браунінг на долоні, він переконався, що заряджена обойма на місці, а набійник порожній, загорнув його в хусточку й сховав за шафою. Не годиться йти озброєним на вечірку в казино, сказав він собі, хоча там не бракуватиме мундирів, портупей і пістолетів – країна переживає непрості часи.

Востаннє озирнувшись, Фалько підхопив пальто, білий шарф, м’який чорний капелюх, вимкнув світло й вийшов із номера. Прямуючи коридором, він жорстко посміхнувся, згадавши, що серб Гаврило Принцип, який застрелив ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєві й розв’язав Першу світову війну, користувався таким самим браунінгом 1910 року випуску. Окрім дорогого одягу, англійських сигарет, срібних і шкіряних виробів, пігулок від головного болю, авантюрного життя і вродливих жінок, Лоренсо Фалько полюбляв пікантні деталі. З перчинкою.


2. Зітхання Іспанії


Коли Лоренсо Фалько увійшов до зали, військовий оркестр грав «Зітхання Іспанії»[2]2
  «Зітхання Іспанії» (1902) – популярний іспанський пасодобль, твір композитора Антоніо Альвареса Алонсо.


[Закрыть]
. Критий внутрішній дворик казино, розташований у палаці ХVI століття, був залитий яскравим світлом, що суперечило принципам жорсткої економії, яких начебто дотримувалося франкістське керівництво.

Як Фалько й очікував, він побачив чимало чоловіків у формі, перетягнутих ременями портупеях, в лискучих чоботах, із глянсовою кобурою, кокетливо пристебнутою до пояса. Більшість військових, завважив він, мали високі звання – від капітана і далі, і майже всі хизувалися емблемами генштабу чи інтендантської служби. Щоправда, вистачало й тих, хто носив на перев’язі руку, а на грудях – медалі, отримані за участь у нещодавніх запеклих боях під Мадридом, про які навперебій писали всі газети. Однак, попри численні нагадування, мундири й загальну патріотичну атмосферу, все це було безмежно далеким від війни. Світські дами – хоча й поводилися скромно, згідно з франкістськими нормами (вважалося, що жінки – ніжні створіння, віддані подруги бійців, наречені, дружини, матері), – були елегантно вбрані за стандартами популярних модних журналів, і деякі примудрялися успішно поєднувати нові ідеологічні настанови з жіночою привабливістю. Що ж стосується чоловіків, не всі носили мундири – подекуди виднілися більш-менш пристойні смокінги й багато темних костюмів, під якими можна було помітити чорні краватки й формені блакитні сорочки фалангістів. Було чутно гудіння голосів, офіціанти в білих жилетах обходили залу з тацями, вщент заставленими келихами. Шинквас був установлений трохи далі, навпроти оркестру. Ніхто не танцював. Фалько привітався з кількома знайомими, роззирнувся довкола й зупинився покурити біля широких парадних сходів, прикрашених жовто-червоним прапором, з якого франкісти зірвали пурпурову республіканську смугу, заволодівши цим трофеєм кілька тижнів тому.

– Привіт, Лоренсо! Як тебе сюди занесло? Я гадав, що ти за кордоном.

Відірвавшись від портсигара, Фалько звів очі. Біля нього зупинилися чоловік і жінка. Чоловік на ім’я Хайме Ґорґель був одягнений у військову форму з капітанськими зірочками на вилогах і піхотними емблемами на гімнастерці. Жінка – смаглява, струнка, незнайома – привертала увагу кашеміровою сріблястою сукнею. Дороге якісне вбрання, визначив Фалько. Чуття і досвід рідко підводили його.

– А я думав, що ти на фронті,– відповів він.

– Щойно приїхав звідти. – Офіцер вказав на скроню, де під намащеним брильянтином волоссям виднівся великий набряк. – Лікарі сказали, що у мене струс мозку.

– Нічого собі! Це серйозно?

– Ні. Зачепило рикошетом. На щастя, мій кашкет пом’якшив удар. Це сталося в Сомосьєррі. Мені дали тиждень відпустки на одужання. Післязавтра я повертаюсь на передову.

– Як справи у наших?

– Чудово. Ми за двадцять кілометрів від Мадрида й просуваємося вперед. Подейкують, що республіканський уряд покинув столицю і перебрався до Валенсії. Якщо нам пощастить, усе закінчиться на Різдво. Ти знайомий з Ческою, моєю своячкою?

Пахощі «Амока». Або «Божевілля Сходу», як їх називали журнали мод. Дорогі, вишукані парфуми, які було напрочуд важко знайти за нинішніх обставин. Фалько окинув жінку уважним поглядом: світлі очі, довгий ніс, ідеальні груди, пропорційне тіло. Таких панянок полюбляв малювати художник Ромеро де Торрес[3]3
  Хуліо Ромеро де Торрес (1874–1930) – іспанський художник епохи реалізму.


[Закрыть]
. У ній відчувалося щось циганське, але це лише додавало шарму. Значно вродливіша за більшість. Вища категорія.

– Не мав такого задоволення.

– Лоренсо Фалько, мій давній шкільний друг. Ми кілька років вчилися разом у коледжі братів Марист, у Хересі… Марія-Еухенія Прієто, дружина мого брата Пепіна. Ми всі звемо її «Ческа».

Фалько кивнув і потиснув простягнуту руку. Він кілька разів бачив її чоловіка. Хосе Марія Ґорґель, граф де ла Міґалота, був чванливим холодним аристократом років сорока, який захоплювався кінними перегонами. Свого часу вони відвідували ті самі клуби фламенко й елітні борделі в Севільї та Мадриді.

– Як поживає твій брат? – спитав він у Хайме суто із ввічливості, не відводячи очей від Чески. Завжди цікаво й корисно спостерігати за реакціями заміжньої жінки, коли йдеться про відсутнього чоловіка.

– Добре, наскільки я знаю, – відказав той. – Воює з 18 липня. Йому доручили керувати полком регуларес[4]4
  Регуларес – елітний підрозділ Збройних сил Іспанії, створений 1911 року. Під час Громадянської війни 1936–1939 років солдати цього підрозділу – здебільшого марокканці – підтримували франкістів.


[Закрыть]
десь на мадридському фронті. Під Навалькарнеро, якщо не помиляюсь. Звучить непогано, чи не так? Як за старих часів. Іспанський гранд керує маврами. Нетлінна Іспанія воскресає, аби знищити марксистську наволоч.

– Дивовижно, – мовив Фалько.

Покосившись на жінку, він збагнув, що вона вловила іронічний підтекст. Проте не встиг визначити, добре це чи погано з тактичної точки зору, оскільки дехто відвернув його увагу. Глянувши поверх оголеного плеча Чески (прикритого тоненьким напівпрозорим газом згідно з останніми модними тенденціями), він побачив Марілі Ґранжер, особисту секретарку адмірала. Фалько здивувався, але, трохи поміркувавши, зрозумів, що її присутність була цілком логічною, адже Марілі дружина офіцера Головного морського штабу в Саламанці. Вдала ідея – доручити їй роль посередниці. В глибині зали, між колонами, біля фуршетного столу, Фалько розгледів біляву голову Ганса Шретера – той прямував до дверей маленької вітальні.

– З вашого дозволу я піду, – сказав він.


Коли Марілі зачинила двері й залишила їх на самоті, Шретер окинув Лоренсо Фалько допитливим поглядом. В одній руці німець тримав чарку коньяку, а в іншій – гаванську сигару. Великий кадик випинався над жорстким накрохмаленим коміром і чорною краваткою-метеликом. Горизонтальний шрам, що перетинав ліву вилицю, надавав його обличчю суворого виразу. Шретер був високим і худорлявим, із квадратним, ретельно поголеним підборіддям і крижаними блакитними очима, позбавленими будь-яких емоцій.

– Радий познайомитися з вами, – сказав він іспанською, з ледь помітним акцентом, якщо не зважати на розкотистий «р».

– Навзаєм.

Вони нерухомо стояли, вивчаючи один одного. Німець затягувався сигарою і час від часу прикладався до чарки. Запала тиша, яку порушувала лише віддалена музика військового оркестру. Наступної миті Шретер позирнув на двері.

– Приємна вечірка, – мовив він.

– Так.

– З фронту надходять хороші новини. Марксисти відступають. Мадрид ось-ось здасться.

– Ширяться чутки.

Скептична репліка Фалько пробудила цікавість німця – він відсьорбнув коньяку й уважніше поглянув на нього.

– Ви знаєте, хто я? – порушив мовчанку Шретер.

– Звісно.

– Що вам розповів адмірал?

– Що ви хотіли зустрітися зі мною наодинці. Обговорити якесь завдання.

Зіниці співрозмовника звузилися.

– Яке завдання?

– Він не уточнив.

Шретер пронизував його поглядом. У кімнаті стояли крісла, але жоден з чоловіків не поспішав сідати.

– Sprechen Sie Deutsch?

– Більш-менш, – посміхнувшись, Фалько теж перейшов на німецьку. – Певний час я жив у Центральній Європі.

– Знаєте інші мови?

– Французьку та англійську. Трохи розмовляю італійською. А ще я знаю всі турецькі прокляття, лайливі й образливі слова.

Жарт розбився об незворушне обличчя Шретера. Він покосився на сигаретний попіл, озирнувся у пошуках попільнички й зрештою легенько стукнув указівним пальцем по недопалку і струсив усе на килим.

– Якщо ви вже заговорили про турецьку… Рік тому ви вбили в Стамбулі одного мого співвітчизника.

Фалько витримав його погляд.

– Можливо.

Шрам на щоці Шретера немовби став чіткішим.

– Його звали Клаус Топека, і він продавав військову оптику.

– Не знаю, не пригадую. – Фалько знизав плечима. – Нічого не можу сказати.

– Ви вбили стількох людей у Стамбулі та інших містах, що навіть не пам’ятаєте?

Фалько промовчав. Він чудово пам’ятав Топеку – приватного торговця, який також співпрацював з Абвером. Це сталося в листопаді 1935 року, до війни. Усе було зроблено швидко й чисто: постріл у потилицю біля дверей дешевого борделю в кварталі Бейоґлу. Імітація збройного нападу. Він отримав наказ ліквідувати Топеку, оскільки той втручався у постачання оптичних приладів, куплених у Радянського Союзу за гроші республіканців. Так звелів адмірал, який за тих часів очолював іспанську службу розвідки у Східному Середземномор’ї. Кумедно, що життя вносить свої корективи, подумав він. Усе змінюється – союзники, друзі та вороги.

– Ваш начальник вважає вас серйозною людиною, якій можна цілком довіряти. Невдовзі вам доручать одну делікатну справу. Кажете, вам нічого не повідомили?

– Так, я не в курсі.

Замислившись, Шретер зробив довгу затяжку.

– В такому разі я теж мовчатиму. Скажу лише одне, – нарешті мовив він, випустивши дим. – Німецький флот підтримає вас. Для участі в операції виділено бойовий корабель – міноносець чи підводний човен. Дізнаємось найближчими днями.

Фалько вирішив вдати дурника.

– У червоній зоні?

Німець відповів пильним поглядом, ніби прораховуючи, що Фалько знає, а що замовчує.

– У Картахені працює німецький консул. Його звуть Санчес-Копенік, і він отримав відповідні інструкції щодо вас. Коли настане слушна мить, ви встановите контакт.

– Ніхто нічого не казав мені про Картахену.

Крижані блакитні очі зберігали незворушний вираз.

– Тоді я буду першим. Звісно, за умови, що ви забудете назву цього міста, щойно вийдете звідси.

Картахена й Аліканте. Іспанський республіканський Схід. Фалько швидко обмірковував ситуацію, зіставляючи факти. На жаль, інформації було обмаль.

– А що я маю зробити? В чому полягає завдання?

– Ваш начальник розповість докладніше. – Шретер знову затягнувся сигарою. – Я не маю права випереджати його. Гадаю, завтра відбудеться важлива зустріч, і ви обговорите всі деталі. З третіми особами.

Занепокоєний, Фалько подумки скривився. Йому подобалося діяти самостійно, тим паче, що адмірал не заперечував. Група брудних справ існувала саме за таким принципом. Однак ця операція відрізнялася від інших. Спільний проєкт НІОС, фалангістів та німців не передбачав нічого хорошого. Кепські новини. Як говорить старовинне іспанське прислів’я, біда вівцям, якщо чабани веселяться. Було неприємно думати, що він може стати однією з мертвих овець.

– Ви ще щось хотіли? – спитав він.

Шретер поставив порожній келих на стіл.

– Ні, більше нічого.

– Це все? – здивувався Фалько.

– Так. Я хотів познайомитися з вами. Побачити ваше обличчя.

– Професійна цікавість?

– Можна і так сказати. Мені розповідали, що в двадцятому році ви з білою армією евакуювалися з Криму. І навіть отримали поранення.

Фалько незворушно витримав його погляд.

– Можливо.

– Я тоді був морським офіцером і служив на «Мютці». Але ж ви не росіянин. І були надто молодим. Що ви там забули?

– Бізнес.

– Дивний спосіб займатися бізнесом. Ми всі чимало натерпілися.

– Мабуть.

– Ви продавали зброю, чи не так? То там, то тут. Або працювали на тих, хто її продавав. На людей Захарова.

Фалько внутрішньо посміхнувся. Він познайомився з Василем Захаровим на кораблі «Граф Савойський», під час гри в карти. За п’ять днів плавання між Гібралтаром та Нью-Йорком знаменитий контрабандист пройнявся симпатією до самовпевненого й розкутого іспанця – юнака щойно відрахували з Морської академії, і родина відправила його до Америки, щоб він взявся за розум. Півроку по тому Фалько вже працював на Захарова, виконуючи різні завдання в Мексиці, США, Європі.

– Не знаю, – відказав він. – Не пригадую.

Німець напрочуд уважно спостерігав за ним.

– Чи правда, що ви вели справи не лише з росіянами, а й одночасно постачали зброю мексиканським революціонерам і бойовикам ІРА?

– Такого я зовсім не пам’ятаю.

– Розумію. Якщо не помиляюсь, ви бували в Німеччині. В Берліні.

– А ось Німеччину я чудово пам’ятаю. Підштукатурені фасади, вогні кабаре, фальшива радість, що за дві вулиці перетворюється на печаль. І всі ці шльондри в облізлих шубах шепочуть тобі на вухо: «Komm, S?sser»[5]5
  «Ходімо, любчику» (нім.).


[Закрыть]
.

– Це було раніше. Перш ніж…

– Що саме?

– Перш ніж настав націонал-соціалізм.

– Ну, якщо ви стверджуєте…

Німець відчинив двері. Вони разом повернулися до зали, де оркестр, перекриваючи гучні розмови, грав увертюру до опери «Лісовий кіт».

– Ви знаєте сеньйора Ленца? – поцікавився Шретер.

– Так.

Вони зупинилися біля подружжя – чоловіка з рудуватим волоссям і височенної пишнотілої білявки в чорній атласній сукні.

– Вольфґанґ Ленц і його дружина Грета. Здається, ви вже зустрічалися. Це Лоренсо Фалько.

– Так, ми знайомі,– підтвердив Ленц.

Вольфґанґ Ленц знехтував смокінгом, обравши темний костюм. Він тримав у руках напівпорожній келих, а в його подиху відчувався запах анісу. Застебнутий на один ґудзик піджак тріщав на товстому животі. Пан Ленц, представник фабрики «Рейнметал» на півдні Європи, кілька разів перетинався з Фалько по роботі. В 1929 році вони навіть провернули спільну операцію в Бухаресті – продали трьохтисячну партію гвинтівок «Маузер», старих і несправних. Обоє непогано заробили на тій афері. Після повстання Ленц регулярно постачав зброю армії Франко. Вони з дружиною мешкали в готелі. Люди часто бачили, як німець навідується, наче до себе додому, до єпископського палацу, де був розташований Генштаб каудильйо.

– Залишаю вас у приємному товаристві,– мовив Шретер і відійшов.

Фалько вийняв портсигар і запропонував їм сигарети. Ленц відмовився, а Грета взяла.

– Англійські? О, так! Дякую! Обожнюю англійські сигарети.

Грета Ленц була на голову вища від свого чоловіка. Вона мала грубі й вульгарні риси обличчя, хоча аж ніяк не здавалася потворною. Пряме волосся до плечей. Губи, нафарбовані яскраво-червоною помадою. Вечірня сукня підкреслювала могутні германські стегна, а глибоке декольте відкривало великі пружні груди. Розвеселившись, Фалько подумав, що жодна жінка в нинішній католицькій святенницькій Іспанії не наважилася би демонструвати свої принади з такою безсоромністю.

– Цікаві у вас друзі,– зауважив Ленц, вказавши келихом на спину Шретера.

– Ділові партнери, – уточнив Фалько, підносячи запальничку до сигарети, яку Грета вже встромила у бурштиновий мундштук.

Її чоловік зробив ковток і хитро позирнув на Фалько.

– Патріотизм і бізнес часто поєднуються.

Фалько закурив і випустив дим крізь ніздрі.

– А як ваші справи?

– Гріх скаржитися. Ви ж знаєте, як усе відбувається. Генерал Франко потребує того, що я можу йому надати.

– Це коштує грошей.

– Авжеж. Але платять інші, і всі задоволені. Німеччина та Італія співпрацюють і рано чи пізно виставлять рахунки. Подейкують, що Томас Феріоль – ваш співвітчизник, який мешкає у Франції,– покриває значну частину витрат. Ви щось знаєте про це?

– Ні.

Вони ще трохи поговорили. Грета Ленц відкрила сумочку і попудрила ніс, обвіявши чоловіків ароматом парфумів «Елізабет Арден». Вона зацікавлено косилася на Фалько, але він звик до таких виявів уваги. Жінкам зазвичай подобалися його елегантні манери в поєднанні з гарним профілем і чарівною зухвалою посмішкою, прорахованою до міліметра, тисячоразово перевіреною на практиці й обраною служити своєрідною візитівкою. Змолоду завдяки особистим розчаруванням він засвоїв важливий урок: жінок приваблюють шляхетні кабальєро, але в ліжку вони надають перевагу мерзотникам. Проста математика.

– Люба, тобі принести анісівки? – спитав Ленц.

– Ні, дякую. – Вона стишила голос і додала з певним докором: – Гадаю, ти забагато п’єш.

– Ти перебільшуєш.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Здесь представлен ознакомительный фрагмент книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста (ограничение правообладателя). Если книга вам понравилась, полный текст можно получить на сайте нашего партнера.

Купить и скачать книгу



скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2

сообщить о нарушении