скачать книгу бесплатно
Смарагдова Сага
Andre Pass
Сучасний мiстичний Киiв. Джини, вiдьми, перевертнi та iншi представники паранормального свiту живуть серед людей таемним життям. Класичне протистояння ангелiв та демонiв – це не протистояння добра та зла. Це вiйна за владу над людством. Головнi героi – демон Алексiос та звичайний хлопець Ден – займаються пошуками втiкачiв з Пекла. Товаришi стають свiдками подiй, якi можуть призвести до загибелi людства. Разом з iншими героями iсторii вони розгадують загадки, мандрують свiтами та вступають у боротьбу з могутнiми силами, аби врятувати свiт. На сторiнках роману читач вiдвiдае знайомi мiсця столицi, занурившись у захоплюючi фантастичнi пригоди, наповненi вiдсилками до поп-культури.
Andre Pass
Смарагдова Сага
Роздiл 0
Усе подвiр’я старого чоловiчого монастиря було вкрите яскравою помаранчевою ковдрою. Безжальне полум’я жадiбно поглинало все, що траплялося на шляху. Густий чорний дим великим стовбуром виривався з вибитих вiкон. Залишивши вiд головноi будiвлi монастиря розжаренi кам’янi руiни, вогонь охоплював невеликi добудови та дерева, що тихенько потрiскували пiд його абсолютною владою.
Всюди з криками снували монахи в обгорiлих рясах. Розлюченi й наляканi вони, здавалося, не звертали уваги на пожежу. Деякi з них блокували дверi, щоби решта ченцiв не змогли покинути окутанi полум’ям примiщення, iншi хапали все, що траплялося пiд руку та билися, штовхали одне одного у вогонь. Хтось стояв у шоковому станi, спостерiгаючи за безладом, що коiвся навколо, хтось непритомнiв, задихаючись димом. Деякi ченцi тiкали якомога далi вiд цього мiсця, пробiгаючи повз незнайомця, що стояв бiля ворiт та споглядав на цей хаос. На його бiлоснiжнiй сорочцi та чорному пiджаку не було слiдiв анi попелу, анi кiптяви.
– Amazing… – захоплено прошепотiв вiн сам до себе.
Вiд монастиря, до ворiт, повз полум’я та здичавiлих монахiв наближалася молода невисока дiвчина. На ii розiрвану брудну весiльну сукню, руде коротко стрижене розтрiпане волосся та вимазане косметикою обличчя падав попiл.
– Усе готово. Як ти й хотiв, – сказала вона, коли наблизилася до незнайомця.
– Дякую. Ти чудово впоралася, – вiн ще раз iз насолодою оглянув подвiр’я. – Заслужила свою винагороду.
Незнайомець передав дiвчинi чорний рюкзак.
– Я уявляла чорний кейс, як у кiно.
– Кейси давно вийшли з моди. Тим бiльш, рюкзаки практичнiшi. За рогом на тебе чекае авто. Тебе вiдвезуть, куди накажеш, усе оплачено. Не раджу в такiй сукнi з купою грошей гуляти мiстом. Зайва увага тобi нi до чого. А зараз йди звiдси, не варто, щоб тебе бачили тут.
Дiвчина направилася до авто.
– Хей, красуне! – гукнув ii незнайомець.
– Що iще?
– Ось, тримай.
Вiн кинув iй старовинну золоту монету.
– Що це за антикварiат?
– За твою допомогу я винен тобi послугу. Тримай монету в себе та просто поклич, коли потребуватимеш моеi допомоги. Такий собi, маленький бонус.
– Непоганий бонус.
Вона махнула йому рукою та зникла за рогом.
Незнайомець залишився на самотi, продовжуючи спостерiгати за божевiллям, що творили монахи.
Поряд з’явився чоловiк. Його класичний костюм виблискував своею бiлиною.
– Що ти накоiв, Алексiосе? – роздратовано запитав вiн.
– Ухти! Сам Турiель зглянувся спуститися зi свого яблуневого саду. До речi, ти менi якраз потрiбен. Мене вже кiлькасот рокiв турбуе одне питання, – Алексiос дiстав невеличку голку з кишенi. – Скажи, скiльки ангелiв помiщаеться на кiнчику голки?
На мить Турiель затримав свiй суровий погляд на спiврозмовнику, але швидко заспокоiвся, проiгнорувавши жарт, змахнув рукою та полум’я вмить згасло.
– Це наша територiя, демон. Не варто сюди було лiзти. Нам не становить труднощiв усе виправити.
– Газончик ви швидко пiдрiвняете, а от люди… цi монахи стали ляльками мого невеличкого театру. Одна столова ложка наклепiв, жменька iнтриг пiд кисло-солодким соусом брехливих чуток – рецепт iдеального розбрату, якому б позаздрив сам Гордон Рамзi. Цi душi тепер належать нам. Скiльки iх тут тусувалось? Сотнi двi? Поглянь, вони вбивають один одного, непритомнiють, тiкають звiдси, але нiхто не молиться до небес.
– Тобi доведеться вiдповiсти за це неподобство.
– А що ви менi зробите, пернатий? Правило кровi, remember? Ви не можете, навiть залоскотати мене до смертi, що вже казати про iнше.
У руцi демона з’явився наполовину наповнений келих.
– Вип’емо за перемогу? – запропонував бiс.
Ангел не вiдповiв.
– Не дуже й хотiлося, – Алексiос зробив ковток.
– Чи не занадто ти зарозумiлий, як на шавку, що лише виконуе накази свого хазяiна?
– Амбiцii. Чув про таке?
Вдалинi почулися звуки пожежних сирен. Демон глянув на годинник.
– Щось засидiвся я тут iз тобою. Час менi вже йти, вислуховувати похвалу вiд колег. Розважайтеся, хлопцi. Bon appetit!
Вiн кинув ангеловi червоне яблуко i зник.
Турiель мовчки спостерiгав за хаосом на подвiр’i чоловiчого монастиря. Вiн шкодував, що не здатен власноруч покарати нахабного бiса. Сьогоднi на небесах його чекатимуть лише клопоти. Ще довго вiн вислуховуватиме звинувачення в тому, що не помiтив присутностi демона в монастирi. Тим голодним гiенам лиш дай привiд поставити пiд сумнiв його роботу. А чим займалася вiдповiдальна варта? А пророки небеснi? Куди дивилися вони? Нiкого не хвилюе, що монастирiв десятки тисяч у свiтi. Одному ангеловi за всiма не вгледiти, але вiдповiдальнсть лише на його плечах. Така доля того, хто виконуе обов’язки керiвника. Не бiда. Найважливiше зараз – це вирiшити долю Алексiоса. Потрiбно спросити з бiса найвищу цiну за свою нахабнiсть.
На подвiр’i з’явилася група ангелiв. Одягненi вони були в однаковi синi комбiнезони.
– Ми подбали про пожежникiв, пане, – доповiв один iз них.
– Зачистити тут усе. І негайно скликати збори, – суворо скомандував Турiель i вiдправився на небеса.
Роздiл 1
Як i будь-яка iнша столиця свiту, Киiв – мiсто контрастiв. Шумнi, перевантаженi шляхи Харкiвського масиву чи проспекту Перемоги переходять у тихi, затишнi вулички Подолу, якi так любив Данiель. Вiн прожив тут багато часу, i, здавалося, кращого мiсця не знайти.
За багато столiть Данiель достатньо працював, щоби дати собi змогу побайдикувати кiлька десяткiв рокiв. Чим вiн, власне, i займався.
Ранок, коли його вiдпочинку прийшов кiнець, почався, як не дивно, з будильника.
– От халепа, проспала! – З лiжка скочила й почала енергiйно збирати розкиданий одяг дiвчина. Чорне довге волосся злегка прикривало оголенi груди. – Лиш би вiн ще не приiхав. Лиш би не приiхав…
Вона щебетала так швидко, що ii напiвшепiт нагадував молитву.
– Як я могла проспати?
Данiель не мiг пригадати ii iм’я, хоча, не дуже й намагався.
Пронизливий звук будильника наполегливо випробовував терпiння.
– Та вимкни його вже! – гаркнув вiн.
– Ага, зараз.
Дiвчина провела пальцем по екрану смартфона, припинивши набридливий писк.
Нарештi.
– Потрiбно викликати таксi, – тихо сказала вона.
– Бiля входу в готель iх багато, тобi не доведеться чекати, – пробурмотiв Ден, усе ще лежачи в лiжку.
Вiн сподiвався, що це допоможе iй швидше забратися звiдси i припинити метушню.
– Дiйсно. Дякую.
Вона на диво швидко вдяглася й направилася до виходу, зупинившись на мить.
– Було весело. Дзвони, коли що.
– Коли що… – тихо мовив хлопець iй услiд i повернувся на бiк, ховаючись пiд ковдрою вiд осiнньоi прохолоди, що проникала крiзь вiдчинене вiкно готелю.
Прокинутись о восьмiй ранку – грiх, який вiн не мiг собi дозволити.
Щойно гостя пiшла, кiмната наповнилася шумом гучних оплескiв. Урочистим тоном, притаманним Майклу Бафферу,[1 - Майкл Баффер (Michael Buffer) – професiйний коферансье. Вiдомий тим, що затягуе звуки про оголошеннi спортсменiв.] голос, який Ден упiзнав би з тисячi iнших, промовив:
– Ladies and Gentlements! Зустрiчайте! Неперевершений, феноменальний, я!
В кутку пiд самою стелею в повiтрi вiн побачив свого найкращого друга Алексiоса. Пафосно розвiвши руки в рiзнi боки, демон спускався уявними сходами.
– Схилiться, смертнi, перед величчю найпопулярнiшоi персони пекла! Бо iм’я менi… – його монолог перервала подушка, що поцiлила прямо в голову.
– Досить кричати!
Оплески миттю стихли. Демон замовк.
Ден пiдiйшов до старого товариша та по-братерському обiйняв.
– Привiт, друже! Який я радий тебе бачити!
– Я теж, братику! Скiльки ми не бачилися? Рокiв так, дохренiлiон? – Демон засмiявся, пiсля чого продовжив. – Сьогоднi знаменний день. Моi демонiчнi авантюри почали приносити плоди. Сам Його Величнiсть похвалив мене, зауваживши, що такi неординарнi кадри потрiбнi зверху. Хм… чи знизу… ну, якось так, коротше… тож мене чекае пiдвищення, i'm sure, bro. – Алексi рiзко обернувся навколо своеi осi, нiби в танцi, i клацнув пальцями. На столику бiля лiжка з’явилися двi чарки, що ряснiли рiзними кольорами налитих у них напоiв. – Опаньки! Шоти пiд’iхали.
Бiс передав одну порцiю другу.
– Ти розумiеш, що вiдбулося? Твiй покiрний слуга втер носа всiм надутим пекельним цуценятам. І з ким же, як не з найкращим другом, я хочу вiдсвяткувати цю подiю.
– Чудово! – радiсно вигукнув Ден.
– Влаштуемо пекельно круту вечiрку, my friend!
– О, да! Я сумував за нашими вечiрками!
– Я теж.
Раптом роздався звук церковних дзвонiв. Демон дiстав телефон та присвиснув, прочитавши повiдомлення.
– Ухти, схоже робота кличе, – мовив Алексi. – Моi нишпорки помiтили пiдозрiлу активнiсть неподалiк.
– Ти що, i досi займаешся розшуком пекельних дезертирiв?
– Так… чесно кажучи, пiсля того, як нашi шляхи розiйшлися, я взяв невеличку вiдпустку на користь iншоi перспективноi справи. І, як виявилося, не прогадав.
Демон сховав телефон у кишеню пiджака.
– Слухай, а не хочеш зi мною? Як у старi добрi часи.
– Чому б нi? Нiяких планiв на сьогоднi не маю.
– От i чудово. Suit up, мiй друже! Ми вiдправляемось на полювання. Наче брати Вiнчестери,[2 - Брати Вiнчестери – персонажi популярного телесерiалу «Надприродне» («Supernatural»).] – посмiхнувся Алексi.
* * *
Турiель радiв, що в Раю нiколи не було ночей. Вiн обожнював сонячне свiтло, а великi вiкна в залi для зборiв давали змогу насолодитися ним сповна. Але сьогоднi було не до насолод. За столом зiбрались усi ангели виконавчого устрою та представники влади Раю. Вершки небес. Елiта. Розбещенi самозакоханi виродки. Турiель ненавидiв добру бiльшiсть присутнiх i з радiстю зачинив би iх у тортурних кiмнатах, як вони того заслуговують. Але без цих зарозумiлих покидькiв йому не впоратися з устроем небес. Принаймнi, поки що. Батькiв трон порожнiй i допоки вiн не знайде його, вони потрiбнi.
– То що ми тут розводимо балаган? – запитав один з ангелiв. – Демон навiв трохи шороху. От i вся iсторiя.
Вiн сидiв, розвалившись на стiльцi, схрестивши ноги на столi, демонструючи присутнiм блискучi бiлi туфлi.
Турiель спрямував суровий погляд на зухвалого ангела.
– «Навiв шороху»? Здаеться, Мелькiаль, ти зовсiм не усвiдомлюеш серйозностi того, що сталося. Алексiос сiмдесят рокiв схиляв на бiк Пекла наших ченцiв, а пiд кiнець просто знищив монастир, – вiн перейшов на крик. – Сiмдесят рокiв! Це величезна кiлькiсть вiруючих людей, яка наповнювала небеса життедайною енергiею. А тепер ця енергiя перенаправлена в Пекло. І ти називаеш це «навiв шороху»? Раджу тобi стулити пельку й не тявкати зайвого! І прибери своi кривi ноги зi столу, доки я не вiдiрвав iх, нiкчемо!
Мелькiаль прибрав ноги та сiв рiвно.
– Слухай, Турiелю, – вiн мовив спокiйно та обережно, пiдбираючи кожне слово. – Я не маю вислуховувати твоi образи. Не моя провина, що ти майже столiття не помiчав бiсову аферу. Ти – вiдповiдальний за благополуччя небес, тому не зривай на мене злiсть через власнi помилки.
– Притримай язика, – мовив до Мелькiаля ще один ангел.
– Не варто, Закуме, дякую, – зупинив його Турiель. – Я сам впораюсь.
Вiн пiднявся та оглянув присутнiх.
