скачать книгу бесплатно
Пiд завiсою свiтiв
Вадим Овчаров
Пролiтаючи крiзь час та простiр, можна стати випадковим свiдком незвичних подiй, якi вiдбуваються не лише в нашому свiтi теперiшнього, але й у вимiрах, можливого, близького та дуже далекого майбутнього. Ельфiйка Джайна – молода мисливиця за головами, яка невтомно переслiдуе свою жертву. Дорога приводить ii до самотньоi таверни, де зiбрався гурт подорожнiх, а також ii головна цiль. Однак, вона навiть гадки не мае, що серед них е iстота, яка тiльки видае себе за людину… («Таверна «Зламаний Меч») Прокинувшись вiд крiосну, Тарас бачить навколо себе лише снiг та гори, незвична порода яких не дае змоги надiслати рятiвний сигнал. Ховаючись вiд хуртовини, чоловiк натрапляе на потворних та хижих створiнь. Проте, намагаючись вберегти власне життя, вiн навiть не здогадуеться, наскiльки сильно може змiнити життя на планетi дрiбне втручання людини… («На шляху до Кассiопеi») Пiзньоi ночi стара Явдоха прийшла на могилу до давно померлоi подруги, аби розповiсти про наболiле. Та ii сумний монолог до холодного каменю порушують гучнi кроки в пiтьмi. За лiченi хвилини беззахисна бабуся стае свiдком паплюження могили… («Вiзит») Злегка вiдгорнувши завiсу мiж свiтами та вимiрами, ви натрапите на дивовижнi, а часом навiть моторошнi подii.
Вадим Овчаров
Пiд завiсою свiтiв
Збiрка оповiдань
У будь-якому напрямку всесвiт меж не мае.
Лукрецiй
Таверна «Зламаний Меч»
I
Кiлька годин Джайна безжально гнала коня по запиленiй дорозi, здiймаючи позаду чималу куряву. Вона майже наздогнала свою жертву й не бажала давати втiкачу навiть найменшого шансу на вiдпочинок. Зрештою, хто вiн такий, аби отримати подiбнi привiлеi? Звичайний злодiй та шахрай, за чию голову готовi викласти немало золота.
На його слiд ельфiйка натрапила ще в мiстечку Орвел, до якого тепер було три днi верхи. Минулоi ночi, загнавши скакуна заледве не до безсилля, мисливиця за головами зробила зупинку в невеликому селищi Сандавар. Там iй вдалося не лише змiнити коня, але й отримати свiжу iнформацiю, щодо втiкача.
Як виявилося, клятий шахрай у полудень виiхав звiдти в бiк нортонського лiсу. Звiсно, аби вiдновити сили, довелося винайняти кiмнату в одному з будинкiв. Проте, щойно першi променi прорiзали зоряне небо, Джайна вже мчала дорогою, аби зменшити вiдстань мiж нею та здобиччю.
З того часу, вже майже день вона бачить перед собою незмiнний пейзаж: закинутi поля, якi поступово заполоняе пил та пiсок, та брудна грунтова дорога. Навiть небо, здавалося, намагаеться вписуватися в цей одноманiтний краевид, не подарувавши жодноi хмаринки. На щастя тiльки плин небесного свiтила не вповiльнювало рух, прямуючи вiд сходу до захiдноi лiнii горизонту – праведного мiсця вiдпочинку.
Та ось, коли мисливицi вже почало здаватися, що день так i закiнчиться без суттевих змiн, попереду з’явився невеликий стовп диму. Перше, що прийшло ельфiйцi в голову, це мiсце вiдпочинку, де бiсiв чоловiк, котрого вона переслiдувала, вирiшив вiдновити сили. Розiгрiта такою думкою, Джайна пришпорила коня, який i без того щодуху мчав вперед.
Досить скоро iй на очi потрапило джерело диму й запал погонi швидко зiйшов нанiвець. Попереду була невелика двоповерхова споруда, з димоходу якоi здiймався сивий дух згорiлого гiлля та вугiлля.
Пiд’iхавши ближче, ельфiйка опинилася перед придорожньою будiвлею, обабiч якоi мирно спочивали прив’язанi конi. Двое з них, втомленi та знесиленi, вляглися пiд коритом iз пiйлом, використавши в якостi пiдстилки залишки сiна. Третiй, який особливо привернув увагу Джайни, насолоджувався прохолодною водою. За описом гнiдий скакун був подiбний до того, на якому виiхав переслiдуваний нею чоловiк.
Не гаючи часу, вона зiстрибнула з коня й пiдiйшла до гурту тварин. Прив’язавши його до дерев’яного стану, мисливиця перевiрила власне спорядження. Коротка шабля висiла на поясi, виблискуючи в променях вечiрнього сонця. Ельфiйка торкнулася тендiтними руками до ременя, що простягнувся вiд поясу до плеча, та зникав десь за спиною. Його темно-коричневу шкiру уквiтчали невеликi ножi, схожi на смертоноснi срiблястi квiти.
На останок вона поглянула на гнучкий лук i стрiли, якi висiли бiля сiдла. Древко кожноi стрiли було прикрашене звивистим вiзерунком, що плавно тягнувся вгору до совиного пiр’я, а всi наконечники змазанi паралiзуючою отрутою. Бажання взяти iх iз собою було дуже спокусливим, але розум чiтко вимальовував всю безпораднiсть iз ними в тiсному примiщеннi. Зрештою, вона таки вiдмовилася вiд компанii цiеi зброi та впевнено попрямувала до вхiдних дверей.
Над сходами нависала дерев’яна вивiска з вицвiлим зображенням розбитого об камiнь меча. Нижче, бiльш яскравими лiтерами виднiлася назва: Таверна «Зламаний Меч». Ельфiйка кинула мимобiжний погляд на вiкна другого поверху, якi прикривали сталевi грати. Схоже, що власник цiеi придорожньоi забiгайлiвки вигадав свiй спосiб присiкти злодiiв та шахраiв, не даючи змоги втекти через скляний вихiд свiтлиць.
Із похмурим виглядом, Джайна штовхнула дверi та увiйшла всередину.
Головний зал виявився майже порожнiм. За столиками сидiли лише кiлька клiентiв, кожен з яких був або звичайним подорожнiм, або мисливцем на пригоди. За два столика вiд дверей пара хафлiнгiв щось обговорювала упiвголоса. На iншому боцi залу розташувався кремезний орк. Вiдклавши на сусiднiй столик свою сокиру, вiн саме намагався впоратися iз замовленим обiдом. Позаду всiх, в самому крайньому кутку, розташувався чоловiк. Перед ним стояла пляшка елю та дерев’яний кубок. За стiйкою стояв власник таверни, та прислухався до розмови коротунiв.
Щойно ельфiйка опинилася на входi, всi присутнi миттю забули про своi справи та спрямували погляд на загадкову гостю. І не дивно, адже Джайна не була схожою на жодних з представникiв свого народу, та й одяг говорив про те, що з нею краще не жартувати. Якщо в бiльшостi ельфiв колiр волосся був золотавий чи срiблястий, то вона мала довгу косу кольору дубовоi кори. Трохи округле обличчя не могло не заворожити на собi погляд, а соковитi червонi вуста прагнув спробувати будь-який чоловiк. Невеликi гострi вуха виказували в нiй кров древнього народу, проте золотисто-зеленi очi робили ii винятковою серед iнших.
Господар таверни коротким поглядом оцiнив ii спорядження та одяг. Здавалося нiчого особливого, що могло б привернути увагу: зброя й шкiрянi обладунки, поверх яких виблискували сталевi наплiчники та нарукавники. Однак щойно очi зиркнули на емблему, яку було витиснуто нижче плеча правицi, пухкий та бородатий дворф вiдразу ж зрозумiв, з ким мае справу.
Кожен член мисливцiв за головами мав особливу вiдмiтину як на тiлi, так i на обладунках. Не важливо, була то блискуча важка броня зi сталi, срiбла чи бiльш мiцного металу, або ж легкi шкiрянi чи кольчужнi лати, на них гравiювали знак ордену – змiю, що вишкiрила зуби пiд час нападу. Такий же малюнок татуювали i на шкiрi кожного мисливця, який отримав право на полювання за втiкачами.
Джайна повiльно пiдiйшла до стiйки таверни, за якою знаходився власник, спокiйно протираючи дерев’яний кубок. Краем ока вона помiтила, як нишком пiднявся з-за столу чоловiк, одягнений в сiрий дорожнiй плащ та капелюх з чималими полями й повiльно почав скрадатися пiд стiною вбiк виходу. Схоже, вiн нутром вiдчув небезпеку.
– Чим можу допомогти, вам? – запитав дворф, струснувши своею рудою бородою. – Їжа, лiжко, гаряча купеля? У тавернi «Зламаний Меч» е все.
– Думаю, ви вiдразу ж зрозумiли хто я, – спокiйно мовила ельфiйка. Їi рука повiльно потягнулася до кинджалiв на нагрудному поясi, – це було видно по ваших очах. Тому давайте обiйдемося без вступних висловiв i вiдразу ж перейдемо до справи. Я полюю на втiкача, за голову якого призначена не одна сотня золотих монет. Вiн зараз знаходиться в цьому залi, тому раджу вам не заважати менi робити свою роботу.
Перш нiж господар встиг вимовити бодай якесь слово, Джайна рiзко розвернулася випустивши перед собою двi срiблястi блискавки. Не встигли вони вiдлетiти вiд тендiтних пальцiв ельфiйки, як вона вихопила наступну пару ножiв та пустила вслiд першим. Із глухим стукотом вони влетiли в дерев’яну стiнку, приглушивши звук рваноi тканини.
Чоловiк, який саме проходив понад стiною, завмер, так i не зробивши наступного кроку. Два леза припнули до дерева сiрий плащ над плечима, одне врiзалося бiля зап’ястя, ледь зачепивши шкiру, а останне збило з голови капелюх, намертво прибивши його над головою.
– Семюель Гретхем, – мовила жiнка, не зводячи погляд зi своеi здобичi. Пальцi вже мiцно стискали рукiв’я шаблi, готуючись пустити ii в дiло, – також вiдомий як Туманний Злодiй. Тебе розшукують вiдразу в трьох королiвствах i пропонують чималу винагороду за живого чи мертвого. В якому виглядi потрапити до кабiнету суддi, залежить вiд тебе.
– Ви помиляетеся, панi… – забелькотiв був чоловiк, але Джайна зупинила його помахом вiльноi руки. Щойно вiн замовк, вона промовила:
– Русяве волосся, карi очi, шрам над нижньою губою. Покинув Сандавар на гнiдому скакунi, придбавши в одного з мiсцевих сiрий плащ та потворний капелюх. Якщо не помиляюся, саме той бiдолаха пiзнiше збагнув, що також втратив i гаманець iз заощадженнями.
– Що ж, таки наздогнала, – усмiхнувся Гретхем. Тепер його голос лунав бiльш впевнено i зверхньо. – Однак, не сподiвайся, що я добровiльно здамся в полон. Навiть до такоi кралечки, як ти.
Чоловiк стрибнув вперед, лишивши позаду плащ та капелюх. Щойно цупка тканина розiрвалася, всi побачили чорнi обладунки з мiцноi шкiри та короткий меч, який висiв на поясi. Вiн на мить завмер бiля столика, на якому лежала сокира орка, оцiнюючи ситуацiю. Руки злодiя вже смикнулися в бiк гравiйованого рукiв’я, а Джайна вже вивiльнила з-за поясу шаблю.
– Стiйте! – закричав дворф, на диво, спритно вискочивши з-за стiйки. – Негайно зупинiться!
– Здаеться, я просила не заважати менi, – процiдила крiзь зуби ельфiка. – Цей утiкач мiй!
– Я все розумiю, – мовив господар, здiймаючи руки вгору. – Та перш нiж ви почнете трощити моi меблi, до речi, вони досить дорогi та важко замiннi в цiй мiсцевостi, хочу запропонувати iнший варiант. Вийдiть на вулицю й там владнайте свою суперечку, а ще краще, раджу вам винайняти на нiч одну з верхнiх кiмнат, перепочити, а потiм вже вранцi вирiшити цю справу.
