скачать книгу бесплатно
Як згодом писав один iз сучасних iзраiльських письменникiв Амос Оз, який, народившись 1939 р. в Єрусалимi, в 14 рокiв також став кiбуцником, «це був перiод цiлком сумнiвного шлюбу мiж еврейською традицiею соцiальноi справедливостi та схiдноевропейською, в основному росiйською, традицiею соцiальноi мрii». Втiм кiбуцник мiг стати i прем’ер-мiнiстром (як Давид Бен-Гурiон), i знаменитим художником (як Авiгдор Арiха, Длугач), i викладачем унiверситету чи письменником, як Амос Оз (Клаузнер), твори якого перекладено багатьма мовами свiту, зокрема «Доторкнись до води, доторкнись до вiтру», «Пагорб злоi ради», «На землi Ізраiльськiй», а також «Повiсть про любов i темряву», «Мовчання небес», що значною мiрою присвяченi особi й характеристицi творчостi Агнона.
Що ж до одного з тисяч переселенцiв – молодого письменника Шмуеля Чачкеса (Агнона), то, як стверджуе Джоан Комей у книзi «Хто е хто в iсторii евреiв», «вони вважали автора представником буржуазii». У своему романi про молодих переселенцiв «Зовсiм недавно» Агнон описав, як праця давала «халуцiм» (пiонерам, активiстам заселення пустинних земель) патрiотичне задоволення, та з iронiею продовжував, що деякi приiхали працювати, iншi, як вiн, – написати про це книгу. Згодом Агнон стверджував: «…В Ерец-Ісраель я не був робiтником, не був подiбним до тих, кого звуть халуцiм i хто самi зводять собi будинки i гризуть зубами землю…» [30, с. 104].
У перший перiод проживання в Палестинi Ш. Й. Чачкес (Агнон) заробляв приватними уроками, працею чиновника «середньоi руки»: секретаря мирового суду, секретаря Ради землi Ізраiлю (прообразу майбутнього парламенту краiни), брав участь у формуваннi адмiнiстративних органiв неiснуючоi еврейськоi держави, що зароджувалась. Окрiм турботи про «хлiб насущний», активно захопився лiтературною працею.
Ш. Й. Чачкес (Агнон), як мовиться, прагнув «зробити себе сам». Так пригадував його в перший перiод проживання в Палестинi (1907–1913) Беньямiн Бреннер, молодший брат еврейського письменника Йосифа Бреннера: «не такий, як iншi еврейськi хлопцi, був юний Агнон. Коли я приходив до нього на заняття нiмецькоi мови, бачив його на пiдлозi, лежачим на животi, а навколо громадилися рiзнi книги: мiдрашi, респонси, талмудичнi трактати, збiрники приказок i прислiв’iв, мудрих висловлювань. Вiн же лежить i вибирае з них усiлякi красивостi й перлини та виписуе iх до товстого зошита».
На вiдмiну вiд бiльшостi прибульцiв iз Росii, Бiлорусii, Польщi молодий письменник iз Галичини мав iншi культурнi прiоритети. Вiн привiз на Святу землю зразки не росiйськоi, а захiдноукраiнськоi, австрiйськоi, нiмецькоi лiтератур.
2.3. «…Однак у всi часи вiдчував я, неначе народився в Єрусалимi»
У свiтi е, вочевидь, лише одне мiсто, назву якого з особливою пошаною вимовляють у багатьох краiнах люди рiзних вiросповiдань i кольору шкiри. Це – Єрусалим: мiсто миру, напевно, найзагадковiше мiсце на Землi, яке було й залишаеться мозаiкою релiгiй, культур i звичаiв. Саме Єрусалим, який називають Святим, – мiсто трьох релiгiй: юдаiзму, християнства i мусульманства.
Добре вiдомо, як багато означае для праведного юдея культ Землi обiтованоi та мiста Єрусалим. Вiками вiн був столицею еврейських царств i духовним осередком евреiв усього свiту. Будучи одночасно нацiональним, релiгiйним i культурним центром еврейського народу, сучасною столицею (понад 40 рокiв) Держави Ізраiль, Єрусалим став його найвищим символом. У ньому – пристань душi юдея, а весь iнший свiт – вигнання. Тому для кожного еврея природне прагнення до фiзичного повернення i духовного сходження на Землю обiтовану. У промовi пiд час вручення йому Нобелiвськоi премii Ш. Й. Агнон казав: «Внаслiдок iсторичноi катастрофи, через те, що Тiт, iмператор римський, зруйнував Єрусалим i вигнав народ Ізраiлю зi своеi краiни, народився я в одному з мiстечок Вигнання. Однак у всi часи вiдчував я, неначе народився в Єрусалимi» [8, с. 179].
Пiсля нетривалого проживання в Яффо молодий письменник оселився в Єрусалимi. Особливо тяжким був початковий перiод проживання iммiгранта: аклiматизацiя, пошуки житла, побутова невлаштованiсть. Йому, уродженцю Захiдноi Украiни, складно було призвичаiтись до спеки, слiпучих сонячних променiв. «День палив, як у печi, пилюка накривала мiсто, вода, яку ми викачували з колодязiв, кишiла черв’яками. Нiби тiнi, рухались люди вздовж ерусалимських вулиць, сiрi вiд пилу, що осiдав на них…» – писав Агнон в однiй iз публiкацiй про себе. Була й спiльна болюча проблема: порiвняно незначна еврейська громада в той час вiдчувала на собi не лише несприйняття арабською частиною населення, а й утиски з боку деспотичного турецького губернатора Джемаль-пашi. Дотепер не подолано конфлiктiв мiж еврейським i арабським (палестинським) населенням за володiння частинами мiста i статус столицi, не досягнуто миру i злагоди мiж ними.
Два великi еврейськi письменники – класик iвритськоi лiтератури у прозi Шмуель Агнон i класик iвритськоi поезii та драматургii Єгуда Амiхай (1924–2000) – кожен iз них у своему стилi створювали лiтературну бiографiю Єрусалима. Як письменник переважно «староi школи», Агнон оспiвував давню гебрейську громаду мiста. Вiн прославляв «Вiчне мiсто», але тужив за еврейським патрiархальним життям, що поступово зникало у провiнцiйних «штетлах» Галичини. А виразно модерний Амiхай, ветеран Другоi свiтовоi вiйни та боiв у пустелi Негевi за незалежнiсть Ізраiлю, автор поетичних збiрок, фiлософських вiршiв «Пiснi Землi Сiона та Єрусалима», «Єрусалим – гавань на березi Вiчностi», своею чергою, попри висловленi синiвськi почуття до цього мiста, критично ставиться до того, що Єрусалим несе на собi тягар iсторii та мiфу, вигаданого про нього.
Сходження з Галичини на Святу землю i в лiтературу Ізраiлю письменник Ш. Й. Чачкес (Агнон) здiйснив, як мовиться, не в порожнi. Вiн уже мав вiдоме в читацьких колах iм’я, знання iсторii, релiгii, традицiй еврейського народу, пам’ять про пережите в багатонацiональнiй Захiднiй Украiнi, яка стала йому близька на все життя. І цi iнтелектуальнi надбання вiн щедро використае у своiх творах в Ізраiлi. Тут формувались особливостi його творчостi, своерiдний «агнонiвський» стиль письма, що значною мiрою випливае з лiтератури середньовiчних еврейських авторiв, переказiв i мiстичного свiту галицького хасидизму, побуту i духу еврейських поселенцiв, якi жили на територii Палестини задовго до створення Держави Ізраiль.
2.4. Лiтературний дебют молодого автора в Палестинi
Справжнiм лiтературним дебютом молодого письменника з Галичини стала публiкацiя 1908 р. в тижневику «Hapoel Hatzair» («Молодий робiтник») його першого художнього твору, створеного в Палестинi, – повiстi «Агунот» (Agunot) («Покинутi дружини», «Солом’янi вдови»), а Михайло Кравцов переклав цю назву як «Розлученi»). Автор ii пiдписав «Агнон», як похiдне слово вiд назви повiстi. Саме таким iменем, а точнiше прiзвищем, вiн надалi постiйно користувався як своiм лiтературним псевдонiмом. «Агнон» у перекладi з iвриту означае «покинутий», «розлучений». З 1924 р. Агнон стало офiцiйним прiзвищем iзраiльського письменника. Мотив покинутостi, розлученостi, втрати цiнностей та орiентирiв: отчого дому, рiдного краю, традицiйного способу життя, духовноi основи розпорошеного по свiтах еврейства згодом пронизуватиме всю творчiсть Агнона.
Повiсть, як i всi подальшi твори Агнона, було написано мовою iврит. Стилiстичною моделлю для названого твору, що передае колорит народних традицiй, послужила мова, тло хасидських iсторiй, легенд XVIII–XIX ст., поширених серед галицьких евреiв на украiнськiй землi.
У Галахi (зводi еврейських практичних законiв, релiгiйних обов’язкiв) «агуна» означае замiжню жiнку, яка не проживае зi своiм чоловiком, але не може розiрвати шлюб, наприклад, коли чоловiк пропав безвiсти чи вiдмовився дати iй розлучення. «Агуна» – покинута дружина, яка, згiдно з юдейським законом, не може повторно вийти замiж, поки не буде доказiв смертi ii чоловiка чи поки вiн не пришле iй «гет» – згоду на розлучення. «Гет» складае софер-стам (переписувач святих текстiв) за зразком, затвердженим рабинами в давнину. Шлюб уважаеться розiрваним пiсля того, як чоловiк чи його представник вручить дружинi «гет». Якщо чоловiк вiдмовляеться дати «гет» чи вiн пропав, то жiнка стае агуною – «зв’язаною».
Уже в цiй раннiй повiстi виявились особливостi Агнона-письменника – використання невичерпного багатства фольклору i фантазii, народних вiрувань, усних переказiв i цитування з Бiблii. Так, украiнський лiтературознавець П. Л. Шулик вбачае бiблiйнi «Пiснi Пiсень» як джерело iнтертекстуальностi у творах Ш. Й. Агнона «Агунот» i Олександра Купрiна «Суламiф» [31, с. 112]. Повiсть закiнчуеться словами: «А iстина вiдома лише Всевишньому».
Повiсть «Агунот» засвiдчила впевнене входження молодого письменника в iзраiльську iвритську лiтературу. Вона ж стала вiдображенням характерних особливостей творчостi Агнона, якiй притаманна значна частка авторськоi фантазii, власного бачення подiй та лiтературних героiв, опис нацiональних традицiй та юдейських обрядiв i звичаiв, фольклорних мотивiв, заглиблених своiм корiнням у мiстечкову культуру Польщi й Галичини. З «Агунот» розпочалася творча бiографiя нового письменника – Шмуеля Йосефа Агнона. В iвритськiй лiтературi з’явився молодий, але сильний голос.
По кiлькох роках пiсля публiкацii повiстi «Агунот» Ш. Й. Агнон створив новий твiр, оцiнений як шедевр, – коротку повiсть «І криве стане рiвним» (чи «І складне стане простим»). Це – художня мозаiка, виповнена яскравими i сумними епiзодами з перiоду його проживання в Галичинi. Ось заможний бучацький купець Менат Хаiм з року в рiк бiднiе та змушений з крамницi-кам’яницi перейти на ринок, а невдовзi взяти в руки палицю жебрака, аби хоч таким чином прогодувати себе i дружину, яка залишилася вдома. Автор описуе галицькi мiста, через якi проходив чоловiк, нiчлiжки, де коротав ночi, передае психологiю людини, котра у злигоднях опускаеться чимраз нижче. Зневiрившись, вiн продае свiй рекомендацiйний лист, отриманий вiд бучацького рабина, щоб за цi грошi добратися до свого «штетлу». За збiгом обставин iнший жебрак викупив цей лист, але гине десь на околицi мiстечка. Знайдений при ньому рекомендацiйний лист дае впевненiсть рабину з Бучача, що помер Менат Хаiм. Тому рабин-«лiберал» дозволяе дружинi зниклого чоловiка повторно вийти замiж (це спiвзвучно з проблемою, пiднятою в повiстi «Агунот»), а в цей час нещасний несподiвано повертаеться до Бучача, дiзнаеться про нове замiжжя своеi дружини. Але вiн е настiльки шляхетним, що не перешкоджае колишнiй дружинi та знову починае жебракувати, аби загинути бездомним та безiменним. Про цей твiр Гершон Шолем писав: «Повiсть по-справжньому продовжуе хасидську традицiю: вона не стилiзована пiд старовинну благочестиву лiтературу. Але написана так, як писали б автори минулого, якби вони були великими художниками слова». Й. Х. Бреннер перший визнав лiтературний талант Агнона i на своi кошти видав його повiсть окремою книгою (1912 р.). Для Бреннера повiсть Агнона «І криве стане рiвним» була першим твором свiтськоi лiтератури мовою iврит, у якiй традицiя стала засобом чистого мистецтва, без критики чи апологетики еврейського середовища.
