скачать книгу бесплатно
Сон долин мiсячного шовку
Лiлiя Нiколаенко
Василь Юдов
Чи знали ви, що наша реальнiсть не едина у Всесвiтi? Існуе зовсiм iнший, таемничий свiт – космiчна краiна сновидiнь. Усi ми нею подорожуемо увi снi, але, прокинувшись, майже нiчого не пам’ятаемо. А от герой нашоi казки – хлопчик Данко – не лише розкрив таемницю Мiсячних Долин, а й змiнив за допомогою снiв реальне життя. Хто у дитинствi не мрiяв стати принцами i принцесами? Маленькi красунi з Мiсячного палацу вишивають зiрки золотими нитками. Потiм зорi злiтають з полотна, щоб сяяти на небосхилi. Але Мiсячному королiвству загрожуе небезпека. Смiливий Данко врятуе зоряну краiну вiд вiчного мороку, адже саме в дитячому серцi найбiльше свiтла й доброти. Читачiв та допитливого хлопчика чекае фантастична подорож, яку неможливо покинути на пiвдорозi.
Лiлiя Нiколаенко, Василь Юдов
Сон долин мiсячного шовку
Частина 1
Мiсячнi принцеси
Окрiм земного, звичного нам, свiту, iснуе ще багато дивовижних невiдомих свiтiв. І одним iз таких е свiт сновидiнь…
Рознiжена мрiями думка втiкае у сон, щоб нiхто не тривожив грубiянством та насильством, щоб нiхто не ошукав пiдступнiстю i зрадою, i там будуе iз добрих слiв та нiжних дотикiв краiну недосяжноi любовi, галактику вiри i надii, всесвiт людського щастя.
Казкове королiвство, у якому фантазii стають реальнiстю, а у мрiй виростають прекраснi бiлi крила… – кожен iз нас там бувае щоночi, але не всi можуть розгадати вiчну таемницю сну. Не всi здатнi хоча б згадати своi загадковi нiчнi мандрiвки, а якщо i можуть, то здебiльшого згадують щось несуттеве, таке, що вiдбуваеться лише на окраiнах цього прекрасного королiвства. І тiльки тим не багатьом, що ще iз дитинства залишились вiрними своему внутрiшньому свiту, залишили серце вiдкритим для свiтлих дитячих мрiй – вдаеться потрапити у справжню казку, i хто сказав, що тiльки увi снi?!
Бiднi жителi мiст звикли бiгати, як сполоханi мурашки, – удень, i нудьгувати, коли настае довгий вечiр. Мати бiлявого Данка нiколи не читала йому казок i нiколи не спiвала колискових. Вона працювала з ранку до ночi, та мала крiм нього ще трое дочок. Усi сестри були меншими за Данка. А хлопчиковi скоро мало виповнитися десять, i батько мав вiдвести його до школи.
– Що толку з тiеi грамоти? – сердито примовляла мати. – Хай би краще iшов з тобою у цех, дивився, як люди ремеслом займаються!
– Та куди ж його в цех таскати, такого малого! – говорив батько. – Хай ще побайдикуе. Хай хоч читати навчиться!
Данко це все слухав, i все розумiв. Але вiн хотiв як найшвидше вирватися з дому – неважливо, куди саме. Йому i справдi було страшенно нудно. Дома майже не було iграшок, якщо не рахувати кiлька затертих вiд часу ляльок його сестер. Вони були плаксивими i капризними дiтьми, ще й постiйно билися за своi iграшки. Усi дiти жили в однiй кiмнатi. Коли вони прокидалися, батькiв уже не було дома, а коли тi поверталися, дiвчата зазвичай уже спали. От i доводилося бiлявому Данку бути для своiх менших сестер за няньку.
Занадто рано бiдному хлопчинi судилося усвiдомити цiлком дорослi речi. Проте всi його проблеми та труднощi закiнчувалися iз приходом глибокоi ночi, коли вiн мiцно засипав, забуваючи про все на свiтi.
Із усiх своiх дивних i чудернацьких снiв хлопчику найчастiше снився один-единий. Особливо часто це траплялось, коли у тиху безхмарну погоду на небi сяяв молодий мiсяць-рiжок.
Отож, Данко черговий раз закривав очi i вирушав у казковий полiт. Вiн вiдчував себе напiвпрозорою, безтiлесною iстотою, що немов яскравий метеорит, розрiзае своiм слiпучим свiтлом темним небесний простiр, i летить прямо до молодого мiсяця.
Мiсяць той – файний молодик. У нього живi людськi очi, русявi колосистi брови, золотистий чуб та тонкi, iдеально-правильнi губи, складенi у блаженнiй усмiшцi. Але вiн такий величезний, наче два висотнi будинки разом узятi, чи то й бiльше! А на його закрученiй доверху бородi стоiть мiсячний будиночок, нiби малесенький палац. Хлопчик зупиняеться бiля нього i несмiло заглядае у кругле вiконечко iз золотою, оригiнально вирiзьбленою рамою. У будиночку живуть три сестри – три мiсячнi принцеси. Вони мають бiляве волосся iз оксамитовою позолотою, яке розчiсують золотими гребiнцями у виглядi напiв мiсяця. У вухах вони носять сережки такоi ж мiсячноi форми, а на пальцях – половинчастi мiсячнi перснi. Принцеси збираються в однiй i тi ж кiмнатi, щоб вишивати на шовкових тканинах яскравi золотi зiрки. Коли чергова зiрка готова, принцеса виходить iз будиночка, показуе красеню-мiсяцю, вiн дмухае на неi, зiрка оживае i летить у небо!
Данко iз захопленням милуеться неземною красою сестер. Його вражае ангельська чистота iх юних облич. Але щоразу, коли вiн бачить цих принцес, то задаеться питанням: «Чому цi красунi такi засмученi?»
Бо i справдi, чому? Що може тривожити iхнi невиннi прекраснi душi?
Цього разу Данко не витримав i постукав у шибку. Сестри дружно здригнулися i повернули обличчя до вiкна. Але коли вони побачили там образ малого розбишаки, то одразу змiнили переляк на усмiшку.
– Заходь до нас! – вигукнули вони в один голос.
Данко зрадiв i проплив крiзь вiкно невагомою блискучою хмаркою.
– Чому ви такi засмученi, дiвчата? – прямо спитав хлопчик. – Чому, вишиваючи прекраснi нiчнi свiтила, такi ж прекраснi, як i ви самi, вашi руки здаються такими безсилими, а вашi очi готовi от-от забризкати шовк гiркими сльозами?
– Ох… Тому ми такi зажуренi, що втратили свого маленького братика. Вже багато рокiв його немае з нами. Колись, коли вiн ще лежав у колисцi, у наш палац проникла зла Чорна Чаклунка i викрала його! З тих пiр iх обох нiколи нiхто не бачив…
– Ми дуже любили свого братика, – тужливо пояснювала принцеса, яка була старшою серед сестер i пiдв’язувала свое волосся срiбно-тонкою стрiчечкою. – Вiн був дуже розумним хлопчиком. Вiн нам посмiхався, показував пальчиком на вишитi зiрочки. Ми з ним бавилися, купали туманами мiсячних ранкiв, готували йому iжу iз кожноi четвертоi крупинки мiсячного проса…
– Вiн був нашою надiею, – говорила середня сестра. – Коли вiн виросте вiн стане принцом Мiсячного шовку! Ми вишиваемо зiрки, а для цього потрiбно багато ниток, якi можна взяти лише в долинах Мiсячного шовку. Дiвчатам туди потрапити не можна. Долини Мiсячного шовку мають таке повiтря, яке розчиняе всiх дiвчат у марево шовковоi води, з якоi мiсячнi шовкопряди плетуть нитку. Тiльки хлопець може бути принцом таких долин i здобувати нам нитки для зiрок…
– Уявляеш, що може трапитись? – полохливо говорила молодша сестра. – Коли закiнчиться нитка, якою ми вишиваемо, жодноi зiрки вже не потрапить на небо i небо почне поступово темнiти, пустiти, руйнуватися. Весь свiт потрапить у морок i зупиниться життя для всiх добрих людей. Лише лихi потвори Чорного свiту запанують у свiтi. Жодного доброго слова не буде чутися, жодного яскравого веселого промiнця не потрапить на обличчя людей, бо не буде нi свiтла, нi людей. Ось для чого Чорна Чаклунка викрала нашого братика.
