скачать книгу бесплатно
Попандопулос та його кохання
Петро Немировський
Це розповiдь про перше юнацьке кохання, про першi сексуальнi невдачi i перемоги, жорсткi розчарування i цiннi прозрiння. «Ми були з нею однолiтками, але я вiдчував, що у питаннях кохання Жанна набагато старша, вiрнiше, досвiдченiша за мене, але я дуже сподiвався, що вона цим досвiдом зi мною подiлиться».
Попандопулос та його кохання
Петро Немировський
Переводчик Ірина Гаркуша
© Петро Немировський, 2023
© Ірина Гаркуша, перевод, 2023
ISBN 978-5-0059-6617-9
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Петро Немировський
ПОПАНДОПУЛОС ТА ЙОГО КОХАННЯ
Оповiдання
Переклад Ірина Гаркуша
Пiсля закiнчення школи, не вступивши до iнституту, я влаштувався вантажником у хлiбний магазин. Робота там була нехитра: протягом дня приiжджали машини з хлiбом; залiзним гаком я допомагав водiям витягати з фургонiв лотки, скидав буханцi до великого дерев’яного вiзка, а потiм в магазинi розкладав хлiб по поличках.
Наша людина завжди знайде лазiвку для крадiжки на роботi. Замiсть десяти буханцiв на лотiк водii на хлiбозаводi накидали п’ятнадцять, набивали буханцями все вiльне мiсце у фургонi. Неврахованого хлiба набиралося доволi багато. Виторг водii дiлили пополовинi iз касиркою. Моею ж задачею було повiдомити касирку про кiлькiсть вкрадених буханцiв та передати водiям «лiвi» грошi. За вiдмiнну роботу водii зi мною дiлились цигарками, а касирка вiдпускала мене ранiше з роботи.
***
У повiтрi пливли павутинки, вересневе сонце вдень ще припiкало. Я сидiв на дерев’яному ящику, у синьому робочому халатi, притулившись спиною до теплоi цегляноi стiни будiвлi. Палив та читав романи Ремарка. Як i багатьом юнакам у вiсiмнадцять рокiв, менi у героiв Ремарка особливо подобалося iхне вмiння пити i не п’янiшати, а також здатнiсть багатозначно, щоправда, не завжди зрозумiло, розводитися про життя.
…Чорне, коротко стрижене волосся, м’якi риси округлого обличчя, сукня, що ледь закривала колiна. Я бачив ii щоранку, як вона йшла до тролейбусноi зупинки. Вдень вона поверталася тiею ж дорогою. Судячи зi всього, вона жила десь поблизу.
– Сусiди говорять, що в нашому хлiбному з’явився iнтелiгентний
вантажник, – вона стояла передi мною, вiдщипуючи вiд палянички кiрочку i клала шматочки до рота. – До тебе в цьому магазинi вантажником працював якийсь алкаш.
– Алкоголь допомагае впоратися з душевною порожнечею i рятуе
нашi iлюзii, – багатозначно вiдповiв я, i герой Ремарка з розкритоi книги менi схвально пiдморгнув.
– Мене Жанною звуть. А тебе?
– Олексiем.
– Тобто, Льошик, Алексис. Попандопулос, – засмiявшись, вона простягнула менi руку.
***
Ми з нею почали зустрiчатись: гуляли парками i днiпровськими набережними. Жанна вчилась у технiкумi легкоi промисловостi. Вона розповiдала менi то про моделювання взуття, якому iх там вчили, то про своiх улюблених акторiв. Але в основному говорив я – не зупиняючись, про все на свiтi, з пристрастю i гiркотою, бозна про що…
