скачать книгу бесплатно
Ікебана. Iсторiя i фiлософiя
Юлiя Нелiдова
За суетнiстю днiв ми часто не звертаемо увагу на те, як прекрасна природа. Ікебана по-новому вiдкривае людинi навколишнiй свiт, вчить вдивлятися в нього, бачити красу в самих звичайних речах. У книзi зiбранi статтi автора, якi допоможуть глибше зрозумiти мистецтво iкебана, його iсторiю i фiлософiю, представленi приклади робiт для ознайомлення з рiзними стилями iкебана.
Ікебана
Iсторiя i фiлософiя
Юлiя Нелiдова
© Юлiя Нелiдова, 2022
ISBN 978-5-0056-2923-4
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Присвячуеться Панченко Ю. Ю.,
людинi, яка мене
надихае.
Композицiя в стилi Сьока Сьофутай з пiвонiй.
Автор: Нелiдова Ю. М.
Танабата-нана-сю. Автор: Нелiдова Ю. М.
Що таке iкебана?
"Ікебану робiть ногами»
Давне повчання
Ікебана – це японське мистецтво розстановки квiтiв. Воно засноване на дбайливому i уважному ставленнi до природи. Слово «iкебана» означае «оживляти квiти». Цей термiн закрiпився за мистецтвом складання квiткових композицiй пiсля 1955 року i узагальнюе всi школи i напрямки, як традицiйнi, так i авангарднi. Також iснуе поняття кадо:[1 - Двокрапкою при транслiтерацii японських слiв позначаеться довгий звук.], або шлях квiтки. Воно з'явилося в серединi XIX столiття з напрямку хана iтiдо: (единий шлях квiтки), що сформувався в епоху Муроматi (1336—1573), i мае бiльш вузьке, фiлософсько-естетичне значення. Рослини знаходять друге життя у виглядi творiв мистецтва. У той же час iкебана символiзуе швидкоплиннiсть життя, адже композицii недовговiчнi. У наш час, як правило, iх зберiгають у виглядi фотографiй.
Ікебана тiсно пов'язана з японським поняттям кiсецукан. Воно означае «Вiдчуття сезону» i дуже цiнуеться в Японii. Японцi здавна звертали пильну увагу на змiну пiр року. Наприклад, для кожного перiоду iснували певнi забарвлення кiмоно, якi можна було носити. Протягом усього року японцi традицiйно вибираються на природу, щоб помилуватися iй. Навеснi це ханами (милування квiтами), взимку – юкiмi (милування снiгом), восени – цукiмi (милування Мiсяцем), i момiдзiмi (милування кленами). Не дивно, що в iкебана прийнято використовувати тiльки тi квiти i рослини, якi характернi для пори року за вiкном. Майстри iкебана намагаються створити таку композицiю, яка буде вiдображати поточний час року i перенесе шматочок природи всередину будинку. Це важливий момент композицii, який нiколи не залишаеться неоцiненим.
«Ікебану робiть ногами» – цi слова здавна передаються з вуст в уста в школах iкебана. Їх сенс полягае в тому, що нам необхiдно на своiх ногах пiднiматися в гори, виходити в поле, для того щоб своiми очима побачити, в яких умовах перебувають рослини, дiзнатися i зрозумiти iх характер. Стелиться чи потрiбне нам рослина по землi, ховаючись вiд сонця, або варто багнетом, не боячись нi вiтру, нi дощу? Вiд цього буде залежати i характер нашоi композицii. Пройшовшись по мiсцях проживання рослин, зрозумiвши iх природу, придивившись, ми оживляемо квiти, спираючись на розумiння iсторii та iндивiдуальностi кожноi рослини.
Ікебана-це пожвавлення квiтiв. Це не створення форми, яку нам захотiлося зобразити. Рослини вже мають одну неповторну форму. Гарненько розглянувши iх i якомога менше змiнюючи, ми пiдкреслюемо iх природну красу, яка в той же час вiдображае нашi думки i почуття – ось, що важливо. Тому, привiвши в порядок своi думки, спочатку необхiдно подумати: «що я хочу висловити, передати своею композицiею зараз? І яка технiка, рослини, ваза пiдiйдуть для цього найкраще?»?І потiм приступати до роботи.
Є таке японське вираз: «Глибина таiться в малому». Коли ми вiдкидаемо все зайве, залишаеться те небагато, що зберiгае нашi найглибшi думки. Ставлячи iкебана, ми намагаемося прибрати все зайве, щоб пiдкреслити особливi вигини рослин, форму листя та iншi особливостi. Ікенобо Сенкей у своему творi «Cправжня витонченiсть» писав:
«Про мистецтво iкебана зазвичай думають як про копiювання природних форм рослин, як вони ростуть в полях i горах. Однак iкебана не е нi копiею, нi мiнiатюрою. В iкебана ми аранжуемо одну маленьку гiлку i одну квiтку в безмежному космiчному просторi i нескiнченному часi, i ця робота вмiщуе всю душу людини. У цей момент Єдина квiтка в нашiй свiдомостi символiзуе вiчне життя.»
Порожнiй простiр вiдiграе велику роль в композицii i е ii частиною, разом з вазою, водою в нiй, свiтлом i т. д.
Красунi та iкебана з бамбуком. Автор: Огата Гекко, 1896 р.
Перша школа iкебана i основнi стилi
«Коли пан Ікенобо ставить хоча б одну вазу Татехана, я хочу вчитися через неi будь-якими способами».
Тако Токитака, самурай, XVI ст.
Найдавнiшою традицiйною школою iкебана вважаеться школа Ікенобо. «Ікенобо» – це прiзвище багатовiковоi династii настоятелiв храму Роккакудо, або Сiундзан Тьоходзi, в Кiото. Храм був побудований в 587 роцi за наказом принца Сьотоку (574—622) з метою шанування богинi милосердя Ньоiрiн Каннон. Початок династii Ікенобо пов'язано з iм'ям полiтичного дiяча перiоду Асука (538—710) Оно-но-Імоко, який служив iмператрицi Суйко (554—628) i принцу Сьотоку, при якому одним з його обов'язкiв стала щоденна установка квiткових пiдношень перед буддiйськими табличками з iменами померлих. Ранiше такого звичаю не iснувало в Японii. Оно-но-Імоко привiз його з Китаю, куди iздив в 603 роцi з полiтичною мiсiею. Згодом принц став i сам покладати квiти до статуi богинi Канон, i звичай закрiпився в Японii.
Оно-но-Імоко був першим настоятелем храму Роккакудо i жив у хатинi бiля ставка на його територii, за що i отримав прiзвисько Ікенобо або «келiя бiля ставка». Все свое життя вiн продовжував встановлювати квiтковi пiдношення два рази на день, вранцi i ввечерi. Згодом його спадкоемцi стали отримувати прiзвище Ікенобо i Імена, що починаються на Сен, як i прийняте в чернецтвi iм'я засновника династii, Сенму. Ця традицiя зберiгаеться досi. Воно-но-Імоко вважаеться засновником мистецтва iкебана, а ставок, у якого вiн жив в сьомому столiттi, iснуе по нашi днi i розташовуеться на територii храму Роккакудо. Ставок також вiдомий як мiсце, де любив купатися принц Сьотоку.
Настоятелi храму Роккакудо в той же час е iемото («глава дому») школи iкебана iкенобо, тобто керують школою, володiють секретами майстерностi, присуджують звання i дають дозволи на викладання. Тiльки iемото мають право при необхiдностi вносити змiни в традицiйнi технiки школи. На даний момент 45-м iемото школи е Сен'ей Ікенобо. 46-м iемото школи стане його дочка Юкi, яка прийняла буддiйськi обiтницi в 1986-му роцi i отримала iм'я Сенко. У 2015 роцi вона помiняла iм'я офiцiйно. Сенко Ікенобо IV стане першою жiнкою-настоятелькою храму Сiундзан Тьоходзi.
Мал. 1. Композицiя в сувоi Тьодзюгiга (XII столiття)
Заснування школи Ікенобо вiдбулося в кiнцi перiоду Муроматi (1333—1568), проте практика установки квiткових композицiй тривала всi роки зi смертi Оно-но-Імоко, удосконалювалася i розвивалася в стiнах храму Роккакудо i за його межами. Так, в поетичнiй антологii Кокiнвакасю 905 року Фудзiвара-но-Йосiфуса згадуе квiти сакури у вазi у государинi Сомедоно, що надихнули його на написання вiрша. У «Записках у головах» Сей Сенагон, написаних на початку XI столiття, згадуються двi композицii з гiлок сакури. Перша являе собою одну едину гiлку у великiй вазi, а друга – багато довгих гiлок, що звисають вниз. Сей Сенагон описуе вазу i помiчае довжину гiлок. В одному з сувоiв Тьодзюгiга середини XII столiття е зображення квiткового пiдношення божеству (мал. 1). У сувоях Касуга Гоген Генкi 1309 року можна побачити багато iлюстрацiй подiбних пiдношень, а в сувоi Бокiе Котоба 1351 року – композицiю мiцугусоку.
Мiцугусоку являе собою три церемонiальних предмета, розташованих в певному порядку: свiчник праворуч, пахощi по центру i квiткова композицiя злiва (мал. 2). Гогусоку, композицiя з п'яти предметiв, виглядае наступним чином: в центрi розташовуеться чаша з пахощами, з бокiв вiд неi два свiчника i по краях – двi вази. У звичайнi днi на вiвтар встановлюеться мiцугусоку, а гогусоку ставиться тiльки в особливих випадках, наприклад, в день переходу Будди в нiрвану. Якщо ж розмiр вiвтаря не дозволяе розташувати на ньому гогусоку, дозволяеться встановлювати мiцугусоку. На церемонiальних вазах, кахин, е виступи i вiзерунки. Виступ на вазi, або «плавник», повинен розташовуватися спереду композицii, зображення пiвонii – iз зовнiшнього боку (тобто злiва в мiцугусоку або злiва i справа в гогусоку), зображення глiцинii помiщаеться з внутрiшньоi сторiн (поруч з чашею з пахощами в мiцугусоку або свiчниками в гогусоку).
Мал. 2. Набiр предметiв мiцугусоку в храмi Бансеiн, Цусiма[2 - Офiцiйний сайт Цусiма. URL: http://tsushima-iju.jp/bansyouin]
Цi композицii вiдносяться до часу популярностi буддiйськоi секти «Чиста Земля», в якiй особливе мiсце вiдводиться Буддi Амiда. Секта з'явилася в Японii в XI столiттi i мала значний вплив на формування мистецтва iкебана. Так, стиль композицiй Сьока Сьофутай («класична Сьока», також може називатися Сейка Сьофутай), який ми знаемо зараз, мае форму, iдеально вписуеться в мiцугусоку або гогусоку: з одного боку, композицiя досить скромна, гiлки майже не залишають меж вази, як якщо б поруч знаходилася чаша з пахощами або свiчник (мал. 3).
Мал. 3. Сьока Сьофутай. Автор: Нелiдова Ю. М.
Заснування школи Ікенобо датуеться 1542 роком, коли була написана остання версiя сувою Сенно Куден («усне повчання Сенно Ікенобо»), який також шанобливо називають Омаки. Найбiльш рання версiя датуеться 1523 роком. До цього часу квiтковi композицii вже вийшли за межi храмiв i встановлювалися в будинках аристократiв пiд назвою Татехана, «стоячi квiти». Татехана складалася з двох елементiв: вертикального високого сiн (як правило, гiлки вiчнозелених дерев) i сiтакуса (квiти i\або трава), розташованого внизу навколо сiн. До XVI столiття iснувало багато майстрiв квiткових композицii, таких як Рюамi, Танигава Нюдо та iншi. Однак Сенно Ікенобо в своему Повчаннi визначае ставлення до квiтковим композицiям в минулому як до мистецтва тiльки заради краси, без фiлософськоi складовоi. Своiх учнiв вiн закликае до пiзнання життя i природи рослин i вiдображення в композицiях iх природноi краси, сутностi i середовища проживання, до використання всiх частин рослини (крiм коренiв, iх символiзуе ваза). Сенно Куден створюе глибоку духовну основу для шляху квiтки, згiдно з якою слiд прагнути показати не стiльки красу рослини, скiльки його характер i природнi якостi. З цього перiоду Татехана школи Ікенобо починае вiдображати за допомогою декiлькох гiлок, квiтiв i\або трав цiлi природнi пейзажi: гори, ставки, рiвнини, i дозволяе побачити в композицii цiлий свiт.
Близько 1600 року Татехана починае називатися Рiкка i стае бiльше i пишнiше. Це трансформацiя вiдбуваеться пiд впливом Сенко Ікенобо (1536—1621) i його спадкоемця Сенко другого (1575—1658), вiдомих своею майстернiстю у вищих колах суспiльства. Сенко Ікенобо видiлив сiм елементiв, складових Рiкка, i у композицiй з'явилася встановлена конструкцiя. Сенко другий в 1629 роцi провiв грандiозний фестиваль композицiй Рiкка в iмператорському палацi для Його Величностi Го-Мiдзуноо. Сенно Куден та iншi першi рукописи про Татехана i Рiкка передавалися у вузькому колi, знання намагалися зберегти в таемницi. Проте, до XVII столiття Рiкка починае поширюватися i серед простих городян, виходить багато книг i посiбникiв зi складання композицiй. Всi вони були написанi пiд впливом Сенно Куден i несли таку ж фiлософiю. Особливiсть Рiкка полягае в здатностi в невеликiй вазi вiдобразити природу i весь Всесвiт. Головний елемент Рiкка символiзуе центр буддiйського свiту гору Сумеру, а навколишнi елементи малюють пагорби, водоспади, мiсто. Через створення композицiй i через милування ними людина прагне пiзнати суть свiтобудови.
Одночасно з Татехана i Рiкка продовжували iснувати бiльш простi види композицiй, якi в даний час вiдносять до стилю Ранне Нагеiре («вкинутi у воду квiти»). По сутi, це були будь-якi композицii, що не вiдносяться до Татехана або Рiкка i не вимагають володiння складною технiкою. При iх постановцi робився упор на природнiсть i красу рослин, iх природнi якостi. У XVII столiттi форма i технiка постановки Рiкка стали строго регламентованими i закрiпленими в численних публiкацiях. За стилем Нагеiре також стали випускатися працi, проте iдея стилю була протилежною: просто показати красу i якостi рослини, а не все свiтобудову. Рiкка асоцiювалася з традицiйним буддизмом i встановлювалася на вiвтарях i в багатих апартаментах, Нагеiре ж – з дзен-буддизмом i повсякденною обстановкою. Нагеiре розвивалася як протилежнiсть стандартизованоi Рiкка, але обидва стилi, тим не менш, прагнули показати одне i те ж: красу i глибину природи.
У XVIII столiттi в Японii поширюються iдеi простоi елегантностi, якi дають поштовх формуванню нового стилю iкебана, вiдомого сьогоднi як Сьока або Сейка, «свiжi живi квiти». Ця назва з'явилася в XIX столiттi, а спочатку стиль позначався словом «iкебана». Стиль виник з симбiозу Рiкка i Нагеiре i став настiльки популярним, що в зараз iкебаной називаеться все японське мистецтво постановки рослин у вазi в цiлому. У композицiях стилю Сьока важливу роль вiдiграе порожнiй простiр, що е частиною аранжування i нагадуе про вплив дзен-буддизму на формування стилю. У той же час три основнi елементи Сьока, якi були визначенi в другiй половинi перiоду Едо, беруть свiй початок в семи основних елементах Рiкка. У школi Ікенобо це сiн, що символiзуе Небо, тай, або Земля, i сое, людина. В iнших школах назви елементiв можуть злегка вiдрiзнятися, проте iх символiзм зберiгаеться. Спочатку рiзниця мiж Нагеiре i Сьока не була очевидна, але протягом XVIII столiття цi стилi поступово роздiлилися за ознакою наявностi (Сьока) або вiдсутностi (Нагеiре) чiтко встановлених форм композицiй. Нагеiре також мае три обов'язкових елемента (сiн, сое, тай), проте на вiдмiну вiд елементiв Сьока вони можуть розташовуватися в просторi досить вiльно.
Мал. 4. Сьока Сiмпутай. Автор: Панченко Ю. Ю.
Надалi цi стилi змiнювалися, допрацьовувалися, народжували новi варiанти композицiй. В кiнцi перiоду Едо (1603—1868) з'явилася Рiкка з 9 елементiв. В епоху Мейдзi (1861—1912) були встановленi единi правила постановки Рiкка, i стиль отримав назву Рiкка Сьофутай, або «класична рiкка», з 7 або 9 обов'язкових елементiв. Правила постановки Сьока також визначилися в цей перiод, i стиль був перейменований в Сьока Сьофутай. У 1977 роцi iемото школи Ікенобо розробив новий стиль Сьока (мал. 4), Сьока Сiмпутай («Нова Сьока»). У 1999 роцi Сен'ей Ікенобо представив ще один стиль, Рiкка Сiмпутай («Нова Рiкка»), заснований на традицiйнiй естетицi з додаванням сучасних свiжих iдей. Рiкка Сiмпутай i Сьока Сiмпутай добре пiдходять для аранжування в сучасному iнтер'ерi. До основних стилiв школи Ікенобо також вiдносяться Морiбана, композицii в плоскiй вазi, i Дзiюка, «вiльнi квiти». Стиль Морiбана в 1895 роцi розробив Унсiн Охара, засновник школи Охара, у зв'язку з вестернiзацiею житлових примiщень Японii. Стиль Дзiюка формувався приблизно в той же час, а назву отримав в 1922 роцi. Цi два стилi дозволяють використовувати европейськi квiти i рослини, а Дзiюка допускае використання i неживого матерiалу, такого як сiтка, фольга i все, що викликае творче натхнення у автора композицii.
Мистецтво iкебана, немов живий органiзм, змiнюеться разом з епохами, вiдображаючи життя суспiльства i тонко реагуючи на його настроi. У вiдповiдь на вимоги сучасноi людини, перетворення в архiтектурi i т. д. змiнюються i стилi iкебана. При цьому традицiйнi варiанти дбайливо зберiгаються i продовжують радувати око на виставках i фестивалях, в храмах i в житлових будинках.
Автор: Нелiдова Ю. М.
Реставрацiя Мейдзi i новi школи iкебана
У перiод Едо школи iкебана перебували пiд заступництвом сьогунату, вiйськового уряду Японii. Реставрацiя Мейдзi поклала край правлiнню сьогунату, i всi напрямки iкебана, втративши покровителiв i учнiв з числа великих феодалiв, прийшли в занепад. У зв'язку з полiтичними змiнами в краiнi устремлiння городян в цей час також перебували поза сферою традицiйних мистецтв. Багато шкiл були закритi, а iх iемото, тобто керiвники, якi володiють секретами майстерностi, перебралися з великих мiст в глибинку в пошуках заробiтку. Консервативна школа Ікенобо, яка пiдтримувала особливо тiснi зв'язки з сьогунатом, переживала сильну кризу. У цих умовах багато iемото дозволили жiнкам вивчати мистецтво iкебана на професiйному рiвнi i дали iм можливiсть отримувати дозволи на викладання. До перiоду Мейдзi iкебана була виключно чоловiчим заняттям, тепер же вона разом з чайною церемонiею стала обов'язковим предметом для дiвчаток в загальноосвiтнiх школах. У 1890 роцi уряд Мейдзi провiв реформу освiти, в рамках якоi були введенi предмети моральноi освiти, що включали заняття iкебаною. З 1906 року стали випускатися жiночi журнали з порадами про виховання дiтей, кулiнарii i т.п., покликанi допомогти жiнкам бути «рьосайкенбо», «хорошими дружинами i мудрими матерями». Стали видаватися i випуски з уроками поставки композицiй, i незабаром iкебана стала частиною необхiдних для «рьосайкенбо» умiнь.
На тлi занепаду старих шкiл сформувалася нова, що отримала назву Бундзiн-ха, або «група iнтелектуалiв». Вона з'явилася слiдом за новими напрямками малювання, якi називалися бундзiнга. Члени Бундзiн-ха виступали проти усталених правил i регламентацiй у постановцi квiткових композицiй. Вони були вихiдцями з рiзних верств суспiльства, представляли рiзнi професii i займалися iкебана у вiльний час. Їх композицii, що отримали назву бундзiн-iке, були поетичнi, лiберальнi i привносили свiжi iдеi в аранжування. Нерiдко члени Бундзiн-ха запрошувалися новим урядом для постановки композицiй на прийомах i громадських заходах, проте з початком гонiнь лiбералiв iх дiяльнiсть припинилася.
У 80-тi роки XIX столiття в Японii у зв'язку iз зростанням нацiоналiстичних настроiв у суспiльствi i новим полiтичним курсом встановилася сприятлива обстановка для пожвавлення традицiйних мистецтв. Іемото багатьох шкiл повернулися у великi мiста i вiдсвяткували вiдродження своiх шкiл великими виставками з канонiчними композицiями. Школа Ікенобо також вiдновила свою дiяльнiсть. Нацiоналiсти пiдтримували рiзнi школи iкебана, яких до японо-китайськоi вiйни (1894—1895) з'явилося бiльше сотнi. Новi школи утворювалися рiзними шляхами. У рiдкiсних випадках iемото мiг сам дати своему учневi дозвiл на заснування власноi школи. Так, наприклад, з'явилася школа Охара, iснуюча донинi. Їi засновник Охара Унсiн, будучи учнем школи iкенобо, вразив iемото новим стилем композицiй i отримав дозвiл на заснування новоi школи, якщо йому вдасться знайти собi учнiв. У 1867 роцi в мiстi Кобе О'хара провiв виставку композицiй, широко висвiтлену ЗМІ, i набрав перших учнiв у свою школу. Інодi новi школи створювалися пiд виглядом вiдродження старих шкiл, проте, як правило, iх стилi i технiки сильно вiдрiзнялися вiд традицiйних. Проте, такий хiд залучав до школи багатьох учнiв, орiентованих на пiдтримку культури i традицiй. Так, наприклад, в 1915 роцi була повторно вiдкрита школа Сага Горю. Їi iемото Цудзii Косю був прихильником нового стилю морiбана, спроектованого майстром Охара. Інша вiдома в нашi днi по всьому свiту школа Согецу, як i школа Охара, була заснована учнем школи Ікенобо Тесiгахара Софу (1900—1979). Тесiгахара навчався мистецтву iкебана у свого батька, майстра школи Ікенобо, проте потiм визнав, що канонiзованi стилi i технiки перешкоджають вiльному творчому самовираженню i заснував свою школу. Подiбне самопроголошення себе iемото – це найбiльш частий спосiб виникнення нових шкiл iкебана.
Історiя стилю Морiбана
«Поля, гори, береги з'являться в iх природному виглядi», – писав засновник першоi школи iкебана Ікенобо Сенно в сувоi Сенно Куден («Усне повчання Сенно Ікенобо»). Цi слова найкраще описують стиль Морiбана, що з'явився бiльш нiж триста рокiв потому. Протягом багатьох столiть в Японii розвивалося i вiдточувалося мистецтво постановки квiткових композицiй, що увiбрало в себе глибоку релiгiйно-iдейну складову i символiзуе один iз способiв духовного самовдосконалення. Шлях квiтки, або Кадо:, крiм вiдточування майстерностi i вивчення технiк постановки вимагае виховання певних якостей характеру, таких як уважнiсть i дбайливе ставлення до навколишнього свiту. За словами майстра iкебана Фурукава Хiротака для вдалого згинання гiлки або стебла необхiдно повнiстю вiдкинути всi зайвi думки i зосередитися на поточному моментi, бути тут i зараз i вiдчувати рослина. Для цього необхiдна внутрiшня дисциплiна, виховання якоi – це нелегкий i довгий шлях. Стиль Морiбана своею свободою постановки, яскравiстю i пишнiстю видiлявся на тлi традицiйних композицiй i спочатку був вiдкинутий дiячами мистецтва того часу. Однак, пройшовши через ряд перетворень, вiн змiг завоювати серця людей i заслужено зайняти свое мiсце серед найбiльш популярних в нашi днi стилiв iкебана (мал. 1).
Мал. 1. Весняна Морiбана. Автор: Нелiдова Ю. М.
У перiод Едо (1603—1868) школи iкебана перебували пiд заступництвом вiйськового уряду Японii. Реставрацiя Мейдзi поклала край правлiнню сьогунату, i всi напрямки iкебана прийшли в занепад. У цей непростий для мистецтва час майстер iкебана Охара Унсiн (1861—1916), який викладав в областi Кансай, винайшов новий стиль, пiзнiше отримав назву Сiдзен Морiбана («природна Морiбана»). Майстер Охара встановлював гiлки i квiти, прагнучи зобразити в плоскiй вазi будь-якоi природний пейзаж у всiй його красi (мал. 2). Перш плоскi вази в iкебана не використовувалися.
Мал. 2. Сiдзен Морiбана. Автор: Охара Коун, 2-й iемото школи
Майстер Охара народився в 1861 роцi в мiстi Мацуе префектури Сiмане. При народженнi його звали Такада Фусагоро. У 1880 роцi вiн переiхав до Осаки, де став прийомним сином сiм'i Охара i отримав iм'я Охара Унсiн. Там же вiн вступив на навчаннi в школу iкебана Ікенобо. Проектування нового стилю в плоскiй неглибокiй вазi було розпочато ним в 1894 роцi, коли Охара став регулярно пiднiматися в гори. Передбачаеться, що на новий стиль його надихнув гiрський ланцюг Накаяма поблизу мiста Такарадзука в префектурi Хього. Ця мiсцевiсть багата рiзноманiтними рослинами, придатними для iкебана, i славиться своiм садовим мистецтвом. В кiнцi XIX столiття тут були особливо популярнi встановлюються на пiдносi мiнiатюрнi сади «бонсекi» i пейзажi «бонкей». Перш нiж спроектувати новий стиль Охара провiв ретельне вивчення матерiалу. Дослiдження» сюссе:», тобто природних властивостей i особливостей рослин, проводилося ним в горах Накаяма. Це вкрай скеляста мiсцевiсть, на якiй глибоко пустити корiння рослинам дуже важко. Тут, посеред каменiв, то тут, то там можна побачити оазиси з високого дерева (японська сосна, гiрська сакура, дуб та iн.), навколо якого росте кiлька нижчих дерев i чагарникiв (пiерiс, воскове i лакове дерева, ялiвець та iн.) i трави (папоротi, низькорослий бамбук та iн.). Через сильнi гiрських вiтрiв гiлки дерев тут приймають химернi звивистi форми, iдеально пiдходять для створення цiкавих композицiй iкебана. Убогiсть i кислотнiсть грунту призводить до того, що листя i голки рослин виростають меншого, нiж в звичайних умовах, розмiру. Це робить iх вiдмiнним матерiалом для мiнiатюрного пейзажу у вазi, що i представляе з себе стиль Сiдзен Морiбана.
Охара використовував тi ж Пiдноси i неглибокi плоскi миски, що використовуються для бонкей, i композицii Сiдзен Морiбана на перший погляд нагадували пейзажi бонкей. Однак Сiдзен Морiбана
