скачать книгу бесплатно
Нiч на Івана Купала
Наталка Сняданко
«Маркiяна i Янiна жили в сусiднiх квартирах i дружили змалку. Саме у них виникла iдея, яка спонукала приеднатися до них згодом ще Анну, Ляну i Маркiяна. Збиралися переважно у Маркiяни, батьки якоi не заперечували i навiть робили вигляд, нiби не помiчали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лiкеру…»
Наталка Сняданко
Нiч на Івана Купала
* * *
Маркiяна i Янiна жили в сусiднiх квартирах i дружили змалку. Саме у них виникла iдея, яка спонукала приеднатися до них згодом ще Анну, Ляну i Маркiяна. Збиралися переважно у Маркiяни, батьки якоi не заперечували i навiть робили вигляд, нiби не помiчали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лiкеру. Тодi у модi були солодкi спиртовi сумiшi, якi чомусь називали не наливками, а лiкерами. Перевагу вiддавали саморобним – кавовим, яечним та вишневим, але фабричнi не поступалися iм за тягучiстю i нудотно-гiркуватим осадом, який вони залишали пiсля себе на язицi i перебити який вдавалося, лише з’iвши кiлька шматочкiв цитрини без цукру.
Маркiян приеднався до них через Анну, яка йому подобалася. Анна досить стримано реагувала на знаки уваги вiд Маркiяна, чого не могла нi зрозумiти, анi тим бiльше пробачити iй заангажована частина однокурсниць. Ходила якась непевна чутка, нiбито в Анни наречений у Канадi, i ще бiльш непевна плiтка про ii нiбито роман чи то з викладачем, чи то з чоловiком викладачки iхнього факультету. Імена i прiзвища у цих чутках не називалися, що дивувало, зважаючи на вкрай обмежене коло пiдозрюваних, адже викладачiв у них на факультетi було ще менше, нiж студентiв, а студентiв було трое. Це продовжувало загальноунiверситетську традицiю кiлькiсного переважання femininumнад masculinum у певних сферах зайнятостi, як висловилася б iхня викладачка античноi лiтератури, яка вважала, що деякi вислови звучать природньо виключно латиною i перекладати iх будь-якими iншими мовами просто вульгарно.
Чоловiкiв тримали переважно для керiвних посад, але навiть гарантований кар’ерний рiст не дуже сприяв маскулiнiзацii малоперспективного поза межами унiверситету i погано оплачуваного фаху. У цьому був певний fatum, як назвала б це викладачка античноi i вiдiслала б бажаючих поглиблено вивчити питання до спецiальних праць iз питань традицiйного розподiлу ролей у фалоцентричному суспiльствi.
Анна була переможницею юнацького конкурсу краси «Подоляночка» району, звiдки приiхала вчитися до унiверу, а також багаторазовою переможницею районних олiмпiад iз фiзики, хiмii, образотворчого мистецтва та гiмнастики. Носила довгу темно-русяву косу з уплетеними в неi стрiчками пастельних кольорiв i була солiсткою унiверситетського хору.
Маркiян, який вiдiйшов вiд свого гiпiвського i росiйськомовного минулого, залишивши на пам’ять лише гiтару, розтрiпане волосся до плечей i косичку на пiдборiддi, був майже вiртуозом акустичноi гiтари, гарно рухався i мав м’який еротичний тембр голосу, який багато хто називав оксамитовим i в який часто закохувалися. І тiльки Анна досить мляво реагувала на його залицяння i його майже вiртуознiсть. Не те щоб зовсiм не реагувала, але без належного ентузiазму. Можливо, причиною цього були два попереднi шлюби Маркiяна, у кожному з яких вiн мав по двое дiтей i тепер у вiльний вiд пар час пiдробляв, продаючи серед студентiв уживаний одяг.
Маркiян заснував першу i едину в мiстi колонiю вiльних художникiв. Художники свого часу самовiльно захопили один зi старих будинкiв у центрi мiста, мешканцiв якого повиселяли через аварiйнiсть, i розмалювали будинок у неймовiрнi кольори, оголосивши власнiстю колонii. Мiська влада нiяк не могла визначитися з подальшою долею будинку, який хотiли то знести i побудувати на його мiсцi банк, то вiдреставрувати i зберегти архiтектурний ансамбль середмiстя. Поки тривали суперечки, у колонii почалося активне мистецьке життя, виставки, вернiсажi, концерти, лiтературнi читання. Це мiсце вже за кiлька мiсяцiв стало настiльки популярним, що будь-яка спроба мiськоi влади вiдвоювати його була приречена на поразку. За лiченi хвилини будинок оточували сотнi, а то й тисячi студентiв та демонстрантiв, приiздило телебачення, радiо, i чиновники змушенi були вiдступити пiд тиском громадськостi. Маркiян став комендантом мистецькоi колонii будинку, вiдпустив бороду у стилi Че Гевари i з мегафоном у руках керував усiма несанкцiонованими мiтингами. Популярнiшоi за нього людини на той час у мiстi не було. Його картини розкуповували швидше, нiж вiн встигав iх домалювати. І так тривало добрих кiлька рокiв, поки будинок не завалився, тож колонiя розпалася. Та i сам Маркiян ствердив, що у мистецтвi настав перiод iндивiдуалiзму, а час груповоi творчостi минув. Пiдкоротив бороду i вступив до унiверу.
Закоханiсть Маркiяна в Анну супроводжувала численна кiлькiсть легенд, адже цей непростий роман звернув на себе увагу всього вузу i вiд самого початку був приречений на мiтологiзацiю. Згiдно з однiею з легенд батьки Анни виступили проти кандидатури зятя, бо все життя мрiяли видати доньку замiж за кордон. Згiдно з iншою версiею проти був лише батько, а матерi в Анни не було взагалi. Ще один варiант iсторii стверджував, що насправдi не було у неi саме батька, але не заперечував конфлiкту матерi з гiпотетичним зятем. Така меркантильнiсть страшенно обурювала однокурсниць Маркiяна та Анни, i насамперед тих, якi все ще потай обожнювали популярного художника. Не меншою кiлькiстю легенд супроводжувався i розпад мистецькоi колонii, адже практично нiхто не вiрив у те, що все трапилося само собою i Маркiян добровiльно оголосив про саморозпуск. Пiдозрювали причини насамперед полiтичнi, а також застосування шантажу.
Те, що Маркiян опинився на iхньому до безнадiйностi фемiнiнному факультетi, старший за всiх на порядну кiлькiсть рокiв, зi своею гiтарою та «оксамитовим» тембром голосу, опинився у перiод, коли плiтки про причини розпаду мистецькоi колонii все ще жваво кружляли серед утаемничених i невтаемничених шанувальниць, стало вагомою подiею в унiверситетському життi. Присутнiсть Маркiяна вирiзнила увесь iхнiй курс, iм заздрили старшi i молодшi потоки, про це говорили навiть викладачi. Коли Маркiян приеднався до Маркiяни, Анни i Янiни i стало помiтно, що у них тепер своя компанiя, заздрiсть багатьох перетворилася на ненависть, i стало очевидно, що вiд iхньоi компанii тепер усi чогось чекають, що тепер вони повиннi довести якимось незвичайним вчинком те, що заслуговують на таке вирiзнення. Можливо, саме цi завищенi очiкування i перетворили iхню на початках звичайну студентську компанiю у коло однодумцiв, об’еднаних однiею iдеею.
Ляна була нiби з ними, а нiби i не з ними, вона потроху приглядалася, дуже хотiла потрапити у iхне середовище, але не була певна, що ii вiзьмуть i визнають своею.
Батьки Маркiяни i Янiни працювали на тому ж факультетi завiдувачами кафедр. Батько Янiни тепер жив з матiр’ю Маркiяни, а батько Маркiяни – з матiр’ю Янiни, хоча загалом це не мало великого значення, бо робочий i вiльний час вони все одно проводили разом. Можливо, такий обмiн чоловiками (чи жiнками, точно не вiдомо) був спробою змiнити хоча б щось у налагодженiй рутинi спiлкування чотирьох людей, якi нiколи не розлучаються.
Батьки Ляни народилися в селi i хоча давно переiхали до мiста, стиль iхнього життя та коло спiлкування сильно вiдрiзнялися вiд життя батькiв Маркiяни та Янiни. Батьки Ляни обробляли дiлянку поля в селi i ще одну на дачi, прикрашали хату штучними квiтами, тримали в сервантi, який називали «стенкою», кришталь, порцеляну i книги, усе вишикуване за кольором та розмiром.
На великому письмовому столi у вiтальнi цiле лiто були простеленi газети i стояло варення у великих металевих «тазiках», як називала iх мама. Варення було спершу полуничним, потiм суничним, порiчковим, агрусовим, айвовим i з чорноплiдноi горобини. Сливи i вишнi закручували «у власному соку», а з яблук i чорноi смородини робили домашне вино. У дитинствi Ляна любила сидiти поряд iз ще теплим варенням i вдихати лiнивий солодкавий запах, який так добре пасував до лiтньоi спеки, спiтнiлоi мами на кухнi i грiнок, вимочених у молоцi i смажених на салi. Днi лiтнiх канiкул, якi не було чим заповнити, тягнулися в безкiнечнiсть, як густа патока iз ложки варення, приторний смак якого можна було мiнiмально урiзноманiтнювати, додавши до варення сметани або поклавши товстий шар повидла на бiлий хлiб з маслом. Разом iз сусiдськими дiвчатами, яких не вiдправляли на лiто в село, Ляна намагалася побороти одноманiтнiсть спекотних днiв, пiд час яких знижували свою активнiсть навiть мухи. По-сусiдськи i старосвiтськи частувались навзаем варенням iз товаришками з двору, визбирували зеленкуватi порiчки iз кущiв довкола iхнього багатоповерхового будинку. Їсти цi порiчки було годi, але процедура збирання мала змiст завдяки невеличкому адреналiновому вибуху, який можна було викликати, нахабно iгноруючи заборони i погрози, викрикуванi з балконiв такими ж незайнятими, як дiти на канiкулах, i такими ж знудьгованими пенсiонерами. Сусiди, що вважали себе власниками кущiв, ходили зi скаргами до батькiв порушникiв, i батьки для годиться мляво вiдчитували нащадкiв. Ця вiдпрацьована до деталей гра повторювалася з року в рiк, аж поки дiтям не набридло, чи, можливо, вони просто виросли i перестали цiкавитися порiчками, а пенсiонери втратили одну зi своiх нечисленних розваг.
Ляна завжди заздрила однолiткам, дозвiлля яких було щiльно розплановане помiж музичною та художньою школами, гуртками та репетиторами. Їi батьки не вважали усе це необхiдним, але пiсля численних прохань вiдвели-таки Ляну на прослуховування, пiд час якого з’ясувалося, що музичного слуху у неi майже немае i записати можуть хiба що на фортепiано, i то бiльше через довгi пальцi, бо лiвою рукою вона без труднощiв сягала вiд нижнього до верхнього «до», а правою дотягувалася лише до «сi», але i це, на думку викладачiв, було непогано для початку. Ляна страшенно хотiла, щоб ii записали на фортепiано, але батьки перемiряли рулеткою усi кiмнати i прийшли до висновку, що iнструмент у жоднiй з них не помiститься, хiба якщо викинути «стенку», але пропонувати таке Ляна не наважилася, а бiльше нiкому ця iдея на думку не спала. На цьому питання музичноi освiти було вичерпане. До малювання хисту у Ляни не було, не було i бажання, тому це питання вiдпало безпроблемно. Замiсть репетитора з англiйськоi батьки вирiшили вiддати Ляну на легку атлетику, але тут проти вже була вона, i пiсля двох мiсяцiв затятого сачкування ii викреслили iз спискiв членiв секцii.
Усе свое життя Ляна свiдомо i несвiдомо уникатиме не лише спорту, а й будь-яких фiзичних навантажень, а найбiльшу вiдразу викликатиме у неi праця на городi. Можливо, така була ii природна схильнiсть, а може, це наслiдки вiкендiв i вiдпусток, проведених з батьками на дачi, за перманентним сапанням, збиранням врожаю, а згодом транспортуванням його додому i перетворенням на банки пiд герметичними металевими накривками. Ляна нiколи не замислювалася над тим, наскiльки добровiльно займалися цим усiм ii батьки, а наскiльки iх змушували обставини. Із властивим усiм дiтям егоiзмом вона лише звинувачувала i подумки дорiкала, а розмовляти про це у них у сiм’i було не прийнято.
Лянi дозволяли збирати пiнку з варення i iсти ii з блюдця, потай вона тою самою ложкою сягала до великоi миски, хоча мама не дозволяла цього робити, бо боялася, що варення скисне. Але жодного разу воно так i не скисло, запаси закiнчувалися ще задовго до кiнця весни, i Ляну щоразу дивувало, як iхня сiм’я iз трьох чоловiк встигала з’iсти за зиму i весну таку неймовiрну кiлькiсть закруток. У кiнцi лiта банки щiльними рядами вишиковувалися на всiх десяти полицях комори, розташованоi навпроти кухнi, i там навiть бракувало мiсця на неодмiннi суботнi солодощi, якi вони з мамою пекли i перемащували щотижня, у п’ятницю ввечерi.
Наполеони, заварнi тiстечка, вишиванки, бiзе iз масляним кремом, у крайньому випадку простий бiсквiт, рецепт якого Ляна, мабуть, не забуде вже нiколи – чотири яйця, склянка цукру, склянка борошна (чи чотири склянки борошна?). Часом тiльки здаеться, що все пам’ятаеш дуже докладно, а насправдi пам’ятаеш лише тремтiння мiксера в руках, заворожуючий момент вiддiлення жовтка вiд бiлка, медитативне пересипання цукру зi склянки до миски, похiд на балкон, до мiшка з борошном (тодi не уявляли собi менших розфасовок для борошна, цукру та картоплi). Шматочки яблук, що разом iз тiстом прилипли до дна бляшаноi форми. І обов’язковий, майже улюблений момент – шипiння соди, на яку полили оцту. Лянi так подобалося це шипiння, що вона захоплювалася i часто клала в тiсто забагато соди, за що мама ii потiм сварила. Пiзнiше до цiеi дитячоi гами запахiв додався цинамон, у дитинствi його ще не було, тодi у них вдома використовувався лише аскетичний радянський набiр спецiй – сiль, перець, паприка. Якби тепер Ляна продовжувала щосуботи пекти бiсквiти з яблуками, то, мабуть, клала б соду, погашену оцтом, замiсть або i разом з порошком до печива та усякими iншими ароматичними сумiшами. І додавала б до тiста багато цинамону, а потiм ще посипала б пирiг зверху ванiльним цукром, перемiшаним iз цинамоном. Але тепер вона не пече щосуботи, та i всi, навiть ii батьки, здаеться, стали менше пекти, робити менше закруток, варення. Можливо, менше iдять. У кожному разi менше купують.
У дитинствi Ляна завжди ходила за сметаною. Тричi на тиждень приносила лiтру сметани i три лiтри молока. А коли мама робила ii улюблений вершковий крем, то купувалося вiдразу три лiтри сметани. І це нiкого не дивувало, усi решта теж купували по декiлька лiтрiв мало не щодня. Тим бiльше що в черзi доводилося провести не менше години.
Сметану наливала задкаста продавчиня (хоча це слово для неi давно настiльки ж затiсне, як i золотий ланцюжок на масивнiй шиi) у бiлому ковпаку i не дуже бiлому халатi, наливала погнутим черпаком iз великого алюмiнiевого бiдона. На лiтру потрiбно було зачерпнути двiчi. Молоко стояло поряд, у такому ж бiдонi, i коли Ляна була ще маленька, то насамперед, зайнявши про всяк випадок чергу, пiдходила до прилавка i намагалася розгледiти, стаючи навшпиньки, скiльки бiдонiв привезли сьогоднi i чи вистачить цього на всiх. Їi вiдганяли вiд прилавка, пiдозрюючи у намаганнi пробитися поза чергою, а задкаста продавчиня iгнорувала ii запитання, поставленi надто тихо. Ляна завжди говорила надто тихо.
Згодом вона навчилася визначати асортимент молочних продуктiв за довжиною черги. Це було нескладно, бо за самим лише молоком або самою лише сметаною завжди вишиковувалася менша черга. Ще пiзнiше Ляна навчилася займати чергу у кiлькох сусiднiх магазинах вiдразу. Це було вже тодi, коли черги стали суттево довшими, крiм грошей, на деякi продукти потрiбнi були ще й купони, а часом привезеного могло не вистачити на всю чергу. Тодi багато хто займав вiдразу кiлька черг, бо в однi руки вiдпускали лише обмежену кiлькiсть дефiцитного товару.
Цей перiод затяжних черг спiвпав iз пiком популярностi мистецькоi колонii, заснованоi i розформованоi Маркiяном, але Ляна пропустила цей пiк, бо тодi ще не була знайома iз Маркiяною, Янiною та Анною, а серед однолiткiв у ii дворi, з яких досi складалося коло ii спiлкування, нiхто такими речами не цiкавився.
Коли вони всi разом опинилися у зачиненiй на лiто i перетворенiй на мiнi-гуртожиток сiльськiй школi, iхнi стосунки ще не переросли у ту тiсну дружбу, майже нерозлучнiсть, у яку вони складуться пiд кiнець навчання, iхня iдея ще тiльки зрiла, не оформившись в остаточне рiшення i додаючи змiсту iхнiм посиденькам пiсля пар i iхнiм теревеням за пляшкою поцупленого з батькiвського бару саморобного кавового лiкеру.
Маркiяна i Янiна товаришували давно, з самого дитинства, та у них i не було iншого виходу. Янiна мовчки пiдпорядковувалася владнiй та iнiцiативнiй Маркiянi, батьки якоi так хотiли сина, що дали дитинi iм’я ще до зачаття, а потiм просто додали «а» в кiнцi, символiчно зафiксувавши таким чином свою поразку. Маркiяна була яскравою бiлявкою, трохи заповною, як i всi в тi часи культу калорiй i зацикленостi на поiданнi дефiцитних продуктiв, коли надмiрна кiлькiсть мала компенсувати бiднiсть асортименту. Вона бачила свое майбутне на сценi, а не в науцi, тодi як ii батьки бачили все зовсiм навпаки. З дитинства вiдвiдувала неодмiнну для дiтей iз сiмей ii кола музичну школу по класу фортепiано, бо на скрипку, де необхiдно було мати абсолютний слух, ii не взяли. Маркiяна хотiла на вокал, але, попри приемний тембр ii голосу, дiапазон визнали надто обмеженим. Янiна, навпаки, мала дуже широкий дiапазон голосу i абсолютний слух, iй навiть пропонували займатися приватно, аби згодом вступити до консерваторii на вокальний. Але Янiна вiдмовилася, вона не бачила себе на сценi, хотiла бути науковцем. Вона чи не едина з них послiдовно i наполегливо добивалася поставленоi ще у середнiй школi мети i захистила докторську дисертацiю в день свого тридцятирiччя. При цьому вона з першого курсу спiвала вiдразу у двох хорах – народному i церковному, в обидвох була старостою, а у вiльний час «на слух» розучувала партii найскладнiших вокальних арiй iз класичних опер.
Маркiяна також реалiзувала свое бажання i стала солiсткою групи пiд назвою «Голубий птах з рожевою вiдзнакою». Вона часто скаржиться, що журналiсти вже задовбали ii питаннями, яку саме гомоеротичнiсть вона мала на увазi – геiвську чи лесбiйську, а вона втомилася пояснювати iм про украiнське поетичне кiно, Метерлiнка, у якого птах був синiм, i тому вона трохи послабила iнтенсивнiсть кольору, про символiчний театр, голубу мрiю i всю цю прутню, яку вони все одно пропускають повз вуха, у кращому разi розчаровано зазначаючи, що назва групи Маркiяни не мае нiчого спiльного зi створеною нею першою в Украiнi органiзацiею захисту гомосексуальних меншин. Це дае привiд до численних плiток, якi Маркiяна не спростовуе, але й не пiдтверджуе. Невiдомо, чи вона справдi знайшла в собi вiдповiднi схильностi, чи просто вирiшила скористатися халявним пiарним ресурсом.
Менш скандальнi видання просто називають назву ii групи невiдповiдною до попсовостi репертуару, а солiстцi дорiкають обмеженим дiапазоном голосу. Хоча насправдi Маркiяна зовсiм не була попсовою, вона була вишуканою, начитаною, з хорошим смаком та вихованим ще в дитсадку почуттям мiри, просто вона мрiяла виступати на стадiонi пiд захоплений рев натовпу, роздавати автографи, отримувати сотнi любовних листiв вiд шанувальникiв, записувати супердорогi клiпи, щодня читати про себе вигадки бульварноi преси. Про цю свою мрiю вона говорила вiдверто, не прикриваючись звичними в таких випадках вiдмазками про самореалiзацiю, любов до мистецтва, необхiднiсть контакту з публiкою. Маркiяна вважала, що популярнiсть як життева мета нiчим не поступаеться будь-якiй iншiй життевiй метi i фальшива скромнiсть тут зовсiм недоречна, потрiбно мати мужнiсть називати речi своiми iменами. Такоi мужностi iй не бракувало, i вона не раз доводила це ще у перiод iхнього студентства, хоча ця риса далеко не завжди додавала iй шанувальникiв.
Мрiя стати популярною спiвачкою з’явилася у Маркiяни пiсля розлучення батькiв. Янiна пояснювала це дитячою спробою помсти: батьковi – за те, що пiшов до iншоi, матерi – за надмiрну вимогливiсть i суворiсть. Про те, що намагання батькiв виховати дитину-вундеркiнда часто призводять до дитячих неврозiв та iстерiй, якi дають про себе знати в дорослому життi, Янiна знала з власного досвiду. Одним iз найяскравiших спогадiв ii дитинства було вiдчинене влiтку вiкно у двiр, з якого долинають радiснi крики сусiдських дiтлахiв, що грають у класики, резинки, вiйнушки або хованки. У них канiкули, вони вiльнi i вiдпочивають, а Янiна проводить час за розучуванням гам, етюдiв та п’ес, потiм репетиторка з англiйськоi, художня школа, в коридорах якоi стоiть стiйкий запах дитячоi сечi та олiйноi фарби. Музична школа, до якоi потрiбно було далеко iхати, а потiм повертатися в годину пiк у переповненому тролейбусi, у якому над головою обов’язково нависае якась розпарена масивна тiтонька у синтетичному одязi, вiд густих випарiв тiла якоi паморочиться в головi i чомусь закладае вуха. А потiм домашнi завдання пiд запах присмаженоi в томатнiй пастi цибулi, що ii мама клала в борщ, Янiна ненавидить цей запах, але мама не уявляе борщу, звареного по-iншому. Щосуботи вони з мамою пекли на кухнi торт, а Янiна постiйно щось плутала у складних рецептах, записаних мамою нашвидкуруч iз типово слов’янськими примiтками типу «борошна скiльки вiзьме», «посолити на око» чи «пекти до готовностi». У Янiни завжди брало борошна бiльше або менше, нiж потрiбно, i тiсто було надто «забитим», або ж розвалювалося i пригорало, на смак було пересоленим або перецукрованим, бо навiть якщо у рецептi стояло «2 склянки цукру», Янiна нiколи не могла вирiшити, якi саме склянки малися на увазi – 50– чи 200-грамовi, бокали для вина чи коньячнi. Але ii далека вiд фемiнiстичних теорiй мама була переконана, що дiвчинка не може почувати себе повноцiнною особистiстю, якщо не вмiтиме готувати, не вийде замiж, не народить як мiнiмум двiйко дiтей. Сама вона недовиконала план в останньому пунктi i, можливо, такою суворiстю виховання единоi доньки намагалася це компенсувати. Мама Янiни не звертала уваги на зiтхання доньки i примушувала вчитися «всього необхiдного», до списку якого у факультативному порядку долучалися музика, малювання та iноземнi мови.
Мама Янiни була вiдома на факультетi своею вимогливiстю та безжальнiстю у ставленнi до студентiв, ii боялися i не любили попри те, що знали ii предмет краще за iншi. Такою ж вимогливою та безкомпромiсною вона була i вдома, командним голосом вiддавала розпорядження чоловiковi та доньцi, якi не завжди погоджувалися зi слушнiстю цих наказiв, але нiколи, чи майже нiколи, не наважувалися вступити в дискусiю. Та це i не мало особливого сенсу, адже дорiвнятися даром переконання до мами Янiни було надзвичайно складно, дехто навiть вважав, що ii взагалi неможливо нi в чому переконати.
