скачать книгу бесплатно
– Як я довго спав!
– Спав би ти вiчним сном, дорогий, якби я тебе не оживила.
І знову вони закохано дивилися один на одного, довго розмовляли, аж доки не згадали, що iх може помiтити старий цар, i невiдомо, що вiн ще вигадае, щоб знищити Фет-Фрумоса.
– Давай втечемо звiдси, – сказав юнак.
– Яким чином?
– На батькових орлах.
– Але як це зробити? Вони можуть переносити будь-яку ношу, але не людей.
Почав Фет-Фрумос думати-гадати, але нiчого не змiг придумати. А прекрасна царiвна згадала:
– Чула я якось розмову в палацi, що орлиний шлях може пройти тiльки кiнь баби Жгивери з трьома кобилами. Стара вiдьма примушуе хлопцiв пасти своiх кобил, котрi кожнi три днi приносять трьох лошат. Вони швидко ростуть, мужнiють, стають скакунами на очах. І немае на свiтi кращих коней, нiж цi. І iм пiд силу цей складний шлях.
Але важко добути такого коня: вiдьма дае дуже складнi завдання. Скiльки хоробрих юнакiв ходили до неi, але не повертались. Сила i вмiння коней у розпорядженнi староi. Цi таемницi вона ховае у хворiй i немiчнiй шкапi, вiд якоi можна щось дiзнатися, давши iй замiсть сiна i вiвса гарячi вуглини. Розповiвши це, дiвчина розпрощалася в надii зустрiтися i залишилась чекати, а Фет-Фрумос вирушив у дорогу i все йшов полями квiтучими, лiсами дрiмучими, долинами з джерельною водою.
Чи довго йшов вiн, чи коротко, але дiйшов до великого дерева, на вершинi якого виднiлось гнiздо. В цьому гнiздi було двi пташки, i так вони кричали, неначе хотiли перевернути бiлий свiт. Озирнувся навколо Фет-Фрумос i побачив гадюку, котра лiзла до пташиного гнiзда. Пташенята, примостившись на краю гнiзда, вже не кричали, а жалiбно пищали: пi-i… пi-i… пi-i…
– Добра людино, пожалiй моiх пташенят i врятуй вiд проклятоi гадюки, – раптом заговорила птаха людським голосом, змахнувши крилами перед самим обличчям юнака.
Фет-Фрумос не примусив себе довго вмовляти – зламав велику палицю i так вдарив гадюку, що вона вiдлетiла невiдомо куди. Юнак наздогнав ii i вбив. Зрадiли пташенята i iхня мати. Сiли на його плечi з вдячнiстю, а потiм та, що сидiла на правому плечi, сказала:
– Юначе, ти зробив велику справу, i за добро ми тобi вiддячимо добром. Висмикни пiр’iну з мого крила, i коли тобi буде тяжко в дорозi, вiзьмеш в руки пiр’iну, подумаеш про мене – i я вiдразу буду бiля тебе.
Сховав Фет-Фрумос пiр’iну i знову вирушив у дорогу, щоб якомога швидше дiйти до баби Жгивери. Йшов-йшов i вирiшив перепочити бiля джерела. Тiльки нахилився, щоб напитися води, як побачив на водi бджолу, яка ось-ось потоне. «Боже, скiльки горя на бiлому свiтi», – подумав юнак i обережно вийняв бджолу з води, поклав на зелений листок, зiгрiтий сонцем. Вiдпочивши й погамувавши спрагу, юнак пiднявся, щоб iти далi. Бджола на той час, прийшовши до тями, звернулась до юнака зi словами вдячностi, потiшивши його серце. А ще попрохала вiдщипнути в неi вiд крильця шматочок, щоб вона змогла йому допомогти в тяжку хвилину.
