скачать книгу бесплатно
– Пам’ятаеш, я звiльнив тебе з капкана? Ось я тепер приiхав у твое царство.
– Що б ти хотiв?
– Подаруй менi скатертину-самобранку, – сказав юнак.
– Добре, – сказала чапля. – За те, що ти зберiг менi життя, подарую тобi скатертину-самобранку.
Юнак подякував чаплi, взяв скатертину-самобранку i поiхав назад тiею ж дорогою. Доiхав вiн до пастуха, який пас баранiв, i показав йому подарунок чаплi.
– Скатертино, розгорнись! – сказав пастух.
Вiдразу ж скатертина-самобранка розгорнулась, i на нiй з’явилась рiзна пожива.
Юнак нагодував пастуха, поiхав далi i без пригод повернувся до матерi.
З тих пiр мати з сином були завжди ситi i дякували чаплi. Тепер вони могли нагодувати всякого, хто заходив до них у дiм.
Скоро чутки про скатертину-самобранку розлетiлись по всiй краiнi. Дiзнався про неi i падишах i наказав вiдiбрати у бiднякiв скатертину та принести йому. Вiдiбрали у матерi та сина скатертину-самобранку.
– Синку, пiди до чаплi й розкажи iй про наше горе, – сказала мати синовi.
Син знову пiшов до чаплi. Скоро дiстався вiн до пастуха, який пас баранiв, i розповiв йому про все, що сталося. Пастух сказав йому:
– Нiчого не кажи чаплi про це, а попроси у неi ще гарбуз.
Поiхав юнак до чаплi i попросив у неi гарбуз.
Коли вiн з гарбузом знову пiд’iхав до пастуха, той узяв у нього гарбуз, поставив перед собою на землю i закричав:
– Гей, виходьте з гарбуза!
Вмить вискочили з гарбуза люди з палицями i почали гамселити юнака. Вiн злякався i почав проситися.
– Назад у гарбуз! – скомандував пастух. І люди з палицями зникли.
– Тепер ти побачив, навiщо тобi треба було просити у чаплi гарбуза? – сказав пастух.
Юнак повернувся додому, пiшов до падишаха i почав вимагати в нього скатертину-самобранку. Падишах розгнiвався i велiв прогнати його. Тодi юнак кинув гарбуз до нiг падишаха i закричав:
– Гей, виходьте з гарбуза!
Вискочили з гарбуза люди з палицями i взялися бити падишаха. Сторожа вiд страху розбiглася. Падишах попросився:
– Досить, я зараз вiддам скатертину!
Юнак взяв скатертину-самобранку i закричав:
– Назад у гарбуз! – Люди з палицями зникли.
Зi скатертиною-самобранкою i чудесним гарбузом син повернувся додому до матерi. З тих пiр син з матiр’ю жили без страху.
* * *
Ахмад-сирота
Жив-був сирота Ахмад. Пiсля смертi батькiв його, круглого сироту, взяв до себе дядько. Та недовго годував вiн племiнника. Скоро вiн вирiшив продати хлопчика на базарi, а вирученi грошi приховати. По базару ходили люди падишаха. Вони побачили продавця з хлопчиком i купили Ахмада за сто золотих.
Задоволений дядько пiшов з грошима додому, а Ахмада послали працювати на конюшню. Вiн добре доглядав коней, тi стали ситими, гарними i сильними. Падишах був задоволений конюхом. А сам конюх рiс, мужнiв i скоро став красенем.
У падишаха була юна дочка Сохiбджамол. Женихи засилали сватiв, але дiвчина нiкому не давала згоди. Женихiв було багато, один одного кращий, i падишах запитав у дочки: кого ж вона хоче собi в чоловiки?
– Ахмада! – вiдповiла дочка.
– Як? Цього конюха? Не може донька падишаха вийти замiж за раба!
– А ти зроби його вiльним, – сказала Сохiбджамол.
Та падишах i чути не хотiв про такого зятя. Сохiбджамол потайки побачилась iз Ахмадом.
– Я нi за кого не пiду замiж, окрiм тебе, – сказала Сохiбджамол.
– Що ти, люба! Батько твiй купив мене – я невiльник. Не можна менi з тобою одружуватися. Падишах не дозволить.
– А я не послухаюсь батька! Сьогоднi ж готуй коней i все, що треба нам у дорогу. На свiтанку поiдемо з тобою геть, – сказала Сохiбджамол Ахмаду.
– Я так не можу вчинити! Не можна обманювати батька!
– Я – дочка падишаха i наказую тобi робити те, що я кажу.
Сохiбджамол зiбрала повнi торби одягу i iжi, а рано-вранцi, коли ще всi спали, вони сiли з Ахмадом на найкращих коней падишаха i помчали шукати свое щастя.
Перевалили через гори, поминули широкi степи i були схожi на щасливих голубiв. Позаду не було пилюки на дорозi, не видно було погонi.
Падишах розгубився, коли дiзнався про втечу дочки з рабом. Вiн зiбрав своiх вiзирiв i звернувся до них за порадою.
– Тепер уже нiчого не поробиш, – сказали вiзири. – Тепер вона сама господиня своеi долi.
Ахмад i Сохiбджамол iхали все далi i далi. Ось вони проiжджають через широкi зеленi пасовиська.
– Якби була в нас отара овець, ми пустили б iх тут пастися, – мрiяла Сохiбджамол.
В’iхали вони в густi кущi, а за ними стояв високий очерет.
– Якби було у нас багато худоби, ми пасли б ii в цих заростях, – говорила вона.
Їхали вони через поле, курiпки випурхували з-пiд каменiв i пролiтали перед ними.
– Якби був у нас сокiл, вполював би нам курiпок… – щебетала Сохiбджамол.
Проте Ахмад мрiяв про iнше.
– Був би у мене плуг з гострим лемешем та бики в ярмi, орав би я землю та сiяв озимi! А потiм збирав урожай та молов муку, – говорив вiн.
Нарештi молодята пiд’iхали до великого незнайомого мiста. Тут вони вирiшили зупинитися. Знайшли житло i почали радитися, чим зайнятися, щоб заробити на iжу i не померти з голоду.
– Я буду вишивати тюбетейки, – сказала Сахiбджамол чоловiковi. – Сходи на базар, купи менi оксамиту i шовкових ниток.
Сохiбджамол вишивала, Ахмад купував оксамит та шовковi нитки i продавав готовi тюбетейки. Але на зароблене вони ледве могли себе прогодувати.
– Ти пiди до падишаха цього мiста i попросись до нього на службу, щоб ми не голодували i жили в палацi! – сказала Сохiбджамол чоловiковi.
– Ой, не пiду я до падишаха, не хочу я жити в палацi! – вiдповiв Ахмад.
Та Сохiбджамол була наполегливою, Ахмад все-таки пiшов до падишаха, i той взяв його до себе на службу.
Ахмад i Сохiбджамол перейшли жити в маленький будиночок бiля палацу падишаха. Ахмад так добре служив падишаховi, що той полюбив його i не мiг без нього обходитись.
Якось покликав падишах Ахмада, а його не було в палацi. Падишах нудьгував без Ахмада i послав за ним додому. Посланець зазирнув у вiкно будинку Ахмада й побачив: Ахмад спить на своему лiжку, а бiля нього сидить неземна красуня. Слуга побiг назад у палац i розказав про те падишаховi.
– Звiдки ж у нього неземна красуня? Я хочу забрати ii у Ахмада! – сказав падишах.
– Це дуже просто. Скажiть, що ви хворi i табiб звелiв вам вiд вашоi хвороби з’iсти яблука семи кольорiв i семи запахiв, якi ростуть в саду Ірама. В цьому саду живуть перi. Сорок кошлатих i злих псiв охороняють той сад, вони загризуть всякого, хто наблизиться до нього. Накажiть Ахмаду дiстати вам тi яблука. Вiн пiде за ними i не повернеться. А дружина його дiстанеться вам, – сказав падишаховi його головний радник.
Наступного дня Ахмаду сказали, що падишах захворiв, i передали йому слова його пана.
– Падишах звелiв тобi дiстати з саду Ірама яблука семи кольорiв i семи запахiв, якi тiльки й можуть вилiкувати його.
Зажурений повернувся Ахмад до коханоi дружини. Вiн не знав, як виконати це важке доручення.
– Послухав я тебе, пiшов на службу до падишаха. І ось тепер до нас прийшло нещастя. Видно, така нам доля випала – розлучитися, – сказав Ахмад.
Та Сохiбджамол попросила свою подругу-перi допомогти iм.
– Не журись i збирайся в дорогу, – сказала чоловiковi Сохiбджамол, повернувшись додому.
За порадою перi Сохiбджамол напекла чоловiковi паляничок на дорогу, зав’язала iх у вузлик, вiддала йому i сказала:
– Їдь тiею ж дорогою, якою ми iхали сюди. Там посеред густих зелених кущiв стоiть велике дерево. Залiзь на це дерево i дивись униз. Пiд цим деревом живе жовто-золотиста лисиця зi своiми сорока подругами. Всi лисицi вночi сплять, а жовто-золотиста не спить. Вона сидить пiд деревом i сторожуе. Тодi ти дiстань палянички iз свого вузлика, одну з’iж сам, а другу дай лисицi. Поки вона буде iсти, розкажи iй про свою бiду.
Ахмад пiшов знайомою дорогою. Серед кущiв вiдшукав вiн велике дерево, залiз на нього й почав чекати. Лисицi зiбралися пiд деревом i лягли спати. Останньою прибiгла жовто-золотиста лисиця. Вона сiла бiля дерева насторожi.
Ахмад дiстав з вузлика палянички. Одну з’iв сам, другу дав лисицi i, поки вона iла, розповiв iй про свою бiду.
Ранесенько, на свiтанку, всi лисицi одна за одною прокинулись i розбiглися. Тiльки жовто-золотиста лисиця залишилась пiд деревом.
– Злазь iз дерева i сiдай на мене, – сказала вона Ахмаду. – Закрий очi i не вiдкривай, поки я тобi не дозволю.
Ахмад сiв на лисицю i закрив очi.
– Вiдкрий очi, – сказала лисиця через деякий час.
Вiн вiдкрив очi i побачив, що знаходиться пiд воротами саду Ірама.
– Стiй тут, а я пiду й вiдведу собак вiд ворiт. Коли вони побiжать за мною, смiливо заходь у сад i рви яблука.
Тiльки лисиця показалася псам, вони всi кинулись за нею. Ахмад швидко увiйшов у сад, нарвав яблук за пазуху i повернувся до ворiт. В ту ж мить з’явилась перед ним лисиця, вiн сiв на неi i закрив очi.
Коли лисиця звелiла йому вiдкрити очi, Ахмад побачив, що вони були знову пiд великим деревом серед кущiв.
Наступного ранку Ахмад прийшов до палацу i звелiв доповiсти падишаховi, що вiн принiс йому яблука з саду Ірама.
– Ну i що тепер робити?! – накинувся падишах на своiх пiдлеглих.
Вiзир вклонився повелителю:
– Тепер звелiть йому, государю, дiстати молока левицi в шкурi лева. Таке доручення вiн не зможе виконати.
Наступного дня вiзир сказав Ахмаду, що яблука падишаховi не допомогли i падишах звелiв йому дiстати молока левицi в шкурi лева. Тiльки воно може вилiкувати падишаха.
Зажурений прийшов додому Ахмад. Сохiбджамол вислухала його, порадилася з подругою-перi i сказала чоловiковi:
– Пам’ятаеш, коли ми iхали сюди, бачили очеретянi заростi – там живе стара хвора левиця. Сорок дiтей левицi полюють у горах i годують матiр. Ця левиця лежить, як гора, i не може пiднятися. Одна ii лапа приросла до землi i обросла очеретом. Допоможи iй вiдiрвати вiд землi лапу, i левиця виконае все, що ти попросиш.
Швидко зiбрала Сохiбджамол чоловiка в дорогу. Добравшись до очеретiв, вiн побачив там сплячу левицю.
– Вiтаю тебе, царице! – сказав iй Ахмад.
– Здоровий будь, – вiдповiла левиця. – Дуже добре, що ти зi мною привiтався. Усiх неввiчливих я вбиваю.
Ахмад почав розпитувати левицю про ii хворобу i запропонував допомогу.
– Що ти! Сорок моiх дiтей не допомогли менi, де вже тобi допомогти! – заперечила левиця.
– А я можу звiльнити твою лапу, тiльки лежи спокiйно i не ворушись, – сказав Ахмад.
Левиця погодилась, i вiн почав косити гострим мечем очерет навколо лапи левицi. Потiм ухопився за лапу левицi i з силою вiдiрвав ii вiд землi. Левиця пiдвелась на ноги i, щаслива, сказала Ахмаду:
– Рий яму i лягай у неi, я ляжу i закрию собою яму. Зараз прибiжать моi дiти, як би вони не розiрвали тебе на шматки.
Ахмад вирив яму й заховався в нiй, левиця лягла зверху i закрила собою всю яму. Почали збiгатися леви – дiти левицi. Вони вiдчули близько людину i сердито вишкiрили зуби.
– Заспокойтесь, дiти, – сказала левиця. – Подивiться, цей чоловiк вилiкував мене.
Левиця пiдвелась, i молодi леви побачили Ахмада.
– За те, що цей чоловiк вилiкував мене, ми повиннi виконати будь-яке його прохання, – сказала дiтям левиця.
Ахмад вилiз iз ями i безстрашно постав перед левами.
