скачать книгу бесплатно
Архiтектура. Дитяча енциклопедiя
Н. Ю. Безпалова
Давнi мiста часто називають кам’яними лiтописами, бо саме з виникнення перших постiйних поселень починаеться для нас iсторiя людства.
Дитяча енциклопедiя
Архiтектура
Вступ
Будiвництво – один з найстарiших рiзновидiв людськоi дiяльностi, або принаймнi це такий ii рiзновид, про який ми маемо дуже давнi вiдомостi. Ми не знаемо, про що розповiдали одне одному первiснi люди бiля вогнища, а от що i з чого вони будували – знаемо. Адже археологами були знайденi залишки наметiв, поселень на палях i навiть домiвок, основу яких складали кiстки велетенських тварин – мамонтiв або китiв. Звичайно, будiвництво i архiтектура – це не одне й те саме. Тут, мабуть, слiд нагадати висловлювання одного з найвiдомiших архiтекторiв XX столiття – Ле Корбюзье. Вiн писав: «Ви використовуете як будiвельний матерiал камiнь, дерево або бетон, ви зводите з нього будинки або палаци. Це е будiвництво. Та раптом ви зворушили мое серце, i менi стало добре. Я в захопленнi вигукую: «Як гарно!» Це вже архiтектура».
Виникае питання, чи набагато архiтектура молодша за будiвництво. На це важко вiдповiсти, та напевно можливо. Адже почуття прекрасного було притаманне навiть дуже вiддаленим нашим предкам. Навряд чи тiльки практичнi мiркування змушували неолiтичного майстра старанно доводити свое кам’яне знаряддя до немислимоi досконалостi, надаючи йому вишуканоi форми лаврового листя. Щоправда, в будiвництво ця витончена досконалiсть прийшла значно пiзнiше, але прагнення зробити свое житло не лише зручним i безпечним, але й красивим виникло дуже давно.
Історiя знае споруди, естетичне сприйняття яких безпосередньо випливае з функцii, що ii вони виконують, i такi, що зводились задля задоволення виключно естетичних потреб. До останнiх належать як неолiтичнi стоячi каменi, так i зведена наприкiнцi XIX ст. вежа Ейфеля. Існують архiтектурнi пам’ятки, якi були створенi за невеликий промiжок часу i зберiгали свiй первiсний вигляд протягом всього свого iснування. Іншi зводилися впродовж вiкiв, росли i розвивалися, мов живi iстоти. Кожне поколiння вносило в iхнiй зовнiшнiй вигляд щось свое.
Широко вiдоме визначення архiтектури як застиглоi музики. Така архiтектура справдi з’явилася досить пiзно. Адже потрiбне складно органiзоване суспiльство, щоб почати будувати споруди, краса яких створюеться складним ритмом горизонтальних та вертикальних лiнiй, прорiзiв та простiнкiв, опор та прольотiв.
Давнi мiста часто називають кам’яними лiтописами. Така назва цiлком справедлива. Кожен знае, яку важливу роль для безперервностi культурного розвитку вiдiгравало виникнення писемностi. Про народи, якi залишили нам свою лiтературу, ми знаемо багато. Якщо писемностi не було або ми не можемо ii прочитати, то iсторики вимушенi задовольнятися висуванням гiпотез. Але не менше значення, нiж iероглiфи та лiтери, для розумiння культури наших предкiв мае будiвництво. Саме з виникнення перших постiйних поселень починаеться для нас iсторiя людства, яку ми можемо осмислити. Інодi мова архiтектури бувае навiть виразнiшою за лiтературну мову. Вона доступна усiм. Велетенськi пiрамiди, що вже майже п’ять тисяч рокiв здiймаються у долинi Нiлу, неспростовно свiдчать про велич египетськоi цивiлiзацii навiть для тих, хто нiколи не вмiв читати. Античнi архiтектурнi пам’ятки, що збереглись на iталiйськiй землi у середнi вiки, стали першим об’ектом уваги вчених та митцiв Вiдродження. Це вже потiм почалося полювання за античними книгами, що зберiгалися у вiддалених монастирях.
Жоден з рiзновидiв мистецтва не пов’язаний з розвитком технологii бiльше, нiж архiтектура. Можна нафантазувати красиву споруду, але треба ще збудувати ii так, щоб вона стояла i не падала. А для цього слiд ретельно розрахувати навантаження на всi частини будови, знати властивостi рiзних будiвельних матерiалiв. І часто бувае так, що найбiльш вдале iнженерне рiшення е i найбiльш красивим, адже i краса, i витривалiсть базуються на гармонiйнiй спiврозмiрностi частин. На раннiх етапах розвитку архiтектури роль матерiалу була провiдною. Єгиптяни мали змогу будувати з каменю, i тому iхнi споруди не схожi на цеглянi пам’ятки долини Тигру i Євфрату. У евразiйських степах найдавнiшi поховальнi споруди насипали просто з грунту, бо це був единий будiвельний матерiал, нестачi якого не вiдчувалося. Давнi греки мали у своему розпорядженнi родовища найкращого мармуру i створили прекраснi мармуровi споруди. Своерiднiсть росiйськоi архiтектури дуже довго визначалась давнiми традицiями дерев’яного будiвництва в цiй краiнi.
Але справа, звичайно, не лише у матерiалi. Адже в середнi вiки траплялось так, що з мармурових уламкiв витончених античних споруд складали грубi хижки або, в кращому разi, военнi фортецi. Велике значення мав розвиток iнженерноi думки. Так, революцiю у будiвництвi, а отже, i в архiтектурi здiйснив такий винахiд, як склепiння – перекриття прольоту, що мае криволiнiйнi обриси. Вперше його застосували етруски. Вiд них воно перейшло в римську архiтектуру. У Єгиптi, Месопотамii та класичнiй Грецii застосовували прямокутне перекриття за допомогою бантин. Винахiд склепiння дав змогу вводити у споруди такi найважливiшi архiтектурнi елементи, як куполи i арочнi прольоти.
Значний вплив на розвиток архiтектури мав полiтичний лад суспiльства i, вiдповiдно, його iдеологiя. Траплялося, що в рiзних краiнах i в рiзнi часи виникали подiбнi архiтектурнi стилi, бо подiбними були iх полiтичнi та iдеологiчнi засади. Так, помiтнi певнi аналогii в естетичних принципах будiвельного мистецтва пiзньоi Римськоi iмперii, iмперii Наполеона та Радянського Союзу в сталiнськi часи. Змiна полiтичного ладу в Грецii за часiв Александра Македонського потягла за собою iстотнi змiни архiтектурного стилю.
Розвиток архiтектури не завжди вiдбувався поступально й рiвномiрно. Історiя знае випадки, коли будiвельне мистецтво предкiв нащадки надовго забували. Таке, наприклад, вiдбулося пiсля катастрофiчноi загибелi у II тисячолiттi до н. е. мiнойськоi цивiлiзацii, або пiсля падiння Захiдноi Римськоi iмперii. Вiдомi i перiоди винятково бурхливого розвитку будiвництва i архiтектури. Таким був перiод на межi XIX i XX столiть. Часто новий етап розвитку стае не прямим продовженням, а, навпаки, запереченням попереднього. Майстри Ренесансу заперечували надбання перiоду готики. Архiтектори, що працювали у стилi класицизму, зневажливо ставилися до примхливоi естетики бароко. Представники модерну вважали класицизм надто одноманiтним. Але всi цi стилi дали свiтовi перлини архiтектури i посiли свое мiсце у процесi розвитку цього мистецтва. Кожна будiвельна традицiя мала свое продовження. Багато характерних рис поеднують модерн з бароко. Щодо конструктивiзму, то цей нiбито суто сучасний стиль насправдi мае щось спiльне iз готикою. Справа не лише в розмiрi споруд, а й у деяких естетичних принципах. Значна частина деталей, що роблять готичну споруду такою привабливою, мае чисто функцiональне призначення i е розв’язанням складного iнженерного завдання. Щодо античноi архiтектурноi спадщини, то iнтерес до неi на новому рiвнi вiдроджуеться в кожну епоху.
Архiтектура е синтетичним рiзновидом мистецтва, тобто таким, що мае в собi елементи iнших мистецтв. Будiвлi прикрашають скульптурою, мозаiкою або навiть витворами живопису. Часто архiтектурна пам’ятка повинна сприйматися не окремо, а у складi архiтектурного ансамблю, що включае декiлька будов. Невiд’емною частиною ансамблю може бути краевид, природний або створений штучно. Витвором архiтектора може бути i цiле ретельно сплановане мiсто, i храм, що здiймаеться окремо на зеленому пагорбi. Архiтектура е мистецтвом, що використовуе всi досягнення людства i створюе середовище, в якому ми живемо. Вона е також особливою мовою, на якiй може до нас дiйти розповiдь про життя iнших народiв у iншi часи. Тому так важливо навчитися розумiти цю мову, ознайомитися з iсторичним розвитком будiвельного мистецтва. Книга, яку ви тримаете в руках, покликана дати вам найбiльш загальне уявлення про архiтектурнi стилi й технiчнi досягнення рiзних епох та краiн.
Глава 1
Мегалiтичнi споруди кам’яного та початку бронзового вiку
Люди давнього кам’яного вiку жили здебiльшого в природних печерах i тимчасових наметах, якi виконували суто практичну функцiю. Якщо первiснi будiвельники i прикрашали своi житла, вони робили це, як правило, не архiтектурними засобами, а за допомогою iнших видiв мистецтва. Але вже в неолiтi (новому кам’яному вiцi) з’являються споруди, якi з певнiстю можна вiднести не просто до продукту будiвництва, а й до зразкiв архiтектури, бо вони зведенi явно не для захисту вiд негоди i хижакiв. Цi споруди повиннi були задовольняти естетичнi та ритуальнi потреби людей. У давнi часи люди ще не вмiли складати великi i мiцнi стiни з дрiбного каменю i для своiх споруд використовували величезнi кам’янi брили, такi важкi, що й досi дехто не може уявити, як люди могли iх зрушити. Тому цю архiтектуру i називають мегалiтичною (вiд грецьких слiв «мега» – величезний та «лiтос» – камiнь).
Meнгip у Бретанi
Найдавнiшими i найпростiшими мегалiтичними спорудами були так званi менгiри, або стоячi каменi, – необроблений камiнь довгастоi форми просто ставили вертикально. Пiзнiше з’явились статуi-менгiри, яким надавали ознак людськоi постатi, часто досить схематичноi. Менгiри зустрiчаються скрiзь у Європi, та найбiльше iх в Англii, Шотландii, Ірландii та Бретанi (Францiя). Саме в Бретанi знаходиться найбiльша у свiтi алея менгiрiв, що включае в себе майже 3000 пам’ятникiв. Інодi декiлька менгiрiв встановлювали так, що вони утворювали коло. Таку споруду археологи називають кромлехом.
Алея менгiрiв у Бретанi
Дольмен
Бiльш складним рiзновидом мегалiтичних пам’ятникiв е дольмени. Вони являють собою декiлька стоячих каменiв, накритих зверху, мов дахом, великою кам’яною плитою. Цi споруди найчастiше служили мiсцем поховання. Усерединi дольменiв iнодi знаходять схематичне зображення жiнки, богинi плодючостi та смертi. Слово «дольмен» англiйського походження, проте багато дольменiв зустрiчаеться i в Іспанii.
Мегалiтичний храм на Мальтi, III тис. до н. е.
На островах Середземного моря, наприклад, на Мальтi та Сицилii, е мегалiтичнi будiвлi з досить складним плануванням. Поставленi одна до одноi, кам’янi брили тут утворюють суцiльнi стiни. Особливо цiкавi пам’ятники Мальти. На цьому вiдносно невеликому островi збереглось 30 мегалiтичних храмiв, якi датуються третiм тисячолiттям до н. е.
Ще один цiкавий рiзновид мегалiтичних споруд – хенджi, пам’ятники, якi зустрiчаються лише на Британських островах. Для них характерна своерiдна кiльцеподiбна форма. Втiм далеко не всi хенджi належать до мегалiтичних споруд, бо деякi з них були побудованi з дерева або просто з землi.
Стоунхендж
Чи не найвiдомiшим у свiтi мегалiтичним пам’ятником е так званий Стоунхендж, що здiймаеться на Солсберiйськiй рiвнинi у Великобританii. Його назва в перекладi означае Нависаючi Каменi. Мае вiн i бiльш поетичну назву – Танок Велетнiв. Ця велична споруда протягом багатьох столiть збуджувала уяву численних дослiдникiв, поетiв та мiфотворцiв. Найпопулярнiша в середнi вiки легенда розповiдае, що велетенськi кам’янi брили були перенесенi з Ірландii i встановленi у Солсберi чарiвником Мерлiном за часiв, що передували славетному правлiнню напiвказкового короля Артура. Нiбито чарiвник встановив каменi на тому мiсцi, де були по-зрадницькому вбитi завойовниками з континенту британськi вождi. У деяких варiантах легенди йдеться про те, що багатотоннi брили самi рухалися та ставали пiд звуки арфи, на якiй грав Мерлiн. Сюжет про рiзноманiтнi споруди, що зводяться за допомогою чарiвноi музики, е дуже поширеним. Вважаеться, що в ньому знайшов вiдображення той факт, що великi вантажi можна було зрушити тiльки завдяки дуже злагодженим ритмiчним дiям. Отже давнi будiвники використовували доступнi iм механiзми i працювали у ритмi, що задавав арфiст. До речi, i в мiстичному середньовiччi були люди, якi не дуже вiрили, нiби славнозвiсний Мерлiн покладався лише на магiю. Письменник XII ст. Гальфрiд Монмутський, наприклад, переказуючи вже вiдому нам легенду про перевезення Танку Велетнiв з Ірландii, стверджував, що пiсля того як 15 тисяч британцiв зазнали невдачi, зробивши спробу перенести брили на своi кораблi, мудрий Мерлiн наказав встановити спецiальнi машини. Пiсля цього британцi легко упоралися з роботою.
Стоунхендж. Фотографiя з повiтря
Проте в XVII–XVIII ст. бiльшiсть тих, хто цiкавився Стоунхенджем, вже не вiрила, що його збудував Мерлiн. Походження велетенськоi споруди стали пов’язувати з друiдами – служителями таемничоi давньоi релiгii, якi правили в Британii ще до того, як ii захопили римляни. Втiм, як встановили сучаснi археологи, дiйснiсть виявилась бiльш захопливою, нiж найтаемничiшi легенди. Танок Велетнiв не могли звести нi легендарний Мерлiн, нi друiди. За часiв Мерлiна (V ст. н. е.) вже нiхто не пам’ятав його будiвникiв. Вiн був неймовiрно старим вже тодi, коли у Британii з’явилися першi друiди (десь V ст. до н. е.). Археологи стверджують: будiвництво Стоунхенджу почалося ще у кам’яному вiцi i мало декiлька етапiв. Його початок дехто з вчених вiдносить до XXVIII ст. до н. е. Основнi споруди були зведенi в перiод 1900–1600 рр. до н. е. Хто iх будував, якою мовою вони говорили, у яких богiв вiрили, про все це зараз дiзнатися неможливо. Але зрозумiло одне: вони були напрочуд вмiлими iнженерами i неабиякими астрономами, бо Стоунхендж – це не що iнше, як величезний прилад для спостереження за небесними тiлами.
План Стоунхенджу за археологiчними даними
Який же вигляд мае цей дивовижний пам’ятник? Вiн розташований на пласкiй рiвнинi, де нiщо не затуляе обрiю. Найдавнiша його частина являе собою неглибокий рiвчак з двома земляними валами по боках. Вiн утворюе правильне коло близько 115 м у дiаметрi. Ймовiрно, що рiвчак не мав самостiйного значення, а служив кар’ером, з якого видобували матерiал для валiв. Зовнiшнiй вал нижчий та вужчий за внутрiшнiй. Його висота становить приблизно 0,5–0,8 м, ширина – 2,5 м. Внутрiшнiй вал був насипаний з крейди, якою дуже багатий грунт Солсберi. Мабуть, у давнину вал мав слiпучо-бiлий колiр. Завширшки вiн 6 м i 1,8 м заввишки. На пiвнiчному сходi коло розiрване i утворюе десятиметровий прохiд. Якщо стати в центр кола в день лiтнього сонцестояння, то саме в цьому промiжку видно, як сонце з’являеться з-за обрiю. Продовживши лiнiю вiд центра до виходу за межi кола ще на 30 м, натрапляеш на велетенську кам’яну брилу, що була встановлена тут давнiми будiвниками. Їi верхiвку видно з центра на рiвнi обрiю, i сонце сходить майже просто над нею. Брила висотою 6 м i вагою близько 35 т необроблена i мае неправильну форму. У серединi кола були встановленi ще чотири брили рiзноi форми. Двi з них не збереглися. Вони утворювали вписаний у коло прямокутник, довгi сторони якого перпендикулярнi осi центр – схiд сонця, а короткi – паралельнi цiй осi. Крiм того, в найдавнiшi часи iснування Стоунхенджу вздовж внутрiшньоi стiни валу були викопанi невеличкi ямки, всього 56. Вони рiзнi за розмiром, але теж утворюють правильне коло i розташованi на рiвнiй вiдстанi одна вiд одноi. Незабаром пiсля того, як вони були викопанi, iх знову засипали крейдою. В деяких ямках зустрiчаються обгорiлi людськi кiстки. Мабуть, Стоунхендж був не тiльки обсерваторiею, але й мiсцем поховання.
Населення Британських островiв встигло iстотно змiнитися, коли будування Танку Велетнiв було поновлене. Новi зодчi звели у святилищi два концентричнi кола з кам’яних брил блакитнуватого кольору, кожна з яких важила близько 5 т. Як i ранiше, кола були розiрванi на пiвнiчному сходi, i в цей промiжок можна було бачити встановлений за валом камiнь, а наприкiнцi найкоротшоi за рiк ночi – схiд сонця.
Будiвництво було завершене близько 1500 р. до н. е, коли кам’яний вiк вже був позаду i в Британii починалася епоха бронзи. Зодчi бронзового вiку почали свою дiяльнiсть з того, що розiбрали зведене попередниками коло з блакитнуватих каменiв. На його мiсцi вони збудували iншу споруду. Вона також являла собою коло з вертикально поставлених кам’яних брил, але цього разу брили були обробленi металевими iнструментами, а зверху були укладенi кам’янi перемички, щоб зробити кiльце суцiльним. Кам’яна перемичка нависала й над входом, але тут промiжок мiж двома сусiднiми колонами був бiльший i утворював прямокутну пройму. Найцiкавiше те, що у цiй новiй спорудi брили були обробленi так, щоб знищувати природний ефект перспективи. Тi, що служили колонами, трохи розширювалися догори. Це давало iлюзiю абсолютноi вертикальностi. Стоячi каменi були оздобленi спецiальними виступами, а покладенi зверху – заглибленнями, що забезпечувало мiцнiсть споруди. Мiж iншим, такий прийом бiльш характерний для дерев’яного будiвництва, i в наш час стало вiдомо, що в Стоунхенджу були дерев’янi прототипи. Ще ближче до центра митцi бронзового вiку спорудили велетенську пiдкову, вiдкриту на пiвнiчний схiд. Вона складалася з п’яти трилiтiв. Трилiт – це особливий термiн, який вигадали для позначення цих споруд. Вiн означае два каменi, поставленi поруч i накритi, мов дахом, третiм. Найбiльший з трилiтiв Стоунхенджу розташований напроти входу. Його висота сягае 8,7 м, а брили, що його складають, важать близько 50 т.
З блакитнуватих каменiв, якi використовували попередники останнiх будiвникiв, була споруджена ще одна пiдкова, в серединi першоi, та ii складали не трилiти, а звичайнi стоячi каменi. Зрозумiло, в наш час далеко не всi каменi Стоунхенджу знаходяться на тому мiсцi, де iх встановили давнi будiвники. Деякi з них зовсiм зникли, початкове розташування iнших не вдаеться встановити. Крiм того, в ансамбль цiеi пам’ятки включенi численнi насипи, ями i рiвчаки, про якi ми тут не згадуемо, але якi дуже цiкавi i важливi з точки зору археолога або астронома. Та в цiй невеличкiй статтi ми лише спробували дати уявлення про те, як будували Стоунхендж. У нашого читача виникло, напевно, багато запитань. На них вiн зможе отримати вiдповiдi у книжках, спецiально присвячених цiй темi.
Глава 2
Архiтектура давнього сходу (Єгипту та Месопотамii)
Стародавнiй Єгипет, розташований у долинi найдовшоi у свiтi рiки Нiл, належав до так званих великих рiчкових цивiлiзацiй. Будiвництво i будiвельники вiдiгравали тут надзвичайно важливу роль, адже вiд iхньоi майстерностi залежав стан складних iригацiйних систем, що примушували рiку працювати на людину, у певну частину року вкриваючи лани шаром родючого намулу. Незабаром давнi египтяни досягли значних успiхiв у мистецтвi будування. Почавши з iригацiйних систем, вони згодом перейшли до власне архiтектурних споруд. Першi державнi утворення з’явилися у долинi Нiлу у 5 тисячолiттi до н. е. Згодом вони об’едналися у двi великi держави – Верхнiй та Нижнiй Єгипет. Такi назви держави дiстали через свое розташування вздовж течii рiки. Пiсля об’еднання Верхнього та Нижнього Єгипту починаеться так званий династичний час, що його подiляють на три перiоди, якi носять назву Давне царство (III тисячолiття до н. е.), Середне царство (кiнець III – початок II тисячолiття до н. е.) i Нове царство (середина i друга половина II тисячолiття до н. е.). Інодi подii египетськоi iсторii датують за номером царськоi династii, що правила у час, коли подiя трапилася.
Так склалося, що найвiдомiшими пам’ятниками давньоi египетськоi архiтектури стали гробницi, особливо Великi пiрамiди, що iх давнi греки вважали першим з семи див свiту. Але протягом своеi багатовiковоi iсторii египтяни будували пiрамiди вiдносно недовго. Поховання перших египетських царiв, фараонiв мають досить скромний вигляд. Камеру, куди клали мумiю в саркофазi, викопували в грунтi. Зверху робили насип, який обкладали кам’яними плитами. Утворена споруда мала плаский верх i скошенi стiни. Таке поховання археологи називають арабським словом мастаба. Пiзнiше, коли гробницi фараонiв стали бiльш вражаючими, у мастабах продовжували ховати знатних египтян. Першу справжню пiрамiду збудував на початку III тисячолiття до н. е. архiтектор Імхотеп, могутнiй мiнiстр засновника Третьоi династii фараона Джосера. Ця пiрамiда не мала гладеньких стiн, а була уступчастою. Вона являла собою нiбито п’ять мастабiв рiзного розмiру, поставлених одна на одну. Пiрамiда Джосера мала висоту 30 м, i, мабуть, ii вважали б дуже величною спорудою, коли б ii славу не затьмарили наступнi.
Пiрамiда Джосера
Пiрамiди з гладенькими стiнами з’явилися в Єгиптi пiд час правлiння фараонiв Четвертоi династii. Спочатку iх розмiри були порiвняно невеликi. Але згодом були збудованi три Великi пiрамiди, що належали фараонам Хеопсу, Хефрену i Мiкерину. Висота найбiльшоi з них – пiрамiди Хеопса – сягае майже 147 м.
За часiв Середнього царства володарi Єгипту вiдмовились вiд спорудження пiрамiд. У цей час для фараонiв та номархiв (правителiв областей) будували скелянi гробницi. Поховальнi примiщення видовбували у товщi скелi. Ззовнi було видно лише вхiд, оздоблений двома приземкуватими колонами, що носять назву протодоричних. Інодi вхiд прикрашали монументальнi барельефи. Зайшовши усередину, потрапляеш у довгу вузьку залу, роздiлену протодоричними колонами на три частини. Таке примiщення, роздiлене опорами на паралельнi галереi, носить в архiтектурi назву гiпостильна зала. Стiни зали вкривали рiзнокольоровими фресками найрiзноманiтнiшого змiсту. Тут можна бачити не лише величнi зображення небiжчика в оточеннi богiв, але й напрочуд жвавi, незважаючи на певну умовнiсть, жанровi сцени. Далi знаходилися поховальнi камери, вхiд до яких був щiльно затулений великими обтесаними брилами. Найвизначнiшим пам’ятником такого типу е некрополь у селищi Бенi Гасан. За часiв Нового царства скелянi поховання не мали зовнiшнiх прикрас. Вхiд до гробницi був замаскований, i щоб потрапити до камери з тiлом фараона, треба було довго блукати вузькими кам’яними коридорами. Такi таемнi поховання робили тому, що боялися грабiжникiв, адже разом з царем ховали незлiченнi скарби, що повиннi були прикрасити його iснування в потойбiчному свiтi. До таких таемних поховань належала гробниця фараона Тутанхамона, вiдома тим, що археологи знайшли ii ранiше, нiж давнi грабiжники.
Пiрамiда Хефрена
Втiм, не лише домiвки на смерть будували стародавнi мешканцi долини Нiлу. Вони залишили своiм нащадкам багато храмiв, присвячених численним египетським богам. Крiм того, свое земне життя володарi великоi держави теж проводили аж нiяк не в хижках. Проте земному життю надавалося менше значення, нiж посмертному iснуванню. Через те палаци, хоч i досить розкiшнi, будувалися з менш тривкого матерiалу, нiж поховальнi споруди, i збереглися вони значно гiрше. Одна з пам’яток свiтськоi давньоегипетськоi архiтектури, що порiвняно непогано збереглась, – комплекс палацiв в Ахет-Атонi (сучасна ЕльАмарна), столицi фараона Ехнатона, який був релiгiйним реформатором i тому перенiс свою резиденцiю з Фiв, де великий вплив мали жерцi старого бога Амона. Головна вулиця новоi столицi мала назву Дорога фараонiв. Вона йшла з пiвдня на пiвнiч. На пiвденному ii кiнцi знаходився палац Мару-Атон, де проводилися всiлякi розваги. У Пiвнiчному палацi був розташований звiринець. Посерединi стояв Головний палац. Його житловi примiщення мiстилися на схiд вiд дороги, офiцiйнi – на захiд. Обидвi частини палацу з’еднувала галерея, що проходила над вулицею. У центрi галереi було вiкно, у якому фараон з родиною з’являвся перед народом.
Фрагмент розпису давньоегипетськоi гробницi
На Дорозi фараонiв знаходилася ще одна визначна споруда – храм бога Атона, сонячного диска. Вiн являв собою низку вiдкритих дворикiв, оточених колонами. Сонцю треба було молитися пiд вiдкритим небом. У Ель-Амарнi були знайденi також знаменитi скульптурнi портрети красунi Нефертiтi – дружини Ехнатона.
Фiви, Карнак, храм, присвячений Амону-Ра
Давньоегипетськi храми, як правило, являють собою низку гiпостильних зал та перистильних дворикiв (тобто дворикiв, з усiх бокiв оточених колонами). Вони розташованi один за одним, уздовж единоi осi симетрii. Часто такi храми зводило не одне поколiння, i кожен фараон вважав своiм обов’язком прибудувати до них новi примiщення. Одним з найвiдомiших е храм Амона в Луксорi, з яким пов’язана цiкава легенда, або, краще сказати, iсторичний анекдот. Розповiдають, що нiби на початку XIX ст. пiд час перебування у Єгиптi наполеонiвських вiйськ французька вiйськова частина, проходячи вулицями Луксора, побачила храм i раптом без будь-якоi команди зупинилась, i усi вояки вiддали честь. Отак вони були враженi величчю споруди.
Колонада храму Амона-Ра в Луксорi
Важливою деталлю египетських архiтектурних пам’яток е численнi кам’янi колони, виконанi у виглядi лотосiв, пальм або пучкiв очерету. У напiвтемрявi храмових примiщень вони справляють дивне враження: здаються м’якими та гнучкими. Простягаеш руку – i з подивом вiдчуваеш пiд долонею жорсткий холодний камiнь.
Фрагмент давньоегипетськоi колони
Ще одна i, до речi, бiльш вiдома деталь – численi статуi-сфiнкси, фантастичнi кам’янi iстоти з головою людини i тiлом лева. Найбiльший сфiнкс, що зображуе фараона Хефрена, майже так само вiдомий, як i Великi пiрамiди. Араби, якi захопили Єгипет у середнi вiки, називали його Батьком Жаху. Двох справжнiх египетських сфiнксiв можна бачити у Санкт-Петербурзi, просто неба, на Академiчнiй набережнiй. Вони були вирiзьбленi з рожевого гранiту в XV ст. до н. е. i привезенi в Росiю в 1832 р. Коли дивишся на них, понад усе вражае те, що на березi пiвнiчноi Неви гостi зi стародавньоi африканськоi держави виглядають не менш органiчно, нiж на березi Нiлу.
Великий сфiнкс фараона Хефрена
Держави давньоi Месопотамii, тобто долини рiчок Тигру i Євфрату, як i Єгипет, належали до великих рiчкових цивiлiзацiй. Тож i тут будiвель-ники були у великiй пошанi, а мистецтво архiтектури розвинулося ранiше, нiж в iнших краiнах. Але камiння тут бракувало, натомiсть було багато глини. Ось чому майстри Давнього Дворiччя стали першими у свiтi архiтекторами, що працювали переважно з цеглою. У Єгиптi також знали цеглу, але використовували ii головним чином для побутових споруд. З цегли, часто навiть необпаленоi на вогнi, а тiльки висушеноi на сонцi, складали житла бiднякiв. Бiльш поважнi будови робили з каменю. У Давнiй Месопотамii цегла стае основним матерiалом як для побутових, так i для архiтектурних споруд. Використовують переважно цеглу необпалену, бо дерево, необхiдне для складання великих вогнищ, теж рiч дефiцитна. Отже, справжня цегла коштуе досить дорого, ii використовують тiльки для обличкування. Добре, що клiмат Месопотамii це дозволяе, адже дощу тут майже не бувае. Проте клiмат клiматом, а за вiки, що минули, вiд бiльшостi колись величних глиняних споруд майже нiчого не залишилося. До того ж, крiм дощiв, бувають ще розливи рiчок. Для того щоб захистити споруди вiд розливiв, давнi будiвельники ставили iх на високi тераси, iнодi робили з обпаленоi цегли нижнiй поверх. Ще одним важливим будiвельним матерiалом був асфальт, що також затримував вологу. Крiм того, асфальт змiшували з глиною, утворюючи в’язкий розчин на зразок цементного, i ним скрiплювали цеглу. Будiвельний розчин – теж винахiд мешканцiв Дворiччя. У Єгиптi мурування було сухим, тобто добре обтесанi каменi щiльно пiдганялися один до одного, але нiчим не скрiплювалися.
Давньоегипетський сфiнкс на березi Неви
Ta, як ми вже казали, попри всi цi великi досягнення давнiх майстрiв, бiльша частина створених ними споруд зазнала нищiвного руйнування. Знадобилася дуже копiтка праця археологiв та iсторикiв, якi вивчали записи давнiх авторiв, щоб ми зараз могли уявити собi первiсний вигляд цих споруд. Як це не дивно, краще за iншi збереглися найбiльш давнi – так званi зiкурати.
Зiкурати – це теж пiрамiди, але не такi, як у Єгиптi. Вони уступчастi i складаються з кiлькох ярусiв. Усерединi iх робили з необпаленоi глини, зверху обличковували глазурованою цеглою. На вiдмiну вiд египетських пiрамiд зiкурати не мали нiяких внутрiшнiх камер. Храм, присвячений божеству, ставили на верхiвцi. Полива на глазурованiй цеглi була рiзнокольоровою. Знизу зiкурат на двi третини обкладали чорною цеглою, верхню третину робили червоною, храм – блакитним з золотом. Вважаеться, що в уявi своiх будiвникiв зiкурат був моделлю всесвiту. Нижнiй чорний ярус символiзував пiдземний свiт, пов’язаний зi смертю, червоний – означав середнiй свiт, де живуть люди, блакитно-золотий храм на верхiвцi був символом горiшнього свiту богiв. До наших часiв найкраще зберiгся зiкурат бiля мiста Чога-Занбiль, на пiвденному заходi Ірану. Найбiльшим був зiкурат у Вавилонi. Вiн був 90 м заввишки i займав площу близько 8100 кв. м. Цю споруду вважають прототипом бiблiйськоi Вавилонськоi вежi.
Стiни Вавилона. Реконструкцiя
Зiкурат був не единою визначною архiтектурною пам’яткою Вавилона. У час свого найбiльшого пiднесення це було, мабуть, найбiльше мiсто у свiтi. Давньогрецький iсторик Геродот писав у V ст. до н. е., що Вавилон «улаштований так чудово, як жодне з вiдомих нам мiст». Мiсто мало чiтке планування i являло собою прямокутник, оточений подвiйною стiною. Через кожнi 20 м зовнiшньоi стiни здiймалася зубцювата вежа, квадратна за планом. Внутрiшня стiна була меншою, нiж зовнiшня, за нею починалися мiськi будiвлi. Досить велику дiлянку землi мiж двома стiнами городяни обробляли, щоб мати запас харчiв на випадок облоги. Всi укрiплення були зробленi з обпаленоi цегли. Будiвлi в серединi мiста теж нагадували обороннi споруди. Характерною рисою мiського краевиду були пласкi дахи, оточенi зубцями. Стiни часто прикрашали блакитною та бiрюзовою поливою. Цей декоративний прийом i нинi залишаеться найулюбленiшим у деяких краiнах Сходу. Нинi з пам’яток Вавилона збереглися Брама Іштар та Дорога процесiй, оточена зубцюватими стiнами.
Брама Іштар
Велика пiрамiда Хеопса
Три Великi пiрамiди здiймаються на захiдному березi Нiлу напроти сучасноi столицi Єгипту Каiра. Їх силуети – така сама невiд’емна частина каiрського мiського краевиду, як Вежа Ейфеля – паризького. У стародавнi часи на цьому мiсцi проходив кордон мiж Верхнiм та Нижнiм Єгиптом, що спочатку були окремими царствами. Пiсля того, як обидва царства об’едналися пiд владою одного володаря, тут вирiшили влаштувати царськi погребання. Захiдний берег був обраний тому, що з цiею стороною свiту давнi египтяни пов’язували уявлення про смерть та потойбiчне життя. Захiдний берег Нiлу був вiдданий у царину мертвим.
Найбiльша пiрамiда, пiрамiда Хеопса, була зведена у XXVI ст. до н. е. пiд керiвництвом архiтектора Хемiуна, що був сином брата фараона Хеопса i займав при ньому посаду начальника всiх будiвельних робiт та верховного суддi. Пiрамiда мае висоту близько 147 м. Довжина кожноi сторони основи дорiвнюе 233 м. Отже, вона займае площу бiльше п’яти гектарiв. Пiрамiду складають 2300 тис. кам’яних брил, найлегшi з яких важать 2,5 т, а вага найбiльших сягае 30 тонн. При цих величезних розмiрах пiрамiда спроектована з надзвичайною точнiстю. Похибка в розмiщеннi ребер та граней становить не бiльш як 20 см. Гранi зорiентованi по сторонах свiту. Середину споруди складали з бiльш твердоi гiрськоi породи, а зверху обличковували плитами з бiлого вапняку, старанно вiдшлiфованими. Навкруги пiрамiди зводили земляний насип, що замiнював будiвельнi лiси. Пiсля закiнчення будування насип був розiбраний.
Зi сходу i заходу Велику пiрамiду оточують мастаби, в яких похованi близькi до фараона особи, та пiрамiди його дружини i дiтей. На тлi велетенськоi споруди вони здаються зовсiм маленькими. Будування згодом двох iнших великих пiрамiд – Мiкерина i Хефрена, мабуть, зруйнувало первiсний задум архiтектора. Втiм, iх будiвники не змогли перевершити Хемiуна. Пiрамiда Хеопса залишилася найбiльшою.
На пiвнiчнiй гранi, на висотi 14 м вiд землi, знаходиться вхiд. Зараз його добре видно, але у давнину цей вхiд затуляла бiла вапнякова плита, що не вiдрiзнялась вiд обличкування. За плитою починаеться довга i дуже вузька галерея. Ширина ii не перевищуе 1 м. Вона веде пiд кутом униз до невеличкого майданчика, за яким роздвоюеться. Один з утворених коридорiв йде вгору, другий – униз. Той, що веде вниз, заглиблюеться у скелю, на якiй збудована пiрамiда. На глибинi 30 м коридор стае горизонтальним i приводить у невеличку камеру, що порожня i справляе враження недоробленоi. Вiд неi iде ще один горизонтальний коридор, що незабаром впираеться у глухий кут.
Великi пiрамiди
Повернемося тепер до другого коридору, який, як ми пам’ятаемо, веде нас угору. Цей коридор ще вужчий за перший. Видряпавшись ним на 33 м угору, потрапляеш на майданчик, звiдки горизонтально розташований прохiд веде до ще однiеi недоробленоi камери. Якщо ви виберете iнший шлях, то просто з майданчика потрапите у так звану Велику галерею, що далi пiдiймаеться пiд кутом угору. Вона мае 2 м завширшки i аж 8 м заввишки. Склепiння стелi дуже загострене. Стiни, стеля i пiдлога обличкованi бiлими вапняковими плитами, що вiдшлiфованi так старанно, що вапняк стае схожим на мармур. Пiдлога дуже слизька, i пiднiматися галереею можна тiльки ступаючи у спецiальнi заглиблення. Галерея закiнчуеться високим кам’яним порогом, за яким – маленька кiмната, висотою 3 м, а далi дуже низький та вузький прохiд, а точнiше пролаз, до головноi камери. Висота стелi цього примiщення становить 6 м. Стiни обкладенi гранiтними плитами, вiдполiрованими до дзеркального блиску. З кiмнати крiзь товщу пiрамiди назовнi ведуть два отвори, занадто вузькi, щоб iх можна було назвати проходами. Гадають, iх призначення – вентиляцiя, хоча навiщо провiтрювати поховальне примiщення, не дуже зрозумiло. Щоб зменшити тиск майже стометровоi кам’яноi маси на стелю кiмнати, над нею влаштовано 5 порожнин, розташованих одна над одною. До них не вели нiякi проходи. У найголовнiшiй кiмнатi знайшли порожнiй гранiтний саркофаг i бiльше нiчого. Так само виглядала ця кiмната i в середнi вiки, коли сюди проникли слуги арабського халiфа Мамуна, який був сином вiдомого з казок «Тисячi i однiеi ночi» Гарун-аль-Рашида. Куди подiлася мумiя та поховальнi скарби i чи були вони взагалi коли-небудь у цiй кiмнатi, так i залишаеться невiдомим. На цю тему висувалося багато гiпотез. Найпопулярнiша версiя пограбування здаеться невiрогiдною. Адже грабiжники забрали б лише цiннi речi. Навiщо iм чисто прибирати поховальну камеру та ще й тягти з собою гранiтне покриття саркофага? Хiба що воно не було гранiтним, проте це малоймовiрно. Дехто вважае, що всi вiдомi нам примiщення Великоi пiрамiди зробленi для того, щоб збити з пантелику майбутнiх грабiжникiв. А справжне погребання зi скарбами i досi заховане десь у ii товщi. Існуе також версiя, що тут взагалi нiколи нiхто не був похований. Пiрамiда нiбито була кенотафом – хибною гробницею. У Єгиптi iснував звичай: коли фараон вiдсвятковував тридцятирiччя свого правлiння, отже, скорiш за все, знаходився вже в похилому вiцi, над ним справляли спецiальний обряд, що iмiтував його вбивство та нове народження. Пiсля цього влаштовувався ритуальний похорон скульптурного зображення фараона. Для цього i будували кенотафи. Так що, можливо, фараон Хеопс разом зi своiми скарбами був похований зовсiм в iншому мiсцi.
Пiрамiда Хеопса у розрiзi
Глава 3
Фiнiкiйськi та крито-мiкенськi архiтектурнi споруди
Видатними будiвниками Стародавнього свiту були також фiнiкiйцi. Фiнiкiя – вузька смуга землi на схiдному узбережжi Середземного моря. Зi сходу вона обмежена Лiванськими горами. На цiй порiвняно невеликiй територii ще в третьому тисячолiттi до н. е. виникло кiлька мiст, якi згодом перетворилися на торгiвельнi держави. Найвiдомiшi з них – Тiр, Сiдон i Бiбл. Всi вони вiдiгравали важливу роль в бiблiйськiй iсторii i часто згадуються у Бiблii. Найбiльшого розквiту цi мiста досягли в серединi II тисячолiття до н. е. Кожне з великих мiст мало меншi, залежнi вiд нього мiста. Такi «дочiрнi» мiста засновувались i у Фiнiкii, i скрiзь по берегах та островах Середземного моря, бо фiнiкiйцi мали чудовi кораблi i вели торговельнi справи в далеких краiнах. Отже, зразки iхньоi архiтектури можна побачити i в Пiвнiчнiй Африцi, де вони заснували могутне мiсто Карфаген, i на заходi, в Іспанii. Найстарiшим зразком фiнiкiйськоi будiвельноi майстерностi е укрiплення мiста Єрихона, що був могутньою фортецею. Облозi Єрихона iзраiльським вiйськом i його падiнню вiдведено чимало мiсця в Старому Заповiтi. Єрихон розташований досить далеко вiд морського берега, на схилi западини Мертвого моря на 250 м нижче рiвня моря. Його укрiплення, зруйнованi приблизно в XV–XIII ст. до н. е., являли собою подвiйну кам’яну стiну. Зовнiшня стiна мала товщину 2 м, внутрiшня – 4. Заввишки стiни сягали 10 м. Мiж ними лишався простiр 5 м завширшки. Цей простiр заповнювали житловi будови.
Стiни Єрихона. Реконструкцiя
Фiнiкiйцi зводили будiвлi не лише з каменю. Чудовим будiвельним матерiалом був славнозвiсний лiванський кедр. Великi лiси з цих могутнiх та струнких дерев вкривали схили Лiванських гiр. Цiлi стовбури кедра добре годилися на те, щоб робити з них бантини та перекриття. Деревина була мiцною i добре оброблялася. Часто з неi виготовляли i декоративнi частини будови. Інодi деревину вкривали тонким шаром золота. Саме так був оздоблений храм, споруджений за наказом царя Соломона в Єрусалимi. Цю роботу виконали для мудрого царя будiвельнi майстри, яких вiн запросив з Тiру.
Цiкавим рiзновидом фiнiкiйських споруд були штучнi гаванi, якi вони будували для своiх кораблiв. Давнi лiтературнi джерела свiдчать, що Карфаген мав велику штучну гавань, зроблену у формi правильного кола. До наших часiв вона не збереглась. Велике враження на сучасникiв справляли мiськi мури Карфагена, у другому ярусi яких були влаштованi примiщення для утримання бойових слонiв. Цi мури були вщент зруйнованi римлянами пiд час так званих Пунiчних воен, i ми знаемо про них лише з лiтературних джерел.
Ще одна велика культура розвивалася в II тисячолiттi до н. е. у середземноморському регiонi. Йдеться про так звану мiнойську, або крито-мiкенську, цивiлiзацiю, головнi центри якоi знаходилися на островах Критi та Санторiнi. Пам’ятники цiеi культури зустрiчаються i на континентi. Найвiдомiшi з них – мiста Мiкени та Тiрiнф, розкопанi наприкiнцi XIX ст. археологом-любителем Г. Шлiманом на Балканському пiвостровi. Мiста оточенi мурами, що складенi з великих оброблених брил. Таке мурування називають циклопiчним, бо в грецьких легендах розповiдаеться, що його робили не люди, а велетнi-кiклопи. Видатною пам’яткою мiнойськоi архiтектури е Брама левiв у Мiкенах. Вона являе собою прямокутний портал, складений з важких кубiчних блокiв i перекритий зверху довгастою кам’яною бантиною. Зверху встановлена велика трикутна плита з барельефом, який зображуе двох левiв, що сидять.
Храм Соломона в Єрусалимi, збудований фiнiкiйськими будiвельними майстрами. Реконструкцiя
Зовсiм iнший характер мае мiнойська архiтектура на островах. Тут майже зовсiм вiдсутнi товстi мури. Навiть на березi немае фортець. Цей дивний факт звичайно пояснюють тим, що мiнойцi мали наймогутнiший у свiтi военний флот. На своiх островах вони вiдчували себе у цiлковитiй безпецi i фортець не потребували. На Критi археологи знайшли велику кiлькiсть будов, що вiдрiзнялися своерiдним стилем. Особливоi слави зажили царськi палаци у Фестi та Кносi.
Середземноморськi острови здебiльшого розташованi у сейсмiчнонебезпечнiй зонi. Тут часто трапляються землетруси. Мiнойськi будiвельники першi вигадали гнучку сейсмiчно стiйку конструкцiю. Вони вмонтовували у стiни спецiальнi рейки, що запобiгали руйнуванню будови вiд пiдземних поштовхiв. На жаль, цей чудовий винахiд не врятував давню цивiлiзацiю вiд катастрофiчноi загибелi.
Брама левiв у Мiкенах
Острiв Санторiн, на якому, на думку деяких археологiв, була розташована головна столиця мiнойцiв i база iхнього флоту, нинi мае форму тонкого серпа. Але у давнину вiн мав майже круглу форму i на ньому iснував вулкан. Близько 1450 р. до н. е. цей вулкан вибухнув, а разом з ним зникла i бiльша частина острова. На багатьох iнших островах Середземного моря вiдбулися землетруси, а iхнi береги дуже постраждали вiд цунамi. Мiнойськi мiста були зруйнованi, лани вкрилися вулканiчним попелом, але найстрашнiшим виявилось те, що у столицi на Санторiнi загинули найосвiченiшi люди мiнойського суспiльства. Невдовзi ця неповторна культура прийшла в цiлковитий занепад, але залишилась у пам’ятi сусiдiв, у мiфах та легендах египтян та грекiв. Особливо барвистими були давньогрецькi легенди. Тривалий час iх вважали цiлковитою вигадкою, поки археологiчнi вiдкриття кiнця XIX – початку XX ст. не довели, що народна фантазiя мала пiд собою iсторичну основу. Однiею з таких легенд дехто вважае розповiдь про таемничу Атлантиду – щасливу краiну, яку за одну нiч поглинули морськi хвилi.
Легенда про Лабiринт та археологiчнi дослiдження Артура Еванса
Вiдомий давньогрецький мiф розповiдае про славетного афiнського майстра Дедала, який був вимушений залишити свою батькiвщину i пiсля тривалих мандрiв знайшов притулок на островi Крит, у столицi могутнього царя Мiноса. Для Мiноса Дедал збудував величезний палац, де було безлiч кiмнат та заплутаних коридорiв. Планування палацу нiбито було таким складним, що нiхто, потрапивши усередину, не мiг знайти шлях до виходу i мусив залишитись у палацi до самоi смертi. Це творiння Дедала дiстало назву Лабiринт. Тепер так називаеться будь-яка будова, що мае складну й заплутану систему переходiв.
Мешканцем палацу Мiнос зробив страшне чудовисько на iм’я Мiнотавр (Бик Мiноса). Чудовисько мало могутню людську постать та голову бика. Ув’язнений в Лабiринтi Мiнотавр не мiг звiдти вийти i був безпечний для жителiв Криту. Але вiн потребував iжi, i його годували полоненими. Цар Мiнос був могутнiм володарем, i греки мусили йому пiдкорятися. Вiн наклав на афiнян данину. Зобов’язав вiддавати йому по сiм дiвчат i сiм юнакiв. Їх привозили на Крит i пускали у Лабiринт, де вони блукали, поки не зустрiчали людожера-Мiнотавра, а разом з ним свою смерть. Цю криваву данину афiняни мали сплачувати, аж поки серед приречених на жертву юнакiв не опинився царський син Тесей. Вiн убив Мiнотавра i звiльнив таким чином своiх спiввiтчизникiв вiд страшного податку.
План Кноського палацу
Протягом тривалого часу вважали, що усi розповiдi про царя Мiноса i палац Лабiринт – лише плiд багатоi народноi уяви. Бiльшiсть учених дотримувалися цiеi думки до початку XX ст., аж поки на Критi почав своi дослiдження англiйський археолог Артур Еванс. Вiн приiхав на острiв у 1899 р. Неподалiк вiд античних споруд класичного перiоду, якими дуже багатий Крит, його увагу привернули дивнi горби на грунтi. Вiн почав копати в цьому мiсцi. Скоро археолог натрапив на фрагмент великоi будiвлi, архiтектура якоi вочевидь не мала нiчого спiльного з класичною давньогрецькою. Зрозумiло, Еванс продовжив розкопки, i крок за кроком йому вiдкрився величезний палац, що складався з безлiчi кiмнат, дворикiв, переходiв та галерей. Коли через 35 рокiв розкопки були завершенi, з’ясувалося, що палац займае площу близько 10000 кв. м i мае чотири поверхи. Два з них наземнi, а два мiстяться пiд землею. Встановили, що палац був збудований у II тисячолiттi до н. е., тобто рокiв на тисячу ранiше того часу, коли давньогрецькi письменники записали мiф про Мiнотавра, завдяки чому ми змогли з ним познайомитись. Отож iсторики ще раз переконалися: iнодi легендам варто довiряти, адже Лабiринт дiйсно iснував. Щоправда, народна уява у цьому випадку була занадто похмурою. Знайдений Евансом палац, хоч у ньому i легко заплутатись, аж нiяк не нагадуе гiгантську пастку-в’язницю, якою змальовують Лабiринт греки. Може, десь у ньому i тримали в’язнiв, але в цiлому вiн мав, вочевидь, iнше призначення.
Кноський палац. Фрагмент
Акробати з биком. Фреска з Кноського палацу
Ця дивовижна споруда, нинi вiдома пiд назвою Кноський палац (Кнос – назва мiста, давньоi столицi царя Мiноса), мае дуже своерiдну архiтектуру. Центральну його частину займае прямокутний двiр 23,5 м завширшки i 53 м завдовжки. Двiр оточують численнi будiвлi. Ансамбль позбавлений будь-якоi симетрii, але, попри все, в його розмiщеннi помiтнi певний порядок i гармонiя. Палац не можна охопити поглядом з якоiсь однiеi точки, тут нiде нема далекоi перспективи, бо всi галереi весь час вигинаються. Найкраще його архiтектура сприймаеться пiд час руху, коли погляду вiдкриваються новi й новi несподiванки. Стелi тут порiвняно невисокi. Їх скрiзь пiдтримують характернi колони, що мають форму перекинутого зрiзаного конуса – звужуються донизу i розширюються вгорi. Стовбури колон пофарбованi у яскраво-червоний колiр, iншi деталi – у чорний та бiлий. Стiни прикрашають барвистi фрески. Особливо часто трапляеться зображення бика, який, напевне, посiдав особливе мiсце в релiгiйному культi мiнойцiв. Але вченим не вiдомо, чи справдi бику на Критi приносили людськi жертви, як це оповiдаеться у мiфi про Мiнотавра. Палац нiколи не був i не мiг бути фортецею. У ньому нема нiчого схожого на военнi укрiплення. Основним матерiалом, що застосовувався для його будiвництва i оздоблення, був алебастр.
Глава 4
Архiтектура давньоi Грецii
Осередок зародження давньогрецькоi культури знаходиться на Балканському пiвостровi на узбережжi Середземного моря, там, де розташована сучасна краiна Грецiя. У давнину вона називалась Еллада. Це не означае, що бiльшiсть пам’яток давньогрецькоi культури знаходять саме тут. Греки були торговельним та морським народом i засновували новi мiста майже скрiзь на узбережжi Чорного та Середземного морiв. Їх порiвнювали з жабками, що обсiли береги ставка. Пiвнiчно-схiдним форпостом давньогрецькоi цивiлiзацii було мiсто Танаiс у гирлi Дону бiля сучасного Таганрога, найзахiднiшим мiстом – Масилiя, нинi французький Марсель. Дуже багато грецьких колонiй було засновано в Пiвденнiй Італii, що навiть дало привiд саме цей регiон, а не Балканський пiвострiв, назвати Великою Грецiею. Значна кiлькiсть пам’яток давньогрецькоi культури знаходиться також у Малiй Азii, на територii сучасноi Туреччини. Історiя розвитку давньогрецького суспiльства та культури традицiйно подiляеться на три перiоди: архаiчний перiод, що охоплюе VIII–VI ст. до н. е., класичний (V – початок IV ст.) i перiод еллiнiзму (кiнець IV–II ст.). Останнiй перiод пов’язують з завойовницькою дiяльнiстю Александра Македонського, наслiдком якоi став синтез давньогрецьких та схiдних культурних елементiв. У II ст. на свiтову арену виходять римляни. Вони поглинули та творчо розвинули грецьку культуру. Цi двi спорiдненi культури – грецьку та римську – часто називають античними, на вiдмiну вiд iнших стародавнiх культур, наприклад давньоегипетськоi (маеться на увазi найдавнiший Єгипет, до моменту його пiдкорення Александром Македонським).
Значення досягнень давньогрецьких митцiв для розвитку свiтовоi культури взагалi, i архiтектури зокрема, важко переоцiнити. Звичайно, хтось може вважати египетськi чи iндiйськi споруди бiльш вражаючими, це його право. Але внесок давнiх грекiв у архiтектурне мистецтво все одно буде бiльш вагомим, бо вони створили ту основу, яку використовували i творчо розвивали архiтектори багатьох краiн протягом тисячолiть.
Естетичнi iдеi мешканцiв Давньоi Еллади принципово вiдрiзнялися вiд iдей египтян. Це пов’язано з особливостями свiтосприймання обох народiв. Єгиптянин був зорiентований на потойбiчнi цiнностi, все життя вiн готувався до смертi. Для грекiв характерне вiдносно байдуже ставлення до питання, що буде з ними пiсля смертi. Вони здебiльшого переймалися своею земною долею. Тому саме серед грекiв з’явилися першi вiдомi iсторикам фiлософи-матерiалiсти. Звичайно, не всi греки були матерiалiстами, навпаки, релiгiя вiдiгравала дуже важливу роль у iхньому життi, i головною архiтектурною спорудою у давньогрецькому мiстi був храм, тим бiльше що греки класичного перiоду влаштували у себе демократiю i майже не знали палацiв. Але ставлення до релiгii тут було трохи iншим, нiж на Давньому Сходi. Єгипетська архiтектура покликана дати уявлення про безмiрну могутнiсть богiв та фараонiв (яких, до речi, теж вважали богами). Вона приголомшуе своею величчю. Перед грецьким архiтектором стояло зовсiм iнше завдання. Грецький храм – це, звичайно, домiвка бога, але передусiм – це громадська будова, i прославляе вона велич i красу вiльного громадянина. Бог у цьому випадку виступае як заступник громади, а не таемнича надлюдська сила. Тому i естетика тут iнша. Митцi Давньоi Еллади проголосили принцип: «Людина е мiрою всiх речей», i за цим принципом жили. З точки зору давнього грека, нiщо не може бути прекраснiшим за струнке людське тiло, чоловiче чи жiноче. Тому одним з найпопулярнiших видiв мистецтва була скульптура, якою охоче оздоблювали храми. Але й бiльш абстрактнi за формою архiтектурнi деталi повиннi були знаходитись у гармонii з людською постаттю.
Храм у Гарнi (яскравий приклад так званого периптеру)
Втiм, варто повернутися трохи назад i розповiсти iсторiю давньогрецького храмового будiвництва з самого початку. Найдавнiшi храми будували на кам’янiй платформi, але стiни складали з необпаленоi цегли i оздоблювали дерев’яними колонами. Пiзнiше стiни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленоi глини). Згодом як будiвельний матерiал стали використовувати вапняк i нарештi мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходiв, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерцiв пiд час релiгiйних процесiй бiльш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були зверненi входом на схiд, а тi, що були присвяченi обожненим предкам, – на захiд, у бiк краiни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що лiг в основу подальшого розвитку грецькоi храмовоi архiтектури. Периптер являв собою прямокутну в планi споруду, з усiх бокiв оточену колонадою. Наслiдування цього зразка не робило грецьку архiтектуру одноманiтною. Творча iндивiдуальнiсть виявлялась у виборi пропорцiй та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькi храми не були зовсiм бiлими, якими ми iх бачимо зараз. Верхнi частини розфарбовувалися в червоний та синiй кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтер’еровi надавалася менша увага, нiж зовнiшньому вигляду, бо грецький храм не був мiсцем, де збиралися вiруючi. Вiн вважався домiвкою бога, усерединi ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителi культу. Громадяни, що прийшли вiддати шану боговi, збиралися на площi перед схiдним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вiвтар для жертвоприношень.
Задумлива Кора. Скульптура з Афтського акрополя. VI ст. до н. е.
Вiвтар – це особливий тип античних культових споруд. Інодi вiн зводився i там, де не було храму. Вiвтарi встановлювали на вершинах гiр та пагорбiв, у священних гаях та на перехрестях. Найдавнiшi вiвтарi складали просто з дров, на яких спалювали жертви. Потiм почали будувати постiйнi вiвтарi – прямокутнi в планi, уступчастi кам’янi споруди. Їх прикрашали квiтами i гiрляндами, а потiм скульптурами та барельефами. В еллiнiстичний перiод з’явилися споруди грандiозних розмiрiв. Одним з найуславленiших був вiвтар Зевса в малоазiйському мiстi Пергамi, прикрашений грандiозною скульптурною композицiею, що зображувала боротьбу олiмпiйських богiв з титанами, синами богинi-Землi.
Бiльша частина храмiв у грецьких мiстах зводилася на акрополi, природному пагорбi або скелi, що височiли над мiстом i оточувалися мурами, що могли правити за военнi укрiплення. Акрополь – це серце мiста, мiсце проведення релiгiйних свят, його намагалися робити якомога ошатнiшим. Часто храми ставили також на агорi – мiськiй площi, що була осередком повсякденного громадського життя.
Для грецького житлового будинку типовою е замкненiсть. Всi його вiкна виходять у внутрiшнiй дворик, до вулицi вiн звернений глухою стiною. Будинки, що були дуже простi в архаiчний перiод, щодалi стають ошатнiшими. Але i в класичний перiод серед них немае таких, котрi особливо вирiзнялися б своiми розмiрами. Славетнi афiнськi военачальники мали досить скромнi житла. У деяких мiстах будинки можна назвати навiть типовими за розмiрами та плануванням. Найвiдомiший приклад – житловi споруди невеличкого мiстечка Олiнф у Македонii. Їх, звичайно, не можна вважати видатними архiтектурними пам’ятками, але й у цих скромних спорудах знайшли втiлення уявлення давнiх грекiв про порядок i гармонiю. Середнiй розмiр такого типового будинку становить 280 кв. м. Приблизно 1/5 частину загальноi площини займае внутрiшнiй двiр. Головнi житловi примiщення знаходилися з пiвнiчноi сторони. Їх дверi та вiкна виходили не просто у двiр, а в так звану пастаду, криту галерею, глибиною близько 3,5 м. Пастаду пiдтримували дерев’янi колони. Пiвденна частина була нижча за пiвнiчну, щоб не заважати проникненню сонячного свiтла у житловi примiщення.
Пергамський вiвтар. Реконструкцiя
