скачать книгу бесплатно
Згуба
Панас Мирний
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Згуба» Панаса Мирного – соцiально-побутова п’еса, присвячена традицiйнiй для автора темi нелегкоi долi жiнки***. На подiбну тематику написанi також й iншi твори Панаса Мирного, зокрема, роман «Повiя», оповiдання «Лихий попутав» тощо.
Панас Мирний
ЗГУБА
Комедiя в п'яти справах
Справляють:
Одарка, крiпацька вдова, 45 лiт. Не так стара, як зостарена та засушена лихою долею та недостачами.
Xима, ii дочка, 22 лiт. Дуже красива дiвчина, а потiм молодиця.
Петро, 14 лiт; Орися, 10 лiт: Одарчинi дiти.
Ївга, 35 лiт. Сусiдка Одарчина; дуже балакуча та цiкава.
Грицько, 56 лiт. Хрещений батько Химчин. Поважний та богобоязний чоловiк.
Палажка, 50 лiт, городська куховарка. Огрядна з себе.
Фенька, 27 лiт, городська горнична.
Панич, 27 лiт. Худий, високий, згорблений, наче сутулуватий.
Іван, 24 лiт, робочий з залiзноi дороги. Красивий з себе парень, одягаеться теж красиво. Великий митець випити, погуляти, до дiвчат залицятися.
Федiр, 22 лiт, теж робочий з залiзницi. Приятель Іванiв, а ще бiльший його прихильник до погулянок.
Полiцейськi: перший i другий.
– СПРАВА ПЕРША —
Бiля панського будинку, з двома виходами на улицю, сидять на лавцi за ворiтьми Палажка i Фенька. Через улицю провалля, огороджене перилами. Геть за проваллям унизу видко рiчку серед зелених лугiв; за рiчкою – вокзал з залiзного дорогою, а за ним – синiють лiси, жовтiють поля, бiлiють церкви побiчних сiл. Дуже красива картина.
Вихiд І
Фенька. Ну што у нас i юлиця глуха, то бодай у нiй не довелося нiкому доброму жити.
Палажка. Ще краще у такому тихому мiсцi жити: нiхто не скаче перед твоiми очима, гуркоту та лементу того не чутно, що по людних улицях бува. А глянь он униз – як хороше!
Фенька. Што там хорошого? – провалля, та й только! А по юлицi i в празник людей не видно… Разве какая собака пробiжить.
Палажка. А живуть же, бач, люди, та ще й бога хвалять за те, що так тихо.
Фенька. То – кому надоело жить або хто зостарився… Звесно, такому i нада спокойствiя.
Палажка. А ти ще не вгамувалася?… Не надолужило тобi отак по всiх усюдах тинятися? Ще життя тобi не далося взнаки?
Фенька. Чому не далося?… Та што наше життя! Салдати правду поють: «життя наше – копейка!» Што тут дивиться на його, – гуляй очертя голову!
Палажка. А потiм що? Догуляешся до сизого голубонька, та тодi – з мосту та в воду!
Фенька. Уж лучше з мосту та в воду, чим отак жити! Єслi би я, дурна, знала – нiкогда би не стала сюда на мiсто.
Палажка. Та хто ж тебе отут i держить?
Фенька. Добуду только мiсяця – сейчас розсчитаюся.
Палажка. З богом, Парасю, коли люди лучаються! (Помовкли).
Фенька. Єслi би еще господа билi, как другiе господа… настоящiе… А то – какiе ето господа? Только одно названiе, што господа, а больше – как простие люди.
Палажка. Коли й простi наймають та платять грошi, то й простим треба служить. Така вже, бач, наша доля: найнявся – продався! Хто найняв – тому й служи.
Фенька. У настоящих господ – приятно служить: всi с тобою благородно, обходительно поступають; а уж у етiх названих господ – одна мученька: i беседовать з ними неохотно.
Палажка. А з настоящими ти i в беседу вступала?
Фенька. А как же! Вот як я служила у Луценкових. Он хотя i купець, но багатий; а она – благородная – на хвортоплянах iграеть, по чужесторонньому говорить – по-хранцюзькому, по-нiмецькому, – в iнститутi була… Он уже не молодой i все по своему купечеському делу занят, все в роз'iздi та в роз'iздi; а она, бедная, одна – молодюсiнька такая… Скушно ей одной дома. От ми с ней, когда он виедет iз города, весь город виходим, по всiх садах побиваем. А домой как прийдем, то она меня возле себя все i держит; целую ночь с нею виговорим… I чего, чего ми только не переговорим с нею?… Она, значить, разоденеться што наилучше да й пойдьом гулять, а iдучи приказивает: ти, говорить, Феня, iдi за мною да смотри, хто на меня будет засматриваться. А там от них недалеко жил один охвецер – картина, не охвецер! Всьо на нее посматриваеть да глазами – так i с'ел би… Вот про етого охвецера всю ноч i проговорим…
Палажка. Так чом же ти там не зосталася служити?
Фенька. Єслi би на меня, то я б од них нiкогда не одiйшла… i бариня не одпускала, да он расчитал… Узнал, што я от баринi пiсьма охвецеровi носила. Ну – i расчитал!
Палажка. Ото ж то, бач, i е: дуже вже ви з своею баринею по-чужесторонньому балакали та охвецерам письма писали та носили.
Фенька. От мужика всьо может статься! Он мужик, не образований, а она – благородная… Ну, звесно, – не пара йому.
Палажка. Та видно, що благородна: дуже, бач, по-благородному з своiм чоловiком поступала.
Фенька. Ето што!.. У благородних так всегда, такая мода: барин себе амурами занiмаеться, а бариня – себе.
Палажка. Що то за «амури» таке?
Фенька. От видите, ви етого i не знаете. Ето значить: любов'ю занiматься.
Палажка. Он воно що! На бiсового ж батька вони женяться? Так би уже й жили!
Фенька. Ето оно так нам кажеться, а iм нельзя: закон такой!
Палажка. Що ти плещеш? Який закон?
Фенька. Такой закон: еслi би вони не вiнчанi жили, то iх би нiгде i не принiмали… Єщо мушинам так можна, а женщинам – нельзя.
Палажка. А як замiж вийде, то тодi вже все можна? Добрий закон! Хто ж це такий закон настановив?
Фенька. Ну, не закон – обичай, або мода.
Палажка. То ти так i кажи, що це мода, а не закон, бо такого закону споконвiку не було i не буде: люди – не собаки! А що мода, то кожному не заборониш свою моду установляти. Як тiльки вона другим достаеться!.. Он нещасна Химка теж по-модному захотiла жити, та тепер i нудьгуе свiтом.
Фенька. Што ваша Химка! Ви думаете, она святая?
Палажка. Хто ж каже, що свята? Якби свята, то в таке б не вскочила!.. Так – доброi душi дiвчина, а от з пантелику збилася та й гине.
Фенька. Харашо гине, – другим на шию вiшаеться!
Палажка. Кому? Що це ти плещеш таке?
Фенька. Те плещу, што знаю… Ви не били позапрошлого воскресенiя на свадьбi у желiзнодорожного подмастерiя, а я била з вашою Химкою i видiла, как она нашiптувалася з Іваном, какiе йому бiсики глазами пускала, – прямо на шию вiшалася!
Палажка. От уже як забалакала з твоiм Іваном, то тобi здалося, що i на шию вiшалася.
Фенька. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам i всьо! Панич ii содерже, все iй доставляе, а вона отак проти панича поступаеть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тодi i достанеться iй на орешки.
Палажка. Кажи, хтось тобi так i повiре! Хiба нiхто не знае твого Йвана, волоцюги всьогосвiтнього? Такий, як залле очi, то не розбирае – де гора, а де низ, i в огонь полiзе.
Фенька. Єслi приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там iх било много… все с нею водился!
Палажка. Того, що, може, кращоi за Химку не було. Молода, красива з себе – i не твойому Івановi кинеться в вiчi, – от вiн i пристав. Звiсно, якби друга, бiльше смiла, то одрубала б йому, та й годi; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.
Фенька. Да… Такii вона з ним i викрутаси викручивала! То вона тут видае з себе тихоню, а там, еслi б ви бачили ii, – як сказ напал! Трохи на головi не ходила.
Палажка. Як була весела, то тобi вже здалося, що й на головi ходила Годi, кажу, плескати казна-що: не повiрю!
Фенька. Ви нiкогда менi не вiрите. Взяли ее под свое крилушко да i не видите, какой бiс у вашiй Химцi сидить!
Палажка. У кожноi такий бiс сидить, як у неi. Що вона нещасна, то й шкода менi ii. Якби вийшла за кого доброго замiж, то добра б з неi жiнка була… тiльки не за твого Йвана, бо твiй Іван – городське ледащо, волоцюга… От тiльки що наряджаеться, як та кукла, та видае з себе хвалька, – то тим i кидаеться вашому братовi в вiчi; а як чоловiк – то вiн слова доброго не стое. Не доведи, господи, Химцi такого чоловiка! Тодi вже зовсiм затопе свою голову.
Фенька. Годi, пожалуста, хвалить свою Химку, бо менi аж тошно.
Чутно здалеку гру на гармонiю.
Палажка. Он лiкар iде – полiче. Чуеш, як виграе? (Помовкли).
Через який час з переулка витикаеться Іван з Федором. Іван – попереду з гармонiею у руках, виступа козирем; Федiр – за Іваном, п'яний, поточуеться.
Вихiд ІІ
Федiр. Ну, i якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяемо? Пойдьом до трахтиру!
Іван(забачивши Феньку i Палажку, почина спiвати, приграючи на гармонii).
Ой чий же се двор?
Приточив би я свой…
Хорошая девушка
Да по нраву менi.
Да по нраву прийшлась,
Полюбилася…
Бедна моя головушка
Зажурилася!
Фенька(гукаючи до Івана). Не журись: ось вона незабаром вийдеть да й утешить!
Іван. Здрастуйте, Пелагея Кондратьевна! Мое вам поштенiе! Сорок одно з утиральничком! (Розшаркуеться перед Палажкою i подае iй руку).
Федiр(поточуючись). А мое – з салхветочкой!
Палажка. Здоровi, здоровi були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?
Іван. С какого шинку? В трахтирi билi!
Федiр. І ещо пайдьом! Потому – сьогодня день воскресний… гуляй! Правда, брат Іван?
Палажка. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другi безпутнi заводять.
Федiр. Почему не пристало? Ранiше почнем жить – больше увидiм.
Палажка. Швидко заслiпить…
Іван. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьевна, безпутним взиваете?
Палажка. А то путнiй, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не пiдбивав (показуе на Федора, що стоiть перед ними чуманiючи).
Іван. Чуеш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя пiдбиваю?
Федiр. Што тьотка в етом понiмае?… Разве она может за наше випить? Бабйо, бiльш нiчаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етiм бабйом водиться?
Фенька(призро). Бабйо!.. А ти не стоiш i баб'я… Випил одну да i з ног валишся.
Федiр. Правду говориш, што одну… Одну – только не чарку, – держи карман шире! – кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?… Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився, – с трахтиру домой понесли… А ми – по квартi черкнули!., да еще черкньом… Пайдьом, Іван!
Палажка. Добрим хвалишся!?
Іван. Да пiдожди, поговорим с людьми. (Сiда бiля Палажки).
Федiр. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоiть!
Фенька. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тiнь за ним слiдкуеш: куди вiн – туди й ти!
Федiр. Потому… одному скушно… Пойдьом, Іван!
Іван. Пiдожди. Он тьотка називает меня безпутним. А ви, тьотка, знайдiть менi пару та тогда i скажете – путнiй я алi безпутнiй!
