скачать книгу бесплатно
У черницях
Панас Мирний
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«У черницях» Панаса Мирного е продовженням п’еси «Лимерiвна» i засвiдчуе формування нового типу драми***. Проблеми свободи особистостi, актуалiзацiя морально-фiлософськоi тематики присутня у цьому творi. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Згуба», «Спокуса» та iн.
Панас Мирний
У ЧЕРНИЦЯХ
(Продовження «Лимерiвни»)
Драма в 5 справах i 6 постановах
Справляють:
Ігуменя – в монастирi.
Марфа – черниця.
Серафима – черниця.
Маруся, а в черницях сестра Юлiана.
Кнуриха – мати ii.
Кнур – батько ii.
Василь Безродний – гайдамацький отаман.
Гарасим – монастирський сторож.
Кобзар.
Черницi, люди, гайдамаки, запорожцi.
Дiеться у другiй половинi XVIII вiку.
– СПРАВА ПЕРША —
Велика свiтлиця, чепурно прибрана. По стiнах у золотих рамах святi образи, у кутку iх – цiла божниця. Долiвка вистелена килимами, кругом невеличкi гарнi крiслечка. Саме сонце сходе i обдае хату ясним свiтом. Сестра Марфа пораеться: пил з образiв стирае, долiвку мете.
Вихiд І
Сестра Марфа. Ач, сонце як грае; надворi гарно, весело. Земля покрилася травицею зеленою, дерево заквiтчалося листом пишним, повiтря чисте та свiже. Ясне сонечко все те пестить-грiе. Чуднi i дивнi дiла твоi, господи! Розпросторив ти свою руку над землею, увесь свiт повив красою величною. Невеличка комашина радiе тобi; кожна пташка спiвае славу твою. Дивний i величний свiт, господи! А в нас, правду кажучи, завжди однаково: як лiтом, так i зимою, як повеснi, так i восени. Сумно, нудно.
Чуеться стук у дверi.
Голоси. Господи Іiсусе Христе, сине божий! Помилуй нас.
Сестра Марфа. Амiнь. Хто там?
Голоси. Сестра Серафима. Можна увiйти?
Сестра Марфа. Можна. Увiходе сестра Серафима, хреститься i робе низький поклон.
Вихiд II
Сестра Серафима. Благодать господа нашого Іiсуса Христа буде з нами.
Сестра Марфа. Амiнь. На всякiм мiсцi владичество його.
Сестра Серафима(пiдходе до Марфи). Доброго ранку, сестро Марфо. Дозволь облобизати тебе не яко Іуда, а яко розбойник. (Цiлуються).
Сестра Марфа. Що скажеш, сестро Серафимо?
Сестра Серафима. До матушки гуменi, сестро Марфо. Рано ще, спочивае, мабуть? Он i ти ще не поприбирала.
Сестра Марфа. Ще не виходила з покою… Сядь он там посидь. Вона не забариться вийти. Треба до того поприбирати.
(Сестра Серафима сiдае у самому куточку бiля дверей, Марфа шпарко стирае пил, струшуе килимцi i пiдмiта смiття).
Чого се ти, сестро Серафимо, до матушки так рано?
Сестра Серафима(побрязкавши чотками). Як би тобi сказати? Попрохатись маю…
Сестра Марфа. У мир, сестро?
Сестра Серафима. Та хоч бiля миру пошвендяти. Лiтечко тепле настало, сонечко ясне так грiе… Тягне на вiльне повiтря. Хочеться повештатись по свiту просторому. Побачити, як люди живуть, чи не забувають господа милосердного, почитають його храми святi.
Сестра Марфа. Торiк сестра Євдокiя ходила. Матушка дуже гнiвилась, що малий збор принесла. Цих молодих, каже, тiльки пошли, то так завжди: витрiщаться на людей, а про бога не дбають.
Сестра Серафима. Ну, вже як i стару яку пошлють, що ледве ноги волоче. Доб'еться до села, та там i лiтечко злiтуе, вилежуючись у священика на перинах. Молодша все-таки бiльше свiта збiга.
Сестра Марфа. Пiди ж ти. А матушка зовсiм навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осiлася, не перегорiла, часто ii грiх путае.
Сестра Серафима. От, уже i грiх! Як iнший раз задивишся на людей – то вже i грiх. Навiщо ж на нас, молодих, так рано отсю рясу надягають, коли грiха бояться? Не про грiх же я повинна думати, коли надiла на себе чернечу одежу! Ти, сестро Марфо, до неi близько ухожа. Ти iй скажи оце, що я кажу. Умов ii та й про мене не забудь натякнути, а я вже тобi мирського гостинця принесу.
Сестра Марфа. Ох! сестра Марфа сама така, коли б iй хоч на тиждень вирватися у мир.
Сестра Серафима. То й ти просися.
Сестра Марфа. Просися! Просилася раз, так… У тебе, каже, тiльки й думки, що про мир; а в черницi поступила, у чорне нарядилась. А я як у черницi поступала? Хiба я охотою йшла? Батько вiддали. Іди та й iди, богу будеш молитися за нас. Батько ж i досi десь по свiту вештаеться, правду кажучи, гiрку п'е; а я – молись тут за його!
Сестра Серафима. І тобi, значить, сестро, як i менi. Тiльки мене нiхто не вiддавав сюди, а самi взяли. Як швендяла татарва по сих краях, батька-матiр у ясир погнали, а мене невеличкою кинули. Гуменя Митродора, хай ii свята душенька у раю спочивае, узяла до себе. Тут я вигодувалася, виросла, тут i чернечою рясою мене покрили.
Дверi рипнули, одхилилися, показалося обличчя Кнурихи.
Сестра Марфа. Хто там?
Кнуриха. Добридень вам. Чи можна увiйти?
Сестра Марфа. Ідiть, iдiть.
Увiходе Кнуриха i Маруся.
Вихiд III
Кнуриха. Доброго здоров'я вам.
Сестра Марфа. Здоровi були. А що скажете?
Кнуриха. Чи до матушки гуменi доступитися можна?
Сестра Марфа. Ще матушка не виходила з покою. Ще, видно, богу молиться. А ви чого до неi?
Кнуриха. Та в нас дiло; важне дiло. Чи не можна як матушцi переказати, щоб допустила нас до себе на самотi переговорити.
Сестра Марфа. У нас немае самотнiх переговорiв. Матушка гуменя не любить. Вона каже: ми всi Христовi служимо, всi повиннi перед ним повсякчас з чистою душею пристати, перед усiм миром своiми вчинками похвалитися: дивiться, мов, усi, якi ми е, – чи чорнi – то й чорнi, а критися та таiтися нi перед ким не слiд. Бог милосердний усе бачить, вiн наш найвищий судiя.
Кнуриха. Звiсно, ви черницi, йому служите, об йому одному радiете. А ми, миряни – зовсiм iнша рiч. У нас часом як не покриешся з чим – то виплетуть на тебе таке…
Сестра Марфа. Грiх критися, грiх. Скритность – один з семи смертельних грiхiв, що доводять душу християнську до погибелi.
Сестра Серафима(пiдходячи до Марусi, що сумна i блiда стоiть трохи ззаду матерi). Благодать господа нашого Іiсуса Христа будь з тобою, дiвчино. (Хрестить ii). Бачу я по обличчю твоему, блiдому та похмурому, що з сокрушенним серцем прийшла ти до нас. Не крийся, повiдай нам, що учинила еси, живучи в миру? Облегчи свое серце, ослобони свою душу од грiха тяжкого, покайся. Господь милосердний, що всiх до себе приймае i всiм прощае нашi провини, i тебе прийме в своему царствi небесному, аби покаялася перед ним з чистим серцем… (Суворо до неi). Чого ж ти мовчиш? Кажи, що зробила? Може, ти душу християнську запакувала? Дiвчина ти чи молодиця? Кажи!
Маруся тремтячи оступаеться за матiр.
Кнуриха. Це моя дочка. Вона недугувала, нещасна. Ще й досi не оправилася, слаба дуже. Всього боiться, не лякайте ii.
Сестра Серафима(грiзно). А, оступаешся? Ховаешся? Вiд кого ж ти ховаешся? Вiд господа милосердного криешся? Куди ж ти сховаешся? Не сховаешся вiд його ока всевидящего! Кажи, що учинила… Боiшся? Дух темноти погибельний боiться ясного лиця праведного. Да воскресне бог и расточаться вразi его!..
Маруся. Ох! Мамо… мамо. (Схиляючись на матiр, омлiвае).
Кнуриха. Дочко моя, дитино моя! Не лякайся, моя сизая, це люди добрi. (До Марфи). Поможiть, будь ласка, довести менi ii до стiльця. (Марфа помагае Кнурисi усадити Марусю). Чи немае водицi хоч капельки… напитися iй, збризнути…
Сестра Марфа. Я зараз. (Швидко виходе i ввiходе з кухлем води).
Сестра Серафима(сiда собi одсторонь i, перебираючи чотками, вичитуе). Яко исчезает дым… яко тает воск…
Кнуриха(дае води Марусi). Марусю! На, хлесни водицi. Промочи своi уста смажнi. Ач – слаба яка. Казала: пiдождемо, дочко, поти вкрiпишся хоч трохи, так нi. У черницi та й у черницi.
Сестра Марфа. Так вона до нас?…
Увiходе гуменя.
Вихiд IV
Матушка гуменя. Мир вам, сестри. (Марфа i Серафима потупляють голови). Благодать господа нашого Іiсуса Христа будь з вами!
Сестра Марфа i Сестра Серафима. Амiнь.
Кнуриха(шепче до Марусi). Марусю! Марусю! Матушка гуменя,!? – Пiдведися, поклонися iй.
Маруся устае i кланяеться.
Матушка гуменя(до Марфи). Сестро Марфо, що це за люди?
Кнуриха. До вашоi милостi прийшли. З великою просьбою до вас.
Матушка гуменя. З якою?
Кнуриха. Коли дозволите нам на самотi з вами побалакати.
Матушка гуменя(глянувши на iх, переводе очi на Серафиму). А ти, сестро Серафиме, чого?
Сестра Серафима. Милостi прохати, матушко гуменя. Благословiть по миру поскитатися.
Матушка гуменя. Сього року, сестри, нам i в обителi треба буде попрацювати. Предстоiть великий труд господу: мир буде в нас i ми в миру. (Сестра Серафима, похнюпившись, закопилюе губу). Так ти, молодице, хочеш зо мною на самотi побалакати?
Кнуриха. Коли ласка ваша буде нас вислухати.
Матушка гуменя. А то дочка твоя чи родичка?
Кнуриха. Дочка, матушко.
Матушка гуменя(до черниць). Вийдiть, сестри.
Марфа покiрно виходить.
Сестра Серафима(виходячи, скоса дивиться на гуменю, кривить ii). Мир буде в нас i ми в миру! (Виходить).
Вихiд V
Матушка гуменя. Ну, кажи, молодице, яке там дiло у тебе.
Кнуриха. Ми прийшли, матушко, прохати вас – приймiть нас до себе.
Матушка гуменя. Як до себе? У черницi?
Кнуриха. Еге.
Матушка гуменя. Ти вдова чи мужня жона?
Кнуриха. Мужня, матушко.
Матушка гуменя. А як же ти чоловiка одного кинеш?
Кнуриха. А що йому станеться? Вiн старий, i я не молода. Його й добрi люди доглянуть там.
