скачать книгу бесплатно
Лiана-майбутня цариця Океанii
Галина Василiвна Максимчук-Атаманюк
В ранньому дитинствi Лiана потрапляе на Землю. Їi знаходить Одарка, жiнка, яка стала iй матiр'ю i подругою. Дiвчина стараеться провадити звичайне земне життя, але iй це не дуже вдаеться. В школi iй було важко знайти друзiв, бо майже всi ii однолiтки вважали ii дивачкою. І тiльки Вiктор побачив в нiй доброту i щирiсть, тiльки вiн розумiв ii – вiн единий друг серед однолiткiв. Ще з дитинства Лiана часто проводила час з Вiктором, бо в домi названого батька iй не було комфортно. Батько дiвчини людина незвичайна – вiн очолюе групу злочинцiв, у нього своi iнтереси i життя дочки його, м'яко кажучи, не цiкавить. Що чекае на дiвчину серед чужих, якi життевi ситуацii зустрiнуться на ii шляху, що чекае Лiану в майбутньому… Все найцiкавiше попереду… Все тiльки починаеться…
Галина Максимчук-Атаманюк
Лiана-майбутня цариця Океанii
Роздiл І
Початок
В дуже далекому, прекрасному царствi Океанiя жила добра i розумна красуня цариця Катарина зi своiм красенем – добрим i мудрим царем i коханим чоловiком Едуардо. Вони дуже кохали одне одного, жили душа в душу, були добрими правителями для свого народу. А тому люди iх дуже любили i поважали, а про iхне кохання складали казки i легенди.
Та одного вони не мали, не було у них дiтей…
А був навколо царському палацу чарiвний, прекрасний сад, а в тому саду було мiсце дивне, предивне – невеличкi скелi iз чистого дiаманту, а пiд скелями озеро iз нiжно голубою, чистою, прозорою водою, а в те озеро спадав чарiвний водоспад. Вода та свiтилася срiблясто бiлим слiпучим свiтлом вночi, освiтлюючи все навколо i переливалася нiжними барвами веселки вдень. Та коли пiдiйти до цього водоспаду ближче, то можна було почути нiжну музику вальсу, вiд цих звукiв ставало солодко i радiсно на душi i щастя наповнювало будь яке створiння, яке знаходилося поблизу водоспаду… А навколо цвiли нiжнi, красивi квiти, рiзних чарiвних кольорiв, зеленiла шовковиста трава на галявинi, буяли зеленню дерева i кущi. В кронах дерев нiжно спiвали пташки, а по лiсу прогулювалися прекраснi чарiвнi створiння. Дiамантова купiль – так називають це дивне мiсце в царському саду…
Та найдивнiше було те, що про це мiсце дивне, знали всi, але нiхто його не бачив.
І ось, одного разу, царицi Катаринi приснився сон, що вона купаеться в Дiамантовiй купелi, а до неi пiдпливае ii чоловiк Едуардо. Чарiвна музика вальсу наповнюе щастям i радiстю iхнi душi, вони безмежно закоханi i щасливi.
І почула цариця дивний, нiжний, прекрасний, чарiвний голос:
–
Катарино, через дев'ять мiсяцiв ти народиш дочку i назвеш ii Лiана.
Коли Катарина проснулась вранцi, вона все ще була пiд враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловiка царя i розповiла йому цей сон, та Едуардо тiльки посмiхнувся i обняв свою кохану дружину.
А через дев'ять мiсяцiв у царицi Катарини народилася красуня донечка. Цар Едуардо i цариця Катарина були дуже щасливi, iхня донечка поглядала на них iз своеi колисочки своiми чорними, як бусинки оченятками iз нiжними пухнастими вiйками, i дарувала своiм батькам чарiвну посмiшку, плещучи в долоньки i хвацько дригаючи нiжками.
Принцеса росла, як на дрiжджах, через рiк, вона вже добре бiгала i няньки не могли за нею вгнатися, Лiана росла здоровою i щасливою дитиною, любила гратися i бешкетувати. Батьки не могли натiшитися своею красунею донечкою.
Та одного разу в царський палац прийшла бiда, Лiана зникла…
Все було дуже дивно, дiвчинка гралася на березi океану, бiгала за собачками, батьки вiдпочивали на пiску i спостерiгали, як бавиться Лiана, а няньки були поблизу дiвчинки, готовi в будь-який час прийти iй на допомогу.
І тут звiявся вiтер, налетiв вихор i Лiана нiби розтанула в повiтрi. Цариця i цар кинулися шукати донечку разом iз наньками та слiдiв Лiани так i не знайшли. Втонути в океанi принцеса не могла, бо всi жителi Океанii могли жити i на сушi i в водi, вони однаково дихали як в водi, так i на сушi. Тому було вирiшено, що принцесу Лiану викрали i цар видав указ, що хто знайде принцесу Лiану отримае в нагороду пiв царства.
Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, i як би ii не втiшав цар Едуардо, все одно посмiшка назавжди зникла з прекрасного обличчя царицi…
А тим часом на Землi берегом Тихого океану прогулювалася красива жiнка. Вона була сумна i нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокiйнi бiрюзовi води океану. Вода нiжно гладила ii ноги i жiнка все глибше i ближче входила до океану. Ось вже вода по колiна, по бедра, хвилi замочили одяг i вiн неприемно прилип до тiла, та жiнка все глибше занурювалася у води океану.
Та раптом пролунав голосний плач дитини, жiнка стрепенулася, вона нiби проснулась, опам'яталась, мана вiдпустила ii. Жiнка похапцем вийшла з води, озираючись туди звiдки долинав плач. Вона йшла на звук, який долинав вiд пальми, яка росла в кiлькох метрах вiд того мiсця де стояла жiнка. Йдучи, жiнка спотикалася i падала бо мокрий одяг плутався по ногах i мiшав iй iти, вона пiдводилася i знову йшла далi до пальми. Плач дитини посилювався, коли жiнка пiдiйшла ближче, вона побачила маленьку замурзану дiвчинку в дивному платтячку нiжно бузкового кольору. Дитина пiдняла голiвку, сумно поглянула на жiнку i перестала плакати. Кiлька разiв схлипнувши i шморгнувши носиком, вона пiдвелася на нiжки i почала йти на зустрiч жiнцi.
–
Мама. – Мала протягнула рученята на зустрiч жiнцi i та взяла ii на руки.
–
Ну не плач маленька, ти тут сама? Де твоi батьки?
Та мала нiчого не вiдповiла, нiжно обняла рученятами жiнку за шию i притулила пухнасту голiвку до ii обличчя.
Одарка, так називалася жiнка, вже була не сама, тепер ii життя набуло сенсу. Вона нiжно обняла дiвчинку i пiшла з нею в готель.
В номерi вона викупала дитину i закутала в рушник та переодяглась сама. Потiм попросила покоiвку, щоб та принесла одяг для дитини i замовила iжу в номер. За кiлька хвилин пролунав дзвiнок в дверi, привезли на пiдносi iжу. Смачно поiвши обидвi, Одарка i мала гралися на лiжку. Десь за годину покоiвка повернулась з пакетами iз дитячим одягом. Одарка переодягнула малу в пiжамку i вклала ii спати, дитина солодко заснула. Одарка задумливо дивилася на спляче янголятко…
–
Хто ти, мала принцесо? Чия ти? Де твоi батьки? – роздумувала Одарка. Вона взяла платтячко дiвчинки i почала його детально розглядати.
Тканина була дуже дивною, цупкою i нiжною одночасно, вона нiби сповзала з руки, була приемна i делiкатна на дотик i колiр переливалася вiд нiжно бузкового до нiжно голубого. Одарка в своему життi бачила багато рiзних тканин, сама добре розбиралася в стилю, в одязi, бо була багатою бiзнес ледi, обiзнаною в свiтi моди, тому що працювала в цiй iндустрii вже довгий час. Але такоi тканини, вона ще не зустрiчала.
Раптом з кишенi плаття випав якийсь дивний предмет. Був вiн схожий на невеличкий смартфон, але це не був смартфон. Корпус був iз невiдомого металу чи каменю, переливався, як дiамант рiзними кольорами веселки. Жiнка покрутила його, постукала по ньому, потiм пальцем провела, як по смартфону, раптом вирвався iз цього дивного приладу пучок свiтла i в повiтрi засвiтилося слово, написане невiдомими Одарцi лiтерами i прозвучали слова:
–
Лiана де ти? – якось дивно вони прозвучали, нiжним жiночим голосом i на невiдомiй мовi. Але ще дивнiше було те, що Одарка iх зрозумiла.
–
Вона тут, зi мною, з нею все гаразд, – вiдповiла по приладу Одарка. Та прилад замовк i пучок свiтла зник.
–
Значить тебе звати Лiана. – поглянула Одарка на сплячу дiвчинку.
–
Хто ти Лiана?
Пройшло кiлька мiсяцiв. Одарка з Лiаною переiхали жити в красивий будинок бiля пляжу, з прекрасним краевидом i недалеко вiд океану.
Жiнка тепер частiше працювала вдома, бiльше часу проводила з дитиною i посмiшка не сходила з ii уст. Життя почало налагоджуватся i мала Лiана все бiльше завойовувала ii серце i любов.
Та й сама дiвчинка дуже любила Одарку, постiйно називала ii мамою i жiнка вирiшила вдочерити дитину. Тепер Лiана стала сенсом життя для Одарки. Бiзнес жiнки процвiтав, i вони з Лiаною частiше проводили час разом, Одарка часто любила спостерiгати, як дитина бавиться на пляжi, як вона граеться з тваринами i розмовляе з ними, здавалося, що дитина розумiе iх, а вони розумiють ii.
Якось Одарка i Лiана iхали по магiстралi до дому, пiсля щасливоi подii для них обох. Подруга Одарки, яка володiла юридичною компанiею, допомогла вдочерити дитину i зробила для Лiани документи, тепер дiвчинка по документах – донька Одарки.
Недавно подзвонив Бiл i сказав, що вiн скучае за Одаркою, i щоб вона поверталася додому, два роки розлуки для нього виявилися тяжким випробуванням. Сказав, що знае, що в них е дочка i дуже хоче бачити iх обох. Одарка не сказала йому, що це не iхня донечка, вона вирiшила, що хай вiн думае, що це iхня дочка, так буде краще. Бiл довго говорив, вмовляв ii повернутися до нього та Одарка нiяк не наважувалась.
Сказав, що змiниться заради дочки i своеi коханоi дружини, покине свое бандитське життя…
І все-таки, через якийсь час Одарка з Лiаною замкнули свiй дiм бiля пляжу i переiхали до Бiла. Жiнка повiрила словам свого чоловiка.
Але не так сталося, як гадалося. Роки минали, Лiана пiдростала i з маленькоi дiвчинки перетворилася в прекрасну панночку.
Роздiл ІІ
На Землi.
Лiана бiгла вулицею, розштовхуючи людей, якi йшли на зустрiч, а за нею гналися двое полiцейських. Бiгти мiшав важкий рюкзак набитий коштовностями, але дiвчина з усiх сил рвалася вперед. Ще трiшки до того рогу за 300 метрiв, а там стоiть ii авто, ще трiшки, ще трiшечки, а полiцейський вже майже дихав в потилицю, здавалося, що ось зараз все закiнчиться i ii схоплять. Нi, тiльки не в'язниця, Лiана дуже не хотiла туди потрапити, i вона чимдуж рвонула вперед i ось уже ii машина. Вона швидко вскочила в авто, i натиснула на газ, на щастя, машина завелася i Лiана поiхала по автострадi, смiючись i кричачи вiд почуття щастя i радостi, якi ii переповнювали. Вдалося, вона багата…
Захекавшись полiцейськi зупинилися i розсерджено поглядали на авто, яке вже було далеченько, один з них намагався розгледiти номер i марку машини, але марно, надто далеко вiд'iхало авто. Поглянувши один на одного, без слiв, вони пiшли до свого автомобiля.
А тим часом в домi грубого Бiла зчинився справжнiй переполох, а тому, що вставши рано, грубий Бiл пiшов до свого сейфу, поглянути на коштовностi, так вiн робив щоранку, ось уже десять рокiв – це був для нього своерiдний ритуал. Вiн не мiг почати день не доторкнувшись до свого скарбу, не вiдчувши його приемноi прохолоди, не побачивши блиску дiамантiв, рубiнiв, золотих i платинових коштовностей.
Його дружина так йому й казала:
–
Нормальнi люди зранку каву п'ють, а ти до свого сейфу бiжиш!
Та Бiл не звертав уваги на ii слова i кожного ранку приходив до свого сейфу, вiдмикав його i насолоджувався дотиком i спогляданням свого скарбу – це були найпрекраснiшi моменти для нього.
Але цього разу все змiнилося, цей ранок став кошмаром на яву, який кожноi ночi його мучив, а тепер все вiдбуваеться на справдi, грубий Бiл вiдкрив свiй сейф, а там порожньо… Холодний пiт виступив у Бiла на його лисинi,затряслися губи i руки, вiн щинив такий лемент, що навiть його товста дружина зi страху перевернулася з лiжка, а вона спить мiцним сном, здавалося, навiть пушки ii не розбудять, та крик чоловiка скинув ii з теплого м'якого лiжечка. Зла i незадоволена, вона почала надягати халат, одночасно товстою ногою пробуючи попасти в другий тапок, який все бiльше ii нога вiдштовхувала вперед.
–
А бодай би тебе, – зло шипiла Бiлова дружинонька i таки втрапивши в тапок, голосно сопiвши, тяжко встала з лiжка i чимдуж крикнула:
–
Чого репетуеш дурню?! – І тяжко почимчикувала до сходiв.
Ледве спустившись в зал, вона побачила таку картину – ii чоловiк сидить перед сейфом на пiдлозi весь розчервонiвся, обличчя мокре вiд слiз, розмахуючи руками, вiн показуе на порожнiй сейф.
Одарка, саме так звали дружину грубого Бiла, нервово крикнула:
–
Я тобi казала, дурню, хто такi скарби тримае вдома. Треба було зберiгати iх в банку, а ти нiколи мене не слухаеш, все своiм розумом живеш.
–
Мовчи, бабо, нас обiкрали. А ти кудахчеш, як курка. Треба подзвонити в полiцiю.
–
Ага, дзвони, розкажи, як ти iх роздобув, як ограбив ювелiрну крамницю десять рокiв тому. Може тебе посадять.
–
Ти права, в полiцiю, дзвонити не можна. Як же менi повернути своi дорогенькi…
–
А ти своiх головорiзiв спитай, може вони допоможуть, вони ж отримують платню, ось хай i вiдпрацьовують свiй хлiб, хай шукають злодiя, який ограбив другого злодiя, – Одарка пирснула зi смiху.
Не зважаючи на трагiзм ситуацii, iй було смiшно, вона нiколи не бачила грубого Бiла плачучим, навпаки, це вiн доводив людей до слiз. Це ii чоловiка боялися всi в мiстi, грозного головоря мафii, а тут грубий Бiл сидить на пiдлозi, весь в сльозах, губи трясуться, як мала дитина, Одарцi на хвилину, навiть, стало шкода чоловiка. Але тiльки на хвилину, вона знала скiлькох людей грубий Бiл довiв до слiз, знедолив, позбавив життя i вона перестала його жалiти. Це вiн починае розплачуватися за своi злочини, так йому i треба… В кiмнату вбiгли два громили з охорони – це були начальник охорони i його помiчник, Бiл одразу ж накинувся на них з криком, де вони були. А Одарка, повернувшись, пiшла наверх у спальню досипати, ii тiшило, що грубий Бiл, нарештi почав розплачуватися за своi злi вчинки. По дорозi, вона заглянула в кiмнату дочки, та солодко спала, повернувшись до вiкна, Одарка здивувалась, що крик батька не розбудив Лiану, i тихо закривши дверi, пiшла до своеi кiмнати.
Лiана, якраз саме влазила у вiкно, коли замок у дверях повернувся, i дверi почали вiдчинятися, впускаючи пучок свiтла до ii кiмнати. Дiвчина ледве встигла нирнути пiд ковдру i почала повiльно дихати, нiби вона спить. Поглянувши в дзеркало, Лiана помiтила матiр, яка з любов'ю поглянула на неi, нiжно посмiхнулася i тихенько зачинивши дверi, пiшла до своеi кiмнати.
Дiвчина зiтхнула з полегшенням, встала з лiжка, швидко зняла з себе одяг – це були штани i куртка iз м'якоi шкiри i делiкатно повiсила в шафу в своему великому гардеробi на самий кiнець. А кросiвки вхопила i пiшла до ванноi кiмнати iх помити, вже чисте взуття вона поклала в сушарку, а сама пiшла митися пiд душ. Знявши з себе решту одягу, Лiана зайшла в душову кабiнку i включила воду, теплий струмiнь почав нiжно масажувати ii втомлене тiло, змиваючи пiт i делiкатно розслабляти напруженi м'язи. Втому немов рукою зняло, дiвчина вийшла з душовоi, обгорнуляся теплим махровим рушником i почала сушити волосся, делiкатно його розчiсуючи. Вона поглянула в дзеркало на свое вiдображення. Звiдти на неi дивилося красиве обличчя, нiжнi повнi губи, рожевi, як пелюстки троянд, чорнi великi очi з густими довгими вiями, тонкi, але густi чорнi брови, якi нiжними однаковими дужками розмiстилися над ii прекрасними очима, в яких вiдображався смуток. Бiла, нiжна, алебастрова шкiра обличчя i рiвний, трохи пiднятий вгору носик, завершали це прекрасне, чарiвне личко, а ще ii зачiска – густе чорне, хвилясте волосся обрамляло ii красиве нiжне обличчя з тонкими, жiночними рисами. Лiана була красунею, вона знала це i часто використовувала свою красу, щоб досягти бажаного, а ii треноване, витривале тiло, на якому хоч i не було видно м'язiв, але воно було сильним i витривалим, часто допомагало iй захиститися вiд жорстокого ставлення людей ii батька. Не одному з них доводилося збирати зуби i гоiти синцi та удари, нанесенi Лiаною.
Не зважаючи на те, що дiвчина була дочкою головоря мафii, Лiана росла доброю i щирою людиною. Та ii завжди турбували в школi ровесники, обзиваючи бандиткою, а бiльшiсть дiтей обходила стороною i тiльки Вiктор, помiтив справжню душу дiвчини, тiльки вiн наважився стати ii другом.
Вiн був сином рибака, i часто вони в дитинствi гралися на березi моря в човнi батька Вiктора. Лiана була вдячна хлопцевi за те, що вiн часто захищав ii в школi вiд нападок i глузування ровесникiв i старшокласникiв. З роками iхня дружба мiцнiла i тепер Вiктор став для Лiани найдовiренiшою людиною, вiрним другом i помiчником у ii витiвках.
Саме Вiктору вона довiрила продати коштовностi, якi поцупила у батька.
Вона вже мрiяла, як поiде далеко вiд дому, з мамою, туди, де iх нiхто не знае. Де люди будуть сприймати ii, як звичайну людину, звичайну дiвчину, де ii будуть любити i поважати. Де не буде бiльше страху за свое життя, де можна буде спокiйно жити, вона мрiяла закiнчити унiверситет, стати вчителькою початкових класiв. Лiана дуже любила дiтей i часто грошi, якi iй видiляв батько на дорогий одяг, вона жертвувала в дитячi будинки. Коли грубий Бiл про це дiзнався, то дуже розсердився i переставав давати iй грошi. Та мама завжди захищала iнтереси своеi дочки i часто цупила в чоловiка грошi для Лiани. Їi мама теж була доброю людиною, дуже любила свою дiвчинку i поважала добрi справи своеi донечки, а тому часто iй допомагала.
Мама була доброю жiнкою i життя з таким жорстоким чоловiком, як грубий Бiл, не зiпсувало анiтрохи ii характеру i не знищило в нiй людянiсть i добродушнiсть. Батько часто злився на свою дружину, але не зважаючи на свiй злий характер, по своему кохав Одарку i навiть в деякiй мiрi боявся i поважав свою дружину. Та нiколи не перечив iй, а тим бiльше не наважився жодного разу пiдняти на неi руку. Одарка бачила свою перевагу над чоловiком i часто користувалася своiм грiзним впливом на нього. Вона знала, що все що вона захоче, то грубий Бiл iй це дасть чи виконае будь якою цiною. Цей вплив на чоловiка допомiг Одарцi врятувати не одне життя в мiстi, тому люди, якi ненавидiли i боялися грубого Бiла, любили i поважали його дружину Одарку i навiть в деякiй мiрi спiвчували iй i iх дочцi Лiанi, через те, що iм доводиться жити з таким монстром.
Лiана висушила свое волосся, вийняла з сушарки кросiвки, прибрала решту одягу з ванноi кiмнати i занесла його в гардероб. Вона любила порядок, щоб все стояло на своiх мiсцях, i стежила, щоб в ii кiмнатi було завжди чисто i прибрано. Тому покоiвка часто жартувала, що вона не мае, що робити в кiмнатi Лiани бо там завжди все кришталево чисто. Дiвчина не любила, коли хтось входив до ii кiмнати. Тому з покоiвкою в неi була умова, що та не заходить до ii кiмнати прибирати, а вона не скаже батьковi, що покоiвка часто краде продукти додому. Хоча, Лiана нiколи б такого не зробила, вона знала, який скупий i жорсткий грубий Бiл, i як вiн мiг покарати служанку. Але налякавши цими словами покоiвку, Лiана була впевнена, що та не зайде нi в якому разi до ii кiмнати.
Мама i грубий Бiл нiколи не заходили до ii кiмнати. Одарка поважала приватнiсть дочки i довiряла iй, а грубому Бiлу не було до життя дочки жодноi справи. Вiн взагалi мрiяв про сина i був розчарований, що в нього е тiльки донька, з якою вiн так i не знайшов спiльноi мови, тому вiн часто уникав зустрiчi з нею.
До певного часу, коли його партнер, одноокий Джо, запропонував одружити Лiану зi своiм сином Левом. Тодi грубий Бiл нарештi згадав про доньку, i не скiльки про доньку, як про вигоду, яку може принести це весiлля. Одного вечора вiн закликав Лiану до свого кабiнету i повiдомив iй, що вона виходить замiж за сина його друга i партнера по бiзнесу. Дiвчина обурилась i заперечила:
–
Нiякого весiлля не буде. Я не вийду замiж за сина одноокого Джо. Лео дурень, бовдур i грубiян, i вiн менi не подобаеться.
–
Вийдеш, як миленька вийдеш, – грубий Бiл розлютився, аж слина почала бризками летiти у нього з рота.
Вiн викрикнув, вдарив кулаком по столу i рiзко встав, всiм своiм грузним тiлом навис над столом i просичав до доньки, як змiя:
–
Ти вийдеш замiж за Лео, а якщо не послухаешся, то у твого Вiктора будуть проблеми. Ти мене знаеш, я слова на вiтер не кидаю.
Лiана хотiла заперечити батьковi, та вирiшила промовчати, щоб не нашкодити своему друговi, як вона зараз ненавидiла Бiла. Точнiше, вона нiколи його не любила, а зараз зненавидiла ще бiльше. Вона хвилювалася за свого друга Вiктора i за його родину, Лiана прекрасно знала на що здатний ii батько. Не сказавши бiльше нi слова, вона тiльки зиркнула на вазу, яка висiла над лисою головою грубого Бiла. І уявила, як ця ваза розбиваеться об його лисину, а на мiсцi де вона розбилася вилiзла велика i болiсна гуля. Тут сталося дивне, ваза злетiла i трiснула грубого Бiла по лисинi. Осколки вiд вази, земля i вазон смiшно сповзли з лисини i з хрустом попадали на стiл. Бiл шокований i вражений зловився за голову, а на мiсцi удару вже виднiла велика гуля. Лiана розвернулася i вийшла з кабiнету батька, грюкнувши дверима. А грубий Бiл продовжував сидiти, протираючи болiсну гулю на лисинi i вражено дивився на розбитий вазон.
Роздiл ІІІ
Таемницi Лiани.
Дiвчина йшла по сходах у свою кiмнату. Вона була зла на батька за те, що вiн заставляе ii виходити замiж за придурка Лео. А якщо Лiана не погодиться, то батько нашкодить ii другу Вiктору i його сiм'i. Вона не хотiла виходити замiж за сина одноокого Джо, але вона знала, що якщо цього не зробить, то ii батько виконае своi погрози. Хто знае, що придумае його хвороблива фантазiя, яку кару вiн вибере для ii друга. Вона повинна щось придумати, а ще знову це дивне вiдчуття, що саме вона винна в тому, що вазон трiснув по лисинi грубого Бiла. Нiби сама Лiана, якоюсь силою заставила його впасти на голову Бiлу.
З самого дитинства Лiана помiчала, що вона не така, як всi i пробувала розповiсти про своi почуття мамi. Та мама ii заспокоювала, що все в порядку, що всiм людям здаеться, нiби з ними щось не так i з часом все минеться.
Тому Лiана покинула спроби розповiсти про своi таемницi мамi.
