Чужинець

скачать книгу бесплатно

Чужинець
Алiна Максакова

«Маленькi люди з левовими серцями» – так вiдгукувалися англiйськi союзники про бельгiйцiв часiв Першоi Свiтовоi вiйни. Неабияк постраждалi вiд нiмецькоi окупацii. Багато хто з них був вбитий нiмцями, iх дiти залишились без батькiв. Стара Англiя приютила тих, хто вимушений був покинути рiдну землю, не втрачаючи, проте, високих моральних цiнностей i природженоi хоробростi. Книга «Чужинець» оповiдае про долю дiтей сирiт-емiгрантiв, котрi пройшли шлях вiд Вавра до самоi «староi доброi» Англii. На iх дорозi встануть нерозумiння, образи i неймовiрна загроза життю. Так чи зможуть вони пересилити цi знегоди?

Алiна Максакова

ЧУЖИНЕЦЬ

ПРОЛОГ

Люсiнда Мартiнс похмуро поправила витонченою тростиною дрова в камiнi, не бажаючи зайвий раз викликати не дуже спритну Бетсi. Попiл зi згорiлого полiна знявся бiлою хмаринкою i, несподiвано, жваво вiдлетiв вглиб камiна, нiби бажаючи нагально знайти щось в розжарених, обвуглених, чорних головешках…

– Послухай, Люсi, – пролунав хриплуватий жiночий голос iз глибини вiтальнi, супроводжуваний жалiсливим скрипом крiсла-качалки. – Інодi менi здаеться, що ти дiйсно дещо ексцентрична, як i стверджуе та стара карга… Купер! Точно, саме Купер!

Вдова Мартiнс весело розсмiялася, поглянувши на жiнку позаду себе – товстувату даму середнiх рокiв з розсипаним по плечах солом'яним волоссям. Почутi слова явно здивували ii. Жiнка була приваблива, хоч на обличчi ii вже позначилося невблаганне зiв’янення.

– Я й подумати не могла, що почую таке вiд своеi дорогоi подруги, мила Майю, – беззлобно мовила Люсiнда, витонченим жестом тонкоi руки поправляючи каштановий локон, що вибився з хитромудроi зачiски.

– Сказати по правдi, й у мене в головi не вкладаеться, як ти примудрилася промiняти Лондон на тутешню мiсцину з такою огидною погодою, – похмуро вiдказала Майя, задумливо грiючи долонi порцеляновою чашкою з паруючим ароматним чаем. Наче на пiдтвердження своiх слiв, вона кивнула в напрямку величезного вiкна, що служило прикрасою всього будинку. Дiйсно, там, за вiкном, знову шаленiла страшна гроза, невтомно згинаючи донизу та ламаючи дерева …

Серце вдови шалено забилося в грудях в унiсон з шаленим градом крапель, якi забарабанили по залiзнiй блясi даху. Може, тi краплi були б i прекраснi вдень, пронизанi золотим сонячним блиском, проте зараз, пiд хижим крилом грози, вони стали загрозливо чорними.

– О, Майю … – стривожено мовила раптом мiсiс Мартiнс, пересiдаючи на простору софу i поправляючи при цьому розкiшне, зшите за останньою модою темно-сине плаття. – Завтра сюди прибудуть п'ятеро нових емiгрантiв, дiти та iх вихователька, я збираюся поселити iх в тому невеликому котеджi бiля нашого ставка. Але як же ж вони доберуться сюди в таку бурю?

– П'ятеро?! – вигукнула Майя, ледь не розливши на пiдлогу гарячий чай. – Але в Блухерсте i так iх видимо-невидимо…

– О, нi, нi! – заперечила вдова, i ii занадто напудренi щоки покрив легкий рум’янець. – Тими займаеться госпiталь! Але я повинна, я просто зобов'язана проявити спiвчуття до наших союзникiв! Ти читаеш «Morning Chronicles»[1 - Morning Chronicles фр. – Ранковi Хронiки], люба? Ну, звичайно ж, нi… Тож я тобi розповiм. Цi хоробрi люди Бельгii, опинилися вiч-на-вiч з вiйною та небезпекою вiд неi. Ризикуючи життям, вони там переховують i рятують в своiх будинках наших солдатiв. Крiм цього, я достовiрно знаю, наскiльки вони чемнi i милi в спiлкуваннi… Невже допомогти iхнiм дiтям буде чимось зайвим для нас чи обтяжливим? Я вважаю це своiм обов'язком.

Майя Роуз-Баффет в глибокiй задумi мовчки вiдсьорбнула чаю.

– Отже, ти вирiшила поселити у себе цiлу сiм'ю? – запитала вона пiсля незручного мовчання. При цьому брови ii запитально злетiли вгору.

– В принципi…. В принципi, можна сказати, що це так, – ретельно пiдбираючи слова, вiдповiла Люсiнда Мартiнс. – Це четверо нещасних сирiт, якi втратили все: батькiв, житло, майно. Одинадцятого числа вони вже перетнули Ла-Манш i тепер, мабуть, зупинилися в готелi в Бiдборо.

– У Бiдборо? – повторила Роуз-Баффет, потираючи мочку вуха, яка нiколи не знала будь-яких прикрас. – Туди декiлька миль звiдсiля… Вони, сподiваюся, приiдуть на автобусi?

– Автобуси iз Бiдборо в нашому напрямку не iдуть! – засмучено вiдповiла Люсi.

– О нi… нi, нi! Тiльки не кажи, Люсi, що вони такий довгий шлях зможуть подолати пiшки! Ще й у таку зливу… Вона ж не закiнчиться i через два днi! – мiс Майя аж захлинулася обуренням: чи то з приводу такоi затяжноi бурi, чи то вiд думки про небезпечнi митарства сирiт. Трохи помiркувавши, вона продовжила:

– Мабуть, я привезу iх сюди сама. Все одно завтра нудитимусь вiд усiх приготувань до ярмарку. Ти зможеш iх попередити про те, що я заiду за ними?

Вдова ствердно кивнула головою.

– Ну, що ж, – жваво пiдсумувала Роуз-Баффет, одним махом осушивши ще теплий чай. – Менi буде цiкаво подивитися на твоiх емiгрантiв… Можливо, вони повернуть менi втрачене бажання писати… Серед iноземцiв трапляються iнодi характери настiльки живi, вiд змалювання яких оригiнальною стае книга.

РОЗДІЛ I

ПРО ДЕЯКІ ВІДМІННОСТІ МІЖ АНГЛІЙЦЯМИ ТА БЕЛЬГІЙЦЯМИ

14 квiтня 1915 року автомобiль марки «Daimler», пiднiмаючи за собою вихор крапель i бруду, на неймовiрнiй швидкостi промчав по дорозi на Тонбридж, засiянiй опалим мокрим листям. Варто було йому опинитися на околицях маленького мiстечка (якщо це похмуре поселення можна було так назвати), як жiнка-водiй задоволено всмiхнулася. Нарештi Майя Роуз-Баффет, що розслаблено сидiла за кермом, угледiла триповерхову будiвлю готелю «North», бiля входу до якоi з купою невеликих валiз стояло трое дiтей з молодою дiвчиною в одязi, що нагадував вбрання сестер милосердя, тiльки без головного убору.

Припаркувавшись бiля вiдцвiтаючоi вже клумби, мiс Майя бадьоро задрiботiла до цього невеличкого гурту. «Мабуть, то i е гувернантка Анни», – подумала Майя про «сестру милосердя», пригадуючи розмову з Люсiндою. Будучи людиною творчою, вона вiдразу зауважила, як разюче вiдрiзнялися цi люди вiд англiйцiв – перш за все, безумовно, манiрним одягом. Двое хлопчакiв, практично однакового зросту, мали на тонесеньких шиях пишнi банти, занадто великi i яскравi для них, а на дiвчинцi (з вигляду iй, мабуть, не бiльше трьох рокiв) була щедро розцяцькована мереживом бiла сукня, нiби вона зiйшла зi сторiнок французьких журналiв моди минулого столiття.

Ще здаля голосно привiтавшись, мiс Роуз-Баффет простягнула iноземнiй дамi обидвi руки для енергiйного рукостискання.

– Bonjour, – розгублено пробелькотiла Анни Грiзетт, посмiхаючись своiми чарiвними червоними устами, котрi так вдало доповнювали ii безневинний вигляд. – Ви – мадемуазель Майя?

– Навiть не сумнiвайтеся в цьому! – запевнила Майя, щiльнiше поправляючи на головi свою блакитну капелюшку, прикрашену аплiкацiею з соняшникiв. – А це, мабуть, Вашi вихованцi? Якi ж милi створiння!

Нiби схаменувшись, гувернантка поспiшно стала вiдрекомендовувати своiх пiдопiчних, i через кiлька секунд Роуз-Баффет могла скласти про всiх власну думку. Малятко Марi, а також шалапути Етьенн i Жером, тямущi, але хлопцi норовлять побалуватися саморобними рогатками. Майя зi спiвчуттям i жалiсливо дивилася на маленьких сирiток, аж серце iй заболiло.

Глипнувши на годинника, що вiльно телiпався разом з браслетом на зап'ястi, мiс Майя взяла Анни пiд руку, яка саме знiяковiло струшувала пилинки зi своеi скромноi зеленуватоi сукнi, i попрямувала разом з дiтьми до машини.

– Нам не варто затримуватися, – доброзичливо пояснила Майя супутникам. – Не знаю, як ви, а особисто я не в захватi вiд можливостi пропустити ланч. Це не в моiх правилах… До того ж, у кого-у кого, а у нашоi мiсiс Мартiнс пречудовий кухар! Але ж менi сказали, що Вас буде п’ятеро?

– Пробачте, але ми повиннi ще трохи зачекати, – з ледь вiдчутним акцентом лагiдно мовила молода бельгiйка. – Один iз нас… Вiн затримуватися.

– А де ж подiлася ця дитина? – здивовано запитала Роуз-Баффет, упiймавши на собi переляканий погляд мiнiатюрноi Марi, що дивилася на неi величезними очима небесноi блакитi. – Сподiваюся, вона не загубилася …

– Котра зараз година, мадемуазель Майя? – також з акцентом раптово заговорив старший iз хлопчикiв Жером, намагаючись пальцями причесати своi непокiрнi густi свiтлi кучерi i дiловито розглядаючи нову знайому.