скачать книгу бесплатно
Принесла в жменях радостi i волi,
Щоби зростало вiльним немовля.
Яскравi стрiчки, мов промiння сонця,
В серпанку долi вiтер сколихне.
Натомленая мати край вiконця
Тихенько сяде, як дитя засне.
Розкрутить прядку, i полине пiсня —
Квiтучi ноти, нiжнi, як струмок.
І не загляне горе лиховiсне,
Бiда зробити не посмiе крок.
Чорняве щастя посмiхнеться ненi.
Простягне мати рученьки в отвiт.
Й розсипле долю, що збирала в жменi
Для первiсточка на багато лiт.
До сина
Хай доля дае крила дужi,
Мiй соколе гордий, мiй друже.
Як ваблять всi загадки свiту,
З гнiздечка випурхують дiти.
Схопили тебе до полону
Твоi Еверести й Каньйони.
Злетиш iз моеi долонi,
Про себе залишивши спомин.
Вхопивши повiтряну хвилю,
Долаеш за милею милю.
Лети в далечiнь, любий сину.
В молитвах тебе не покину.
«Поглянь у небо, мiй маленький сину…»
Поглянь у небо, мiй маленький сину:
Твiй бiлий змiй, набравши висоти,
Хапае вже комети за хвости,
А ти боявся, що вiн там загине.
І той маленький човник без корми,
Що ми у квiтнi дарували хвилям,
Повiр менi, долае сотi милi.
Вiн встиг добiгти моря до зими.
І вже давно у зграi – головний
Став журавель опiсля блискавицi,
Яка спалила дуб бiля криницi,
А ти вмивався слiзьми, мiй малий.
Отi зайчата з куцими хвостами,
Звичайно ж, десь гасають в бур’янi —
Нiчого iм не сталось у вогнi,
Бо з ними завжди поруч тато й мама.
Ти споглядаеш небо, синку мiй,
А я дивлюсь в твоi дорослi очi —
Сама у те безмежно вiрить хочу,
Що десь лiтае твiй бiленький змiй.
Материнству
Я – лунка перем’ятоi землi,
Жертовно приготованоi плоду
Майбутньому. Вже поштовхи малi
Менi лоскочуть, чуеться порода.
Я поливала нiжнiстю зi слiв,
В долонi теплi нiжно пеленала.
Я – лунка серед сонячних полiв,
Я жайвором лiтала й щебетала.
Той грiм, що перервав серцебиття
І градом перегупав пуповину,
В моему лонi умертвив життя,
Зробив iз тiла моцну домовину.
І небо бiльш не посилало злив.
Вiтри ганяють змертвiлу пилюку.
Тулю в надii i молитвi руки
До живота, та час, напевно, сплив.
«Мов вiдсiкли мене вiд батькiвськоi хати…»
Мов вiдсiкли мене вiд батькiвськоi хати
Цi тектонiчнi злами.
І я тепер – сама, боюся заблукати
