скачать книгу бесплатно
Обидва доглядачi думали, що Лiкар явно божевiльний, коли вiн розпочав розмову з Чипсайдом, цвiрiнькаючи, як горобець. Але з вiдповiдей, якi одержали на своi запитання, переконалися, що в новинах про мiсто, якi розповiдав горобець, не було обману.
Чипсайд сказав, що вираз облич цих двох морякiв-кокнiйцiв – це була найкраща сценка, яку вiн бачив, вiдколи прибув до Африки. І пiсля цього першого вiзиту горобець у вiльний час завжди лiтав на маяк навiдати своiх нових друзiв. Звiсно, вiн не мiг iз ними розмовляти, бо вони обидва не знали гороб’ячоi мови, навiть i гороб’ячого кокнi не знали. Але Чипсайдовi все одно подобалося бути в iхнiй компанii.
– Вони такi гарнi, поряднi, нормальнi християни, – казав вiн. – І це такий приемний контраст у порiвняннi з цими мiсцевими язичниками-iдолопоклонниками. І якби ви тiльки чули, як Фред спiвае «Ти ж дивись, щоб могилка моя залишалась завжди зелененька».
Доглядачам маяка було шкода, що Лiкар мае вiд’iжджати, вони не хотiли його вiдпускати, поки вiн не пообiцяв, що приiде до них на обiд наступноi недiлi.
Потiм, коли вони завантажили в його каное ящик з рожевими помiдорами i букет настурцiй, Лiкар з Чап-Чап i Чипсайдом вiдпливли до Фантiппо, а доглядачi махали iм з порогу маяка.
Джон Дулiттл ще не встиг вiдпливти дуже далеко на зворотному шляху до свого поштового вiддiлення, як його перехопив мартин, котрий принiс був йому звiстку про маяк.
– Тепер усе гаразд, Лiкарю? – запитав вiн, описуючи грацiознi кола навколо його каное.
– Так, – вiдповiв Джон Дулiттл, жуючи помiдор. – Чоловiк жахливо вдарився головою при падiннi. Але незабаром усе пройде. А от якби не канарка, яка сказала нам, де сiрники… i якби ти також не затримав морякiв, то ми б нiколи не врятували цього корабля.
Лiкар викинув шкiрку помiдора з каное, i мартин вправно упiймав ii в повiтрi ранiше, нiж вона впала у воду.
– Я дуже радий, що ми встигли вчасно.
– Скажи менi, – запитав Лiкар, дивлячись замислено на птаха, який ширяв, i шугав, i кружляв навколо невеличкого човна, – що змусило тебе прилетiти до мене зi звiсткою про свiтло? Мартини, як правило, не дуже-то турбуються за людей i не переймаються тим, що трапиться з кораблями?
– Ви помиляетеся, Лiкарю, – заперечив мартин, пiдхоплюючи наступну шкiрку з убивчою точнiстю. – Кораблi й люди на них для нас вельми важливi, хоча тут на пiвднi й не так сильно. Але на пiвночi, якби не було кораблiв, то взимку ми, мартини, часто мали б великi труднощi з тим, щоб знайти собi достатньо iжi. Бачте, пiсля того, як стае холодно, риби й iншоi морськоi поживи стае занадто мало. Інколи ми летимо вгору уздовж рiчок до мiст i тримаемося поблизу штучних озер у парках, де утримують декоративну водоплавну птицю. Люди приходять у парки й кидають iм у воду печиво. Однак якщо ми десь поряд, то печиво не встигае торкнутися поверхнi озера… От як зараз! – i мартин у блискавичному кидку схопив на льоту третю помiдорну шкiрку.
Мартин у блискавичному кидку схопив третю помiдорну шкiрку
– Але ти говорив про кораблi, – нагадав Лiкар.
– Так, – продовжив мартин, досить нерозбiрливо, бо його рот був набитий помiдорними шкiрками, – нам кораблi значно кращi для зимового харчування. Розумiете, це насправдi не дуже чесно – йти й вихоплювати всi харчi з-пiд носа у паркових водоплавних. Тому ми цього й нiколи не робимо, якщо не припече. А зазвичай узимку ми пристаемо до кораблiв. Так от, два роки тому я й мiй кузен жили цiлий рiк з того, що супроводжували кораблi й пiдбирали недоiдки, якi стюарди викидали в море. Чим гiрша була погода, тим бiльше iжi ми отримували, бо тодi пасажири не дуже-то здатнi iсти i бiльшiсть харчiв просто викидаеться геть. Так, я й кузен пристали до «Трансатлантичного судноплавства», кораблi якого курсують на лiнii вiд Глазго до Фiладельфii, ми промандрували за ними туди й назад через весь океан десятки рейсiв. Але потiм переключилися на «Судноплавнi лiнii «Компас» – з Тiлберi до Бостона.
– Чому? – поцiкавився Лiкар.
– А ми пересвiдчилися, що вони краще годують своiх пасажирiв. «Компас» викидав для нас тiстечка вранцi, чай опiвднi i бутерброди протягом усього дня – а ще ж, само собою, щодня були регулярнi снiданки, обiди й вечерi. Словом, харчувалися ми, як бойовi пiвнi. Так ми самi мало не стали моряками назавжди. Це прекрасне життя: все, що тобi треба робити, – це iсти. Отож я б сказав, що мартини зацiкавленi в людях i кораблях, Лiкарю, дуже сильно зацiкавленi. Я справдi нiзащо не хотiв би, щоб якийсь корабель зазнав аварii, особливо пасажирський.
– Ось воно як! Дуже цiкаво, – пробурмотiв Лiкар. – А багато ти бачив аварiй, кораблiв, що потрапили в бiду?
– О, безлiч разiв, – вiдказав мартин, – шторми, нiчнi зiткнення, кораблi, що йдуть на дно в туманi, i все таке iнше. О, так, я бачив дуже багато суден, з якими сталася бiда на морi.
– Ох, – видихнув Лiкар, вiдiрвавшись вiд веслування. – Поглянь, я чую запах печiнки й бекону, цi помiдори пасуватимуть до них iдеально. Ти завiтаеш i пообiдаеш разом iз нами? – запросив вiн мартина. – Я хотiв би бiльше почути про твое життя при кораблях. Ти подав менi одну гарну iдею.
– Дякую, – вiдповiв мартин. – У мене й самого вже в пузi бурчить. Ви дуже ласкавi. Це буде перший раз, коли я iстиму флотську iжу всерединi корабля.
Прив’язавши каное, вони пiднялися на плавучу пошту й усiлися обiдати за столом на кухнi.
– Ну то що, – сказав Лiкар мартиновi, щойно вони зайняли своi мiсця, – ось ти говорив про тумани. А що ви самi робите, коли стоiть така погода? Я маю на увазi, ви ж нiчого не можете бачити в туманi так само, як i моряки. Чи можете?
– Нi, – пiдтвердив мартин, – бачити ми справдi нiчого не можемо. Але ж Боже мiй! Якби ми були такими безпорадними в туманi, як моряки, ми б постiйно збивалися б з путi. От що ми робимо, коли летимо в якесь конкретне мiсце i нариваемося на туман, ми просто летимо понад ним, там нагорi повiтря чисте й прозоре. І тодi знаходимо дорогу, як i завжди.
– Розумiю, – кивнув головою Лiкар. – А як зi штормами: що ви робите, аби вберегтися пiд час шторму?
– Ну, звичайно, пiд час шторму, сильного шторму, навiть морськi птахи не завжди можуть летiти куди хочуть. Ми, мартини, нiколи не намагаемося прорватися наперекiр справжнiй бурi. Буревiсники iнколи ризикують, а ми нi. Це занадто виснажливо, i навiть якщо ти можеш час вiд часу спуститися на воду й пливти, то це все одно небезпечна гра. Ми ж летимо разом зi штормом, просто даемо йому нести нас, куди йому заманеться. А потiм, коли вiтер ущухае, повертаемося й продовжуемо свою подорож.
– Але ж це вiдбирае багато часу, чи не так? – уточнив Лiкар.
– Ясно, що так, – погодився мартин, – трошки часу ти втрачаеш. Але, знаете, ми дуже рiдко дозволяемо штормовi заскочити нас зненацька.
– Як це? Що ти маеш на увазi? – здивувався Джон Дулiттл.
– Ми наперед знаемо, де шторм, iще до того, як налетимо на нього. Тож просто обходимо його стороною. Жоден досвiдчений морський птах нiколи вам не влетить стрiмголов у сильний шторм.
– Але ж звiдки ви знаете, де знаходиться шторм? – запитав Лiкар.
– Ну, – розпочав мартин, – я гадаю, що у нас, птахiв, е двi великi переваги над моряками, для того щоб визначати, коли й де очiкувати негоди, – це наш гострий зiр i досвiд. По-перше, ми завжди можемо пiднятися високо в небо й оглянути поверхню моря на вiддалi в п’ятдесят-шiстдесят миль. І якщо помiчаемо, що наближаеться буря, можемо розвернутися й втекти вiд неi. А ми здатнi розвинути бiльшу швидкiсть, нiж будь-коли досягав i найшвидший ураган. А потiм е ще одна рiч – наш досвiд значно багатший, нiж у морякiв. Моряки, бiдолашнi йолопи, гадають, що вони знають море, бо вони проводять на ньому все життя. Проте це не так, повiрте менi, зовсiм не так! Половину часу вони проводять у каютах, iще частину – на березi, i дуже багато часу марнують увi снi. Але й коли вони на палубi, то зовсiм не завжди дивляться на море. Вони возяться з канатами, i квачами для фарбування, i швабрами, i кошиками. Дуже рiдко можна побачити моряка, який дивиться на море.
– Можу собi тiльки уявити, як вони вiд цього втомлюються, бiднi хлопцi! – промурмотiв Лiкар.
– Можливо. Та зрештою, якщо ти хочеш бути гарним моряком, то море мае значення, чи не так? Це та рiч, за якою ти мусиш спостерiгати – щоб учитися. Ну а ми, морськi птахи, проводимо практично все свое життя – день i нiч, весну, лiто, осiнь i зиму, – дивлячись на море. А що в результатi? – запитав мартин, беручи свiжий бутерброд з тацi, яку пiднесла йому Чап-Чап. – А в результатi те, що ми таки знаемо море! Лiкарю, якби ви посадили мене в невеликий ящик без вiконець i вивезли на середину якого самi захочете океану, а потiм би вiдкрили ящик i дали менi подивитися на море, навiть якби в полi зору не було й натяку на суходiл, – я б змiг сказати вам, який це океан i, з точнiстю мало не до милi, в якiй його частинi ми знаходимося.
– Чудово! – вигукнув Лiкар. – А як ти про це дiзнаешся?
– З його кольору, з маленьких часточок, якi плавають на його поверхнi, з видiв риб та морських iстот, що мешкають у ньому, з того, як брижаться дрiбнi брижi i хвилюються великi хвилi, з його запаху, з його смаку й солоностi i ще з добрих двох сотень iнших ознак. Але, повiрте, у бiльшостi випадкiв, не завжди, а в бiльшостi випадкiв, я зможу вам сказати, де ми знаходимося, навiть iз заплющеними очима вiдразу ж, як вийду з ящика. Просто з того, як вiтер обвiвае моя пiр’я.
– Святi небеса! – вигукнув Лiкар. – Та що ти говориш!
– Це головна проблема морякiв, Лiкарю. Вони не знають вiтрiв так, як мусили б знати. Вони можуть вiдрiзнити пiвнiчно-схiдний вiтер вiд захiдного вiтру. І сильний вiд слабкого. І на цьому все. Проте якщо ти бiльшiсть свого життя провiв так, як його проводимо ми, лiтаючи помiж вiтрами, використовуючи iх, щоб пiднятися вгору, спiкiрувати вниз, щоб ширяти на них, тодi ти розумiеш, що вiтер – це набагато бiльше, нiж його напрямок i сила. Як часто вiн дме вгору чи вниз, як часто вiн набирае снаги чи втрачае ii – усе це ти знатимеш, якщо опануеш науку вiтрiв, у повному обсязi.
Глава ІІI
Бюро погоди
Коли обiд закiнчився, Лiкар сiв у крiсло бiля плити i запалив люльку.
– Я от думаю про те, – звернувся вiн до мартина, – щоб заснувати новий департамент у своiй поштовiй службi. Багато птахiв, що допомагають менi в цiй поштарськiй справi, схоже, вмiють надзвичайно добре передбачати погоду. А те, що ти щойно розповiв менi про свое знання моря й штормiв, наштовхнуло мене на iдею вiдкрити бюро погоди.
– А що це таке? – запитав Джип, який збирав крихти зi стола, щоб потiм винести iх птахам на палубу плавучоi пошти.
– Бюро погоди, – пояснив Лiкар, – це дуже важлива справа, особливо для судноплавства й фермерства. Це такий офiс, де тобi мають сказати, якоi погоди слiд очiкувати.
– І як це iм удаеться? – запитав Чав-Чав.
– А iм не вдаеться, – вiдказав Лiкар, – або вдаеться тiльки iнколи. Хоча майже завжди вони помиляються. Вони використовують iнструменти – термометри, барометри, гiдрометри, вiтрометри i всякi iншi штуки. Проте результати бiльшостi погодних бюро завжди були досить-таки убогими. Гадаю, я мiг би це робити набагато краще з моiми птахами. Вони надзвичайно рiдко хиблять в прогнозах погоди.
Лiкар сiв у крiсло бiля кухонноi плити
– А для яких частин свiту ви б хотiли прогнозувати погоду, Лiкарю? – поцiкавився мартин. – Якщо це тiльки для Фантiппо i Захiдноi Африки, то це просто, як апельсин. Усе, що тут може трапитися, це торнадо. Решту року стоiть скажена спека. Однак якщо ви забажаете передбачати погоду в Магеллановiй протоцi, чи Новiй Зеландii, чи в тих краiнах, якi мають усi види рiзноманiтних цiкавих погод, то це iнша рiч. Навiть над тим, щоб визначити погоду в Англii, потрiбно буде добряче поламати голову. Особисто я вважаю, що погода й сама нiколи не знае, що вона найближчим часом буде робити в Англii.
– Що ти маеш проти англiйського клiмату, – устряг Чипсайд. Його пiр’я настовбурчилося, й вiн уже був готовий до бiйки. – Пацан, ти не тицяй свого довгого маринарського дзьоба в нашу Англiю. Як ви називаете тут цю дурню? Клiматом, еге? Ну, я б назвав це турецькою лазнею. В Англii ми любимо, шоб наш клiмат був рiзноманiтним. І вiн у нас такий. Ось чому англiйцi мають такi симпатичнi червонi обличчя. А тут цi бiдолахи геть чорнi.
– Я хотiв би, – сказав Лiкар, – бути спроможним прогнозувати погоду в усiх кутках свiту. І я не бачу причин, чому б я цього не мiг. Це вiддiлення разом зi своiми фiлiями пiдтримуе зв’язок з птахами, якi лiтають в усi кiнцi свiту. Я змiг би полiпшити фермерство i землеробство для всiеi людськоi раси. Проте особливо я хочу заснувати Бюро морськоi погоди, щоб допомогти кораблям.
