скачать книгу бесплатно
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Останне розпорядження Генерального Поштмейстера
Г’ю Лофтiнг
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
У третiй частинi «Поштового вiддiлення Лiкаря Дулiттла» (перша – «Королiвська пошта Фантiппо», друга – «Бюро погоди») на всiх героiв чекають неймовiрнi пригоди. Виявляеться, що Лiкар може не тiльки налагодити роботу поштового вiддiлення так, щоб жителi Королевства Фантiппо могли отримувати кореспонденцiю з усього свiту, вiн може… зробити острiв. Про це його просять друзi Багноморда – черепахи, яка пережила Великий Потоп…
У видавництвi «Фолiо» 2020 року вийшли друком iншi книжки Г. Лофтiнга – «Історiя Лiкаря Дулiттла» та три частини «Подорожей Лiкаря Дулiттла».
Г’ю Лофтiнг
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Останне розпорядження генерального поштмейстера
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
Переклад з англiйськоi Ю. В. Лисенка
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
© Ю. В. Лисенко, переклад украiнською, 2021
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Глава I
Вiдправлення посилок
Одного дня Чав-Чав прийшов до Лiкаря й поставив запитання:
– Лiкарю, а чому ви не вiзьметеся за вiдправлення посилок?
– Нiчого собi, Чав-Чаве! – вигукнув Лiкар. – Тобi не здаеться, що я вже й так завалений роботою? Для чого тобi потрiбнi посилки?
– Б’юся об заклад, це щось пов’язане з харчами, – докинув Пу-Гу, який сидiв на табуретi поруч iз Лiкарем i щось пiдраховував.
– Ну, взагалi-то, – визнав Чав-Чав, – я думав про те, щоб вирядити когось до Англii по свiжi овочi.
– А що я казав? – гугукнув Пу-Гу. – У нього однi овочi в головi.
– Але птахам буде важко переносити посилки, Чав-Чаве, – зауважив Лiкар, – за винятком хiба що маленьких бандерольок, якi до снаги великим птахам.
– Так, я знаю. Я про це подумав, – вiдказав пiдсвинок. – Але цього мiсяця в Англii достигае брюссельська капуста. Це моя улюблена городина, щоб ви знали, ну, пiсля пастернаку, звiсно. І я чув, що один вид дроздiв наступного тижня вiдлiтае з Англii в Африку. Це ж не буде занадто нахабно попросити кожного з них принести одну-одненьку брюссельську капустинку, правда ж? Летiтимуть сотнi птахiв, i якщо кожен з них принесе одну головку, то нам цього вистачить на кiлька мiсяцiв. Я вже не куштував свiжих англiйських овочiв з минулоi осенi, Лiкарю. І менi так набрид цей ямс, i бамiя, i вся ця африканська гидота.
– Гаразд, Чав-Чаве, – погодився Лiкар, – я подумаю, що тут можна зробити. Ми надiшлемо листа в Англiю з наступною поштою й попросимо дроздiв доставити тобi твою брюссельську капусту.
Отак ще один вiддiлок, Доставка посилок, додався до Зарубiжноi пошти Фантiппо. Капуста для Чав-Чава прибула (цiлi тонни капусти, бо це був дуже великий перелiт птахiв), i пiсля цього багато iнших видiв тварин приходили до Лiкаря й просили його надiслати запит про заморську iжу, коли iхнi власнi запаси закiнчувалися. У такий спосiб також, замовляючи насiння й саджанцi з iнших краiн за допомогою птахiв, Лiкар провiв чимало експериментiв з вирощування та з так званоi аклiматизацii фруктiв, i овочiв, i навiть квiтiв.
І вже дуже скоро в старомодних пiдвiконних ящиках для квiтiв на плавучiй поштi буяли геранi, i нiгтики, i цинii, вирощенi з насiння й саджанцiв, якi його птицi принесли з собою з Англii. Ось чому багато тих самих овочiв, якi ростуть в Англii, ви тепер можете знайти в дикому виглядi в Африцi. Вони потрапили сюди завдяки пристраснiй любовi Чав-Чава до iжi, на якiй вiн вирiс.
А невдовзi пiсля цього, коли великi птахи почали переносити бiльшi пакунки, фантiппiйцi отримали новий вид регулярних поштових послуг – кожнi два мiсяцi вони могли одержувати новi посилки. Отож з Англii iм стали присилати будильники i купу iнших речей.
Король Коко навiть замовив собi новий велосипед. Його перенесли по шматках. Двое лелек тягли кожен по колесу, орел – раму, а ворони – дрiбнiшi деталi, такi, як педалi, гайковi ключi й банку з мастилом.
Збiрка королiвського велосипеда
Коли почали збирати велосипед докупи на плавучiй поштi, то виявилося, що однiеi деталi – гайки – бракуе. Але в цьому не було вини вiддiлу посилок. Гайку забули покласти виробники, якi вiдправляли велосипед iз Бiрмiнгема. Але Лiкар з наступною поштою надiслав iм скаргу, i нову гайку йому вислали негайно. І тодi Король трiумфально проiхав на своему новому велосипедi по вулицях Фантiппо, i з цiеi нагоди було влаштовано всенародне свято. А свiй старий велосипед вiн вiддав братовi, Принцевi Воллi-Боллi. Вiдкриття ж Вiддiлу посилок, яке насправдi започаткував Чав-Чав, було проголошено великим успiхом.
А через кiлька тижнiв Лiкар отримав ось такого листа вiд фермера з Лiнкольнширу:
«Шановний пане! Дякую вам за прекраснi прогнози погоди. Завдяки iм менi цього року вдалося виростити такий багатий урожай брюссельськоi капусти, якого ще не бачили в Лiнкольнширi. Але в нiч перед тим, як я зiбрався зiбрати ii й вiдвезти на ринок, капуста щезла з моiх полiв, вся до останньоi головки. Як – цього я не знаю. Може, ви менi зможете щось пояснити?
Ваш покiрний слуга
Нiколас Скроджинс»
– Боже ж мiй! – здивувався Лiкар. – І що ж могло трапитися з цiею капустою?!
– Їi злопав Чав-Чав, – зауважив Пу-Гу. – Без сумнiву, це та сама капуста, яку сюди переправили дрозди.
– От халепа! – скрикнув Лiкар. – Це дуже й дуже погано. Що ж, тепер я мушу знайти якийсь спосiб, щоб заплатити за неi фермеровi.
Тривалий час Чап-Чап як домогосподарка по-материнськи намагалася переконати Лiкаря, щоб вiн узяв собi вiдпустку й вiдпочив вiд своiх поштових клопотiв.
– Ви знаете, лiкарю, – казала вона, – ви так обов’язково захворiете, ось що станеться з вами, це як пити дати. Жодна людина не здатна так гарувати, як це робили ви протягом останнiх мiсяцiв, i не поплатитися за це. Ось тепер уже поштове вiддiлення працюе як слiд, чому б вам не передати його в управлiння королiвським поштарям, а самому трошки не вiдпочити? І, до речi, ви що, взагалi не збираетеся повертатися до Паддлбi?
– Збираюся, – вiдповiв Джон Дулiттл, – але на все свiй час, Чап-Чап.
– Але ви мусите взяти вiдпустку, – наполягала качка. – Облиште поштове вiддiлення на якийсь час. Влаштуйте собi подорож уздовж узбережжя на каное для змiни обстановки, якщо ви вже не хочете iхати додому.
Лiкар увесь час повторював, що влаштуе. Але так i не зробив цього, аж поки не трапилося щось достатньо важливе з точки зору природознавства, що змусило його вiдiрватися вiд роботи на поштi.
Одного дня Лiкар вiдкривав адресовану йому пошту й натрапив на пакунок розмiром i формою з велике яйце. Вiн зняв зовнiшню обмотку, зроблену з водоростей. У серединi був лист i пара устричних мушель, зв’язаних докупи в пуделко.
Дещо спантеличений, Лiкар спочатку прочитав листа, при цьому Чап-Чап, яка все ще насiдала на нього з вiдпусткою, зазирала йому через плече. У листi було написано:
«Дорогий Лiкарю! Я надсилаю вам у пуделку кiлька красивих гальок, якi я знайшла кiлька днiв тому, розкриваючи устрицi. Я нiколи ранiше не бачила гальку такого кольору, хоча живу на березi моря й розколюю мушлi все свое життя. Мiй чоловiк каже, що це устричнi яйця. Але я в це не вiрю. Чи не були б ви такi ласкавi пояснити менi, що це таке. І прошу обов’язково прислати iх назад, бо моi дiтки люблять ними гратися, i я iм пообiцяла iх повернути».
Потiм Лiкар вiдклав листа i, взявши складаного ножика, перерiзав шнурки з водоростей, якi мiцно зв’язували докупи устричнi мушлi. І коли вiн розкрив стулки, в нього вирвався скрик здивування.
– Ох, Чап-Чап, – вигукнув вiн, – яка краса! Дивися, дивися!
– Перлини! – прошепотiла Чап-Чап благоговiйним голосом, вдивляючись в Лiкареву долоню. – Рожевi перлини!
– Ух ти! Хiба ж вони не прекраснi? – промурмотiв Лiкар. – І ти колись бачила такi крупнi? Кожна з цих перлин, Чап-Чап, варта цiлого багатства. Хто ж, чорт забирай, прислав iх менi?
І вiн знову повернувся до листа.
– Це вiд качки-широконiски, – сказала Чап-Чап. – Я знаю iхнiй почерк. Вони це щось середне мiж кроншнепом i бекасом. Широконiски люблять селитися в самотнiх мiсцях на морському березi й полювати на молюскiв, морських черв’якiв i подiбну живнiсть.
– Гаразд, а звiдки це надiслано? – запитав Лiкар. – Ти б змогла розiбрати цi каракулi нагорi сторiнки, це мае бути адреса.
Чап-Чап наморщилася й придивилася ближче.
– Менi видаеться, – сказала вона, – що це Харматтанськi скелi.
– А де це? – поцiкавився Лiкар.
– Поняття не маю, – вiдповiла Чап-Чап. – Проте Стрiмкий мае знати.
І вона пiшла шукати Стрiмкокрила.
Стрiмкий пiдтвердив, що так, вiн знае. Харматтанськi скелi – це групка невеличких острiвцiв неподалiк вiд узбережжя Захiдноi Африки, десь за шiсть миль далi на пiвнiч.
– Дивно, – сказав Лiкар. – Я б не здивувався, якби iх прислали з островiв на пiвднi Тихого океану. Але знаходити перлини будь-якого розмiру й кольору в цих мiсцях досить незвично. Гаразд, це треба вiдправити назад дiтям качки-широконiски – рекомендованим листом, звичайно. Хоча, сказати правду, менi так не хочеться з ними розставатися, вони такi гарнi. Утiм, ми не зможемо вiдправити iх ранiше нiж завтра. От я й думаю, де б менi iх заховати до того часу. Треба бути надзвичайно обережним iз такими дорогоцiнними коштовностями. Ти краще нiкому не розказуй про них, окрiм Джипа – як сторожа – й тягништовхая. Вони мають позмiнно стояти на вартi бiля дверей усю нiч. Люди заради перлин здатнi на все. Ми триматимемо iх у секретi, а завтра вранцi вiдiшлемо у першу чергу.
Але поки Лiкар промовляв цi слова, то помiтив, як якась тiнь впала на бюро, бiля якого вiн стояв. Вiн пiдвiв погляд. У вiконце для довiдок зазирало найпотворнiше чоловiче обличчя, яке вiн тiльки бачив у життi, незнайомець вирячився на прекраснi перлини, якi все ще лежали на Лiкаревiй долонi.
І Лiкар з несподiванки й досади уперше за весь час своеi поштарськоi кар’ери забув про ввiчливiсть.
– Чого тобi треба? – кинув вiн, засовуючи перли у кишеню.
– Я хочу переказати грошi, десять шилiнгiв, – вiдповiв незнайомець. – Менi треба надiслати грошi своiй хворiй жiнцi.
Лiкар оформив поштовий переказ й узяв грошi, якi чоловiк подав через вiконце.
– Ось, будь ласка, – сказав вiн.
Потiм чолов’яга залишив поштове вiддiлення, а Лiкар провiв його поглядом.
– Досить-таки неприемний вигляд у цього клiента, чи не так? – звернувся вiн до Чап-Чап.
– Вигляд справдi не дуже, – вiдгукнулася качка. – Нiчого дивного, що його дружина хворiе, якщо в ii чоловiка така фiзiономiя, яке оце.
– Цiкаво, хто вiн такий, – промовив Джон Дулiттл. – Не так i часто у нас тут з’являються бiлi люди. Не дуже менi подобаеться його зовнiшнiй вигляд.
Наступного дня перлини сховали в ту ж саму упаковку, в якiй вони й прибули, Лiкар написав листа, в якому розтлумачив качцi-широконiсцi, чим насправдi е ii «гальки», i посилку було надiслано рекомендованою поштою на Харматтанськi скелi.
Птахом, якому доручили доправити пакуночок, виявився один iз тих дроздiв, якi доставили брюссельську капусту з Англii. Цi птахи все ще залишалися десь по сусiдству. І хоча дрiзд був трошки замалою птичкою, щоб переносити посилки, але пакуночок був дуже невеличким, та й Лiкаревi бiльше нiкого було послати. Отож, пояснивши дроздовi, що за рекомендованою поштою листоноша повинен слiдкувати особливо пильно, Лiкар вiдправив його в дорогу.
А потiм вирушив у гостi до Короля, як це робив дуже часто. І пiд час бесiди Джон Дулiттл запитав у Його Величностi, чи не знае вiн, ким би мiг бути цей бiлий чужинець, який переказав грошi з поштового вiддiлення.
Вислухавши детальний опис косоокого й потворного обличчя чолов’яги, Король вiдповiв, що так, вiн знае його дуже добре. Це ловець перлин, який бiльшiсть часу проводить у Тихому океанi, де цей промисел був бiльш поширеним. Проте, додав Король, вiн частенько нишпорить i в наших краях, де прославився як закiнчений негiдник, що пiде на все заради грошей. Джек Вiлкiнз його звати.
Лiкар, почувши це, порадiв, що вже вiдправив рожевi перлини iхнiй власницi надiйною рекомендованою поштою. Потiм вiн повiдомив Королю, що сподiваеться найближчим часом узяти вiдпустку, бо вже запрацювався i йому необхiдний вiдпочинок. Король поцiкавився, чи вiн плануе кудись поiхати, а Лiкар вiдповiв, що хоче вiдправитися в тижневу подорож на каное вздовж узбережжя аж до Харматтанських скель.
– Чудово, – сказав Його Величнiсть, – якщо ти iдеш у тому напрямковi, то можеш там провiдати мого старого друга – Вождя Ням-Няма. Вiн править тамтешньою краiною i самими Харматтанськими скелями. Вiн i його народ страшенно бiднi, нiде правди дiти. Але, якщо чесно, я певен, вiн тобi сподобаеться.
– Гаразд, – погодився Лiкар, – я завiтаю до нього й передам вiд вас привiт.
Наступного дня, залишивши Стрiмкого, Чипсайда й Джипа керувати поштовим вiддiленням, Лiкар сiв у каное разом iз Чап-Чап i вирушив на вiдпочинок. Випливаючи у море, вiн помiтив шхуну – судно Джека Вiлкiнза, мисливця за перлами, яке стояло на якорi бiля входу в гавань Фантiппо.
Надвечiр Лiкар прибув у невеличке поселення з солом’яних хижок – селище Вождя Ням-Няма. Вождь прийняв Лiкаря гостинно, коли той повiдомив, що прибув за рекомендацiею короля Коко. Вiн пересвiдчився, разом iз тим, що краiна, якою правив Вождь, i справдi була страшенно злиденною. Протягом останнiх рокiв його могутнi сусiди з усiх бокiв йшли вiйною на старого Вождя i вiдбирали в нього найкращi для сiльського господарства землi, через що тепер весь його народ змушений був тулитися на вузенькiй стрiчцi кам’янистого берега, на якому можна було виростити зовсiм убогi врожаi. Лiкаря особливо вразило те, якими худющими були курчата, що копирсалися в землi на вулицях селища. Вони нагадали йому старих замучених коней, якi в мiстах тягають екiпажi.
Вони нагадали йому старих замучених вiзницьких коней
Поки вiн бесiдував з Вождем (який, схоже, був лiтнiм, добрим чоловiком), у хижку влетiв Стрiмкий, вiн був надзвичайно збуджений.
– Лiкарю, – закричав вiн, – листоношу пограбували! Дрозд повернувся в поштове вiддiлення й каже, що по дорозi у нього вкрали пакунок. Перлини пропали!
Глава II
Велике пограбування пошти
– Святий Боже! – скрикнув Лiкар, пiдскочивши. – Перлини пропали? І це ж була рекомендована пошта!
– Так, – пiдтвердив Стрiмкий, – тут зi мною i сам дрiзд. Вiн вам усе розкаже.
І пiдiйшовши до виходу, вiн покликав усередину птаха, який нiс рекомендовану посилку.
– Лiкарю, – почав дрiзд, який також був дуже засмучений i важко дихав, – я не винуватий. Я з цих перлин очей не спускав. Я вилетiв прямо на Харматтанськi скелi. Але частина польоту мала проходити над суходолом, якщо летiти навпростець. А дорогою я угледiв свою сестру, з якою вже давно не бачився, вона сидiла на гiлцi дерева в джунглях пiдi мною. І я подумав, що нiчого поганого не трапиться, якщо я побалакаю з нею кiлька хвилин.
Я опустив посилку на гiлку дерева
Тож я спустився, i вона страшенно зрадiла, як мене побачила. Я не мiг нормально говорити, бо тримав у дзьобi шпагат, яким був обв’язаний пакет, тодi я опустив посилку на гiлку дерева зразу позад себе – тобто прямо поряд iз собою – розумiете? – i продовжив розмовляти з сестрою. А коли обернувся, щоб знову його взяти, пакета вже не було.
– Можливо, вiн не втримався на гiлцi, – припустив Лiкар, – й упав униз у кущi.
– Нi, неможливо, – заперечив дрiзд. – Я поклав його в западинку в корi гiлки. Вiн просто не мiг зiсковзнути чи скотитися. Хтось його мусив узяти.
– Нiчого собi, – промовив Джон Дулiттл, – пограбувати пошту – це серйозна справа. От я й думаю, хто б мiг це скоiти?
– Можу побитися об заклад, це Джек Вiлкiнз, косоокий ловець перлин, – прошепотiла Чап-Чап. – Чоловiк iз таким обличчям здатен украсти все що завгодно. І вiн був единим, окрiм нас i Стрiмкого, хто знав, що перелини мали бути вiдiсланi поштою. Вiлкiнз, це ясно, як божий день.
– Цiкаво, – промовив Лiкар. – Кажуть, що вiн у бiзнесi абсолютно безпринципний. Що ж, гадаю, менi не лишаеться нiчого iншого, як негайно повернутися в Фантiппо й спробувати його знайти. Поштове вiддiлення несе вiдповiдальнiсть за втрату рекомендованоi кореспонденцii, i якщо мiстер Вiлкiнз узяв цi перли, то я вiдберу iх у нього назад. Однак пiсля цього ми запровадимо у нашому вiддiленнi правило, що поштарi, якi переносять рекомендовану пошту, не мають права розмовляти з сестрами чи кимось iншим, поки вони при виконаннi обов’язкiв.
І, незважаючи на те що вже була пiзня година, Джон Дулiттл поспiшно попрощався з Вождем Ням-Нямом i при мiсячному свiтлi вирушив до гаванi Фантiппо.
Тимчасом Стрiмкий i дрiзд полетiли до поштового вiддiлення навпростець над суходолом.
– І що ви збираетеся сказати Вiлкiнзовi, Лiкарю? – поцiкавилася Чап-Чап, коли каное легко полинуло по залитому мiсячним сяйвом морю. – Шкода, що ви не взяли з собою пiстолета чи чогось такого. З усього судячи, це вiдчайдушний тип, i не схоже, щоб вiн розстався з перлинами без бiйки.
– Я не знаю, що я йому скажу. Подивлюся, коли потраплю до нього, – вiдказав Джон Дулiттл. – Але нам необхiдно буде уважно стежити за тим, як ми наближатимемося до його шхуни, – вiн не повинен нас помiтити. Якщо вiн пiднiме якiр i паруси й попливе геть, то ми його на каное нiколи не наздоженемо.
– Я вам щось скажу, – промовила Чап-Чап, – давайте я полечу вперед i трохи пошпигую за ворогом. А потiм повернуся й розповiм вам усе, що менi вдасться з’ясувати. Може, його зараз i взагалi немае на тiй шхунi. І нам слiд шукати його десь-iнде.
– Гаразд, – погодився Лiкар. – Так i зроби. Бо з такими темпами менi потрiбно ще мiнiмум чотири години, аби дiстатися до Фантiппо.
Отож Чап-Чап полетiла собi понад морем, а Джон Дулiттл продовжив смiливо веслувати у своему каное.
