скачать книгу бесплатно
Печерицi в законi
Валентина Люлiч
Книжечка на кухню #1
Вiдома поетеса, лауреат премii iм. Михайла Дубова Валентина Люлiч дебютуе у прозi новим жанром — кулiнарним детективом. Мобiлiзувавши хист юриста й жiночу логiку, героiня твору захищае вiд злочинного наклепу не тiльки коханого, але й цiнний продукт харчування, який шукае шлях на столи вiтчизняних споживачiв.
Валентина Люлiч
ПЕЧЕРИЦІ В ЗАКОНI
Глава 1
— Андрiю Івановичу, до вас можна? — ледь прочинивши дверi службового кабiнету прокурора мiста, запитала Маргарита.
— Проходьте, проходьте, Маргарито Валерiiвно, — вiдклавши ручку та вiдiрвавши погляд вiд папки iз поштою, яку до цього розписував, вiдповiв шеф.
— Андрiю Івановичу, тут така справа. На сьогоднi до шостоi я все закрию. От пiдготувала вiдповiдь на звернення нашоi любоi Копиловоi, — пройшовши ближче до робочого столу прокурора, Марго подала кiлька аркушiв.
— Марго, давай коротко i конкретно. Бач, скiльки пошти на вичитку?
— Вiдпустiть, будь ласка, нас iз Катериною нинi ранiше. Точнiше, можна, я пiду десь в половинi сьомоi? Мiй хороший товариш вiдкривае ресторан, запросив мене. Сказав, що образиться, якщо не прийду. Оце i вам запрошення, — слiдом за паперами Марго подала iменне запрошення.
Уважно роздивившись крейдований лискучий прямокутник, прокурор нарештi посмiхнувся:
— Кажеш, грибний ресторанчик? Цiкаво! Вперше про таке чую.
— Славко, мiй товариш, перемiг з цим бiзнес-планом у якомусь там конкурсi й на заслужений европейський грант вiдкривае ресторан. Це була його дитяча мрiя.
— А не буде якось пiдозрiло, що половина мiськоi прокуратури прийшла на вiдкриття ресторану? Скажуть — халявщики.
— Все мiсто знае, що ми зi Славком дружимо ще з пiсочницi. Тож я маю два запрошення як друг, а не як прокурор. А оскiльки за вiдповiдями на скарги фрау Копиловоi часу на особисте життя не залишаеться, веду на вiдкриття не принца з блакитними очима та ямочками на щоках, а Катьку: колегу i хорошу подругу. Так що в амплуа прокурора на вiдкриття кличуть тiльки вас. Мусите спробувати його кулiнарнi шедеври.
— У мене багато роботи. Подумаю. А ти щоб до п’ятоi принесла всi папери менi на пiдпис. Чекай, виправиш тут у вiдповiдi пару ком… Тримай!
— Дякую, Андрiю Івановичу! — Маргарита вилетiла з кабiнету як на крилах…
Друга половина робочого дня змоталася стрiмко, мов сталева смужка рулетки.
Ступивши два кроки за дверi прокуратури, Маргарита вiдчула, як теплий вересневий вечiр пухнастим комiрцем обволiк iй шию та плечi, лоскотав груди. Поки Катя мостилась у срiблястому «Сiтроенi», Марго спiшила насолодитися цим повiтрям.
Вже метрiв за сто до ресторану вересневу тишу розвiювала гучна музика, а очi заслiплювало мерехтiння кольорових лiхтарикiв.
— Як добре, iдемо швидше, — зачинивши срiблястi дверцята, Марго тягнула свою подругу до ресторану. — Йдемо скоренько. Так класно!
— Куди ти так спiшиш? То не дочекаешся тебе пiд дверима контори, а тепер бiжи за тобою!
— Ще раз повторюю: то не я, то все Копилова зi своiми скаргами! Не вiд мене залежить.
Такого натовпу Маргарита давненько не бачила. Останнi мiсяцi залишали в пам’ятi тiльки папери, жалiбнi обличчя мiлiцiонерiв, питання то вищих, то ближчих начальникiв: «коли?», «чому?»… А на вiдкриття зiбралося чимало: вiд маленького — до великого, вiд голодного — до ситого. А в морi запрошених i присутнiх то виринав, то потопав Славко. Тобто В’ячеслав Миколайович — директор i власник солiдного й незвичного грибного ресторану «Шевалье де Шампiньйон».
Помiж вiдвiдувачами стрiмко лавiрували офiцiанти в бежевих фартухах iз пiдносами в руках, пропонували присутнiм вино та незвичнi на вигляд грибнi закуски.
— Славко — о! Ой, В’ячеславе Миколайовичу! — гукнула Маргарита i ступила до директора.
Вiн озирнувся на оклик, роздивився, посмiхнувся. Перепросив своiх спiврозмовникiв i двома розгонистими кроками пiдiйшов до дiвчат.
— Як я скучив! — промовив, обiймаючи подругу настiльки мiцно, нiби чекав лише ii.
— Знайомся, моя подруга i колега по нещастю, тобто по службi, Катя. А це — той самий директор, — iз посмiшкою сказала Марго. — Ти в мене тепер будеш директором! Як, звучить?
— Доброго вечора всiм, — почула Марго за спиною.
— О, Андрiю Івановичу! Добре, що ви прийшли.
— Ну-у, по-перше, ми вiдписали звернення. По-друге, мене таки зацiкавила iдея грибного ресторанчика.
— Знайомтесь, В’ячеслав Миколайович, мiй товариш i директор цього дива. А це — Андрiй Іванович, мiй шеф.
— Дуже приемно! — пiдсумував церемонiю знайомства Славко, завершивши ii потиском рук.
— Андрiю Івановичу, якщо вас цiкавить мiй ресторан, то прошу до столу. Принесiть, будь ласка, меню, — попросив В’ячеслав Миколайович офiцiантку.
— У вас тут таке рiзноманiття! — Андрiй Іванович одним поглядом поглинув iнформацiйний вмiст лискучоi кремовоi папки. — Все з грибiв?
— У цьому меню — все. Багато рецептiв моеi бабусi й мами. Частину я привiз iз закордонних подорожей. А деякi — суто моi «винаходи».
— А я в ресторанах i кафе нiчого з грибiв не бачив… Крiм жульену та грибноi юшки «По-волинськи», — продовжив розмову Андрiй Іванович.
— Ми готуемо з рiзних грибiв: бiлих, лисичок. Але найчастiше використовуемо печерицi. Я — за здорове харчування. А печериця не мiстить холестерину. І спектр ii мiнерального й вiтамiнного складу — широкий: калiй, кальцiй, магнiй, натрiй, залiзо, фосфор. І це ще не всi мiкроелементи, необхiднi для активного здорового життя. Для вегетарiанцiв печериця — незамiнна. Їi називають другим м’ясом. Доведено, що вiтамiн В, якого в них чимало, рятуе вiд головних болiв i втоми. А недавно дослiдили, що регулярне споживання цього гриба е хорошою профiлактикою ракових захворювань. У нашому меню знайдете страви i для романтичноi вечерi, i для ситного обiду. Нашi кухарi можуть запропонувати смакоту для вагiтних i мамочок, якi годують, оскiльки в печерицях — багато бiлка.
