скачать книгу бесплатно
– Я тiльки хочу, щоб ви вижили… Усi, хто може вижити, – або ти зi своiм Спартаком, або хоча б вiн один! До речi, хотiв тебе спитати…
– Про що саме? – Агата вмить напружилась.
– Про Спартака. Якось вiн змiнився дивним чином.
– Тобто?
– Якось повеселiшав… чи що?.. Бо коли в минулi роки приiздив до нас у Запорiжжя, то повсякчасно смурним виглядав. А тепер вiн… не знаю, як i сказати… – Леонiд Самсонович пiдiбгав губи i поклацав пальцями, пiдшукуючи необхiдне слово: – А зараз вiн нiбито аж свiтиться iз середини вiд щастя! І ця його iдiотична самовпевненiсть…
– Це ти про своi контейнери в Одесi?
– Так, твiй цедрейтер питання з контейнерами визвався утрясти – хоч я в його обiцянки й не вiрю анiтрохи, вiдверто кажучи… З чого б це все?! Що таке з моiм племiнничком сталося?! Вiн що, нову шиксочку собi знайшов?..
– Льоню, давай не будемо! – вскинулась Агата.
– А що ж тодi? Я просто хочу знати, пiдбирати йому нормальну еврейську наречену чи нi. Бо хто ж iще з нього чоловiка зробить…
– Вкотре прошу, залиш мого хлопчика у спокоi, – впевненим тоном попросила вона. – З дiвчатами у нього щось епiзодично виникае, проте далi пари-трiйки зустрiчей не йде. Можливо, щось iз дисертацiею просунулося?! То я би знала про це… А може, якась публiкацiя у нього зрiе.
– Яка ще публiкацiя?
– Та художня ж… Чергове оповiданнячко в черговiй газетьонцi або журнальчику, – вiдмахнулася Агата. – На превеликий жаль, вiн i досi не полишив своеi idеe fixe[39 - Нав’язлива iдея (фр.).] стати письменником. В якийсь там клуб любителiв фантастики записався навiть – не розумiю, i нащо йому отой клуб здався?.. А ще у них якiсь там конвенти фантастичнi вiдбуваються.
– А-а-а, он воно що! – засмiявся Леонiд Самсонович. – То у твого мiшигiне синочка i досi крильця за спиною, он воно як!..
– Мiж iншим, – стрепенулася Агата, – Спарик колись сказав дивну рiч: мовляв, коли наш тато Сьома був маленьким, то родина очiкувала, що вiн стане дантистом, як i його батько, а хлопчик мрiяв лiтати, немов пташка!.. Тато Сьома весь час наспiвував iм колисанку «Ойфн вег штейт а’бойм», але нi тато Даня, анi мама Сiма нiяк не могли второпати, що для iхнього синочка означае «лiтати, немов пташка»?! А вiн утiк з дому й вивчився на льотчика. І став буквально «лiтати у небi». Цiкаво, що я Спарику про це не розказувала, то може, це ти розповiв якось?..
– Я вже точно не розповiдав, – впевнено заперечив Леонiд Самсонович. – Напевно, все ж ти якось ненавмисно бовкнула, просто забула… Але який тут зв’язок?! Поясни менi, прошу.
– Та бач… Спарик стверджуе, що як нашого тата Сьому не розумiли, так не розумiють i його самого як дiдусевого онука…
– Ти передай своему вилупку, нехай облишить навiть думати про таке! – загрозливо проскреготав Леонiд Самсонович. – На дiда вiн рiвняеться, ач!.. Та Спартак твiй навiть мiзинця нашого тата не вартий! Наш тато… Та вiн героем був, справжнiм чоловiком! Вiн Іспанiю пройшов, Халхин-Гол, Велику Вiтчизняну!.. Вiн не мрiяв – вiн дiяв! А твiй нiкчемний синуля лишень фантазii фантазуе i з рiзними шиксами плутаеться, а перед справжнiми еврейськими жiнками одразу ж свiй шмок на бантика зав’язуе…
– Так, набридло менi все це вислуховувати, – обiрвала вона брата. – Годi! У нас все гаразд. Ми зi Спариком працюемо, слава Богу. Те, що полицi в магазинах були порожнi, то зараз усе виправилося. Їсти е що – не голодуемо. А вдягатися можна i з секонд-хенду. Але це тимчасово. А все iнше… Все це налагодиться. Мiй синочок вiзьметься за розум, захистить дисертацiю, стане видатним вченим. А от тодi вже…
– Ти в це вiриш?
– Так! І все iнше налагодиться також. У нас щойно президентом обрали «червоного директора» Кучму, вiн в краiнi швидко наведе порядок. Ти ж i сам такий, з когорти «червоних директорiв», мусиш його розумiти… «Червоний директор» – це виробництво, а виробництво – це наука. Отже, у мого синочка е прекрасна перспектива стати видатним вченим! Я за нього постiйно молюся – за його успiхи. Свiчки ставлю. І це, щоб ти знав, допомагае, отак!.. Єдине, чого не виправиш – це iнфаркт та аневризми у мого Андрiйчика любого…
